Конвенція Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу із цими явищами (Стамбульська конвенція)

Конвенція Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу із цими явищами (Стамбульська конвенція): цілі, основні положення та значення

Матеріал підготовлено в рамках Всеукраїнської кампанії «16 днів проти насильства»

Стамбульська конвенція – це міжнародна угода Ради Європи, спрямована на викорінення насильства щодо жінок та захисту їхніх прав.

Україні знадобилося одинадцять років на ратифікацію Стамбульської конвенції. 20 червня 2022 року Верховна Рада прийняла Закон України «Про ратифікацію Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок i домашньому насильству та боротьбу із цими явищами» № 2319-IX. 1 листопада 2022 року Стамбульська конвенція набула чинності.

Стамбульська конвенція переслідує такі цілі:

захист жінок від усіх форм насильства й недопущення, кримінальне переслідування та ліквідація насильства стосовно жінок і домашнього насильства;
сприяння ліквідації всіх форм дискримінації стосовно жінок та заохочення дійсної рівності між жінками та чоловіками, у тому числі шляхом надання жінкам самостійності;
розробка всеосяжних рамок, політики та заходів для захисту всіх жертв насильства стосовно жінок і домашнього насильства та надання їм допомоги;
заохочення міжнародного співробітництва з метою ліквідації насильства стосовно жінок і домашнього насильства;
забезпечення підтримки та надання допомоги організаціям та правоохоронним органам в ефективному співробітництві для прийняття комплексного підходу до ліквідації насильства стосовно жінок і домашнього насильства.

Сфера застосування Конвенції

Варто підкреслити, що Конвенція захищає не лише жінок, оскільки чоловіки також потерпають від деяких форм насилля, у тому числі й домашнього. Конвенція закликає застосовувати свої положення до всіх осіб, постраждалих від домашнього насильства, включаючи чоловіків, дітей та людей похилого віку.

Україна ратифікувала Конвенцію з деякими заявами та застереженням. Наприклад, Україна не розглядає жодне з положень Конвенції як таке, що зобов’язує її до зміни Конституції України та Сімейного кодексу України, інших законів України щодо інститутів шлюбу, ciм’ї та усиновлення, а також таке, що втручається в право батьків виховувати своїх дітей відповідно до власних переконань. Крім того відповідно до пункту 2 статті 78 Конвенції Україна залишила за собою право не застосовувати положення пункту 2 статті 30 Конвенції до приведення національного законодавства у відповідність із зазначеними положеннями Конвенції, а саме, щодо належної державної компенсації постраждалим від тяжких тілесних ушкоджень або порушення здоров’я.

Конвенція застосовується в мирний час і в ситуаціях збройного конфлікту, однак у своїх заявах Україна зазначила, що внаслідок повномасштабної збройної агресії Російської Федерації виконання Україною зобов’язань, передбачених Конвенцією, на тимчасово окупованих територіях, в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі не гарантується до повного відновлення конституційного ладу України на цих територіях.

Багато положень Конвенції вже були закріплені ще до її ратифікації на законодавчому рівні шляхом прийняття Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» № 2229-VIII від 07.12.2017 року. Цим Законом було впроваджено обмежувальні приписи, крім того, Законом України «Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України з метою реалізації положень Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами» № 2227-VIII від 06.12.2017 року було криміналізоване вчинення домашнього насильства.

Структура Конвенції

Конвенція включає 81 статтю, згруповану у 12 розділів. Структура базується на «чотирьох П»:

Попередження (Prevention);
Захист та підтримка постраждалих (Protection and support of victims);
Суд над злочинцями (Prosecution of offenders) та
Загальні принципи (Integrated Policies).

Для кожної сфери передбачаються блоки специфічних заходів. Конвенція також встановлює обов’язки стосовно збору даних та підтримки досліджень насильства проти жінок (стаття 11).

У Преамбулі містяться заклики до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, Європейської соціальної хартії та Конвенції проти торгівлі людьми, посилання на міжнародне право прав людини (ООН), міжнародне гуманітарне право та Римський статут Міжнародного кримінального суду.

У Статті 2 вказано, що положення Конвенції мають застосовуватись у період миру та збройних конфліктів у ситуаціях насильства проти жінок та домашнього насильства.

Стаття 3 визначає ключові терміни (насильство стосовно жінок, домашнє насильство, гендер, насильство стосовно жінок за гендерною ознакою, жертва).

Стаття 4 зобов’язує держав-сторін вживати необхідних законодавчих та інших заходів для підтримки та захисту права кожного, особливо жінок, на те, щоб жити без насильства як в публічній, так і в приватній сферах. Виконання положень Конвенції, зокрема вжиття заходів для захисту прав жертв, забезпечується без дискримінації за будь-якою ознакою, як-от: статі, гендеру, раси, кольору шкіри, мови, релігійних, політичних або інших переконань, національного або соціального походження, належності до національної меншини, майнового стану, народження, сексуальної орієнтації, гендерної ідентичності, віку, стану здоров’я, інвалідності, сімейного стану, статусу мігранта чи біженця або іншого статусу.

Глава II присвячена комплексній політиці та збору, Глава IІІ – запобіганню насильству, Глава IV – захисту та підтримці жертв (постраждалих від сексуального насильства, дітей-свідків) спеціальними допоміжними службами, повідомленнями з боку фахівців, що працюють із жінками (медики, соціальні працівники, психологи). Глава V описує матеріальне право (відшкодування, опіка), Глава VI — розслідування, кримінальне переслідування, процесуальне право та захисні заходи, Глава VII описує міграцію та притулки, Глава VIII – міжнародне співробітництво, Глава IX — систему моніторингу для забезпечення ефективності впровадження Конвенції, Глава Х — зв’язок з іншими міжнародними актами, Глава XI містить поправки, а Глава ХІІ – прикінцеві положення.

