Тема є доволі актуальною, хоча досить специфічною. У загальному стосується заборони дискримінації за віком, зокрема у трудових відносинах.
Відповідно до п. 48 рішення Європейського суду з прав людини (надалі по тексту – ЄСПЛ) від 7 листопада 2013 року, справа «Пічкур проти України» (Заява № 10441/06), дискримінація означає поводження з особами у різний спосіб, без об’єктивного та розумного обґрунтування, у відносно схожих ситуаціях (див. рішення у справі «Вілліс проти Сполученого Королівства» (Willis v. the United Kingdom), заява № 36042/97, n. 48, ECHR 2002-IV).
Найчастіше на міжнародному рівні заборона дискримінації за віком має таке правове регулювання:
·Загальна декларація прав людини (ст. 1, 2, 7);
·Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (ст. 8, 14), а також Протокол № 12 до неї;
·Міжнародний пакт про громадянські і політичні права (ст. 2, 3, 26);
·Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права (ст. 2, 3);
·Міжнародна конвенція про ліквідацію всіх форм расової дискримінації;
·Конвенція Організації Об’єднаних Націй про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок;
·Конвенція про права осіб з інвалідністю (ст. 27);
·Європейська соціальна хартія (переглянута);
·Рамкова конвенція про захист прав національних меншин (ст. 4);
·Директиви Ради 2000/78/ЄС від 27 листопада 2000 року про встановлення загальних рамок для однакового ставлення у сфері зайнятості та професійної діяльності та ін.
Сьогодні розглянемо деякі судові прецеденти з сучасної міжнародної практики.
1. Справа «Мангольд проти Рюдігера Хелма» від 22 листопада 2005 р.
(MANGOLD JUDGMENT OF THE COURT (Grand Chamber) 22 November 2005 * In Case C-144/04, REFERENCE for a preliminary ruling under Article 234 EC from the Arbeitsgericht München (Germany), made by decision of 26 February 2004, registered at the Court on 17 March 2004, in the proceedings Werner Mangold, URL: http://tinyurl.com/vww67we3).
Справа «Мангольд проти Рюдігера Хелма» розглядалася у 2005 році Європейським судом Справедливості.
Пан Мангольд працював за строковим трудовим контрактом до 56 років. Проте, у Німеччині відбулася зміна законодавства про зайнятість, яка привела до того, що строковий трудовий договір (на постійній основі) Мангольда міг бути укладеним лише на два роки. Згодом ця умова змінилася та не застосовувалася до працівників, які досягли 52-річного віку. Мангольд вважав, що це необґрунтована дискримінація за віком.
Аналізуючи Рішення Європейського суду справедливості (вільний переклад) вбачається посилання до:
·Директиви Ради 2000/78/ЄС від 27 листопада 2000 року про встановлення загальних рамок для однакового ставлення у сфері зайнятості та професійної діяльності,
·Рамкової угоди про строкові контракти, укладеної 18 березня 1999 року, введеної в дію Директивою 1999/70 щодо рамкової угоди про строкову роботу, укладеної ETUC, UNICE та CEEP.
Основні аспекти вказаного рішення:
·принцип недискримінації за віком слід розглядати як загальний принцип права Співтовариства. Якщо національні правила підпадають під дію законодавства Співтовариства, як у випадку з параграфом 14(3) TzBfG, зі змінами, внесеними Законом 2002 року, як заходом імплементації Директиви 1999/70 (див. також у цьому відношенні, пункти 51 і 64 вище), і Суд звертається до Суду для попереднього рішення, Суд повинен надати всі критерії тлумачення, необхідні національному суду, щоб визначити, чи ці норми сумісні з таким принципом (справа C-442/ 00 Rodríguez Caballero [2002] ECR I-11915, пункти 30-32) – п. 75 резолютивної частини Рішення;
·дотримання загального принципу рівного ставлення, зокрема щодо віку, не може як таке залежати від закінчення періоду, наданого державам-членам для транспонування директиви, спрямованої на встановлення загальної основи для боротьби з дискримінацією. на підставі віку, зокрема, що стосується організації відповідних засобів правового захисту, тягаря доведення, захисту від віктимізації, соціального діалогу, позитивних дій та інших конкретних заходів для виконання такої директиви. – п. 76 резолютивної частини Рішення;
·за таких обставин національний суд, який розглядає спір, пов’язаний із принципом недискримінації за віком, зобов’язаний забезпечити у справі, що входить до його юрисдикції, правовий захист, який особи отримують з норм права Співтовариства. і забезпечити повну ефективність цих правил, відмінюючи будь-які положення національного законодавства, які можуть суперечити цьому закону (див., з цього приводу, справу 106/77 Simmenthal [1978] ECR 629, пункт 21, і справу C-347/ 96 Solred [1998] ECR I-937, пункт 30) – п. 76 резолютивної частини Рішення.
2. Справа Mile Novaković проти Хорватії (заява № 73544/14)
Громадянин Хорватії Міле Новакович, серб за національністю, працював учителем у Хорватії з 1971 року. З липня 1998 року він працював у середній школі в області Дарда, області у Східній Славонії, яка була після війни мирно реінтегрованою до території Хорватії.
