Негаторний позов у земельних спорах в практиці Верховного Суду – Людмила Козловська

Лекторка докладно проаналізувала разом з учасниками негаторний позов у земельних спорах в практиці Верховного Суду, а саме:

1. Розмежування негаторного та віндикаційного позовів в практиці Великої Палати Верховного Суду.

2. Негаторний позов як усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою. Захист повноважень власника.

3. Повернення земельних ділянок шляхом негаторного позову.

4. Особливості правового регулювання негаторного позову в цивільному і земельному законодавстві.

5. Фактичне та «книжне» володіння у практиці Верховного Суду. Ексклюзивність контролю над земельною ділянкою.

6. Відсутність спору та безспірність титулу «невідчужуваних земель».

7. Система способів захисту права власності на землю у практиці Великої Палати Верховного Суду.

У рамках характеристики негаторного позову у земельних спорах акцентовано на наступному:

1. Розмежування негаторного та віндикаційного позовів в практиці Великої Палати Верховного Суду

Визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном.
Відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника, включаючи право володіння.
На цьому етапі ВП ВС виходила з критерію «права володіння» (юридичного володіння) прирівнюючи його до державної реєстрації речового права.
Це викликало розходження в практиці касаційних судів і необхідність тлумачення «володіння», «права володіння», «заволодіння».
Внаслідок такого тлумачення щодо земель вилучених з обороту і обмежених в обороті застосовується в основному негаторний позов. Проте, до земель лісів – віндикаційний.

2. Негаторний позов як усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою. Захист повноважень власника

Негаторний позов традиційно розглядався як позов про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою. Тому його умовою була наявність фактичного володіння.

«Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном» (ст. 391 ЦК), а назва цієї статті «Захист права власності від порушень, не пов’язаних із позбавленням володіння».

«Власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою» (ч. 2 ст. 152 ЗК ).

Право користування – це фактичне використання майна.

Юридичні перешкоди зазвичай пов’язуються із правом розпорядженням майном.

Отже, за змістом норм ЦК І ЗК негаторний позов застосовується щодо усунення юридичних, а не лише фактичних перешкод.

3. Повернення земельних ділянок шляхом негаторного позову

Щодо земельних ділянок водного фонду:

• ВП ВС сформувала правову позицію, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду всупереч вимогам ЗК України (перехід до них права володіння цими землями) є неможливим. Розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у ст. 59 цього кодексу.

• Зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням ЗК України та ВК України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу зобов`язати повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду.

• Власник земельної ділянки водного фонду може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку. Постанови ВП ВС від 12.06. 2019 року у справі № 487/10128/14-ц: https://reyestr.court.gov.ua/Review/85541621#; від 11.09. 2019 року у справі № 487/10132/14-ц : https://reyestr.court.gov.ua/Review/86243059.

• Існування прибережних захисних смуг визначеної ширини передбачене нормами закону (ст. 60 ЗК України, ст. 88 ВК України), а відтак відсутність проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не свідчить про відсутність самої прибережної захисної смуги, оскільки її розміри встановлені законом. Відтак при наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги необхідно виходити з нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених ст. 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку визначення. Постанова ВП ВС від 07 квітня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц

Щодо земельних ділянок лісогосподарського призначення:

• Велика Палата відступила від висновків КГС ВС про те, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями означає перехід до них права володіння цими землями, та про те, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями лісогосподарського призначення є неможливим, а отже належним способом захисту права держави чи територіальної громади є негаторний позов, викладених у постановах від 04.02.2020 року по справах № 911/3311/17, № 911/3574/17, 911/3897/17 та від 03.09. 2020 року у справі № 911/3449/17.

• Володіння приватними особами лісовими ділянками цілком можливе, оскільки вони можуть мати такі ділянки на праві власності (ч. 1 ст. 8, ч. 1 ст. 9, ст.ст. 10, 12 ЛК України).

• Тому підлягає застосуванню ст. 387 ЦК України, відповідно до якої власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

• ВП ВС використала критерій «заволодіння», «незаконного заволодіння» обґрунтувавши його застосування для земель, які на відміну від земель водного фонду, за певних умов можуть перебувати у приватній власності.

Щодо земельних ділянок природно-заповідного фонду:

ВП ВС повернула територіальній громаді міста Полтави земельну ділянку парку «Перемога»

• Заявлені вимоги: визнати недійсним та скасувати рішення про надання у власність земельної ділянки, визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку, витребувати земельну ділянку із чужого незаконного володіння.

