1) «OHANJANYAN v. ARMENIA»
Заява № 70665/11 – Рішення від 25.04.2023 р.
Посилання на першоджерело: https://cutt.ly/dwwJqtZS
#Стаття 2 Конвенції (процесуальний і матеріальний аспект)
#Неефективне розслідування смерті сина заявниці під час проходження ним обов’язкової військової служби
#Позитивне зобов’язання держави щодо розслідування смерті військового
#Констатовано порушення статті 2 Конвенції у двох аспектах
Коротко суть справи: У листопаді 2006 року син заявника, пан Т. Оганджанян, був призваний до армії Вірменії.
Згідно з офіційною версією подій, яку заперечував заявник, 30 серпня 2007 року о 22:30 Т. Оганджанян після вечірньої переклички вийшов із збройової кімнати, щоб відправитися на резервний блокпост сусідньої військової частини. По дорозі його шия і ліве зап'ястя випадково торкнулися розтяжок антенної щогли радіорелейної станції Р-419, що знаходилась у військовій частині; його вдарило струмом і він помер миттєво.
Молодший сержант А.Г., який чергував на блокпосту, почув дивні звуки, що доносилися із зони зв’язку військової частини і пішов у напрямку звуків. Вийшовши на територію навколо корпусу зв'язку, А.Г. виявив Т. Оганджаняна, що лежав на землі під металевими розтяжками антени щогли радіорелейної станції. Вважаючи, що Т.Оганджаняну погано, А.Г. викликав допомогу. Прибула низка військовослужбовців, у тому числі військовий фельдшер, який намагався надати першу медичну допомогу. Встановивши смерть Т. Оганджаняна, фельдшер організував транспортування його тіла до лікарні. О 23:35 тіло надійшло до Варденіського гарнізонного військового госпіталю. Після констатації смерті тіло було доставлено в Єреван для проведення експертизи.
Того ж дня на місце події виїхали співробітники військової поліції. Оскільки був нічний час, огляд місця події не проводили, а провели перевірку наявності електричного струму в відтяжці телескопічної щогли Р-419 та склали протокол, в якому зазначено, що відтяжка телескопічної щогли – під час увімкнення радіорелейної станції Р-419 проводила електричний струм 180 вольт.
31 серпня 2007 року військова прокуратура Севанського гарнізону порушила кримінальну справу за статтею 376 § 2 Кримінального кодексу (див. пункт 100 нижче) за недбалість при виконанні військових обов'язків.
У той же день військова прокуратура Севанського гарнізону звернулася до Міноборони з проханням провести огляд місця події для з'ясування причини наявності електричного струму в антенних відтяжках і шлейфах. Того ж дня розслідування справи взяв на себе старший прокурор військової прокуратури Севанського гарнізону Г.М.
Того ж дня Г.М. у присутності понятих та військового лікаря здійснив огляд тіла Т. Оганджаняна у госпіталі. У протоколі зафіксовано наступне:
«...на лівій стегновій частині штанів є блювотна речовина... На правій половині шиї два округлих садна, паралельні один одному... верхнє садно має довжину 11,5 [сантиметрів]. Інший [має] 4 [сантиметри в довжину]. На [другому] пальці лівої руки садно... на цьому ж місці садно кругової форми з нерівними краями... Інших тілесних ушкоджень не виявлено...».
Постановою від того ж дня Г. М. призначив судово-медичну експертизу, включаючи розтин, щоб визначити, серед іншого, причину смерті Т. Оганджаняна, наявність на його тілі тілесних ушкоджень і чи він після отримання тілесних ушкоджень міг би виконувати будь-які дії, наприклад рухатися, кричати тощо. Заявник був присутній на розтині та сфотографував тіло перед тим, як лікар почав процедуру.
Того ж дня старший лейтенант К. К. пред’явив офіцеру військової поліції у військовій частині військову форму, головний убір та ремінь із пряжкою та заявив, що предмети одягу належали Т. Оганджаняну. Складено протокол, згідно з яким, зокрема, на верхньому одязі розірвані ліва та права пройми, на комірі та на грудях – сліди блювоти, із зовнішньої кишені вирвано нашивку-герб.
Молодший сержант А.Г. (див. пункт 6 вище) був допитаний того ж дня та повідоми, що коли ніс службу то почув підозрілий звук і пішов на нього, там, виявив військового із цієї ж частини, що лежав на землі біля дротів антени. Коли повертався, А.Г. помітив сталевий дріт антени, торкнувся його і отримав удар струмом, потім упав, згодом йому допомогли підвестись.
