Про захист прав власника та захист прав добросовісного набувача розповіла під час заходу, що відбувся у Вищій школі адвокатури НААУ, Людмила Козловська, д. ю. н., доцент, керівник відділу аналітичної та правової роботи Великої Палати Верховного Суду.
Лектор проаналізувала нормативне регулювання витребування майна із чужого незаконного володіння, зупинившись на статтях 330 та 388 ЦК України.
Основним питанням, з яким законодавець пов’язує можливість витребування, є підстава вибуття майна: чи вибуло воно з володіння власника за його волею?
Звідси, для витребування, суд першим кроком має встановлювати підставу вибуття майна та законність/незаконність підстав заволодіння:
- підстава є законною/незаконною (забороненою законом) або правова підстава відсутня (підстава нікчемна, чисте витребування);
- підстава має/не має законної волі власника на відчуження (поза законною волею);
- підстава є оплатною чи безвідплатною;
- підстава вибуття встановлена преюдиційно. Обставини вибуття майна поза волею власника встановлено іншим рішенням, вироком суду;
- злочин – це окрема підстава, що безумовно вказує на вибуття майна поза волею власника.
Добросовісність набувача – це наступне питання, яке вирішує суд. Добросовісність щодо витребування майна встановлюється законодавцем як «не знав і не міг знати», що інша особа, яка відчужила набувачеві майно, не мала права його відчужувати.
Як тлумачить Верховний Суд (ВС) поняття добросовісності? Стандартне формулювання наступне: «За змістом ч. 5 ст. 12 ЦК України добросовісність набувача презюмується, тобто незаконний набувач вважається добросовісним, поки не буде доведено протилежне. Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі про те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача та є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна».
Яким чином у практиці ВС визначені критерії: «Знав чи міг знати, що відчужувач не мав права відчужувати майно»? Основний підхід суб’єктивний і встановлюється судом в кожному випадку. Перевага надається саме встановленим обставинам, які вказують на те, що набувач «знав /не знав». «Міг/повинен був знати» як критерій добросовісності застосовується радше як виняток. Навіть не дивлячись на можливість отримати інформацію щодо історії переходу майна. Така позиція зрозуміла щодо звичайних фізичних осіб, але не завжди виправдана, наприклад, щодо професійних учасників ринку.
Також ВП ВС застосовує об’єктивні критерії. Одним з яких є можливість ознайомитися з вимогами законодавства. Як визначила ВП ВС у справі «Садиби Терещенків», «...немає жодних підстав вважати, що перед тим, як вчиняти правочини, спрямовані на придбання садиби Терещенків, у відповідача-1 були перешкоди ознайомитися із зазначеними вище вимогами законодавства та зробити висновки щодо режиму цього об’єкта та неможливості набуття на нього права приватної власності» (Постанова ВП ВС від 12.09.2023 року у справі 910/8413/21).
При цьому, такі «об’єктивні» обставини як державна реєстрація, інформація з державних реєстрів, рішення суду, також можуть бути спростовані. Так, ВП ВС в іншій справі визначила: «Тому ч. 1 ст. 10 та ч. 2 ст. 12 Закону про забезпечення слід розуміти так, що необхідною умовою добросовісності набувача є відсутність в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна відомостей про обтяження цього рухомого майна, і в такому разі набувач презюмується добросовісним».
Водночас така презумпція може бути спростована, якщо буде доведено, що набувач знав чи за всіма обставинами справи мав знати про наявність прав інших осіб або обтяжень, відомості про які не були відображені в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна. У такому випадку набувач є недобросовісним і в залежності від обставин справи не набуває права на рухоме майно або набуває право на рухоме майно, обмежене такими обтяженнями, про які набувач знав чи мав знати (7.35.) (Постанова ВП ВС 05.04.2023 року у справі № 911/1278/20).
Водночас ВП ВС зазначає, що добросовісний набувач не має додаткового обов’язку перевіряти та аналізувати також обставини правомірності попередніх переходів майна. Набувач не повинен «…крім відомостей, що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, перевіряти та аналізувати також обставини правомірності попередніх переходів майна, зокрема, обставини вибуття майна з володіння позивача (Постанова ВП ВС від 2.11.2021 року у справі № 925/1351/19).
У практиці ВС наразі сформовані такі критерії недобросовісності:
- порушення імперативних норм права виключає добросовісність: абсолютна заборона закону не може бути спростована добросовісністю;
- якщо не порушуються імперативні норми, проте дії є зловживанням правом, добросовісність відсутня. Недопустимість зловживання правом поширюється як на особу, яка посилається на добросовісність, а також її контрагента. Зловживанню правом можна протиставити добросовісність;
- заборона суперечливої поведінки (доктрина venire contra factum proprium) також може спростовувати добросовісність. «В основі знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них» (Постанова ОП КЦС ВС від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17).
Також судом, в контексті добросовісності, оцінюється витребування як надмірний тягар. ВП ВС зробила такий важливий висновок: «За таких обставин неможливо виснувати про те, що втручання у право відповідача-1 мирно володіти майном, яке він за добросовісної поведінки не міг отримати у власність, є для нього надмірним тягарем» (Постанова ВП ВС від 12.09.2023 року у справі 910/8413/21 (№12-9гс23).
Так само, оцінюючи добросовісність, суд може зробити висновки щодо пропорційності втручання у право власності. Закономірно, що підвищений захист публічних, суспільних інтересів, визначає підвищені вимоги щодо добросовісності.
«Стосовно пропорційності втручання, то питання захисту навколишнього середовища зумовлюють постійний і стійкий інтерес громадськості, а отже, і органів державної влади. Економічні імперативи та навіть деякі основні права, включаючи право власності, не повинні превалювати над екологічними міркуваннями, особливо якщо держава має законодавство з цього питання (§ 79). Тому обмеження права власності були допустимими за умови, що між індивідуальними та колективними інтересами встановлений розумний баланс (§ 80)» (82.2.) (Такий висновок ЄСПЛ застосовано ВП ВС у постанові від 7.11.2018 року у справі № 488/5027/14-ц (№ 14-256цс18).
Недобросовісність набувача дозволяє суду зробити висновки, що витребування майна не буде надмірним тягарем і непропорційним вручанням в право власності. Це законодавчо обґрунтовано, адже саме добросовісність є умовою набуття права власності не власником.
Відеофрагмент доступний для перегляду на сторінці Вищої школи адвокатури НААУ у Facebook: https://tinyurl.com/99ar7tf4
Матеріал на сторінці Advokat Post: https://tinyurl.com/wrtmafyx
Цікаві публікації лектора:
·Визнання незаконними рішень органів державної влади та місцевого самоврядування як спосіб захисту в земельних спорах. https://tinyurl.com/4bvrhh42
Зареєструватися на наступні вебінари лектора:
·Негаторний позов у земельних спорах в практиці Верховного Суду. https://tinyurl.com/49ad59yw
·Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень у практиці Верховного Суду. https://tinyurl.com/4vez3cks
Дізнатися про заходи з підвищення кваліфікації адвокатів можна у розкладі Вищої школи адвокатури НААУ: https://cutt.ly/g9AAiVQ