Дана тема продиктована не лише нормами чинного законодавства, а й підходом, орієнтованим на людину, в першу чергу, а не на ознаки її здоров’я.
Досі у суспільстві можна почути використання терміну «інвалід». Хоча таке використання не є коректним, не відповідає законодавству та може мати негативні наслідки для людини, котра застосовує даний термін.
Слово "інвалід" у всіх відмінках і числах замінено словами "особа з інвалідністю"
у відповідному відмінку і числі на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо застосування терміна "особа з інвалідністю" та похідних від нього» від 2 жовтня 2018 року, № 2581-VIII.
Вказаним Законом України внесено зміни і до чинного законодавства щодо застосування терміну «особа з інвалідністю» та похідних від нього.
Ну що б здавалося слова? Можете подумати Ви. Але ні. Слова важливі і на практиці Уповноваженого Верховної ради України з прав людини можемо побачити як людина з інвалідністю може захистити своє порушене право на повагу до її гідності (джерело: https://www.ombudsman.gov.ua/news_details/za-reaguvannyam-upovnovazhenogo-ponovleno-pravo-osobi-z-invalidnistyu-na-povagu-do-yiyi-gidnosti):
«До Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини звернулась жінка з інвалідністю стосовно порушення посадовими особами КНП «Теплодарська центральна міська лікарня» Теплодарської міської ради (далі – КНП) вимог Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо застосування терміна «особа з інвалідністю» та похідних від нього».
Заявниця повідомила, що під час отримання медичних послуг у КНП медичний персонал застосовував некоректну термінологію «інвалід». Така ж термінологія була застосована установою у медичних документах та офіційних відповідях на скаргу заявниці до керівництва КНП.
За реагуванням Уповноваженого та наданими рекомендаціями:
- оскаржуване у зверненні питання розглянуто на оперативній нараді КНП, медичним працівникам було наголошено на їх особистій відповідальності щодо додержання людиноцентричного принципу під час виконання їхніх посадових обов’язків;
- заявниці принесені офіційні вибачення від персоналу закладу та його директора особисто;
- Департамент охорони здоров’я Одеської обласної державної адміністрації, в межах наданих повноважень щодо організаційного і методичного керівництва роботою закладів охорони здоров’я області, координації та аналізу їх діяльності, керівникам таких закладів направив лист-роз’яснення стосовно неухильного дотримання норм медичної етики та деонтології, та вимог Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо застосування терміну «особа з інвалідністю» та похідних від нього».
Як бачимо, норма законодавства працює і інструменти захисту (в даному випадку – звернення до Уповноваженого Верховної ради України з прав людини) – дуже ефективні.
Також в Україні діє Словник безбар’єрності, до якого теж можна і варто звертатися для того аби збагачувати не лише власне мовлення, але й розуміння актуальних понять та словосполучень.
До прикладу, темі інвалідності у Словнику присвячено окремий розділ. І якщо ми подивимося термін «людина з інвалідністю», то знайдемо наступну інформацію від 25.09.2021 року (джерело: https://bf.in.ua/invalidnist/liudyna-z-invalidnistiu/:
«Правильно: Людина з інвалідністю, Людина з фізичними / сенсорними / психічними / інтелектуальними / ментальними порушеннями, Людина з порушеннями опорно-рухового апарату,Людина з порушеннями рухової функції.
Неправильно: Інвалід, Людина з обмеженими можливостями / людина з обмеженими фізичними можливостями, Людина з особливостями, Людина з особливими потребами, Каліка, Людина з нюансами, Особлива людина, Неповноцінний, Неповносправний, Недієздатний, Страждає на інвалідність, Інклюзивні люди.
Єдиним коректним терміном сьогодні є «людина (особа) з інвалідністю». Коли ми говоримо «інвалід», ми ніби навішуємо на людину тавро. Але інвалідність — це тільки одна з ознак людини, при цьому вона може бути чиєюсь дружиною, донькою, сином чи братом, з темним чи рудим волоссям, професіоналом у якійсь справі, спортсменом, з купою досягнень і т. ін. Тому коректно в такому випадку дотримуватися принципу «person first language», тобто пам’ятати, що на першому місці завжди людина, а вже потім її ознака, якщо це необхідно вказати.
Стосовно терміна «обмежені можливості», який дуже часто використовують на заміну: він теж є некоректним, адже у кожної людини є якісь обмежені можливості, наприклад, фізично ми не здатні підняти 500 кг ваги або пробігти 300 км без перерви.
Так само у кожного з нас є свої особливості та особливі потреби. Наприклад, хтось більш ефективно працює з самого ранку, а у когось продуктивність прокидається пізно ввечері. У когось особливо чутливі очі в сонячну погоду і він чи вона не можуть обійтися без сонцезахисних окулярів. А пандус чи ліфти — це давно вже не особливі потреби, а базова інфраструктурна потреба для всіх людей, адже ними користуються не тільки люди з інвалідністю, а й батьки з дитячими візочками, пасажири з валізами на колесах.
Термін «неповносправність» використовується в судових рішеннях, що також є неприпустимим, адже цей термін є калькою з польської мови і не визнаний юридично визнаним в Україні. Крім того, більшість людей з інвалідністю не є неповносправними, вони такі ж, як і решта людей, і так само можуть працювати, навчатись, народжувати та виховувати дітей. А слова «каліка», «візочник», «колясочник» узагалі є грубими і дуже образливими.»
Відтак, як бачимо, у Україні наявні не тільки актуальні і законодавчі джерела, а й інструменти захисту порушених прав.
Ми також можемо користуватися і спеціальними сучасними Словниками, котрими можна не лише збагатити свій мовленнєвий запас та зрозуміти суть деяких понять та словосполучень, а й поширювати дану інформацію серед свого кола оточення та змінювати суспільство на краще.