Того ж дня Г. М. (див. пункт 10 вище) призначив судово-медичну експертизу А.Г. для визначення характеру та способу заподіяння тілесних ушкоджень.
З 31 серпня по 2 вересня 2007 року військовослужбовці різних управлінь Генерального штабу збройних сил Вірменії проводили внутрішнє розслідування обставин смерті Т. Оганджаняна.
1 вересня додатково був допитаний Г.А. (військовослужбовець і товариш загиблого). Він повідомив, що після вечірньої переклички Т.Оганджанян попросив його піти на запасний блокпост за кросівками. Він відмовився, оскільки вже перевзувся, а Т.Оганджанян пішов, заявивши, що піде на запасний блокпост. Коли його попросили пояснити причину розбіжності між цією інформацією та його початковою заявою (попередній допит), Г.А. сказав, що він не може з упевненістю пояснити, чому він не згадав про цей факт під час попереднього допиту.
Того ж дня було отримано висновок медичного експерта щодо А.Г. (див. пункт 16 вище) . У ній, зокрема, зазначалося, що ушкодження правої руки А.Г. були ураженнями електричним струмом і спричинили легкий ушкодження його здоров’я.
3 вересня 2007 року військова прокуратура Севанського гарнізону отримала лист від начальника Управління будівництва та житлового забезпечення Міністерства оборони у відповідь на запит від 31 серпня 2007 року (див. пункт 9 вище ). Відповідні частини листа звучать так:
«У відповідь на Ваш ... лист щодо [Т. Оганджаняна] та так званого ураження електричним струмом ... Повідомляю, що в результаті огляду [місця події] 31 серпня 2007 року з'ясовано наступне:
- у згаданій зоні не могло бути електричного струму в антенних відтяжках і штирях, оскільки радіорелейна станція Р-419 не має прямого зв'язку з електромережею;
- проходження електричного струму від антенного кабелю до антени передавача, а тим більше до відтяжок і хлястиків через [антену] неможлива...
- під час огляду місця події відтяжки та хлисти перевірені на наявність електричного струму.
У результаті було показано, що струму немає».
Того ж дня військовий прокурор Севанського гарнізону надіслав командиру Другого корпусу листа з вказівкою відповідним службам нічого не змінювати на місці інциденту та його прилеглій території та утримуватися від переміщення та утилізації радіорелейних станцій та іншої техніки зв’язку, оскільки передбачалося проведення ряду слідчих дій. У невстановлену дату радіорелейну станцію, про яку йдеться, все ж було демонтовано.
Того ж дня Г. М. (див. пункт 10 вище) взяв зразок з відтяжки телескопічної щогли для передачі судово-медичному експерту.
Того ж дня Г. М. призначив судово-електротехнічну експертизу, щоб визначити, серед іншого , як сталося ураження Т. Оганджаняна електричним струмом і чи мало місце порушення технічних вимог, і якщо так, то ким.
19 вересня 2007 року пані Гоар Саргсян, дружину заявника та матір Т. Оганджаняна, було допитано. Вона, зокрема, зазначила, що 7 серпня 2007 року її син сказав її сестрі, що він брав участь у бійці та мав бути відправлений до військової поліції для затримання, але потім йому дали кілька днів відпустки. Крім того, 22 серпня 2007 року її другий син відвідав Т. Оганджаняна і помітив, що його око було червоним і налитим кров'ю, і, здавалося, було пошкоджене.
У якийсь момент під час розслідування стало відомо, що згідно з медичною документацією, яка знаходиться у військовій частині, 27 серпня 2007 року Т. Оганджаняну була надана допомога медичним персоналом військової частини у зв’язку з «рваною раною на дистальній фаланзі великого пальця правої нижньої кінцівки».
8 жовтня 2007 року було отримано звіт про розтин (див. пункт 13 вище). Відповідні частини звіту звучать так:
«... [Смерть Т. Оганджаняна] настала внаслідок ... ураження електричним струмом, що підтверджується електричними пораненнями шиї, лівого зап'ястка, пальців і першого пальця правої ноги та екхімозом на правій стопі ... Наступні тілесні ушкодження були виявлені під час судово-медична експертиза [тіла]: електричні рани на шиї, лівому зап'ясті, пальцях і першому пальці правої ноги та екхімоз на правій стопі: вони могли бути спричинені електричним струмом і безпосередньо пов'язані зі смертю. ...
