Допоміжні репродуктивні технології: на що мають право українці в умовах воєнного стану? – відповідь на це питання з’ясовували під час вебінару у рамках правопросвітницького проєкту «Правосвідомість», який відбувся у Вищій школі адвокатури НААУ. Лектором заходу виступила Катерина Москаленко, к.ю.н., адвокат, доцент, доцент кафедри цивільного права НнІП КНУ імені Тараса Шевченка, член Центру сімейного права ВША НААУ.
На початку заходу лектор розглянула поняття та становлення репродуктивних прав, відзначивши, що у загальному термін «репродукція» означає відтворення, розмноження, отже і репродуктивні права стосуються саме відтворення населення.
Вчення про репродуктивні права пройшло такі етапи:
1) Етап контролю за популяцією, з огляду на переконання про те, що перенаселення призведе до бідності та голоду;
2) Етап «репродуктивних прав», коли на міжнародному рівні було визнано, що будь-яка національна політика має відповідати правам людини;
3) Фрагментарний період, який почався після 1994 року, який характеризується епізодичним врегулюванням репродуктивних прав – рівність статі, вироблення рекомендацій щодо сексуальних та репродуктивних прав.
Таким чином, на міжнародному рівні було закріплено перелік основних репродуктивних прав, якими визнаються:
1) право вільно та відповідально вирішувати питання щодо кількості дітей, часу їх народження та проміжку між їх народженням,
2) право мати інформацію та засоби для цього,
3) право на досягнення найвищого рівня репродуктивного та сексуального здоров’я,
4) право приймати рішення щодо репродукції без дискримінації, примусу та насильства, згідно зі стандартами здійснення прав людини.
Далі Катерина Москаленко перейшла до характеристики допоміжних репродуктивних технологій, визначивши їх як методики лікування безпліддя, за яких маніпуляції з репродуктивними клітинами, окремі або всі етапи підготовки репродуктивних клітин, процеси запліднення і розвитку ембріонів до перенесення їх у матку пацієнтки здійснюються в умовах іn vitro (поза живим організмом).
Адвокат зробила висновок про те, що ДРТ в Україні врегульовано доволі фрагментарно, оскільки попри нещодавні законодавчі ініціативи, спеціального закону, який врегулював би питання ДРТ, в Україні і досі не прийнято. Наразі ДРТ в Україні врегульовано такими законодавчими актами:
1) Цивільним кодексом України (ч. 7 ст. 281 ЦК, ст. 284, 285, 286, 290);
2) Основами законодавства України про охорону здоров’я (ст. 48);
3) Наказом Міністерства охорони здоров’я «Про затвердження Порядку застосування ДРТ в Україні» від 09.09.2013 № 787;
4) Постановою Кабінету Міністрів України «Деякі питання реалізації програми державних гарантій медичного обслуговування населення у 2024 році» від 22 грудня 2023 року № 1394.
Наразі чинним законодавством України дозволено застосування таких методик ДРТ:
1) внутрішньоматкова інсемінація;
2) інтрацитоплазматична ін’єкція сперматозоїда (ІКСІ);
3) екстракорпоральне запліднення (ЕКЗ);
4) кріоконсервація ооцитів, сперматозоїдів, ембріонів;
5) донація ооцитів, сперматозоїдів та ембріонів;
6) сурогатне материнство;
7) преімплантаційна діагностика.
Сурогатне материнство (далі – СМ) є однією з таких методик, згідно з якою жінка (сурогатна матір) погоджується виносити і народити дитину для генетичних батьків.
Адвокат зробила огляд європейського законодавства щодо СМ і дійшла висновку, що СМ, як правило, заборонене в країнах центральної та західної Європи (наприклад, у Франції, Швейцарії, Німеччині) та дозволене в країнах східної Європи (наприклад, в Україні та Грузії). СМ може бути традиційним (коли сурогатна матір є також донором яйцеклітини; такий вид СМ заборонений в Україні) та гестаційним (коли сурогатна матір є гестаційним кур’єром і не має жодного генетичного зв’язку з дитиною). У залежності від того, чи отримує сурогатна матір винагороду, СМ поділяється на комерційне та альтруїстичне. Як комерційне, такі і альтруїстичне СМ дозволені в Україні.
