Пропонуємо до Вашої уваги огляд Постанови КЦС ВС від 20.06.2024 у справі № 991/5169/23 (https://tinyurl.com/2x6e6972) щодо питання стягнення в дохід держави необґрунтованих активів, який підготував суддя КЦС ВС Василь Крат.

Політико-правовий підхід допускає існування різних конструкцій конфіскації. Як наслідок, у світовій практиці сформувалося дві різновиди конфіскації:

·               проти особи (особиста конфіскація, in personam);

·               проти речі (речова конфіскація, in rem).

Традиційно зазначені різновиди конфіскації розмежовуються: процедурою вилучення майна: конфіскація in personam застосовується в кримінальному судочинстві (або в тому яке кваліфікується як кримінальне), а in rem – в цивільному судочинстві; стандартами доказування, які застосовуються: для конфіскації in personam має застосовуватися кримінально-правовий стандарт «поза розумним сумнівом» (beyond reasonable doubt). Натомість в конфіскації in rem використовується стандарт «баланс ймовірностей» (balance of probabilities) (див. постанову Верховного Суду від 04 жовтня 2023 року у справі № 991/2396/22 (https://tinyurl.com/6rppswcp).

Українська модель конфіскації in rem отримала своє вираження в конструкції «необґрунтовані активи», що мають досить нетиповий правовий режим. Такий специфічний правовий режим: виявляється в досить суттєвих особливостях правового регулювання. Матеріально-правове регулювання конструкції необґрунтованих активів відбувається частково в: ЦК; ЦПК; Законі України «Про запобігання корупції». У ЦК міститься тільки фрагментарне регулювання певних аспектів позовної давності, кваліфікацію рішення про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави як спростування презумпції правомірності набуття права власності та підстави припинення права власності; характеризується суб’єктами, до яких може бути пред’явлений позов про визнання активів необґрунтованими, є публічні особи та «пов’язані» з ними особи (ч. 4 ст. 290 ЦПК) (див. постанову Верховного Суду від 04 жовтня 2023 року у справі № 991/2396/22).

Правовий режим необґрунтованих активів є свого роду додатковим обмеженням для публічних фізичних осіб. Натомість для звичайних суб’єктів така конструкція нехарактерна і невластива; законодавець не здійснює конструювання правового режиму необґрунтованих активів через використання конструкції недійсності. З урахуванням сутності та призначення конструкції недійсності правочину очевидно, що вона не розрахована на її використання при визнанні необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави, оскільки в цьому разі достатньо спростувати презумпцію правомірності набуття права власності (ч. 2 ст. 328 ЦК) (див. постанову Верховного Суду від 04 жовтня 2023 року у справі № 991/2396/22).

Касаційний суд зауважує, що згідно з ч. 4 ст. 292 ЦПК стягнення в дохід держави активів, визнаних судом необґрунтованими, або інших активів відповідача, які відповідають вартості необґрунтованих активів, здійснюється в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження», крім випадків здійснення такого стягнення в порядку, встановленому Законом України «Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів».

Визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави (п. 12 ч. 1 ст. 346 ЦК) є підставою припинення права власності, а чинне законодавство не містить особливостей стягнення в дохід держави активів, визнаних необґрунтованими, якщо звертається стягнення на сам актив (зокрема, майно, майнові права), а не його вартість. Тому вартість набуття у власність такого активу особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, має значення для кваліфікації такого активу як необґрунтованого, а не для звернення стягнення його в дохід держави.

У зв’язку з цим, якщо звертається стягнення безпосередньо на необґрунтований актив (зокрема, майно, майнові права), у резолютивній частині судового рішення не потрібно зазначати його вартість або визначати певну суму грошових коштів, в межах якої має бути звернено стягнення на майно. Тому рішення суду першої інстанції належить відповідно змінити в резолютивній частині.

Першоджерело: https://t.me/glossema/1968