Після отримання вищевказаних тілесних ушкоджень [Т. Оганджанян] не міг самостійно виконувати будь-які дії: рухатися, кричати тощо.
Крім вищезазначених [ушкоджень], садна на правому передпліччі та лівому ліктьовому суглобі, які могли бути нанесені тупими предметами під час [Т. Оганджанян був ще живий, були виявлені. Ці тілесні ушкодження не пов’язані зі смертю...».
Того ж дня Г.M. наказав провести судово-біологічну експертизу відтяжки телескопічної щогли, вилученої 4 жовтня 2007 року (див. пункт 30 вище). Експертів попросили визначити, чи є сліди людської шкіри або залишки крові на наданій їм розтяжці.
26 жовтня 2007 року експертами установлено, що на дослідженій розтяжці не було виявлено слідів людської шкіри чи крові.
16 листопада 2007 року судово-електрична експертиза (див. пункт 25 вище) була завершена. Експерт, отримавши протокол розтину та схему електрообладнання радіорелейної станції Р-419, відвідав місце події 7 вересня 2007 року. Він дійшов висновку, що внаслідок ізоляції кабелю живлення антени будучи пошкодженим, щогла антени та відтяжки виявилися підключеними до електромережі, оскільки щогла не мала необхідного заземлення. У його звіті також зазначено, що радіорелейна станція Р-419 була встановлена та експлуатована з порушенням технічних вимог, а відповідальність за аварію несуть особи, які керували радіорелейною станцією.
Постановою від 1 грудня 2007 року розслідування взяв на себе Слідчий департамент Міноборони. Справу доручено слідчому у справах особливої важливості Г.С.
У якийсь момент під час розслідування (один із солдатів – прим. авт.) Д. Х. (див. пункт 21 вище) заявив у присутності заявника, що колишній командир військової частини СС (див. пункт 36 вище) вдарив Т. Оганджаняна.
21 січня 2008 року слідчий допитав С.С. у присутності заявника, якому було дозволено ставити йому запитання. СС заперечує, що коли-небудь бив Т. Оганджаняна.
18 березня 2008 року слідчий провів очну ставку між С.С. і Д.Х. Останній наполягав на своїй попередній заяві про те, що С.С. дав ляпаса Т. Оганджаняну (див. пункти 40 і 42 вище) , а С.С. продовжував заперечувати, що це сталося.
Рішеннями від тієї ж дати Г. С. (див. пункт 39 вище) висунув звинувачення у недбалості за статтею 376 § 2 Кримінального кодексу (див. пункт 100 нижче) проти капітана Р. А., начальника зв’язку військової частини №28233 та начальнику радіобюро зв'язку молодшому сержанту К.Т. Звинувачення ґрунтувалися на висновку судово-медичної експертизи з електротехніки від 16 листопада 2007 року (див. пункт 38 вище).
30 травня 2008 року Р.А. та К.Т. (див. пункт 46 вище) було пред’явлено звинувачення у встановленні та експлуатації радіорелейної станції Р-419 з порушенням технічних вимог, внаслідок чого кабель живлення антени, підключений до щогли, яка не був належним чином заземлений, спричинив підключення щогли та відтяжок до електромережі, що призвело до ураження електричним струмом Т. Оганджаняна, коли він випадково торкнувся відтяжок щогли антени радіорелейної станції.
Справа була передана Гегаркунікським обласним судом (далі – обласний суд) для розгляду по суті.
Ухвалою від 23 червня 2009 року обласний суд призначив проведення комбінованої електротехнічної та медичної судово-медичної експертизи після ексгумації тіла Т. Оганджаняна.
13 січня 2010 року обласний суд виправдав Р. А. та К. Т.
Зазначений вирок був залишений у силі судом апеляційної інстанції.
У подальшому, слідство у цій справі здійснювала ще слідча служба міністерства оборони. Під час цього розслідування було призначено декілька експертиз, зокрема електротехнічна.
