Фрагментарне урегулювання допоміжних репродуктивних технологій та пов'язані з цим спори: адвокат Катерина Москаленко

Катерина Москаленко, к.ю.н., адвокатеса, доцентка, доцентка кафедри цивільного права НнІП КНУ імені Тараса Шевченка, членкиня Центру сімейного права ВШУ НААУ, провела у Вищій школі адвокатури вебінар на тему: «Спори щодо допоміжних репродуктивних технологій: що потрібно знати адвокату?».

Під час вебінару було розглянуто такі питання:

1) поняття допоміжних репродуктивних технологій (далі – ДРТ) і їх правове регулювання за законодавством України;

2) огляд практичних ситуацій у спорах щодо ДРТ: судова практика українських судів. Виклики воєнного часу: постмортальна репродукція;

3) практика ЄСПЛ у спорах щодо ДРТ: огляд окремих рішень.

Лекторка навела визначення поняття ДРТ на початку вебінару - це методики лікування безпліддя, за яких маніпуляції з репродуктивними клітинами, окремі або всі етапи підготовки репродуктивних клітин, процеси запліднення і розвитку ембріонів до перенесення їх у матку пацієнтки здійснюються в умовах іn vitro (поза живим організмом).

Адвокатеса зробила висновок про те, що ДРТ в Україні врегульовано доволі фрагментарно, оскільки попри нещодавні законодавчі ініціативи, спеціального закону, який врегулював би питання ДРТ, в Україні і досі не прийнято. Наразі ДРТ в Україні врегульовано такими законодавчими актами:

• Цивільним кодексом України (ч. 7 ст. 281 ЦК, ст. ст. 284, 285, 286, 290);

• Основами законодавства України про охорону здоров`я (ст. 48);

• Сімейним кодексом України (ст. 123);

• Наказом Міністерства юстиції України «Про затвердження Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні» (п. 11);

• Наказом Міністерства охорони здоров`я «Про затвердження Порядку застосування ДРТ в Україні» від 09.09.2013 № 787.

До застосування в Україні дозволені такі методики ДРТ:

1) внутрішньоматкова інсемінація;

2) інтрацитоплазматична ін’єкція сперматозоїда;

3) екстракорпоральне запліднення;

4) кріоконсервація ооцитів, сперматозоїдів, ембріонів;

5) донація ооцитів, сперматозоїдів та ембріонів;

6) сурогатне материнство;

7) преімплантаційна діагностика.

При характеристиці вітчизняної судової практики у спорах щодо ДРТ Катерина Москаленко зупинилась на характеристиці таких категорій справ:

1) про виключення відомостей про батька з актового запису (постанова Верховного Суду від 03 серпня 2022 року у справі № 344/1962/19, ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 листопада 2015 року у справі № 6-27563ск15, Постанова Верховного суду від 28 квітня 2020 року у справі № 520/12514/18);

2) позови споживачів, які не отримали бажаного результату після застосування ДРТ (постанова Київського апеляційного суду у справі № 760/20309/20 від 22 грудня 2022 року, рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області у справі № 22-ц-20002/11 від 27 квітня 2011 року);

3) спори щодо постмортальної репродукції (постанова Верховного Суду від 19 жовтня 2022 року у справі № 420/5/22).

В кінці вебінару лекторка зупинилась на характеристиці рішень Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ), корисних українському адвокату. Катериною Москаленко було здійснено огляд таких категорій справ:

1) справи щодо доступу до застосування ДРТ. У справі Dickson v. United Kingdom ЄСПЛ визнав, що відсутність доступу особи, засудженої до позбавлення волі, до ДРТ, є порушенням ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція). У справі Charron and Merle-Montet v. France щодо доступу одностатевої пари до застосування ДРТ скарга була визнана ЄСПЛ неприйнятною.

У справі Lia v. Malta, відмова 43-річній пацієнтці у застосуванні методики інтроцитоплазматичної ін`єкції сперми була визнана ЄСПЛ порушенням ст. 8 Конвенції

2) справи щодо заборони застосування окремих видів ДРТ. У справі Costa and Pavan v. Italy заборона застосування преімплантаційної генетичної діагностики була визнана ЄСПЛ порушенням ст. 8 Конвенції. У справі S.H. and Others v. Austria заборона донорства ооцитів не була визнана порушенням ст. 8 Конвенції;

3) справи щодо постмортальної репродукції людини. У справі Petithory Lanzmann v. France ЄСПЛ визнав, що стаття 8 Конвенції не гарантує право стати бабусею, а скарга була визнана неприйнятною. В іншій справі, Pejřilová v. the Czech Republic, відмова клініки надати дозвіл на використання кріоконсервованих статевих клітин померлого чоловіка не була визнана порушенням ст. 8 Конвенції, оскільки інформована згода, надана чоловіком, передбачала знищення гамет після смерті.

4) справи про отримання інформації про донора статевих клітин. У справах Gauvin-Fournis v. France; Silliau v. France, відмова надати інформацію про донора статевих клітин, не була визнана порушенням ст. 8 Конвенції, оскільки донорство було здійснено на засадах анонімності.