Публікації лектора
Захист прав власника та/або захист прав добросовісного набувача в практиці ВС
Про захист прав власника та/або захист прав добросовісного набувача в практиці Верховного Суду розповіла доктор юридичних наук, доцент, керівник відділу аналітичної та правової роботи Великої Палати Верховного Суду Людмила Козловська під час заходу з підвищення кваліфікації адвокатів Закарпатської області, що відбувся у Вищій школі адвокатури НААУ.
Козловська Людмила
16.01.2025

Лектор докладно проаналізувала разом з учасниками захист прав власника та/або захист прав добросовісного набувача в практиці Верховного Суду, а саме:

  • 1.    Нормативне регулювання витребування майна із чужого незаконного володіння.
  • 2.    Підстави вибуття майна від власника.
  • 3.    Законність волі власника.
  • 4.    Підстави набуття майна у власність добросовісним набувачем (ст. 330 ЦК).
  • 5.    Пріоритет способів захисту власника чи добросовісного набувача.
  • 6.    Поняття і значення добросовісності.
  • 7.    Наявність права відчужувати майно у відчужувача за останнім правочином.
  • 8.    Нормативні критерії добросовісності (ст. 388 ЦК): «Не знав та не міг знати».
  • 9.    Об’єктивні критерії добросовісності.
  • 10. Відсутність добросовісності.
  • 11. Співвідношення принципів верховенства права, правової визначеності та добросовісності.
  • 12. Добросовісність у системі принципів і презумпцій права.
  • 13. Доказування добросовісності.
  • 14. Застосування преюдиції для встановлення добросовісності. Злочин. Інші неправомірні, заборонені дії. Судові рішення, зокрема, скасовані.
  • 15. Підходи ВП ВС щодо значення скасованого рішення суду для встановлення добросовісності.
  • 16. Неіснуючі або підроблені судові рішення.
  • 17. Неіснуючі або підроблені рішення органів влади. Добросовісний іпотекодержатель.
  • 18. Відсутність спору про право власності та добросовісність.
  • 19. Витребування як надмірний тягар. Пропорційність втручання у володіння.
  • 20. Віндикаційний імунітет набувача майна на прилюдних торгах. Застосування абз. 1 ч. 2 ст. 388 ЦК.
  • 21. Висновки. 

У рамках характеристики практики Верховного Суду у справах про захист прав власника та/або захист прав добросовісного набувача акцентовано на наступному:

1.    Нормативне регулювання витребування майна із чужого незаконного володіння

Відповідно до статті 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Добросовісний набувач – це особа, яка набула майно за відплатним договором в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати.

Частинами 1, 2 ст. 388 ЦК України встановлений перелік випадків, коли власник має право на витребування майна від добросовісного набувача за відплатним договором:

  • 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;
  • 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;
  • 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом
  • 4) майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень (ч. 2 ст. 388 ЦК).
  • 5) також, майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане такому набувачеві на електронному аукціоні у порядку, встановленому для приватизації державного та комунального майна. (ч.3 ст. 388 ЦК).

Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Відповідно до змісту цих норм майно може бути витребуване від набувача (добросовісного чи недобросовісного) у всіх випадках, якщо майно вибуло з володіння власника поза його волею. Крім продажу майна в порядку виконання судових рішень.

Послідовне дотримання норм ст. 387 і 388 ЦК України мало б вирішувати більшість правових ситуацій. Проте, не на користь добросовісного набувача.

Буквальне тлумачення норм ст. 387 та 388 ЦК вказує на те, що суд оцінивши підстави вибуття майна із володіння власника, може ухвалити рішення про витребування майна у всіх випадках, якщо майно вибуло з володіння власника поза його волею.

2.    Підстави вибуття майна від власника

ВП ВС визначила: «Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі ч. 1 ст. 388 ЦК України пов’язується з тим, у який спосіб майно вибуло з його володіння.

