Лектор докладно проаналізував разом з учасниками державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень у практиці Верховного Суду, а саме:

1. Спори про державну реєстрацію речових прав в практиці Великої Палати Верховного Суду.

2. Застосування способів захисту, встановлених спеціальним законодавством (Законом № 1952-IV), у спорах без майнових вимог про речові права та їх обтяження.

3. Правовстановлююче значення державної реєстрації речових прав та захист прав, порушених незаконною реєстрацію.

4. Застосування принципу jura novit curia («суд знає закони») в практиці Верховного Суду. Зміна предмету та підстав позову в спорах про державну реєстрацію речових прав.

5. Державна реєстрація речових прав та їх обтяжень в період дії законодавчих та судових заборон на відчуження майнових прав.

У рамках характеристики державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень акцентовано на наступному:

1. Спори про державну реєстрацію речових прав в практиці Великої Палати Верховного Суду:

• Внаслідок низки постанов Великої Палати було сформовано загальний підхід, що державна реєстрація речового права за третьою особою, є порушенням речових прав позивача, а отже, будь-який спір про державну реєстрацію з третьою особою, є спором про право.

• Такий підхід формувався в низці ключових постанов Великої Палати щодо державної реєстрації речових прав та їх обтяжень.

• У постанові ВП ВС у справі № 823/2042/16, визначено, що оскільки позивач не був заявником стосовно оскаржуваних реєстраційних дій, тобто останні були вчинені за заявою іншої особи, такий спір є спором про цивільне право незалежно від того, чи здійснено державну реєстрацію прав на нерухоме майно з дотриманням державним реєстратором вимог законодавства та чи заявляються, окрім вимог про скасування оспорюваного рішення, запису в державному реєстрі прав, також вимоги про визнання недійсними правочинів, на підставі яких прийнято оспорюване рішення, здійснено оспорюваний запис.

• Визнання протиправним і скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права оренди на земельну ділянку в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за третьою особою є захистом прав позивача на земельну ділянку від їх порушення іншою особою, за якою зареєстровано аналогічне право щодо того ж самого нерухомого майна.

• Постанова ВП ВС від 4 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 - http://reyestr.court.gov.ua/Review/77969515

2. Застосування способів захисту, встановлених спеціальним законодавством (Законом № 1952-IV), у спорах без майнових вимог про речові права та їх обтяження

У судовій практиці Верховного Суду склалися різні підходи щодо застосування приписів абз. 3 ч. 3 ст. 26 Закону № 1952-IV стосовно ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

12.05.2022 р. було вкотре змінено редакцію ч. 3 ст. 26 Закону № 1952-IV. У редакції чинній до 26.07.22 року, ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора могло відбуватися винятково з одночасним вирішенням спору про визнання, зміну чи припинення речових прав. Як слідує з чинної редакції абз. 2 ч. 3 ст. 26 Закону № 1952-IV рішенням суду можуть визнаватися речові права та їх обтяження, проте, якщо такого визнання немає, то речові права та їх обтяження поновлюються на підставі невід’ємної архівної складової частини. Для цього достатньо рішення суду про скасування державної реєстрації, прав чи документів, на підставі яких було проведено державну реєстрацію. Теж саме стосується реєстрації зміни, припинення речових прав, обтяжень речових прав, врегульованих абз. 3 ч. 3 ст. 26 Закону. Визначено, що відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав.

Внесені зміни встановлюють «автоматичне» припинення речових прав та обтяжень у разі скасування судом рішення про державну реєстрацію та «поновлення» речового права (обтяження) на підставі рішення суду або відповідно до архівної частини Реєстру. Без обов’язкового вирішення окремого спору про визнання, зміну чи припинення речових прав

3. Правовстановлююче значення державної реєстрації речових прав та захист прав, порушених незаконною реєстрацію

ЦК України визначає чітко у ч. 1 ст. 182 «Право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації».

Також ч. 4 ст. 334 ЦК, визначає, що права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону. • Відповідно до ч.2 ст. 3 Закону № 1952-IV, речові права на нерухоме майно, об’єкт незавершеного будівництва, майбутній об’єкт нерухомості та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають, змінюються та припиняються з моменту такої реєстрації. (Частина друга статті 3 в редакції Закону№ 3588-IX від 22.02.2024)

Ці норми визначають конститутивне значення державної реєстрації та підтверджують остаточний перехід в Україні до сформованої «титульної» системи реєстрації набуття речових прав.

Традиційна конструкція цивільно-правових договорів, їх реально-консенсуальна природа вже давно не виконує функцій забезпечення цивільного обороту. Власне це й привело до встановлення у законодавстві реєстраційної системи виникнення речових прав та їх обтяжень і як, наслідок, правовстановлюючого значення державної реєстрації.

4. Застосування принципу jura novit curia («суд знає закони») в практиці Верховного Суду. Зміна предмету та підстав позову в спорах про державну реєстрацію речових прав

Якщо позивач звертається з однією із вимог, які за правовими наслідками, відповідають способам захисту, встановленим ч. 3 ст. 26 Закону № 1952-IV, в частині оскарження державної реєстрації, («скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав»), такі вимоги можуть кваліфікуватися судом як належний спосіб захисту.

Постає питання розмежування правової кваліфікації судом позовних вимог та зміни предмета і підстав позову, застосування іншого способу захисту.

«Предмет позову – це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підстави позову – це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права або охоронюваного законом інтересу. Від підстав позову слід відрізняти правові підстави позову (правове обґрунтування позову) – правову кваліфікацію обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.

При цьому незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови в позові, оскільки суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно здійснити правову кваліфікацію спірних правовідносин. Близькі за змістом висновки сформульовані у ВП ВС від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17 ( пункти 81, 83, 84)».

В практиці КЦС ВС, у справах про оскарження державної реєстрації, замість принципу jura novit curia, застосовується інший підхід, згідно якого неточне з позицій закону формулювання позовних вимог, є лінгвістичним питанням, а не питанням застосування належних способів захисту.

КЦС вважає, що визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи Постанова КЦС ВС від 15 вересня 2021 року у справі № 372/2583/18 https://reestr.court.gov.ua/Review/99648101

5. Державна реєстрація речових прав та їх обтяжень в період дії законодавчих та судових заборон на відчуження майнових прав

З відкриттям провадження у справі про неплатоспроможність боржника, з огляду на мету та цілі КУзПБ, правомірними можна вважати ті дії щодо звернення стягнення на майно боржника, які будуть здійснені в межах провадження у справі про банкрутство. Наявність провадження у справах про банкрутство свідчить про наявність спору про право щодо майна боржника, а отже виключає заявлення самостійних вимог про оскарження державної реєстрації речових прав та їх обтяжень на майно боржника.

Постанова ВП ВС від 21 грудня 2022 року у справі № 914/2350/18 (914/608/20) https://reestr.court.gov.ua/Review/108480607.

Іншою категорією, є спори за самостійними вимогами про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора, в яких загальна законодавча заборона стосується звернення стягнення на індивідуально-визначене майно боржника, наприклад, встановлена Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

Незаконна державна реєстрація речових прав та їх обтяжень в період дії законодавчих та судових заборон на відчуження свідчить про відсутність спору про право, тому належним способом модна вважати скасування державної реєстрації.