• Зайняття земельної ділянки природно-заповідного фонду з порушенням законодавства України потрібно розглядати як порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, що не пов’язане з позбавленням власника володіння відповідною земельною ділянкою, навіть якщо інша особа зареєструвала її право приватної власності на цю ділянку.

• За таких обставин ВП ВС дійшла висновку, що ефективним способом захисту прав щодо повернення земельної ділянки природно-заповідного фонду власнику є негаторний, а не віндикаційний позов.

• ВП наголошує, що за обставинами справи мета позивача спрямована на усунення перешкод власникові (територіальній громаді міста Полтави), який не втратив володіння специфічним об`єктом цивільних відносин (земельною ділянкою на території об`єкта природно-заповідного фонду), у користуванні та розпорядженні цією ділянкою шляхом її повернення від відповідача.

• Постанова ВП ВС від 20 червня 2023 року у справі № 554/10517/16-ц: https://reyestr.court.gov.ua/Review/113091902

• В окремій думці, судді не погодилися з позицією ВП ВС, що ефективним способом судового захисту щодо повернення земельної ділянки природно-заповідного фонду власнику є негаторний, а не віндикаційний позов. Судді, виходять з того, що в певних випадках землі, території та об`єкти природнозаповідного фонду або їх частини, можуть бути в приватній власності.

• Судді вважають, що позиція ВП ВС щодо володіння: що якщо в принципі за жодних умов не може виникнути право власності, то й володіння є неможливим, а отже для захисту права власності застосовується негаторний позов, нерелеванта щодо земель природно-заповідного фонду. Судді виходять з того, що земельна ділянка може містити явні і видимі ознаки її належності до природнозаповідного фонду, але може й не мати їх.

• Тому розумна обачність може свідчити про не/добросовісність набувача, а отже може впливати на вирішення спору, про витребування земельної ділянки. Так само як до земель лісового фонду. Дійсно, такі висновки щодо земель лісового фонду ВП ВС викладала у постанові від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21, пункт 59).

• Саме віндикаційний позов є належним та ефективним способом захисту в спірних правовідносинах у цій справі. До таких вимог застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України). Вирішуючи питання способу захисту порушеного права у спорах про повернення земельних ділянок, ВП ВС в постанові від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14- 2цс21, пункт 52) вказала, що якщо в принципі за жодних умов не може виникнути право власності, то й володіння є неможливим. https://reestr.court.gov.ua/Review/113091907

4. Особливості правового регулювання негаторного позову в цивільному і земельному законодавстві

Відповідно до ст. 391 ЦК - негаторним позовом захищаються такі повноваження власника як право користування, право розпорядження. Відповідно до ч. 2 ст. 152 ЗК захищаються всі повноваження власника. Чи є вимоги про захист права на землю, визначені ч. 2 ст. 152 ЗК, негаторним позовом? Таке ж питання можна поставити щодо ст. 391 ЦК!

ЗК більш широко визначає підставу негаторного позову.

В ЦК - це «перешкоди у порушенні права користування та розпорядження своїм майном», і порушення, «не пов’язані із позбавленням володіння», у ЗК - «усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння».

Найперше, в ЗК негаторний позов не пов’язується з позбавленням фактичного володіння. Це ключове - фізичне панування над земельною ділянкою не є визначальним для здійснення її захисту негаторним позовом.

Щодо ЦК, то ст. 391, не містить прямої заборони щодо застосування цієї норми лише з огляду на фактичне володіння. Проте поняття «право володіння» не було традиційним для судової практики захисту права власності. Хоча, варто згадати, що норми ЦК встановлюють володіння як право (гл. 31 ЦК) та звісно ж, воно існує у вигляді правоповноваження власника.

Спеціальне правове регулювання, мало б пов’язувати у судовій практиці негаторний позов саме з правом володіння земельною ділянкою. Воно, як відомо, завжди належить власнику.

5. Фактичне та «книжне» володіння у практиці Верховного Суду. Ексклюзивність контролю над земельною ділянкою

З визнанням того, що державною реєстрацією права власності на нерухоме майно підтверджується володіння цим майном, у судову практику увійшла концепція «книжного володіння», яка, у тій формі, у якій вона сприйнята судовою практикою, не розмежовує володіння як право і володіння як фактичний стан, а отже, й не надає володінню як фактичному стану самостійного значення.

