Які зобов’язання покладені на державу згідно зі статтею 2 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод з’ясовували адвокати під час заходу з підвищення кваліфікації, що відбувся у Вищій школі адвокатури НААУ. Лектором вебінару виступив Ігор Караман, доктор права, юрист Секретаріату ЄСПЛ (2008-2012, 2017-2021) та співробітник РЄ, тренер програми РЄ «HELP», член НКР НААУ.

Лектор проаналізував зміст статті 2 Конвенції та протоколів № 6 (ратифіковано Україною 22.02.2000 року) та № 13 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (ратифіковано Україною 28.11.2002 року), які стали важливим показником відступу від смертної кари як міри покарання.

Говорячи про сферу застосування статті 2 Конвенції лектор відзначив такі особливості:

1.Стаття 2 застосовується не лише до ситуацій, в якій особа загинула, але й у виключних обставинах до ситуацій, в яких поведінка представників держави або приватних осіб поставила її в серйозний ризик смерті, навіть якщо вона зрештою вижила;

2.Стаття 2 мовчить про часові межі права на життя і, зокрема, не визначає, хто є «кожним», чиє «життя» захищене Конвенцією, а тому Суд вважає, що це питання належить до свободи розсуду держав;

3.Зі статті 2 Конвенції неможливо вивести право на те, щоб померти як від рук третьої особи, так і за допомогою державного органу (Pretty проти СК, Haas проти Швейцарії). Однак там, де евтаназія передбачена, і забезпечені усі процедури та належні гарантії – порушення відсутнє (Mortier проти Бельгії);

4.Відключення підтримуючого життя медичного обладнання за рішенням лікарні, враховуючи в т. ч. попередньо висловленні побажання пацієнта – не є порушенням Конвенції (Lambert проти Франції); 

5.«Право на життя» не тотожне певному стандарту/рівню життя (Проніна проти України).

Стаття 2 Конвенція породжує такі зобов’язання держави:

·утримуватись від умисного та насильницького позбавлення життя (негативне зобов’язання за ч. 1 та ч. 2 ст. 2);

·захищати право на життя всіх, хто знаходиться під її юрисдикцією (позитивне матеріальне зобов’язання за ч. 1 ст. 2);

·розслідувати випадки насильницького позбавлення життя (позитивне процесуальне зобов’язання) / забезпечити в судовій системі засоби правового захисту на випадки неумисного позбавлення життя.

Негативні зобов’язання держави передбачають:

·заборону екстрадиції чи депортації до держав, в яких особі загрожує реальний ризик позбавлення життя;

·заборону умисного позбавлення життя представниками держави;

·заборону застосування сили представниками держави, більш ніж «абсолютно необхідної» для досягнення однієї з цілей, зазначених в ч. 2 ст. 2.

Позитивні матеріальні зобов’язання держави включають:

·захист осіб від загрози їх життю від інших осіб (за певних умов);

·попередження випадків насильницького позбавлення життя та зникнення особи, та забезпечення правоохоронним механізмом для попередження, усунення та покарання порушень законодавства;

·захист осіб від діяльності, потенційно небезпечної для життя;

·захист життя особи, яка знаходиться під контролем держави (в місцях несвободи та в армії) та в лікарняних закладах;

·забезпечення розслідування випадків насильницького позбавлення життя (процесуальне зобов’язання) та засоби правового захисту на випадок неумисного позбавлення життя.

Процесуальні обов’язки у випадку умисного позбавлення життя включають наступне:

·розслідувати в рамках кримінального права усі ситуації, коли особі було завдано потенційно смертельних тілесних ушкоджень, коли особа загинула чи зникла за насильницьких або підозрілих обставин, незалежно від того, чи можливо відповідальними за це є представники держави чи приватні особи;

·мета розслідування, якщо причиною була поведінка представників держави, - контроль за тим, щоб вони відповіли за смерть, що сталась за їхньої вини (Nachova та інші проти Болгарії);

·лише цивільного провадження і присудження компенсації недостатньо для виконання державою такого обов’язку.

Процесуальні обов’язки у випадках недбалості чи тяжких поранень передбачають:

·запровадити ефективну і незалежну судову систему, яка надавала б засоби правового захисту, що дозволяють швидко встановити факти, притягнути винних до відповідальності і забезпечити потерпілим належне відшкодування (Fergec проти Хорватії);

·в контексті охорони здоров’я – запровадити ефективну і незалежну судову систему, спроможну у випадку смерті особи встановити її причину і притягнути до відповідальності винних осіб (Šilih проти Словенії);

·запровадити «ефективну судову систему» не обов’язково і не завжди вимагає кримінально-правових засобів. Достатнім може бути надання можливості звернення до цивільних судів (як окремо, так і в сукупності з кримінальними судами), адміністративне або дисциплінарне провадження – головне, щоб засіб правового захисту міг встановити факти, відповідальних осіб та передбачити можливість відшкодування (Calvelli і Ciglio проти Італії);

·в деяких справах недбалості кримінальне розслідування однаково обов’язкове (небезпечна промислова діяльність, відмова в наданні медичної допомоги, військові дії, перевезення небезпечних речовин, безпека руху, сімейне насильство);

·теж обов’язок засобів, а не результату.

Ігор Караман зазначив, що стаття 2 Конвенції також застосовується у збройних конфліктах, і звернув увагу учасників на наступні висновки Європейського суду з прав людини:

·«Навіть у ситуаціях міжнародного збройного конфлікту гарантії відповідно до Конвенції продовжують застосовуватися, хоча і тлумачаться на фоні положень міжнародного гуманітарного права» (Hassan проти СК).

·«У зоні міжнародного конфлікту держави зобов’язані захищати життя тих, хто не бере або більше не бере участі в бойових діях. Це також поширюється на надання медичної допомоги пораненим; якщо учасники бойових дій загинули або померли від поранень, відповідальність держави вимагає належної утилізації останків і вимагає від органів влади збирати та надавати інформацію про особу та долю відповідних осіб, або дозволити таким органам, як МКЧХ, це зробити» (Varnava та інші проти Туреччини).

Зобов’язання держави щодо своїх військових під час збройного конфлікту включають:

·позитивні превентивні зобов’язання: попередити усі можливі ризики для життя в максимально можливий спосіб у ситуації, коли держава знає чи повинна знати, що особі загрожує смерть (планування воєнних операцій; забезпечення амуніцією та зброєю; тренування/навчання, в т.ч. з користування зброєю; тощо).  Обов’язок засобів, а не результату;

·позитивні процесуальні зобов’язання: в разі загибелі – провести розслідування, наскільки це є можливим. Обов’язок засобів, а не результату.

Відеофрагмент доступний для перегляду на сторінці Вищої школи адвокатури НААУ у Facebook: https://tinyurl.com/4t7m342r

Зареєструватися на найближчі вебінари лектора:

·Критерії прийнятності індивідуальних заяв за ЄКПЛ. https://tinyurl.com/3vrtdwsx

·Заборона катування. Стаття 3 ЄКПЛ. https://tinyurl.com/2tr6jp76

Більше про заходи з підвищення кваліфікації адвокатів у розкладі Вищої школи адвокатури НААУ: https://cutt.ly/g9AAiVQ