Постановою від 7 грудня 2015 року A.M. (новий слідчий) вирішив зупинити провадження на тій підставі, що під час розслідування було проведено всі можливі слідчі дії, але радіорелейна станція, яка використовувалася в день інциденту, не була знайдена (див. пункт 23 добре вище) . Крім того, не з'ясовано, як і з чиєї вини відтяжки антени релейної станції підключилися до електромережі; так само не з'ясовано, за яких обставин Т.Оганджанян доторкнувся до розтяжки щогли антени.
Зазначена постанова була оскаржена заявником і у судовому порядку скасована.
У період до 10 січня 2022 р. розслідування неодноразово зупинялось, а справа закривалась, але відновлювалось за скаргами заявника, проте, так і не було завершене.
Суть скарги: Заявник скаржився за матеріально-правовими та процесуальними аспектами статті 2 і за статтею 13 Конвенції щодо смерті свого сина під час військової служби та стверджував, що органи влади не провели ефективного розслідування цього питання.
Суд уважає, що справа має розглядатись за статтею 2 Конвенції.
Заявник стверджував, що неправдива історія про ураження електричним струмом висувалася з початку розслідування на основі гіпотези, яка була спростована доказами, зібраними під час розслідування. У той же час не було проведено ефективного розслідування насильства щодо його сина чи його смерті, яка, на думку заявника, стала наслідком вбивства.
Він стверджував, що розслідування, яке тривало дванадцять років на момент, коли він подав свої заяви до Суду, не дало жодних відчутних результатів через його неадекватність і недостатню ретельність з боку органів влади, які його проводили.
Окремі висновки ЄСПЛ:
(а) Загальні принципи
132. Суд посилається на загальні принципи, викладені у справах за статтею 2 Конвенції щодо смерті під час військової служби (див., зокрема, «Beker v. Turkey», №27866/03, § 41-43; «Nana Muradyan v. Armenia», №69517/11, § 132-133, із подальшими посиланнями; «Mosendz v. Ukraine», №52013/08, §§ 92-93.).
133. Загальноприйнятим принципом практики Суду є те, що особи, які перебувають під вартою, перебувають у вразливому становищі, і органи влади зобов’язані їх захищати. Держава зобов’язана надати правдоподібне пояснення будь-яких тілесних ушкоджень або смерті під час ув’язнення, в іншому випадку виникає явне питання за статтями 2 або 3 Конвенції. Військовослужбовці строкової служби перебувають у такому ж становищі, як і особи, які перебувають під вартою, оскільки вони повністю знаходяться в руках держави, а будь-які події в армії повністю або значною мірою знаходяться у виключному віданні влади. Таким чином, держава також зобов’язана надати достатнє та переконливе пояснення щодо будь-яких поранень або смертей, які сталися в армії (див. згадане вище рішення у справі «Muradyan», § 133, і цитовані там посилання).
134. Оцінюючи докази, Суд приймає стандарт доказування «поза розумним сумнівом». Однак такий доказ може випливати із співіснування достатньо сильних, чітких і узгоджених висновків або подібних неспростованих презумпцій факту. Якщо події, про які йдеться, повністю або значною мірою знаходяться в межах виключного відома органів влади, як у випадку з особами, які знаходяться під їх контролем під вартою або в армії, виникнуть сильні презумпції фактів щодо настання травм і смерті під час цього затримання або служби. Дійсно, можна вважати, що тягар доведення покладається на органи влади, які мають надати достатнє та переконливе пояснення (див., серед багатьох інших джерел, «Muradyan», згадане вище, § 123, та «Hovhannisyan and Nazaryan v. Armenia», № 2169/ 12 і 29887/14, § 123, 8 листопада 2022 р.).
135. Крім того, зобов’язання захищати право на життя, а також належним чином відзвітувати за його втрату, передбачає наявність певної форми ефективного офіційного розслідування, якщо є підстави вважати, що особа отримала небезпечні для життя травми під час підозрілих обставин, навіть якщо ймовірний виконавець смертельного нападу не є державним агентом. Для того, щоб бути ефективним, розслідування по-перше має бути адекватним, тобто воно має бути здатним привести до встановлення фактів і, у відповідних випадках, до ідентифікації та покарання винних (див. «Muradyan», згадане вище, § 134 з подальшими посиланнями).
