Анотація: чи несе відповідальність лікар та виробник лікарського засобу за шкоду пацієнтові внаслідок ін’єкції, якщо замість лікарського засобу в пляшці виявилася стороння речовина?

Суд: Верховний Суд, Перша Чехословацька Республіка

Дата винесення рішення: 9 червня 1927 року

Цитування справи: Rv I 1816/26

Лікар-відповідач виконав ін’єкцію неповнолітньому пацієнту: у флаконі від лікарського засобу тебецин (протитуберкульозний препарат на основі миш’яку), щоправда, виявився... бензол. Родич/опікун неповнолітнього (надалі - позивач), звернувся з позовом до лікаря (ст. 1299 Цивільного Кодексу) та до виробника лікарського засобу (тебецину). Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову проти обидвох відповідачів; апеляційний суд залишив вирок без змін. Верховний Суд скасував рішення суду першої та апеляційної інстанцій в частині щодо відмови у задоволенні позову до лікаря-відповідача, направивши його на новий розгляд до суду першої інстанції, залишивши рішення в частині відмови в задоволенні позову до виробника ліків без змін.

Щодо мотивів ухвалення такого рішення, то вони були наступними. Як випливає з рішення суду першої інстанції, позивач стверджував, що лікар-відповідач не спромігся забезпечити відповідної ситуації, підвищеного рівня обережності перед виконанням ін’єкції, як це передбачено ст. 1299 Цивільного кодексу. Суд першої інстанції, на підставі висновку експерта, встановив, що коли лікар збирається виконати пацієнту ін’єкцію, він не відчуває запаху речовини, яку збирається ввести, оскільки покладається на високу якість речовини, оскільки, як це передбачається, лікарські засоби виготовлено під офіційним наглядом і вони містяться у виробничій упаковці, а отже, забруднення речовини лікарського засобу є неможливим. З фактів, наведених у рішенні Верховного Суду, можна зробити висновок, що 20-грамова пляшка була закупорена корковою пробкою, просочена парафіном, закрита паперовою кришкою зі шнурком навколо вузького горлечка; іншими словами, пляшка була поставлена в ідеальному стані.

Крім того, лікар стверджував, що він отримав зазначену пляшку в день, коли мав виконати ін’єкцію неповнолітньому, і підтвердив, що оригінальна упаковка пляшки не була пошкоджена, коли він її відкрив. Верховний Суд зазначив, що лікар завжди повинен переконатися, що лікарські засоби мають бути безпечними для введення ін’єкцій пацієнтам. Той факт, що відповідач використав бензол замість тебецину, можна розглядати як провину (недбалість), оскільки відповідач, який взяв на себе зобов’язання щодо лікування пацієнта, взяв на себе зобов’язання, які вимагали певних експертних знань (в медичній науці) і, таким чином, це вимагало від лікаря ще більшої уважності у такій ситуації. Було встановлено, що відповідач не піддавав пляшку жодній перевірці, оскільки він навіть не помітив, що вміст пляшки був легшим, ніж тебецин. Якби лікар діяв більш уважно перед тим, як виконав ін’єкцію, зазначив Суд, відповідач би уникнув вчинення провини (недбалості) по відношенню до пацієнта – як було з’ясовано на підставі наявних обставин справи, відповідач помітив, що речовина, яку він ввів, не була тебецином.

Отже, Верховний Суд визнав, що за наведеними фактами лікар проявив недбалість, і постановив повернути рішення (в частині позову до лікаря) на розгляд суду першої інстанції. З точки зору ймовірної вини виробника лікарських засобів, Верховний Суд відхилив апеляцію проти нього. Апеляційний суд у цій справі раніше висловив думку, що неможливо закрити пляшки таким чином, щоб жодна третя особа не змогла їх відкрити. Нарешті, не було здійснено висновку стосовно дійсної причини, як бензол опинився у пляшці, де мав бути тебецин.

Матеріал підготував Анатолій Литвиненко, член Центру медичного права ВША НААУ, докторант кафедри юридичних наук Балтійської міжнародної академії (Рига, Латвія), магістр/аспірант Школи права Університету Роберта Гордона (Абердін, Шотландія, Великобританія)

Матеріал підготовлено в межах реалізації проєкту Центру медичного права ВША НААУ «Порівняльне медичне право»