Для Центру сімейного права ВША підготувала: Менджул М. В., д.ю.н., професорка кафедри цивільного права та процесу ДВНЗ «Ужгородський національний університет», членкиня Центру сімейного права ВША.

Відповідно до частини першої статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (стаття 70 СК України).

Відповідно до положень частини першої статті 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Водночас до складу майна, яке підлягає поділу належать також і борги. Про це була зауважено ще у п. 24 Постанови Верховного суду України від 21.12.2007 № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» (https://bit.ly/3DWbQGb).

На практиці виникає низка питань щодо того чи всі борги підлягають поділу, а також чи входять борги за комунальні послуги до спільного майна подружжя при поділі майна?

Одним із критеріїв віднесення боргів до загального майна, яке підлягає поділу є те, чи такі борги подружжя виникли в інтересах сім`ї. Вказана позиція міститься у низці судових рішень (наприклад, постанові Верховного суду від 2 квітня 2020 року у справі № 638/17330/16-ц). Вказаний критерій вочевидь вірний та ключовий, і у випадку наявності доказів, що борги виникли внаслідок правочинів у інтересах сім’ї, вони мають включатися до майна, що підлягає поділу.

При розгляді питання щодо включення боргів за комунальні послуги до складу майна, яке підлягає поділу, позиція судів послідовна. Такі борги підлягають також поділу, якщо вони виникли щодо майна (квартира, інше житло), яке використовувалося у інтересах сім’ї.

Водночас у випадку, коли сплата боргів за комунальні послуги мала місце за рахунок спільної сумісної власності (коштів, що вважаються спільною сумісною власності), або не доказано, що із власних коштів, то розмір боргу не підлягає поділу і не стягується із відповідача. Наприклад, у постанові Деснянського районного суду м. Києва від 21 липня 2021 року зауважено: «Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_5 про стягнення грошових коштів, сплачених за комунальні та інші послуги з утримання квартири, також задоволенню не підлягають з наступних підстав. Позивач зазначає про те, що сплата комунальних послуг за спірну квартиру здійснювалась ним самостійно, а після припинення шлюбу ним було сплачено 19695, 50 грн. Але при цьому слід зазначити, що всі витрати, що були сплачені сторонами у період шлюбу, сплачувалися ними за рахунок спільних коштів подружжя. Належних та допустимих доказів на підтвердження зворотного позивачем надано суду не було. Що стосується коштів, що були сплачені після розірвання шлюбу, то слід зазначити, що з наданих суду копій квитанцій неможливо достовірно встановити коли, ким, в яких сумах та за які послуги (яку квартиру) були сплачені кошти за цими квитанціями. Отже, позивачем ОСОБА_5 не доведено під час розгляду справи ані факт сплати саме ним і саме за його власні кошти комунальних платежів, а тому суд вважає дані позовні вимоги недоведеними та безпідставними» (детальніше: https://bit.ly/3dG2WSt).

Щодо можливості збільшення частки у праві спільної сумісної власності з підстав ремонту житла чи сплати комунальних платежів з особистих коштів, то Верховний суд у постанові від 14 липня 2021 року сформував такі позиції: «Застосовуючи норму статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя. Тобто статус спільної сумісної власності визначається такими чинниками, як час набуття майна та кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття)…. Тому сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя. …Для застосування передбачених статтею 62 СК України правил збільшення вартості майна повинне відбуватись внаслідок спільних затрат подружжя, незалежно від інших чинників (зокрема, тенденцій загального подорожчання конкретного майна), при цьому суттєвою ознакою повинне бути істотне збільшення вартості майна як об`єкта, його якісних характеристик. Збільшення вартості майна та істотність такого збільшення підлягає з`ясуванню шляхом порівняння на час вирішення спору вартості об`єкта до та після поліпшення; при цьому сам по собі розмір грошових затрат подружжя чи одного з них, а також визначену на час розгляду справи вартість ремонтних робіт не можна вважати тим єдиним чинником, що безумовно свідчить про істотність збільшення вартості майна як об`єкта…».

Важливим у цій справі є також висновок: «Посилання касаційної скарги на те, що ОСОБА_1 отримувала кредити для здійснення ремонтних робіт у цій квартирі, а тому ця квартира є спільною сумісною власністю подружжя є необґрунтованими, оскільки здійснення погашення кредиту, який був використаний в інтересах сім`ї, є спільним обов`язком подружжя. Тільки за наявності непогашеного зобов`язання за кредитним зобов`язанням, таке має бути враховано при поділі майна подружжя, оскільки у подружжя, окрім права спільної сумісної власності на отримані грошові кошти та одержану за рахунок останніх квартиру, внаслідок укладення кредитного договору, також виникає зобов`язання в інтересах сім`ї у вигляді повернення кредитних коштів, виконання якого подружжя здійснює як солідарні боржники» (https://reyestr.court.gov.ua/Review/98585684).

Виходячи із аналогії, зобов᾽язання по сплаті комунальних послуг за житло, що використовується в інтересах сім’ї є теж солідарним і не може його виконання бути підставою для збільшення частки у праві спільної сумісної власності, бо не призводить до істотного збільшення вартості майна.