Ключові поняття, визначені Конвенцією

У Конвенції надається визначення таким поняттям, як:

«Насильство стосовно жінок» (violence against women) розуміється як порушення прав людини й форма дискримінації стосовно жінок та означає всі акти насильства стосовно жінок за гендерною ознакою, результатом яких є або може бути фізична, сексуальна, психологічна або економічна шкода чи страждання стосовно жінок, у тому числі погрози таких дій, примус або свавільне позбавлення волі, незалежно від того, чи відбувається це в публічному або приватному житті.
«Домашнє насильство» означає всі акти фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, які відбуваються в лоні сім’ї чи в межах місця проживання або між колишніми чи теперішніми подружжями або партнерами, незалежно від того, чи проживає правопорушник у тому самому місці, що й жертва, чи ні або незалежно від того, чи проживав правопорушник у тому самому місці, що й жертва, чи ні.
«Гендер» (gender) означає соціально закріплені ролі, поведінку, діяльність і характерні ознаки, які певне суспільство вважає належними для жінок та чоловіків.
«Насильство стосовно жінок за гендерною ознакою (gender-based violence against women)» означає насильство, яке спрямоване проти жінки через те, що вона є жінкою, або яке зачіпає жінок непропорційно.
«Жертва» — стосується однаковою мірою потерпілих від насильства проти жінок і домашнього насильства.
«Жінки» (women) — охоплює дівчат, що не досягли 18 років.

Основні положення Конвенції

Принагідно зазначити, що Конвенція характеризує насильство проти жінок як порушення прав людини та форму дискримінації (ст. 3 (а)). На держави покладається обов’язок щодо недопущення, розслідування, покарання та забезпечення компенсації стосовно актів насильства (ст. 5).

Більше того, документом визначаються види правопорушень, що характеризуються як насильство проти жінок. Так, держави, що ратифікують Конвенцію, мають криміналізувати такі види порушень:

психологічне насильство (ст. 33);
переслідування (сталкінг) (ст. 34);
фізичне насильство (ст. 35);
сексуальне насильство, включаючи зґвалтування, що недвозначно покриває всі сексуальні активності з особою без її згоди (ст. 36);
примусовий шлюб (ст. 37);
калічення жіночих геніталій (ст. 38);
примусовий аборт (ст. 39);
примусова стерилізація (ст. 39).

Разом з тим, у Конвенції наголошується на тому, що у кримінальному провадженні, розпочатому після вчинення будь-якого з актів насильства, які підпадають під сферу застосування цієї Конвенції, культура, звичаї, релігія, традиція або так звана «честь» не можуть розглядатися як виправдання таких актів. Це охоплює, зокрема, заяви про те, що жертва порушила культурні, релігійні, соціальні чи традиційні норми або звичаї належної поведінки (ст. 42).

Значення Конвенції

Значимість Конвенції полягає у тому, що вона проголошує та захищає право всіх людей на вільне від насильства життя та забороняє всі види дискримінації жінок, яка виявляється у відмінному ставленні до них без об’єктивного та обґрунтованого виправдання.

Рівноправність між жінками та чоловіками як за законом, так і на практиці, займає центральне місце в припиненні насильства проти жінок. Для цього країни-учасниці зобов’язуються:

внести принцип рівних прав між жінками та чоловіками до своїх конституцій чи законодавства;
заборонити дискримінацію жінок, зокрема шляхом застосування санкцій;
скасувати закони та процесуальні норми, що дискримінують жінок.

Зміни, що несе Конвенція

Варто зауважити, що станом на сьогодні уже внесені певні зміни у національне законодавство. Так, наприклад, на наш погляд, досить прогресивною є стаття 284 Кримінального процесуального кодексу України, якою передбачено, що кримінальне провадження закривають, якщо потерпілий або його представник відмовилися від обвинувачення у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення, крім провадження щодо злочину, пов’язаного з домашнім насильством.

Законодавчі зміни відповідають положенням статті 55 Стамбульської конвенції стосовно того, «щоб провадження могло продовжуватися навіть, якщо постраждала відкликає свою заяву або скаргу» та мали б сприяти захисту постраждалих від домашнього насильства від погроз на свою адресу щодо замовчування цих випадків. Однак ця норма росповсюджується на кримінальне правопорушення, передбачене статтею 126-1 Кримінального кодексу – «Домашнє насильство», але домашнє насильство може бути кваліфіковане і за іншими статтями, наприклад за статтею 173-2 КУпАП.

Стамбульська конвенція містить рекомендацію для національних органів: при тлумаченні поняття «злочини, пов’язані з домашнім насильством» доцільно застосовувати широке тлумачення, і відносити до них не лише кримінальне правопорушення, передбачене ст.126-1 КК України, а й інші, якщо вони пов’язані з домашнім насильством. Наприклад, статті 125 (умисне легке тілесне ушкодження), 126 (побої та мордування) КК України.

Для вдосконалення захисту постраждалих Україною мають вноситися зміни у національне законодавство для подальшої імплементації норм Конвенції:

По-перше, важливо встановити заборони застосовування судами процедури примирення у справах, пов’язаних із сексуальним та домашнім насильством;
По-друге, необхідно забезпечити право постраждалим від домашнього насильства на пред’явлення позову про розірвання шлюбу. Адже сьогодні розірвати шлюб неможливо протягом вагітності дружини та протягом одного року після народження дитини (зареєстрований законопроєкт № 5492 від 14.05.2021 про внесення змін до статті 110 та 111 Сімейного кодексу України).