Зазначена норма передбачає вичерпне коло підстав, за яких власник зберігає право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Такою підставою є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом. Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює його витребування від добросовісного набувача».

Постанова ВП ВС від 04.07.2018 року у справі № 569/1221/16-ц (№ 14-241цс18).

3.    Законність волі власника

Законність волі власника визначається через підстави набуття права власності.

Ч. 2 ст. 328 ЦК «Підстави набуття права власності»: Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом. Потрібно розглядати встановлення законності /незаконності волі власника, яка оцінюється судом в спорі та незаконність, прямо випливає із закону, яка є безспірною відповідно до ч. 2 ст. 328 ЦК.

  • Установлення факту скасування у судовому порядку рішення органу державної влади через його незаконність про розпорядження земельними ділянками комунальної власності, є достатнім для того, щоб у позивача виникли правові підстави для витребування земельної ділянки в порядку статті 388 ЦК України. Постанова ВП ВС від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16 – http://reyestr.court.gov.ua/Review/86401166
  • У ст. 388 ЦК законодавець, зазначаючи про волю власника або особи, якій він передав майно у володіння, мав на увазі законність такої волі, спрямованої на настання корисного для цих осіб результату. Водночас у цій справі така воля була спрямована на виведення активів з підприємства, що в подальшому мало наслідком порушення провадження у справі про його банкрутство. Тому пов`язувати волю з наявністю лише рішення Наглядової ради боржника, ..є формальним підходом до вирішення спору. Постанова КГС ВС від 04 липня 2019 року у справі № 913/106/18 – https://reyestr.court.gov.ua/Review/83457862.

4.    Підстави набуття майна у власність добросовісним набувачем (ст. 330 ЦК)

«Відповідно до статті 330 ЦК якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст. 388 ЦК майно не може бути витребуване у нього. «..за загальним правилом добросовісний набувач набуває право власності на рухоме майно, яке за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати. Це правило застосовується і в разі, якщо рухоме майно було відчужене власником, який не має права його відчужувати, оскільки на рухоме майно накладений арешт.

Виходячи з загальних засад справедливості, добросовісності та розумності (ст. 3 ЦК України) добросовісний набувач набуває право власності або інше речове право на рухоме майно вільним від прав інших осіб та обтяжень, про які набувач не знав і не мав знати. (п.7.4) Постанова ВП ВС 05.04.2023 року у справі № 911/1278/20 (№ 12-33гс22) https://reyestr.court.gov.ua/Review/110208958

ВП ВС зробила висновок про недобросовісність набувача-позивача. «На момент укладення зазначеної додаткової угоди позивач знав про існування арешту, тобто усвідомлював, що відповідач ТОВ не має права його відчужувати, зокрема передавати право власності на арештоване майно на виконання зобов`язального договору купівлі-продажу, укладеного раніше.

Тому позивач не є добросовісним набувачем, а відтак не набув права власності на нього.

За загальним правилом власник це той, хто має право відчужувати майно. У Постанові йдеться про власника, який не мав права відчужувати майно, але і набувач не був добросовісним.

5.    Пріоритет способів захисту власника чи добросовісного набувача

Щодо застосування способів захисту, законом пріоритет наданий неволодіючому власнику. Це логічно: якщо не було волі на відчуження, власник не знаходиться в договірних відносинах з особою, яка не мала права відчужувати майно третій особі. Тому власник не може застосувати договірних способів захисту.

Набувач майна – навпаки має контрагента за договором, якому, напр., передав кошти, тому може вимагати їх повернення (за ст.1212 ЦК), може застосовувати захист від евікції тощо.

За відсутності контрагента, можливість власника ефективно захистити право (задовільнити інтереси) іншим способом ніж повернення майна, більш ускладнена.

Непорушність права власності (ст. 41 Конституції). Так само захист права власності неволодіючого власника! Ми маємо двох власників, а перевага в судовому захисті надається одному з них. Як правило добросовісному набувачеві.

