«Чепелєв проти Росії» (Chepelev v. Russia), заява № 58077/00

29. З іншого боку, жодна зі сторін не заперечувала існування тісних особистих зв’язків між А. та С.А., які були одружені з матір’ю А. На момент усиновлення вони прожили разом майже три роки (з моменту, коли А. виповнилося два роки і п’ять місяців і до досягнення нею п’яти років і двох місяців), і А. вважав його своїм батьком. Отже, коли окружний суд надав дозвіл на усиновлення, між А. та С. А. існували «де-факто» сімейні зв’язки протягом значного часу.

У цьому контексті Суд повторює, що існування або відсутність «сімейного життя» по суті є питанням факту, що залежить від реального існування на практиці тісних особистих зв’язків. Рішення про усиновлення у цій справі не порушувало зв’язок дитини з усиновлювачем, а, навпаки, закріплювало та формалізувало існуючі зв’язки.

30. Суд також нагадує висновки районного суду про те, що А. жила в гарних домашніх умовах, де створювалися всі умови, необхідні для її розвитку, і що С.А. була здатна забезпечити виховання та розвиток дитини. Правових перешкод для усиновлення не встановлено. Районний суд також розглянув висновок місцевого органу освіти, який підтримує усиновлення, і дійшов висновку, що усиновлення відповідало найкращим інтересам дитини.

31. На цьому тлі та враховуючи оцінку найкращих інтересів дитини національними судами, а також обмежені відносини, які заявник мав з А. протягом приблизно трьох років до усиновлення, Суд переконаний, що рішення входило до межі розсуду, дозволеної державі-відповідачу. З огляду на цілі, яких намагалися досягти, дозволивши усиновлення, не можна стверджувати, що несприятливі наслідки, які вони мали на стосунки заявниці з дитиною, були непропорційними.

32. Відповідно, у цій справі не було порушення статті 8 Конвенції.

33. Заявник скаржився, що постанова про усиновлення порушила його право на рівність подружжя. Він посилався на статтю 5 Протоколу № 7 до Конвенції ...

35. Заявник стверджував, що статтю 5 Протоколу № 7 до Конвенції було порушено, оскільки він був позбавлений будь-яких контактів зі своєю донькою.

36. Суд не знаходить жодних ознак того, що національні судові органи ґрунтували свої рішення на свавільних міркуваннях. Він погоджується з твердженням Уряду про те, що заходи, вжиті владою, були необхідні в інтересах дитини. З огляду на оцінку, зроблену стосовно скарги за статтею 8 Конвенції, Суд вважає, що порушення прав заявника за статтею 5 Протоколу № 7 до Конвенції не було.

«Р.В. та С.Т.Дж–В проти Австрії» (R.W and C. T.G.-W. v. Austria), заява № 36222/97

Суд нагадує, що у вищезгаданій справі Чернецьки проти Австрії він розглянув питання згідно зі статтею 5 Протоколу № 7. З огляду на те, що положення про необхідність у цій статті слід тлумачити так само, як і положення про необхідність в інших положеннях Конвенції, Суд встановив, що унеможливлення надання спільної опіки після розірвання шлюбу входить до межі розсуду Договірної Сторони під час оцінки того, що було «необхідним в інтересах дітей». Суд не бачить нічого, що б відрізняло цю справу від справи Чернецького.

Отже, він робить висновок про відсутність ознак порушення статті 5 Протоколу № 7. З цього випливає, що ця частина заяви має бути відхилена як очевидно необґрунтована відповідно до пунктів 3 і 4 статті 35 Конвенції.

Джерело: «Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод та права дитини» — тематичний посібник, автором якого є Павло Пархоменко — голова Бахмацького районного суду Чернігівської області, лектор Вищої школи адвокатури НААУ, зокрема, базового курсу з основ дружнього до дітей правосуддя і спецмодулів проєкту «Адвокат дитини: від новачка до профі»

Посібник* доступний для ознайомлення і завантаження за посиланням: https://bit.ly/3MFlsr6

* Посібник видано в межах проєкту, що реалізується ГО «ВГЦ «Волонтер» спільно з МКР з питань правосуддя щодо неповнолітніх за підтримки Представництва ДФ ООН (ЮНІСЕФ) в Україні