Пропонуємо до вашої уваги огляд судової практики Василя Крата, судді Верховного Суду, кандидата юридичних наук, доцента на тему: «Відумерлість спадщини, аналогія закону та стаття 1280 ЦК України».
Суддею здійснено огляд Ухвали КЦС ВС від 05.07.2023 у справі № 202/5154/21 (http://surl.li/jkqei)
Територіальна громада виступає так званим екстраординарним спадкоємцем, тоді коли ординарних спадкоємців такого майна (за заповітом чи за законом) немає. Оскільки до територіального громади переходять як права, так і обов`язки, її правовий статус є таким самим як і у спадкоємців. Незважаючи на те, що набуття суб`єктивного права у територіальної громади на відумерлу спадщину пов`язується з відповідним висновком суду про відумерлість такої спадщини, для територіальної громади такою самою мірою діятиме принцип, що відумерла спадщина належить територіальній громаді з моменту відкриття спадщини. Останній висновок зобов`язує визнавати за територіальною громадою право на отримання судового захисту до моменту констатації судом спадщини як відумерлої у тому разі, якщо спадкове майно підлягає поверненню з незаконного володіння іншої особи.
У спадкових відносинах територіальна громада завжди має правомірні очікування щодо отримання у комунальну власність відумерлого майна, а відтак має речові права на майно, які підлягають захисту як і право власності у класичному розумінні, яке у випадку нерухомого майна виникає з моменту державної реєстрації. Враховуючи, що до складу відумерлої спадщини входять і обов`язки, що передбачено частиною четвертою статті 1277 ЦК України, територіальна громада має розглядатися так само як універсальний правонаступник спадкодавця.
Визначивши територіальну громаду таким екстраординарним спадкоємцем, треба надати їй можливість захисту речових прав та правомірних інтересів тими способами захисту, які б мав і спадкодавець. Враховуючи викладене, КЦС виходить з того, що не існує прогалини у правовому регулюванні відносин із захисту прав територіальної громади, яка претендує на майно як відумерле, проте було незаконно відчужене.
Запропонований ВП ВС підхід до вирішення питання захисту прав територіальної громади на відумерлу спадщину нівелює правове призначення самого інституту відумерлої спадщини, оскільки, відповідно до статті 1277 ЦК України (у редакції на час виникнення спірних правовідносин), територіальна громада, як універсальний правонаступник, по перше, має обов`язок, а не право, подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою, а по друге, територіальна громада, яка стала власником відумерлого майна, зобов`язана задовольнити вимоги кредиторів спадкодавця, що заявлені відповідно до статті 1231 цього Кодексу. Отже, залишення за територіальною громадою можливості лише на отримання виключно грошової компенсації, позбавить кредиторів спадкодавця можливості захистити свої права. Також, ВП ВС, зазначаючи про право територіальної громади в разі відчуження спадкового майна особою, яка не є спадкоємцем, на користь добросовісного набувача, на отримання лише грошової компенсації, не конкретизувала, хто зобов`язаний сплатити таку компенсацію.
З урахуванням викладеного КЦС вважає, що наявні підстави для передачі цієї справи на розгляд ВП ВС для відступлення від висновку, викладеного у постанові ВП ВС від 14 грудня 2022 року у справі № 461/12525/15-ц, (http://surl.li/jkqfu) щодо неможливості застосування у спірних правовідносинах віндикації та застосування за аналогією закону частини другої статті 1280 ЦК України, а також для формулювання правового висновку про те, що захист речових прав територіальної громади у випадку незаконного відчуження спадкового майна, яке за відсутності спадкоємців є відумерлою спадщиною, можливий шляхом зазначення в мотивувальній частині судового рішення висновку про відумерлість спадщини та її витребування від добросовісного (недобросовісного) останнього набувача.
Першоджерело: https://t.me/glossema/1098