6.    Поняття і значення добросовісності

Добросовісність є загальною засадою цивільного законодавства (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК). ЦК встановлює презумпцію добросовісності щодо здійснення особою свого права (ч. 5 ст. 12 ЦК). Добросовісність щодо витребування майна встановлюється законодавцем як «не знав і не міг знати», що інша особа, яка відчужила набувачеві майно, не мала права його відчужувати.

Як тлумачить Верховний Суд поняття добросовісності?

Стандартне формулювання наступне: «За змістом ч. 5 ст. 12 ЦК України добросовісність набувача презюмується, тобто незаконний набувач вважається добросовісним, поки не буде доведено протилежне. Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі про те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача й є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна».

«Набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину» – це формулювання визначає добросовісність чи недобросовісність набувача.

Проте, зазвичай добросовісність розуміється як набуття майна у третьої особи.

7.    Наявність права відчужувати майно у відчужувача за останнім правочином

Якщо майно за відплатним договором придбано в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у випадках, передбачених ч. 1 ст. 388 ЦК України, зокрема якщо майно вибуло із володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.

У разі коли відчуження майна мало місце два і більше разів після недійсного правочину, це майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, від добросовісного набувача на підставі ч. 1 ст. 388 ЦК України. У такому випадку діюче законодавство не пов’язує можливість витребування майна у добросовісного набувача з обставинами щодо наявності у відчужувача за останнім у ланцюгу договором права відчужувати це майно. Витребування майна від добросовісного набувача у такому випадку залежить від наявності волі на передачу цього майна у власника майна – відчужувача за першим договором у ланцюгу договорів».

Постанова КГС ВС від 13 лютого 2018 року у справі № 910/3496/17.

8.    Нормативні критерії добросовісності (ст. 388 ЦК): «Не знав та не міг знати»

Основний підхід ґрунтується на оцінці обставин справи та встановлюється судом в кожному випадку.

Перевага надається саме встановленим обставинам, які вказують на те, що набувач «знав /не знав».

«Міг/повинен був знати» – як критерій добросовісності застосовується радше виняток. Навіть не дивлячись на можливість отримати інформацію щодо історії переходу майна. Така позиція зрозуміла щодо звичайних фізичних осіб, але не завжди виправдана, наприклад, щодо професійних учасників ринку.

9.    Об’єктивні критерії добросовісності

Одним з яких є можливість ознайомитися з вимогами законодавства. ВП ВС – «Отже, немає жодних підстав вважати, що перед тим, як вчиняти правочини, спрямовані на придбання садиби Терещенків, у відповідача були перешкоди ознайомитися із зазначеними вище вимогами законодавства та зробити висновки щодо режиму цього об`єкта та неможливості набуття на нього права приватної власності».

«Садиба Терещенків» – Постанова ВП ВС від 12.09.2023 року у справі 910/8413/2) https://reyestr.court.gov.ua/Review/114228694.

Об’єктивними критеріями для встановлення добросовісності є державна реєстрація, інформація з державних реєстрів, рішення суду, як інформація загальнодоступна і така, що має публічну достовірність.

Проте, такі критерії можуть бути спростовані.

Так ВП ВС в іншій справі визначила: «Тому ч. 1 ст. 10 та ч. 2 ст. 12 Закону про забезпечення слід розуміти так, що необхідною умовою добросовісності набувача є відсутність в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна відомостей про обтяження цього рухомого майна, і в такому разі набувач презюмується добросовісним.

Водночас така презумпція може бути спростована, якщо буде доведено, що набувач знав чи за всіма обставинами справи мав знати про наявність прав інших осіб або обтяжень, відомості про які не були відображені в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна. У такому випадку набувач є недобросовісним і в залежності від обставин справи не набуває права на рухоме майно або набуває право на рухоме майно, обмежене такими обтяженнями, про які набувач знав чи мав знати (7.35).

Постанова ВП ВС 05.04.2023 року у справі № 911/1278/20.