Після перевірки, проведеної лише щодо вчителів сербської національності, заявнику спочатку було заборонено викладати. Остаточно адміністративний суд скасував це рішення в 2006 році на тій підставі, що питання про те, якою мовою проводяться заняття в школі заявника, у якій передбачалося навчання на той час, не встановлено. Тим часом школа звільнила заявника в березні 1999 року за невикористання стандарту мови під час викладання, як це передбачено відповідним національним законодавством. Керівництвом школи було зроблено висновок, що не можна перевести заявника, оскільки в школі не було посад для викладання сербською мовою та не можна йому було надати навчальні курси, оскільки від нього не можна було очікувати вивчення хорватської мови, враховуючи, що на той момент Міле Новаковичу було 55 років.
Заявник оскаржив своє звільнення в судах, у тому числі шляхом подання скарги у 2011 році до Конституційний суд, але дане оскарження не було для нього позитивним [вільний переклад, URL: http://tinyurl.com/2pzsac4x].
З тексту проаналізованого рішення ЄСПЛ вбачається посилання на Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод.
Основні аспекти вказаного рішення ЄСПЛ:
·Суд був переконаний в тому, що причини звільнення заявника – використання сербської мови в його щоденній роботі та передбачувана нездатність адаптувати свою мову викладання до вимог своєї посади через його вік – були достатньою мірою пов’язані з його приватним життям. Зокрема мова, яку використовує особа, обов’язково складає частину його етнічної ідентичності, в той час, як вік є частиною фізичної ідентичності особи. Отже, стаття 8 була застосована в справі. Уряд стверджував, що звільнення заявника було необхідним для захисту права учнів на освіту хорватською мовою. Хоча Суд в жодному разі не бажав підірвати цю мету або її значення у конкретному контексті регіону Східної Славонії того часу, він зазначив, що у його справі ніколи не розглядалась жодна альтернатива звільненню, яка б дозволила заявнику узгодити своє викладання з чинним законодавством. Інспектор освіти лише вирішив, що заявнику необхідно заборонити викладати, не надаючи йому можливості виправити порушення у роботі протягом певного періоду, що було можливо згідно з відповідним національним законодавством.
·Школа відхилила можливість додаткового навчання виключно на підставі віку заявника та трудового стажу. Крім того, ні школа, ні будь-який із національних судів не надали докладне та переконливе пояснення того, чому вік заявника був непереборною перешкодою для коригування плану навчання для того, щоб він зміг викладати літературною хорватською мовою.
·Дійсно, з огляду на незаперечну близькість цих двох мов, а також той факт, що заявник мешкав і працював у Хорватії більшу частину свого професійного життя, було складно зрозуміти, чому не вивчався варіант забезпечення його додатковим курсом з вивчення мови.
·Суд також зазначив, що, у будь-якому випадку, самі національні органи влади – адміністративні та цивільні суди – мали труднощі із встановленням того, якою мовою заявник повинен був викладати у відповідний час.
·У школі заявника не було перевірено жодного вчителя хорватської етнічності. У післявоєнному контексті регіону Східної Славонії того часу виділення певної групи осіб на основі мови, яка була тісно пов’язана з їх етнічною приналежністю, потенційно могла б викликати питання сумісності з Європейською Конвенцією та Конституцією Хорватії.
Суд дійшов висновку, що звільнення заявника з роботи не відповідало нагальній суспільній потребі та не було пропорційним переслідуваній меті порушуючи статтю 8 Конвенції [URL: http://tinyurl.com/3yhunwkt].
3.Справа «Домініка Петерсен проти Комісії з призначеня стоматологів для району Вестфалія - Ліппе» (Domnica Petersen v. Berufungsausschuss für Zahnärzte für den Bezirk Westfalen-Lippe, C‑341/08)
«Із лікарем-стоматологом не було продовжено трудовий контракт після досягнення нею 68 років, оскільки за федеративним законодавством Німеччини вона перетнула межу пенсійного віку (65 р.).
За рішеннями національних судів вікові обмеження та встановлення пенсійного віку були виправдані, оскільки мали на меті захист здоров’я пацієнтів від зниження професійних навичок лікарів, пов’язаних із досягненням пенсійного віку.
Однак, п. 5 ст. 2 Директиви Ради Європи № 2000/78/WE від 27.11.2000 «Про рівне ставлення у сфері працевлаштування та праці» суперечить нормам німецького законодавства, оскільки однакові вікові обмеження не можуть застосовуватися до професії стоматолога. Незалежно від віку, стоматологи старше 68 років можуть піклуватися про пацієнтів.
У результаті Суд зробив висновок, що якщо мета, що переслідується положенням, – це кваліфікація лікарів та стоматологів, і таке положення містить суперечності через існування вищезазначеної норми національного законодавства, то обмеження віку, встановлене для лікарів-стоматологів, які працюють у державних медичних закладах, не є необхідним для захисту здоров’я пацієнтів у значенні статті 2 Директиви» [О. Б. Онишко, Р. Б. Тополевський. Ейджизм (ageism) як латентна форма дискримінації за віком. Соціально-правові студії. 2021. Випуск 2 (12). С. 181-187].
Це лише декілька прикладів судової практики у справах щодо ейджизму саме у трудових відносинах.
Також чимало рішень міжнародних судів, що стосуються заборони дискримінації за віком, виходять за правовідносини соціального та пенсійного забезпечення.
Проте, і міжнародне законодавство, і судова практика розвиваються у справах щодо заборони дискримінації доволі динамічно та активно, що у свою чергу, є маркером актуальності питання ейджизму в суспільних відносинах в цілому.