Чи може орган опіки і піклування пред’являти позов про оспорювання правочину (ресцисорний позов)? – пропонуємо відповідь на це питання отримати в огляді судової практики судді КЦС ВС Василя Крата.

Постанова КЦС ВС від 13.06.2024 у справі № 214/65/20 (http://surl.li/usorg)

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина третя статті 215 ЦК України).

У статті 56 ЦК України визначено, що органами опіки та піклування є районні, районні в містах Києві та Севастополі державні адміністрації, виконавчі органи міських, районних у містах, сільських, селищних рад. Права та обов’язки органів, на які покладено здійснення опіки та піклування, щодо забезпечення прав та інтересів фізичних осіб, які потребують опіки та піклування, встановлюються законом та іншими нормативно-правовими актами.

У статті 11 Закону України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» передбачено, що органами опіки та піклування є районні, районні у містах Києві та Севастополі місцеві державні адміністрації, виконавчі органи міських чи районних у містах, сільських, селищних рад. Органи опіки та піклування забезпечують вирішення питань щодо соціального захисту і захисту особистих, майнових, житлових прав та інтересів дітей, подання заяв, клопотань, позовів про захист прав дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей (частина шоста статті 203 ЦК України).

Касаційний суд вже звертав увагу, що будь-які правочини, що вчиняються батьками (усиновлювачами), не можуть суперечити правам та інтересам їх малолітніх, неповнолітніх та непрацездатних дітей. Така вимога спрямована на створення можливостей для охорони майнових прав та інтересів вказаних осіб. Звичайно, діти за життя батьків (усиновлювачів), за винятком певних випадків, не мають відповідних прав на їх майно. Однак заради забезпечення недопущення порушення їх прав та інтересів і можливості реалізації батьками відповідних майнових прав щодо дитини (наприклад, на утримання дитини – стаття 180 СК України) передбачається, що при вчиненні будь-яких правочинів батьки мають враховувати права та інтереси дітей (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 листопада 2021 року в справі № 948/1158/19 (провадження № 61-14556св21)) (http://surl.li/usosj).

Ініціаторами (позивачами) звернення до суду з позовом про визнання оспорюваного правочину недійсним є насамперед сторона (сторони) цього правочину, хоча можуть бути будь-які інші заінтересовані особи. При цьому потрібно враховувати, що під особами, відповідно до частини першої статті 2 ЦК України, розуміються тільки фізичні та юридичні особи. До заінтересованих осіб в розумінні частини третьої статті 215 ЦК України належать і малолітні, неповнолітні чи непрацездатні діти сторони (сторін) правочину.

Орган опіки та піклування, з урахуванням змісту статті 11 Закону України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування», може пред’являти позов про оспорювання правочину (ресцисорний позов), якщо він порушує права дітей-сиріт та/або дітей, позбавлених батьківського піклування. У такому разі дитина-сирота та/або дитина, позбавлена батьківського піклування, є заінтересованою особою в розумінні частини третьої статті 215 ЦК України.

Першоджерело: https://t.me/glossema/1900