Зокрема, за такого підходу володіння як фактичний стан не має значення для обрання ефективного способу захисту права власності на нерухоме майно, адже з внесенням запису до Реєстру про право власності іншої особи, ніж законний власник, нерухоме майно повністю вибуває з володіння законного власника, тому він може ефективно захистити своє право лише віндикаційним позовом незалежно від обставин фактичного заволодіння нерухомим майном.

Проте у такої концепції є критика суддів ВП ВС, яка зводиться до необхідності розмежування володіння як права та фактичного володіння., оскільки фактичне володіння нерухомим майном полягає в можливості особи здійснювати ексклюзивний контроль над цим майном, зокрема, шляхом встановлення для інших осіб обмежень будь-яким чином ним користуватись, а запис у Реєстрі про право власності на нерухоме майно за особою ідентифікує її як титульного власника для необмеженого кола третіх осіб та надає можливість у відносинах із зазначеними особами дозволяти або забороняти користуватись нерухомим майном.

Текст окремої думки: https://reyestr.court.gov.ua/Review/101592426.

6. Відсутність спору та безспірність титулу «невідчужуваних земель»

Відповідно до ч. 2 ст. 328 ЦК, право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

У разі, якщо із закону прямо випливає неправомірність/незаконність набуття права власності, останнє не підлягає вирішенню за позовними вимогами про оспорювання набуття права власності (у спорі про законність набуття права власності).

Незаконність набуття права власності встановлюється судом, коли можливий спір про правовий титул, який за законом міг належати як позивачеві так і відповідачеві. У разі прямої заборони закону такий спір неможливий.

Тобто, суд встановлює незаконність набуття права власності, вирішує спір про право власності, у всіх випадках, крім випадків, коли така незаконність прямо не випливає із закону. Можна навіть вважати, що у цих випадках спір відсутній, тому й не може бути присудження в резолютивній частині.

Якщо неправомірність набуття права власності прямо випливає із закону (ч. 2 ст. 328 ЦК), слід вважати, що право володіння так само належить власнику, а неможливість набуття володіння, так само прямо випливає із закону. Результат буде такий самий: повернення через негаторні вимоги.

В таких випадках, навіть державна реєстрація не матиме значення підтвердження права володіння, яке «унеможливлює витребування», наприкл., поза строками позовної давності.

Коли встановлено, що неправомірність набуття права власності прямо випливає із закону (ч. 2 ст. 328 ЦК), слід вважати, що неможливість набуття володіння, так само прямо випливає із закону, тому не є ні предметом спору, ні предметом доказування.

7. Система способів захисту права власності на землю

Система способів захисту прав на землю, заснована на застосуванні критеріїв фактичного володіння та державної реєстрації виглядає так: 1) у випадку «втрати» обох компонентів (фактичного володіння і запису) право особи підлягає захисту віндикаційним позовом; 2) втрата фактичного володіння без втрати запису означає, що право власності особи не оспорюється, однак фактичне володіння майном іншою особою створює перешкоди у користуванні і розпорядженні цим майном, тому право власника підлягає захисту негаторним позовом; 3) якщо не відбулось фактичного незаконного заволодіння земельною ділянкою, однак має місце чинний запис в Реєстрі про право власності іншої особи- позов про визнання права власності; 4) якщо стосовно землі чи іншого нерухомого майна вчинено правочин, який за формальним ознаками є підставою для внесення запису щодо права власності - позов про визнання такого правочину недійсним та визнання свого права власності (оскільки доки правочин не визнано недійсним, він є підставою для внесення запису). (Костянтин Пільков).

Натомість нормативна система захисту права власності на землю та інше нерухоме майно, заснована на застосуванні ч. 2 ст. 328 ЦК, залежить найперше від виду земель.

Якщо неправомірність набуття права власності прямо випливає із закону, спору про належність правого титулу між особами немає (ч. 2 ст. 328 ЦК).

Отже, віндикація, яка є титульним спором, не застосовується до земель, що можуть перебувати тільки в державній чи комунальній власності, незалежно від «фактичного» володіння. Мають застосовуватися інші способи захисту, в яких спір про належність тій чи іншій особі правового титулу не вирішується: негаторний позов чи позов про визнання права власності.

Першоджерело: https://tinyurl.com/46wwpsnv