ВП ВС також зазначала, що добросовісний набувач не має додаткового обов’язку перевіряти та аналізувати також обставини правомірності попередніх переходів майна.

Постанова ВП ВС від 2.11.2021 року у справі № 925/1351/10.

10. Відсутність добросовісності

Обставини, які виключають добросовісність, це свого роду тест на виключення добросовісності.

Так, у практиці ВС вже сформовані такі критерії недобросовісності:

  • • порушення імперативних норм права виключає добросовісність: абсолютна заборона закону не може бути спростована добросовісністю;
  • • якщо не порушуються імперативні норми, проте дії є зловживанням правом, добросовісність відсутня. Недопустимість зловживання правом поширюється як на особу, яка посилається на добросовісність, а також її контрагента. Зловживанню правом можна протиставити добросовісність;
  • • заборона суперечливої поведінки (доктрина venire contra factum proprium) може спростовувати добросовісність. «В основі знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них».

Перелічені критерії мають однакову дію щодо всіх осіб.

Постанова КЦС ВС від 06.11.2019 року в справі № 317/3272/16-ц (провадження № 61-156св17).

Постанова ОП КЦС ВС від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 (провадження № 61- 22315сво18).

11. Співвідношення принципів верховенства права, правової визначеності та добросовісності

Суди застосовують принцип добросовісності в інтересах набувача, тобто в інтересах розвитку цивільного обороту. Цей принцип, на думку судів, створює на стороні набувача правову визначеність. На цьому наполягає також ЄСПЛ, але є застреження.

У справі «Фонд “Батьківська турбота” проти України» (заява № 5876/15), ЄСПЛ вказував на відсутність на національному рівні, визначеного правового регулювання статусу майна колишніх профспілок, тому не має підстав витребувати майно у добросовісних набувачів. Тобто, добросовісність ЄСПЛ пов’язує з правовою визначеністю. Звідси, чи можна допустити, що якщо законодавств є достатньо визначеним, добросовісність не має пріоритету.

Тому, як принцип права у судовій практиці, добросовісність має застосовуватися лише у разі необхідності усунення прогалин у цивільному законодавстві або щодо об’єктів, правовий режим яких є невизначеним або суперечливим. Таке призначення принципів права у судовому правозастосуванні (ст. 8 ЦК), якщо послідовно дотримуватися норм ЦК. Проте, добросовісність має перевагу над іншими принципами в низці категорій справ.

Чи можна протиставити чи прирівняти принцип добросовісності правовій визначеності?

Так, правова визначеність стимулює розвиток цивільного обороту, проте, вже завтра особа, яка набула власність як добросовісний набувач, може її втратити як «неволодіючий власник». У ситуації «правової визначеності» мають знаходитися обидві особи. Суди мають до цього прагнути, вирішуючи спори.

12. Добросовісність у системі принципів і презумпцій права

Добросовісність є принципом і презумпцією в цивільному праві.

Загалом, презумпція добросовісності немає переваги над всіма іншими принципами, які водночас можуть бути презумпціями. Наприкл., Конституцією України встановлена презумпція (принцип) знання закону. Ч. 2 ст. 68 Конституції України визначає: «Незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності». Як презумпція найвищого рівня, вона має перевагу перед всіма іншими презумпціями.

Звісно вона застосовується в тих випадках, коли правове регулювання визначене (чіткий і зрозумілий закон існує), а отже, застосування принципу добросовісності не потребується.

Отже, у разі прогалин чи колізій правового регулювання, принцип добросовісності може застосовуватися, проте, немає переваги над іншими принципами цивільного права. В судовій практиці, як вже зазначалося, перевага надається добросовісності, саме за рахунок максимально широкого розуміння добросовісності, що належить набувачеві, який набув майно не від власника.

13. Доказування добросовісності

Якщо добросовісність є «умовою» набуття права власності (ст. 330 ЦК), набувач має доказати свою добросовісність?

