Аналіз актуальної судової практики Верховного Суду на тему про особливий захист і допомогу з боку держави для дітей, які залишилися без батьківського піклування.

Орган опіки та піклування може пред`являти позов про оспорювання правочину (ресцисорний позов), якщо він порушує права дітей-сиріт та/або дітей, позбавлених батьківського піклування, - висновок у Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 13 червня 2024 року по справі № 214/65/20 (провадження № 61-5155св23).

Перш за все, слід розкрити зміст особливого статусу «дитини, яка залишилися без батьківського піклування». Особливості виявлення дітей, які залишились без батьківського піклування, набуття дитиною статусу дитини, позбавленої батьківського піклування, захист майнових та житлових прав дітей, позбавлених батьківського піклування, визначені Порядком провадження органами опіки та піклування діяльності, пов’язаної із захистом прав дитини, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 р. № 866 «Питання діяльності органів опіки та піклування, пов’язаної із захистом прав дитини», із змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 22 березня 2022 р. № 349. Такий статус дитини, позбавленої батьківського піклування надається, зокрема, дітям, батьки яких не виконують своїх обов’язків з виховання та утримання дитини з причин, які неможливо з’ясувати у зв’язку з перебуванням батьків на території, де ведуться або велися активні бойові дії, чи на окупованій території, що підтверджується актом, складеним службою у справах дітей за формою згідно з додатком 11. Під час дії на території України воєнного стану рішення про надання статусу дитини, позбавленої батьківського піклування, приймається районною, районною у м. Києві держадміністрацією, районною військовою адміністрацією або виконавчим органом міської, селищної, сільської ради за місцем проживання (перебування) або виявлення дитини з урахуванням документів, що підтверджують статус дитини.

У справі № 214/65/20 батьків було позбавлено батьківських прав відносно дітей рішенням суду; дітям надано статус «дітей, позбавлених батьківського піклування»; до відібрання дітей у батьків діти проживали у квартирі, яка є предметом оспорюваного договору купівлі-продажу; рішенням виконавчого комітету районної у місті ради право користування житлом (квартирою) збережено за дітьми, позбавленими батьківського піклування. Внаслідок укладення оспорюваного договору батьками відчужено квартиру, право на користування якою було збережено за дітьми, та в силу вимог чинного законодавства їм гарантовано особливий захист і допомогу з боку держави. Орган опіки та піклування звернувся до суду в інтересах дітей із позовом про визнання недійсним відповідного договору.

Суд першої інстанції, з рішенням якого погодився апеляційний суд, задовольнив позов. Суди вказали, що відсутність попередньої згоди органу опіки та піклування на здійснення будь-якого правочину стосовно нерухомого майна, право власності або користування яким мають діти, є підставою для визнання такого правочину недійсним.

Цікавим в цій справі є факт, що діти ніколи не були власниками спірної квартири та навіть не були зареєстрованими в ній. Проте, на підтвердження того факту, що діти проживали за адресою спірної квартири надано: акт обстеження житлово-побутових умов, на підставі якого було раніше (до вчинення спірного правочину) збережено права користування житлом за дітьми, які залишилися без батьківського піклування.

Касаційний цивільний суд Верховного Суду залишив попередні судові рішення без змін, зробивши наступні правові висновки.

Будь-які правочини, що вчиняються батьками (усиновлювачами), не можуть суперечити правам та інтересам їх малолітніх, неповнолітніх та непрацездатних дітей (частина шоста статті 203 ЦК України). Звичайно, діти за життя батьків (усиновлювачів), за винятком певних випадків, не мають відповідних прав на їх майно. Однак заради забезпечення недопущення порушення їх прав та інтересів і можливості реалізації батьками відповідних майнових прав щодо дитини (наприклад, на утримання дитини - стаття 180 СК України) передбачається, що при вчиненні будь-яких правочинів батьки мають враховувати права та інтереси дітей (що також відповідає правовій позиції у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 листопада 2021 року в справі № 948/1158/19 (провадження № 61-14556св21)).

Ініціаторами (позивачами) звернення до суду з позовом про визнання оспорюваного правочину недійсним є насамперед сторона (сторони) цього правочину, хоча можуть бути будь-які інші заінтересовані особи. При цьому, під особами, відповідно до частини першої статті 2 ЦК України, розуміються тільки фізичні та юридичні особи. До заінтересованих осіб в розумінні частини третьої статті 215 ЦК України належать і малолітні, неповнолітні чи непрацездатні діти сторони (сторін) правочину. Орган опіки та піклування, з урахуванням змісту статті 11 Закону України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування», може пред`являти позов про оспорювання правочину (ресцисорний позов), якщо він порушує права дітей-сиріт та/або дітей, позбавлених батьківського піклування. У такому разі дитина-сирота та/або дитина, позбавлена батьківського піклування, є заінтересованою особою в розумінні частини третьої статті 215 ЦК України.

Так, Верховний Суд зробив висновок про те, що саме виконавчий комітет районної є органом опіки та піклування, який може звертатися до суду з позовом про визнання недійсним правочину, що суперечить правам та інтересам дітей-сиріт та/або дітей, позбавлених батьківського піклування.

З повним текстом Постанови Верховного Суду від 13 червня 2024 року у справі № 214/65/20 (провадження № 61-5155св23) ви можете ознайомитися за посиланням: https://reyestr.court.gov.ua/Review/119872566.