Тема насильства в цілому є дуже багатогранною. Є багато форм насилля, котрі мають дуже різні прояви серед людей.

І однією з форм насильства є домашнє насилля. В Україні діє профільний Закон України «Про запобігання та протидію домашнього насильству» (надалі по тексту - Закон), який визначає організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства.

Отже, домашнє насильство – це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім’ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім’єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь;

Відповідно до п. 4, 14, 15, 17 ч.1 ст. 1 Закону домашнє насильство включає в себе такі підвиди:

• економічне насильство - форма домашнього насильства, що включає умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру;

• психологічне насильство - форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров’ю особи;

• сексуальне насильство - форма домашнього насильства, що включає будь-які діяння сексуального характеру, вчинені стосовно повнолітньої особи без її згоди або стосовно дитини незалежно від її згоди, або в присутності дитини, примушування до акту сексуального характеру з третьою особою, а також інші правопорушення проти статевої свободи чи статевої недоторканості особи, у тому числі вчинені стосовно дитини або в її присутності;

• фізичне насильство - форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.

Тому, коли ми говоримо про виявлення факту того, що працівник зазнає домашнього насильства, то ще беремо до уваги якого саме виду домашнє насильство.

Як ми бачимо зі змісту ст. 141 Кодексу Законів про працю України роботодавець повинен правильно організувати працю працівників, створювати умови для зростання продуктивності праці, забезпечувати трудову і виробничу дисципліну, неухильно додержувати законодавства про працю і правил охорони праці, здійснювати заходи щодо запобігання та протидії мобінгу (цькуванню), уважно ставитися до потреб і запитів працівників, поліпшувати умови їх праці та побуту.

Створення довірливо, комфортної і психологічно – безпечної атмосфери на підприємствах, установах, організаціях є хорошим маркером для довіри працівників та стосовно тих ситуацій, котрі відбуваються у їхньому житті. Для цього роботодавці можуть наймати штатних психологів, коучів, тренерів, або ж користуватися їх послугами по потребі. Але, навіть якщо роботодавець не звертається до вказаних вище спеціалістів, то психологічно – безпечна і комфортна атмосфера в колективі можуть допомогти людині розкритися та поділитися своїми переживаннями комусь з колег.

Звісно, розмови про життя поза роботою не є обов’язком працівника. І, не рідко, колеги, керівництво, можуть і не здогадуватися що відбувається у житті працівника. Як кажуть, чужа сім’я – темний ліс. Та чи аж настільки темний? Давайте розбиратися…

За даними звіту «Ринок праці в Україні 2022 – 2023: стан, тенденції та перспективи», автор Судаков М., Лісогор Л. Державна служба зайнятості України, Федерація роботодавців України, Міністерство освіти і науки України, Європейський банк реконструкції та розвитку, Фонд міжнародної солідарності (Solidarity Fund PL), 2023, найважливішим для працівників усіх категорій і секторів роботодавці визначили відповідальне ставлення працівника до роботи. На другому місці – стресотійкість і наступна якість – робота у команді та ін.

Навіть найвідповідальніший та стресостійкий працівник, котрий зазнає домашнього насилля рано чи пізно вичерпує свої внутрішні ресурси. І при цьому, найперше, що побачить начальник відділу/безпосередній керівник – це зниження ефективності та продуктивності роботи.

Але, до моменту, коли трудові енергетичні ресурси працівника будуть мінімальними є можливість звернути увагу на ряд ознак, котрі можуть свідчити про те, що працівник зазнає домашнього насилля. При цьому, я наголошую, що такі висновки може зробити лише експерт відповідного профілю: психолог або психотерапевт. І, разом з тим, роботодавець, будучи уважним до своїх працівників, звертаючи увагу на ряд факторів може мати розуміння мотивації поведінки працівника та розуміти свої подальші дії.