136. Зобов’язання щодо проведення ефективного розслідування є обов’язком не результату, а засобів: органи влади повинні вжити всіх розумних заходів, доступних їм, щоб отримати докази щодо даного інциденту, включаючи, серед іншого, свідчення очевидців, судово-медичні докази та, у відповідних випадках, розтин, який забезпечує повний і точний запис травми та об'єктивний аналіз клінічних результатів, включаючи причину смерті. Однак ефективність розслідування не можна оцінити просто на основі кількості складених протоколів, допитаних свідків чи інших вжитих слідчих заходів. Висновки розслідування мають ґрунтуватися на ретельному, об’єктивному та неупередженому аналізі всіх відповідних елементів. Недотримання очевидної лінії розслідування значною мірою підриває здатність слідства встановити обставини справи та, у відповідних випадках, особи відповідальних, і може порушити необхідну міру ефективності (див. «Nana Muradyan», § 126, «Muradyan», § 135 з подальшими посиланнями, обидва цитовані вище).
137. Вимога оперативності та розумної оперативності також присутня в цьому контексті (див., серед інших авторитетних джерел, згадане вище рішення у справі «Mustafa Tunç and Fecire Tunç», цитовані вище § 178).
138. Нарешті, питання про те, чи було розслідування достатньо ефективним, необхідно оцінювати на основі всіх відповідних фактів і з огляду на практичні реалії слідчої роботи. Характер і ступінь перевірки, які задовольняють мінімальному порогу ефективності розслідування, залежать від обставин конкретної справи (див. «Mustafa Tunç і Fecire Tunç», § 176 і 181; «Nana Muradyan», § 127; і «Muradyan», § 136, усі цитований вище).
(b) Застосування згаданих принципів до цієї справи
139. Згідно з наведеною вище прецедентною практикою, Суд вважає за доцільне розпочати розгляд по суті, з розгляду спочатку процесуальної частини скарги заявника за статтею 2 Конвенції, а саме того, чи проводилося національне розслідування обставин смерть його сина була ефективною, а потім звертаючись до основної частини, а саме до питання чи можна вважати державу відповідальною за смерть…
(і) Процедурний аспект
140. На початку Суд зазначає, що влада швидко відреагувала на смерть Т. Оганджаняна. Протягом кількох годин після його смерті співробітники військової міліції відвідали місце інциденту, і кримінальне провадження було відкрито наступного дня (див. пункти 7 і 8 вище). Крім того, в той же день і протягом наступних днів було проведено низку слідчих дій, включаючи огляд місця події та тіла, призначення розтину та судово-медичної експертизи А. Г. та проведення допитів свідків.
141. При цьому Суд зазначає, що розслідування обставин смерті Т. Оганджаняна, яке тривало з 31 серпня 2007 року, призупинялося кілька разів, і щоразу відповідні рішення органів слідства та прокуратури встановлювалися суди після апеляції заявника або вдови заявника після його смерті (див., зокрема, пункти 73 , 76 , 82 , 88 і 93 вище, а також пункт 99 вище, де підсумовано останні оновлення щодо розслідування ). У результаті станом на 10 січня 2022 року, тобто через майже чотирнадцять з половиною років після смерті Т. Оганджаняна, розслідування все ще не було завершено (див. пункт 99 вище ).
142. У зв’язку з цим Суд нагадує, що у справах за статтею 2 стосовно проваджень, розпочатих для з’ясування обставин смерті особи, подібні тривалі провадження є вагомим свідченням того, що провадження були неповноцінними настільки, що вони становили порушення позитивних зобов’язань держави-відповідача за Конвенцією, якщо тільки держава не надала дуже переконливі та правдоподібні причини для виправдання способу проведення провадження (див. «Anahit Mkrtchyan v. Armenia», № 3673/11, § 96, з подальшими посиланнями). Суд зауважує, що Уряд-відповідач не надав жодних таких причин, які би надали будь-яких пояснень щодо затримки (див. пункт 131 вище).
144. Згідно з офіційною версією подій, яку заявник рішуче заперечував (див. пункт 128 вище), його син помер внаслідок ураження електричним струмом, коли випадково торкнувся шиєю та лівим зап’ястям розтяжок антенної щогли радіорелейної станції за обставин, які не були встановлені під час розслідування (див. пункти 6 , 52 , 73 і 88 вище).
145. Суд зазначає, що національні суди неодноразово спростовували гіпотезу ураження електричним струмом, у тому числі спосіб, у який воно ймовірно відбулося.