Це загальне правило, у спорі про витребування правові підстави виникнення правового титулу власності доказуються особою, яка наполягає на своєму статусі власника. Спір про віндикацію – це завжди титульний спір для обох сторін.

Водночас, ч. 5 ст. 12 ЦК визначено, що якщо законом встановлені правові наслідки недобросовісного або нерозумного здійснення особою свого права, вважається, що поведінка особи є добросовісною та розумною, якщо інше не встановлено судом. Встановлюється загальна презумпція добросовісності дій.

Як ми знаємо, перевагу в застосуванні має норма, що має спеціальну дію, а отже у віндикаційному спорі саме набувач має обов’язок доказування своєї добросовісності.

14. Застосування преюдиції для встановлення добросовісності. Злочин. Інші неправомірні, заборонені дії. Судові рішення, зокрема, скасовані

Практика ВС, визначає межі дії судового рішення тільки сторонами, які брали участь у справі.

«ВП ВС вже звертала увагу на те, що судове рішення, ухвалене у справі, за жодних обставин не може бути протиставлене особі, яка не брала участі у цій справі. Зокрема, судове рішення про задоволення позову стосується особи, щодо якої ухвалено це рішення, і не визначає права чи обов`язки інших осіб».

ВП ВС розглядала цю справу з огляду на наявність ВПП щодо застосування ст. 261 ЦК, а саме визначення початкового моменту перебігу позовної давності, зокрема чи має перебіг позовної давності розпочинатись з моменту вибуття спірного майна з володіння боржника, чи з моменту скасування судового рішення, на підставі якого набуто право власності на спірне майно, при розгляді віндикаційних позовів.

Постанова ВП ВС від 2.11.2021 року у справі № 925/1351/19.

Наскільки такий підхід відповідає принципам цивільного процесу, серед яких, обов’язковість судового рішення, яка поширюється не лише на учасників справи ( ст. 18 ЦПК).

Суд першої інстанції зазначив, що поданий позов у цій справі є таким, що пред`явлений у межах позовної давності, оскільки позовну давність за обставинами порушення права в цьому випадку слід обраховувати моменту прийняття рішення Апеляційним судом про скасування рішення міськрайонного суду визнання права власності на спірний об`єкт за одним із продавців.

Було продано завод за відсутності належно оформлених документів про право власності на це майно. Не отримавши свідоцтва про придбання з прилюдних торгів об`єкта нерухомості, продавець звернувся до суду загальної юрисдикції з позовом про визнання права власності. Саме це рішення стало підставою реєстрації права власності на майно, яке неодноразово відчужувалося.

Апеляційний господарський суд зазначив, що проявивши розумну обачність, відповідач міг і повинен був знати про скасування судового рішення, на підставі якого це майно було зареєстровано за продавцем, що ставить під обґрунтований сумнів його добросовісність як набувача за договором.

15. Підходи ВП ВС щодо значення скасованого рішення суду для встановлення добросовісності.

Вирішуючи питання витребування майна, яке вибуло з володіння на підставі скасованого рішення, ВП ВС надає перевагу або підставам вибуття або добросовісності набувача.

У справі № 925/1351/19 ВП ВС, оцінювала добросовісність відповідача.

«У цій справі суд першої інстанції не встановлював обставин, які могли би свідчити про недобросовісність відповідача, а натомість його добросовісність не поставив під сумнів. Щодо висновків суду апеляційної інстанції, то ВП ВС не погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що відповідач, проявивши розумну обачність, міг і повинен був знати про те, що на момент набуття ним права власності на спірне майно (25 липня 2018 року) було скасовано судове рішення, на підставі якого майно було зареєстроване за проміжним відчужувачем, що ставить під обґрунтований сумнів добросовісність відповідач під час набуття спірного нерухомого майна у власність.

Так, відповідач не був учасником справи № 2-705/2008, і суди не встановили, що йому було відомо про наявність спору, який розглядався у зазначеній справі, та про результати розгляду справи».

