Право на стягнення неустойки (пені) у разі виникнення заборгованості зі сплати аліментів визначено положеннями частини 1 статті 196 Сімейного кодексу України (далі – СК України): «У разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов’язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості.»

Питання стягнення пені за невиплачені аліменти пропонується дослідити не з позиції інституту відповідальності як міри покарання, а з огляду на життєві причини – як інструмент забезпечення найкращих інтересів дитини, та з усвідомленням, що гроші на утримання дитини не є «статичною субстанцією». Це життєва необхідність для забезпечення гідного рівня життя дитини щодня, обов’язок щодо якої покладається рівною мірою на обох батьків. При цьому, у разі невиконання такого обов’язку, потреби дитини не припиняються, а продовжують існувати, та мають бути задоволені за рахунок батьків належним чином. Тож, пеня за несплачені аліменти є справедливим інструментом, який стоїть на варті поновлення найкращих інтересів дитини.

На етапі підготовки до пред’явлення позову про стягнення пені за невиплачені аліменти постають такі правові питання:

-як враховуються часткові платежі (частковий платіж) за наявності заборгованості за аліментами за попередні періоди (попередній період);

-як при здійсненні розрахунків застосовувати формулювання абзацу 1 частини першої статті 196 СК України «не більше 100 відсотків заборгованості»;

-на кого покладено обов’язок доводити наявність/відсутність вини в несплаті аліментів;

-чи можливо стягнути пеню за прострочення сплати аліментів у період воєнного стану.

З огляду на те, що «пеня» – це змінна величина, важливо правильно провести обчислення, з урахуванням засад сімейного законодавства та усталених правових позицій Верховного Суду щодо відповідальності за прострочення сплати аліментів.

Щодо враховування часткових платежів за наявності заборгованості за аліментами за попередні періоди:

Зі змісту ст. ст. 9, 534 ЦК України, 8, 181, 195 СК України вбачається, що загальні засади (принципи) приватного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, першочергово, акти сімейного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії. Так, положення ЦК України субсидіарно застосовуються для регулювання сімейних відносин. У СК України не передбачено як відбувається погашення вимог за грошовим зобов’язанням. Тому в такому разі підлягають застосуванню норми цивільного законодавства, а саме стаття 534 ЦК України. При здійсненні часткових платежів аліментів такі кошти спочатку зараховуються на погашення заборгованості за аліментами, яка виникла у попередньому місяці (попередніх місяцях), починаючи з першого місяця її виникнення, а тільки згодом, у разі відсутності заборгованості, на погашення платежу за поточний місяць (Постанова Верховного Суду від 19 січня 2022 року у справі № 711/679/21 (провадження № 61-18434св21) https://tinyurl.com/5354ekxm).

Щодо трактування абзацу 1 частини першої статті 196 СК України «не більше 100 відсотків заборгованості» в контексті здійсненні розрахунків пені за несплачені аліменти:

Розмір пені за місячним платежем розраховується так: заборгованість зі сплати аліментів за конкретний місяць (місячний платіж) необхідно помножити на кількість днів заборгованості, які відраховуються з першого дня місяця, наступного за місяцем, у якому мали бути сплачені, але не сплачувалися аліменти, до дня їх фактичної виплати (при цьому день виконання зобов’язання не включається до строку заборгованості) та помножити та 1 відсоток. Тобто, заборгованість за місяць х кількість днів заборгованості х 1 %. При застосуванні формулювання «не більше 100 відсотків заборгованості» в абзаці 1 частини 1 статті 196 СК України якщо обмежувати нарахування пені поточною заборгованістю (тобто, тією, яка існує за всі місяці станом на момент пред’явлення позову чи на інший момент), то при пред’явленні позову за період, коли існувало прострочення, а на момент пред’явлення позову поточна заборгованість відсутня, то і не буде межі, яку не повинна перевищувати пеня. Як наслідок, очевидно, що потрібно розмежовувати сукупну поточну заборгованість та заборгованість за аліментами за певний місяць. Оскільки основою для обчислення пені є саме заборгованість за аліментами за певний місяць, то формулювання «не більше 100 відсотків заборгованості» означає, що розмір пені не повинен перевищувати розмір заборгованості, на яку вона нараховується. У разі, якщо позивач, з урахуванням принципу диспозитивності пред’явив позов про стягнення пені за декілька місяців, то розмір пені за ці місяці не повинен перевищувати сукупний розмір заборгованості, на яку вона нараховується (Постанова Верховного Суду від 19 січня 2022 року у справі №711/679/21 (провадження №61-18434св21https://tinyurl.com/5354ekxm).

Щодо обов’язку доведення наявності/відсутності вини в несплаті аліментів:

Стягнення пені, передбаченої абзацом першим частини першої статті 196 СК України, можливе лише у разі виникнення заборгованості з вини особи, зобов’язаної сплачувати аліменти. У СК України не передбачено випадки, коли вина платника аліментів виключається. У такому разі підлягають застосуванню норми цивільного законодавства. Якщо платник аліментів доведе, що вжив всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов’язання, то платник аліментів є невинуватим у виникненні заборгованості і підстави стягувати неустойку (пеню) відсутні. Тобто відповідач зобов’язаний довести відсутність його вини у виникненні заборгованості зі сплати аліментів і сплачувати аліменти, що свідчить про наявність презумпції вини платника аліментів у виникненні заборгованості з їх сплати та є підставою для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною першою статті 196 СК України. Саме на платника аліментів покладено обов’язок доводити відсутність своєї вини в несплаті (неповній сплаті) аліментів. (Постанова Верховного Суду від 10.01.2024 у справі № 359/240/21 (провадження № 61-16327 св23) https://tinyurl.com/4ufezt7m).

Щодо стягнення пені за прострочення сплати аліментів у період воєнного стану

Положеннями Закону України № 2129-IX «Про внесення зміни до розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що тимчасово, на період до припинення або скасування воєнного стану на території України припиняється звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника (крім рішень про стягнення аліментів та рішень, боржниками за якими є громадяни Російської Федерації). При цьому, виконавці не здійснюють нарахування пені за несплачені аліменти. Підставою для стягнення коштів з боржника в рамках виконавчого провадження є рішення суду про стягнення пені. Чинне законодавство України не передбачає заборони нараховувати та стягувати пеню за прострочення сплати аліментів у період воєнного стану.

З наведеного вбачається, що за наявності обставин навмисного ухилення від сплати аліментів, суди задовольняють позови про стягнення неустойки (пені) за несплачені аліменти, виходячи з розрахунків, де розмір пені не перевищує сукупний розмір заборгованості, на яку вона нараховується. Пеня за несплачені аліменти є так само власністю дитини як і аліменти, та стягнення пені є справедливою мірою для захисту права дитини на постійний достатній рівень життя.