Обставини справи

Позивачка звернулася до суду з позовом про стягнення додаткових витрат на утримання дитини та позбавлення батьківських прав. Свої позовні вимоги в частині позбавлення батьківських прав позивачка мотивувала тим, що дитина повністю перебуває на її утриманні, нею самостійно здійснюється оплата освітніх послуг, а також додаткових витрат, пов`язаних з розвитком її інтелектуальних здібностей. Також, зазначала, що відповідач займається підприємницькою діяльністю, є платником єдиного податку, в зв`язку з чим подає до фіскальних органів відповідні податкові декларації, отримує дохід, і знаходиться не у скрутному становищі. Відповідач не бере жодної участі у вихованні дитини, не приймає участі в розвитку її здібностей, не цікавиться станом її здоров`я.

Висновки судів першої та апеляційної інстанцій

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, відмовив у задоволенні позовних вимог, взявши до уваги те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу, і повинен застосовуватись у випадках свідомого та умисного ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов`язків, та з врахуванням того, що такий захід буде застосований в інтересах дітей.

Окрім того, суд першої інстанції зазначив про те, що відповідач не в повній мірі використовує можливість виконувати свої батьківські обов`язки, але це невиконання було пов`язано як об`єктивними так і суб`єктивними причинами, а саме через неприязні стосунки між сторонами. Відповідачем не надано суду належних доказів чинення з боку позивача перешкод у його спілкуванні з дитиною, але й позивач не довела суду, що спілкування відповідача з дитиною в подальшому може призвести до порушень прав та інтересів їх дитини.

За таких обставин, суд дійшов висновку про те, що відсутні правові підстави для застосування крайнього заходу впливу відносно відповідача та позбавлення його батьківських прав, який на теперішній час має бажання спілкуватися з донькою, сплачує кошти на її утримання за рішенням суду.

При цьому, висновок служби у справах дітей про доцільність позбавлення батьківських прав суд розцінив передчасним та не прийняв його до уваги під час ухвалення рішення, оскільки як було встановлено в судовому засіданні, належних та достатніх роз`яснювальних заходів з відповідачем за час звернення позивача до служби у справах дітей про позбавлення відповідача батьківських прав не проведено.

Суд апеляційної інстанції додатково зазначив про те, що матеріали справи не містять негативні характеристики, докази винної поведінки відповідача та умисного ухилення його від виконання своїх обов`язків по вихованню доньки. Сам факт проживання батька окремо від дитини, невідвідування батьком шкільного закладу та міської дитячої поліклініки — не є достатньою підставою для висновку про доцільність позбавлення особи батьківських прав, з огляду на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом для впливу на особу, яка не виконує батьківських обов`язків.

Однак, Верховний Суд не погодився з висновками судів та передав справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Висновок Верховного Суду

Суд касаційної інстанції зазначив про те, що дитині, зокрема, надається можливість бути заслуханою в ході будь-якого судового чи адміністративного розгляду, що стосується дитини, безпосередньо або через представника чи відповідний орган у порядку, передбаченому процесуальними нормами національного законодавства. Закріплення цього права підкреслює, що дитина є особистістю, з думкою якої потрібно рахуватись, особливо при вирішенні питань, які безпосередньо її стосуються.

При цьому, Верховний Суд послався на постанову Верховного Суду від 20.09.2021 у справі №350/1696/19 (провадження №61-19589св20), у якій зазначено про те, що суд має враховувати висловлену думку системно, з`ясовуючи належно фактичні обставини справи, досліджуючи та надаючи належну правову оцінку зібраним у справі доказам у їх сукупності, що в результаті сприятиме правильному вирішенню питання місця проживання дитини. Тільки так будуть забезпечені найкращі інтереси дитини, а не інтереси та бажання батьків, які вони не можуть чи не бажають вирішувати в позасудовий спосіб.

Суд касаційної інстанції звернув увагу на те, що на час розгляду справи в суді першої інстанції неповнолітній дитині було 16 років.

При цьому, Верховний Суд зазначив про те, що суд першої інстанції всупереч вимогам статті 171 СК України і частини четвертої статті 265 ЦПК України не навів у мотивувальній частині рішення оцінку заяви, відповідно до якої дитина не заперечує про позбавлення батьківських прав щодо неї.

Вказані обставини стали підставою для скасування рішення суду апеляційної інстанції та передачі справи на новий розгляд.

Відповідна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 12.01.2022 у справі №640/15771/19 (провадження №61-11061св21), з повним текстом якої ви можете ознайомитися за посиланням: https://reyestr.court.gov.ua/Review/102562594#.