В «земельній» справі ВП ВС оцінювала вибуття майна поза волею територіальної громади.

Постанова ВП ВС від 5.12.2018 року у справі № 522/2110/15-ц.

16. Неіснуючі або підроблені судові рішення

Установивши, що вибуття земельних ділянок з володіння власника на підставі підробленого судового рішення, ухваленого щодо цих земель, відбулось поза волею власника ділянок, суди дійшли обґрунтованого висновку, що власник має право витребувати це майно від добросовісного набувача на підставі ст. 388 ЦК України.

Постанова КГС ВС від 04.07.2018 року у справі № 916/2107/17 – https://reyestr.court.gov.ua/Review/75298624.

КЦС ВС вважає підроблені судові рішення неіснуючими. Проте, наслідком є витребування майна незалежно від добросовіснсоті останнього набувача.

КЦС ВС вважає некоректним висновки судів про те, що майно вибуло з власності позивачів на підставі саме підроблених судових рішень, оскільки матеріали справи не містять доказів порушення кримінального провадження за фактом підроблення документів, печаток, штампів та бланків, збут чи використання підроблених документів, печаток, штампів (ст. 358 КК України) та ухвалення відповідного судового рішення, а позивачі зазначали, що майно вибуло з їх власності саме на підставі неіснуючих судових рішень.

Тому оскаржувані судові рішення потрібно змінити, виключивши висновки судів про підробленість судових рішень та зазначити про їх фактичну відсутність, неіснування. Постанова КЦС ВС від 18.05.2022 року у справі № 335/10446/18 – https://reyestr.court.gov.ua/Review/104539331.

17. Неіснуючі або підроблені рішення органів влади. Добросовісний іпотекодержатель

ВП ВС у постанові від 10.04.2024 у справі № 496/1059/18 сформувала висновок, про те, що: «..для ефективного захисту прав володіючого власника нерухомого майна, щодо якого до Реєстру незаконно внесено запис про право іпотеки іншої особи, з якою власник не перебував у зобов`язальних відносинах, має застосовуватись негаторний позов про усунення перешкод у здійсненні власником права розпорядження своїм майном (ст. 391 ЦК України) з яким власник може звернутись, зокрема, шляхом пред`явлення вимоги про скасування державної реєстрації права іпотеки зазначеної особи. https://reyestr.court.gov.ua/Review/118465137 .

Іпотека була встановлена на земельну ділянку, право власності іпотекодержателя підтверджувалося підробленим рішенням Ради. • ОП КЦС ВС вже 03.06.2024 року на розгляд ВП ВС передано справу № 466/3398/21 ( https://reyestr.court.gov.ua/Review/119872540) з підстав необхідності відступу від висновку, викладеного у постанові ВП ВС у справі № 496/1059/18. 31

ОП КЦС ВС вважає, що: «Конструкція «добросовісного іпотекодержателя» (тобто того, який набув право іпотеки на підставі договору іпотеки із невласником), хоча й прямо не передбачена в приватному праві, але є проявом доброї совісті (п. 6 ст. 3 ЦК України). Якщо ЦК України допускає набуття права власності добросовісним набувачем (ст. 330 ЦК України) найбільш повного та абсолютного речового права (права власності) від неуповноваженої особи, то набуття такого права на чужу річ (обмеженого речового права) як права іпотеки, також має допускатися правопорядком».

Ухвалою від 10 липня 2024 року ВП ВС повернула справу на розгляд ОП КЦС ВС https://reyestr.court.gov.ua/Review/120805524

ВП ВС вказала, що обставини справи № 496/1059/18 та справи № 466/3398/21 істотно різняться.

18. Відсутність спору про право власності та добросовісність

У справі № 466/3398/21 законність права власності позивача на спірну квартиру, що є предметом іпотеки, підтверджена ухваленим 08.04.2013 рішенням суду, на підставі якого він зареєстрував 28.03.2019 право власності, а відтак спірне нерухоме майно вибуло із законного володіння позивача та відновлено рішенням суду.