З детальними ознаками видів домашнього насильства можна ознайомитися на сайті: https://is.gd/nGjRlH

Але, розглянемо як орієнтовно розпізнати, що працівник зазнає того чи іншого виду насильства:

1) при психологічному насильстві: може ділитися з колегами про погрози життю та здоров’ю з боку кривдника, розповідати про акти приниження кривдником, в тому числі і по відношенню до дітей, якщо у сім’ї є діти та ін.,

2) при фізичному насильстві: з’являтися на роботі зі слідами поїв, тілесних ушкоджень або змінювати звичний стиль одягу, інтенсивності макіяжу, зачіски, зовнішнього вигляду в цілому аби приховати сліди від побоїв та тілесних ушкоджень, не передбачувано лишатися дома без поважних причин, розповіді про домашнє насильство «в сім’ї подруги», затримка на роботі до пізна, не бажання повертатися додому;

3) при економічному насильстві: відмова від підвищення по роботі, відмова від відряджень, бо дома «не дозволяють», або ж навпаки: намагання задовільнити фінансові потреби кривдника і відсутність особистих коштів; відмова від підвищення кваліфікації або професійного навчання та ін.,

4) при сексуальному насильстві: погіршення фізичного та психологічного стану працівника, що зумовлено пережитими подіями та ін.

Всі ці переліки не є вичерпними. Ситуація кожної людини, котра зазнала домашнього насилля є індивідуальною. Тому і ознаки, котрі свідчать про домашнє насильство не можуть бути чітко – визначеними по формі і кількості.

Протидія домашньому насиллю розпочинається вже з того, що людина усвідомлює, що зазнає домашнього насилля і від кого конкретно.

Далі – внутрішня готовність і рішучість самого працівника діяти і рухатися у правовому полі.

Але, щоб дійти до даного кроку варто спершу створити умови, за яких працівник у спілкуванні розкриється та розповість про свою ситуацію.

Тому, декілька етичних рекомендацій щодо спілкування з людиною, котра зазнала/зазнає домашнього насилля:

1. створити простір і обстановку у якій людина почуватиметься в безпеці для того аби розповісти про свою ситуацію;

2. не приймати рішення за людину;

3. спілкуватися без осудження людини;

4. не нав’язувати людині власні думки та допомогу;

5. сприймати людину безоціночно;

6. з повагою ставитися до переконань людини, котрі керують її поведінкою;

7. бути готовим до того, що людина у будь – який момент захоче зупинитися і завершити спілкування.

Якщо ж вже є фундамент з довіри і відбувається спілкування з людиною, котра зазнала домашнього насильства, то потрібно пам’ятати про те, щоб:

1. бути активним слухачем розповіді людини (бути повністю увагою у діалозі, ставити коректні уточнюючі питання, давати зрозуміти, що людину слухають і чують);

2. не висловлювати категоричних та оціночних думок;

3. дати зрозуміти людині, що у вас є достатньо часу аби поспілкуватися з нею, що ви не поспішаєте і не підганяєте її;

4. говорити зрозумілою для людини мовою;

5. не варто висловлювати власну думку щодо ситуації (якщо людина вас про це не попросила);

6. не варто перебивати, зупиняти людину та просити перестати плакати (якщо людина почала плакати) чи бути менш емоційним/-ою;

7. не варто говорити про власні проблеми (навіть якщо співрозмовник теж був постраждалим від домашнього насильства);

8. у разі необхідності залучати додаткових спеціалістів (психолог, лікар та ін.)

9. не потрібно обіцяти того, що не зможете виконати для даної людини та ін.

І, звісно, практична сторона: що ж може зробити роботодавець для працівника, котрий є постраждалим/постраждалою від домашнього насильства:

1) повністю вислухати історію постраждалої особи та зрозуміти ступінь небезпеки;

2) оцінити потреби та ресурси постраждалої особи;

3) надати інформаційну підтримку;

4) якщо людина готова діяти для вирішення у правовому полі ситуації з домашнім насильством, то переконатися, що це її власне рішення, в жодному разі не нав’язане та не продиктоване кимось іншими;

5) розробити інструкцію щодо подальших дій разом з постраждалою людиною. Тут також може бути залежний і психолог і юрист/адвокат та інші спеціалісти;

6) створити підтримуюче середовище та надавати морально – етичну підтримку;

7) допомогти оформити звернення у правоохоронні органи.

Наголошую, що питання домашнього насильства, як і насильства в цілому є дуже індивідуальною категорією. Ключове, що має надати роботодавець: безпека, комфорт, відсутність суджень та відчуття готовності допомогти.

Експертний матеріал підготувала адвокат Якімова Анастасія, членкиня Центру трудового права та соціального забезпечення ВША НААУ