Про обвинувальний акт, як особливий вид процесуального рішення, його основні характеристики, а також найпоширеніші процесуальні міфи, упередження та хибні стереотипи, що пов’язані з обвинувальним актом, розповів під час вебінару «Процесуальні рішення у кримінальному провадженні: обвинувальний акт», що відбувся у Вищій школі адвокатури НААУ, Андрій Іванець, адвокат, старший партнер АО «АССЕРТОР».
Обвинувальний акт є особливим процесуальним явищем, особливим інститутом кримінального процесу, який має вкрай важливе значення. Фактично, обвинувальний акт є головним документом, що підбиває підсумки та містить узагальнені результати проведеного досудового розслідування.
Як зазначає лектор, обвинувальний акт спричиняє цілий ряд юридичних наслідків, які впливають на:
• процесуальний статус досудового розслідування як стадії кримінального провадження (змінює фазу активного досудового розслідування на фазу завершеного досудового розслідування, а потім його закінчує);
• перебіг кримінального провадження (змінює стадію досудового розслідування на стадію судового розгляду);
• процесуальний статус особи (змінює статус підозрюваного на статус обвинуваченого (підсудного) з одночасною зміною, а саме – розширенням обсягу його процесуальних прав.
На відміну від повідомлення про підозру, процесуальна форма якого не є чітко визначеною, що призводить до різного розуміння та тлумачення його процесуальної природи, обвинувальний акт чітко визначений як один із видів процесуального рішення. Процесуальна форма, сутність (мета) та юридичний наслідок прийняття обвинувального акта закріплені в ч. 4 ст. 110 КПК України, згідно якої: «Обвинувальний акт є процесуальним рішенням, яким прокурор висуває обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення і яким завершується досудове розслідування. Обвинувальний акт повинен відповідати вимогам, передбаченим у статті 291 цього Кодексу».
Андрій Іванець зупинився на порядку прийняття процесуального рішення у формі обвинувального акта та суб’єктному складі осіб уповноважених на його прийняття.
Так, обвинувальний акт складається:
1. слідчим чи дізнавачем, після чого обов’язково затверджується прокурором. У такому випадку обвинувальний акт підписується особою, яка склала обвинувальний акт (слідчий чи дізнавач) та особою яка його затвердила (прокурор);
2. лише прокурором, зокрема у випадку, коли він не погодиться з обвинувальним актом, що був складений слідчим чи дізнавачем. У такому випадку обвинувальний акт підписується лише прокурором, який його склав і не потребує затвердження. Жодне інше процесуальне рішення сторони обвинувачення не підлягає затвердженню або погодженню як прокурором, так і керівником органу досудового розслідування, органу дізнання чи органу прокуратури;
3. обвинувальний акт – єдине процесуальне рішення сторони обвинувачення, яке не може бути скасовано прокурором у кримінальному провадженні або прокурором вищого рівня, як незаконне або необґрунтоване. Відповідно, оскаржувати обвинувальний акт саме прокурору або прокурору вищого рівня є недієвим та неможливим. Разом з тим, відповідно до положень ч. 2 ст. 303 КПК України, скарга на обвинувальний акт, як процесуальне рішення, що не може бути розглянута на стадії досудового розслідування, може бути предметом розгляду під час підготовчого провадження у суді згідно з правилами статей 314 - 316 цього Кодексу.
4. обвинувальний акт – єдине процесуальне рішення, яке не має класичної структури, притаманної такому документу. На відміну від таких видів процесуальних рішень як постанова слідчого, дізнавача, прокурора та ухвала, вирок і постанова суду, обвинувальний акт не має нормативно закріпленого поділу на вступну, мотивувальну та резолютивну частину. Навіть, якщо детально вивчити перелік вимог щодо процесуального змісту обвинувального акта, які викладені у ст. 291 КПК та проаналізувати їх, то можна дійти висновку про те, що обвинувальний акт складається лише зі вступної та мотивувальної частин, які структурно не розділені, а резолютивної частини не містить взагалі. Тобто обвинувальний акт є єдиним процесуальним рішенням, яке не має змісту прийнятого рішення, оскільки обвинувальним актом рішення не приймається. Проте, з положень ч. 4 ст. 110 КПК України вбачається, що саме по собі складання, підписання та затвердження обвинувального акта і є втіленням прийнятого рішення сторони обвинувачення про висунення обвинувачення особі у вчиненні кримінального правопорушення та його подальшого підтримання прокурором у суді.
Під час вебінару Андрій Іванець зауважив, що на сьогоднішній день існує багато міфів, хибних стереотипів та упереджень щодо певних юридичних наслідків, обставин та подій, що пов’язані із прийняттям обвинувального акта. І враховуючи значення та важливість обвинувального акта для результатів кримінального провадження, ці міфи, упередження та стереотипи мають значний та іноді вирішальний вплив на ці результати. Їх існування пов’язане з двома факторами, а саме:
(І) законодавчі прогалини, недопрацювання і недостатня унормованість;
(ІІ) довільне професійне тлумачення внаслідок впливу першого фактору та звичок, сформованих за часів дії попереднього процесуального кодексу.
Найгірше те, що ці міфи, упередження та стереотипи закріпилися в деяких випадках на рівні судової практики, так само і Верховного Суду, та на сьогоднішній день є орієнтиром для формування подальшої практики попри те, що вони часто суперечать як букві, так і духу закону.
Про проблемні положення КПК України, а також пропоновані зміни – детально у тематичному матеріалі на сторінці Advokat Post: https://is.gd/AoLNBm
Відеофрагмент доступний для перегляду на сторінці Вищої школи адвокатури НААУ у Facebook: https://tinyurl.com/34r9zb6z
Цікаві публікації лектора:
• Проблемні питання поєднання прокурорами різного рівня своїх повноважень у кримінальному провадженні. https://tinyurl.com/d36rwafb
• Постанова дізнавача, слідчого, прокурора як окремий вид процесуального рішення. https://tinyurl.com/yck3dybm
Більше про заходи з підвищення кваліфікації адвокатів у розкладі Вищої школи адвокатури НААУ: https://cutt.ly/g9AAiVQ