У зв’язку із укладенням представником позивача спірного договору у 1997 році та подальшими відчуженнями у 2007- 2008 роках спірної квартири мав місце спір про право власності на квартиру.

Станом на день укладення спірного договору іпотеки, предметом якого була спірна квартира, остання належала відповідачці.

У той час за обставинами справи № 496/1059/18, позивач є законним власником Земельної ділянки з 25.07.1995 і з того часу безперешкодно володіє нею. Нерухоме майно не вибувало із власності позивача.

Станом на день укладення спірного договору іпотеки, предмет іпотеки (Земельна ділянка) належав на праві власності позивачеві.

Право власності на предмет іпотеки – земельну ділянку, не було предметом спору між сторонами.

Незважаючи на наявність підробленого рішення органу місцевого самоврядування та підробленого державного акта про право власності на земельну ділянку на ім’я третьої особи, право власності позивача ніким не оспорювалося.

ВП ВС не оцінювала добросовісність останнього іпотекодержателя, про яку він заявляв. Первісний Банкіпотекодержатель був обізнаний з обставинами вчинення злочину, проте, предмет іпотеки кілька разів відчужувався.

19. Витребування як надмірний тягар. Пропорційність втручання у володіння

Судом, в контексті добросовісності, оцінюється витребування як надмірний тягар. ВП ВС зробила такий важливий висновок: «За таких обставин неможливо виснувати про те, що втручання у право відповідача-1 мирно володіти майном, яке він за добросовісної поведінки не міг отримати у власність, є для нього надмірним тягарем». Постанова ВП ВС від 12.09.2023 року у справі 910/8413/21 https://reyestr.court.gov.ua/Review/114228694

Так само, оцінюючи добросовісність, суд може зробити висновки щодо пропорційності втручання у право власності. Закономірно, що підвищений захист публічних, суспільних інтересів, визначає підвищені вимоги щодо добросовісності.

«Стосовно пропорційності втручання, то питання захисту навколишнього середовища зумовлюють постійний і стійкий інтерес громадськості, а отже, і органів державної влади. Економічні імперативи та навіть деякі основні права, включаючи право власності, не повинні превалювати над екологічними міркуваннями, особливо якщо держава має законодавство з цього питання (§ 79). Тому обмеження права власності були допустимими за умови, що між індивідуальними та колективними інтересами встановлений розумний баланс (§ 80)» (82.2.).

Недобросовісність набувача дозволяє суду зробити висновки, що витребування майна не буде надмірним тягарем і непропорційним вручанням в право власності. Це законодавчо обґрунтовано, адже саме добросовісність є умовою набуття права власності не власником (ст. 330 ЦК). Такий висновок ЄСПЛ застосовано ВП ВС у постанові від 7.11.2018 року у справі № 488/5027/14-ц https://reyestr.court.gov.ua/Review/81842003

20. Віндикаційний імунітет набувача майна на прилюдних торгах. Застосування абз. 1 ч. 2 ст. 388 ЦК

Колегією суддів КЦС у складі ВС передавалася справа № 554/154/22 на розгляд ВП ВС (https://reyestr.court.gov.ua/Review/117206128) з наступних підстав.

КЦС ВС зазначає, що для забезпечення єдності судової практики щодо захисту права власності позивача, який вважає себе власником майна, відчуженого на прилюдних торгах за договором, стороною якого він не був, важливо вирішити питання:

  1. Який ефективний спосіб захисту прав власника (законного користувача) у спорах про продаж його майна на прилюдних торгах у процедурі примусового виконання судового рішення, якщо такий позивач не є стороною договору купівлі-продажу, укладеного з переможцем торгів?
  2. Чи є необхідними у таких спорах для захисту прав позивача вимоги про визнання недійсним укладеного з переможцем торгів договору купівлі-продажу (стороною якого позивач не був, унаслідок чого він формально не може вимагати застосування наслідків недійсності цього договору у разі визнання його недійсним), про визнання недійсними та скасування торгів (їхніх результатів), а також інші вимоги, відмінні від вимоги про витребування предмета купівлі-продажу?