СМ в Україні врегульовано:
1) Цивільним кодексом України (ч. 7 ст. 281 ЦК, 290);
2) Основами законодавства України про охорону здоров’я (ст. 48);
3) Сімейним кодексом України (ст. 123);
4) Наказом Міністерства юстиції України «Про затвердження Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні» від 18.10.2000 № 52/5 (Пункт 11 глави 1 розділу ІІІ);
5) Наказом Міністерства охорони здоров’я «Про затвердження Порядку застосування ДРТ в Україні» від 09.09.2013 № 787.
Необхідними умовами для проведення СМ є: наявність медичних показань до СМ, передбачених пунктом 6.2. розділу VI Наказу МОЗ; документи, необхідні для проведення СМ, передбачені пунктами 6.10, 6.11 розділу VI Наказу МОЗ; подружжя (або один з майбутніх батьків), в інтересах якого здійснюється СМ, повинно (повинен) мати генетичний зв’язок з дитиною; сурогатна мати не повинна мати безпосередній генетичний зв’язок з дитиною, проте дозволяється виношування вагітності близькими родичами майбутніх батьків (мати, сестра, двоюрідна сестра тощо). Проведення СМ допускається в інтересах осіб, які перебувають у шлюбі між собою і досягли повноліття. Сурогатною матір’ю може бути повнолітня дієздатна жінка за умови наявності власної здорової дитини, добровільної письмово оформленої заяви сурогатної матері за формою, наведеною в додатку 17 до Наказу МОЗ, а також за відсутності медичних протипоказань.
Договором СМ є непоіменований цивільно-правовий договір, згідно з яким одна сторона (сурогатна мати) надає послуги із виношування та народження дитини та передає новонароджену дитину іншій стороні (майбутнім батькам). На думку лектора, договір СМ має такі характеристики: це ризиковий (алеаторний) договір; цей договір може бути як оплатним так і безоплатним; договір СМ є різновидом договору про надання послуг; цей договір є двостороннім та, як правило, реальним. При розробці проєкту договору СМ слід ретельно поставитись до формулювання його істотних та випадкових умов, адже чинне законодавство України не містить вимог до змісту договору СМ і від майстерності адвоката залежатиме можливість уникнення багатьох спірних ситуацій. Для прикладу, випадковими умовами, які варто передбачити у договорі СМ є: врегулювання ситуації із народження декількох дітей, розірвання шлюбу майбутніх батьків, випадки, коли вагітність сурогатної матері не наступила тощо.
Катерина Москаленко поділилася порадами, які слід врахувати при укладенні договору про СМ:
·Поради щодо конфіденційності: якщо генетичні батьки не бажають контактувати з сурогатною матір’ю після народження дитини – слід наперед продумати відсутність у неї можливості зв’язатись із ними;
·Порада щодо форми договору: краще передбачати нотаріальне посвідчення договору СМ (хоча це не вимагається чинним законодавством);
·Порада щодо винагороди сурогатної матері: основна частина винагороди повинна передаватись сурогатній матері після надання нею згоди на реєстрацію генетичних батьків батьками дитини.
Окрему увагу лектор сфокусувала на питанні кріоконсервації статевих клітин та постмортальної репродукції, розкривши:
• зміст термінів «посмертна» та «постмортальна репродукція»;
• історію законодавчого врегулювання цього питання в Україні;
• судову практику українських судів та Європейського суду з прав людини у спорах щодо постмортальної репродукції;
• відповідні прогалини чинного українського законодавства.
Так, до прогалин чинного законодавства Катерина Москаленко віднесла:
1) неврегульоване питання правого статусу репродуктивних клітин та ембріонів;
2) не визначено форму розпорядження особи, згідно з яким вона дозволить використати репродуктивні клітини після смерті;
3) не визначено коло осіб, які матимуть доступ до репродуктивних клітин після смерті особи;
4) не визначено питання спадкування дітьми, народженими посмертно.
Запис вебінару доступний для перегляду та завантаження за посиланням: https://tinyurl.com/tm3dkrzh
Пропонуємо ознайомитися також з добіркою матеріалів Катерини Москаленко на тему спорів щодо застосування допоміжних репродуктивних технологій. https://tinyurl.com/m342ad4p
Зареєструватися на вебінар лектора «Судова практика у спорах щодо допоміжних репродуктивних технологій: сучасні виклики?». https://tinyurl.com/h4kfnct6