КЦС ВС вважав, що є підстави для відступу від висновків, викладених у постановах КГС ВС від 20 квітня 2023 року у справі № 918/351/21 (918/955/21).

Ураховуючи особливості, передбачені законодавством щодо проведення прилюдних торгів, складання за результатами їх проведення акта проведення прилюдних торгів – це оформлення договірних відносин купівлі-продажу майна на публічних торгах, тобто правочин. Це дає можливість для визнання їх недійсними за правилами визнання недійсними правочинів згідно з положеннями ст. 215 ЦК. При цьому незазначення позивачем, що саме є предметом оскарження (протокол чи акт про проведений аукціон), значення немає. Постанова КГС ВС від 20.04.2023 у справі № 918/351/21(918/955/21): https://reyestr.court.gov.ua/Review/110485174.

ВП ВС не знайшла підстав для виходу за межі касаційної скарги в цій справі у зв’язку з чим не розглядала виключну правову проблему та питання відступу. Постанова ВП ВС від 11 вересня 2024 року у справі № 554/154/22 https://reestr.court.gov.ua/Review/122061998

21. Висновки:

  • Закон захищає добросовісного набувача, крім випадків, коли майно вибуло з володіння поза волею власника.
  • Якщо майно вибуло з володіння поза волею власника, його можна витребувати у добросовісного набувача, навіть коли воно придбане ним за відплатним договором. Так встановлює ЦК України.
  • Якщо послідовно застосовувати норми ст. 387 та ст. 388 ЦК у всіх випадках витребування, коли майно вибуло поза волею власника, добросовісний набувач мав повертати його власникові. Якщо майно вибуло з володіння власника за його волею, його можна витребувати лише від недобросовісного набувача.
  • Враховуючи те, що добросовісний набувач за чинним ЦК України стає власником, якщо майно в нього не може бути витребуване, добросовісність є умовою набуття права власності, а отже має доказуватися набувачем. Це спеціальне виключення із загальної презумпції добросовісності дій. Добросовісність важлива, але вимоги до неї мають бути високі, адже йдеться про захист права власності, непорушність якого встановлюється для обох власників. Вже завтра «добросовісний набувач» може опинитися в ситуації «неволодіючого власника».
  • Принципові добросовісності безумовно надається перевага, у разі необхідності усунення прогалин у цивільному законодавстві або щодо об’єктів, правовий режим яких є невизначеним або суперечливим.
  • Можна назвати конкретні правові ситуації, коли впевнено йдеться про відсутність добросовісності або ж необхідність захисту прав особи, майно якої вибуло з її володіння поза її волею:
  1. Про відсутність добросовісності свідчить порушення імперативних норм права. Абсолютна заборона закону не може бути спростована добросовісністю. Не може набуватися в порядку ст. 330 ЦК, власність на майно, яке за добросовісної поведінки набувач не міг отримати у власність.
  2. Злочин, який мав наслідком вибуття майна із володіння власника, порушує інтереси не лише неволодіючого власника, але й публічні, суспільні інтереси, що в сукупності становить достатню підставу для витребування майна від добросовісного набувача.
  3. Неправомірні дії, якщо вони порушують інтереси не лише власника, але й значимі публічні, суспільні інтереси, також в сукупності утворюють достатню підставу для витребування майна від добросовісного набувача.
  • Недобросовісність набувача дозволяє суду зробити висновки, що витребування майна не буде надмірним тягарем і непропорційним вручанням в право власності. Це законодавчо обґрунтовано, адже саме добросовісність є умовою набуття права власності не власником (ст. 330 ЦК).
  • Добросовісність не встановлюється, якщо відсутній спір про належність правового титулу власності (ч. 2 ст. 328 ЦК, негаторний позов).

Першоджерело - https://tinyurl.com/4u44w8f5