146. Зокрема, у своєму рішенні від 13 січня 2010 року, яким він виправдав начальника підрозділу зв’язку та начальника радіобюро підрозділу зв’язку, які були звинувачені в недбалості у зв’язку з інцидентом (див. пункти 46 і 52 вище ), регіональний суд серйозно поставив під сумнів висновки розслідування, які в основному ґрунтувалися на звіті про розтин трупа та висновку судово-медичного експерта з електротехніки (див. пункти 31 і 38 вище), достовірність яких була піддана сумніву в рішенні (див. пункт 57 вище).
147. Крім того, апеляційний кримінальний суд, подібно до обласного суду та з посиланням на рішення останнього суду від 13 січня 2010 року, висловив серйозні сумніви щодо гіпотези ураження електричним струмом у своєму рішенні від 17 жовтня 2018 року та розкритикував слідство за те, що воно не вживши достатніх заходів для вивчення інших можливих причин смерті Т. Оганджаняна (див., зокрема, пункт 93 вище).
148. Відповідно до останньої інформації, наданої до Суду, рішенням від 9 вересня 2021 року Єреванський суд загальної юрисдикції задовольнив апеляцію на ще одне рішення про призупинення провадження (див. пункт 99 вище ) . Однак, оскільки копія цього рішення не була надана Суду, підстави, на яких воно ґрунтувалося, залишаються незрозумілими. У будь-якому випадку, Уряд, який повідомив Суд про такий розвиток подій, ніколи не припускав, що Єреванський суд загальної юрисдикції будь-яким чином підтвердив гіпотезу ураження електричним струмом.
149. За цих обставин та з огляду на висновки Апеляційного суду про те, що розслідування до винесення рішення цим судом не відповідало вимогам статті 2 Конвенції (див. пункт 93 in fine above), Суд розгляне розслідування, яке відбулося після прийняття цього рішення 17 жовтня 2018 року…
150. На підставі матеріалів, наданих щодо слідчих дій, вжитих після відновлення розслідування 27 грудня 2018 року (див. пункт 95 вище), Суд зазначає наступне.
151. Нічого не вказує на те, що були проведені будь-які слідчі дії для з’ясування ряду важливих обставин, пов’язаних із зазначеними подіями, зокрема: причини виходу Т.Оганджаняна з військової частини пізно після вечірньої переклички; суперечливі твердження про те, чи був він взагалі присутнім під час вечірньої переклички (див. пункт 6 вище, а також свідчення свідків, узагальнені в пунктах 17 , 19 , 21 , 29 , 42 і 43 вище); особи відповідальні за демонтаж радіорелейної станції, про яку йдеться, незважаючи на чітку вказівку прокуратури утримуватися від будь-яких змін на місці інциденту та, найголовніше, причини цього; причини переведення С.С., який був командиром військової частини протягом приблизно п’яти років до інциденту, в іншу військову частину для продовження служби на нижчій посаді (див. пункт 36 вище ). Стосовно останнього пункту Суд зазначає, що, згідно з наданими йому матеріалами, Міністерство оборони проводило внутрішнє розслідування у зв’язку зі смертю Т. Оганджаняна (див. пункт 18 вище ). Однак, незважаючи на конкретний запит Суду щодо цього, коли цю заяву було повідомлено Уряду, останній не надав копію відповідного звіту та матеріалів.
152. Крім того, здається, не було жодних спроб дослідити інші можливі лінії розслідування, включно з злочинним діянням, незважаючи на існування доказів, які вказують на ознаки можливого жорстокого поводження, включаючи пошкоджений одяг Т. Оганджаняна (див. пункт 14 вище) і низку тілесних ушкоджень на його тілі (див. пункти 11 , 12 і 31 вище). Стосовно тілесних ушкоджень Суд зазначає, що під час розслідування заявник надав фотографії тіла, на яких видно кілька інших ушкоджень, у тому числі відсутність зубів, які не були зафіксовані під час огляду тіла та розтину, і що достовірність крім того, наявність цих фотографій була підтверджена судово-медичними доказами…
153. Крім того, жоден із ключових свідків не був допитаний далі, навіть А.Г., який, згідно з офіційною версією, виявив тіло (див. пункти 6 і 15 вище), а також отримав удар електричним струмом, який, очевидно, не зашкодив йому (див. пункти 16 і 20 вище). Аналогічні міркування стосуються друзів Т. Оганджаняна, які спілкувалися з ним у день інциденту, включно з Д. Х., який у якийсь момент дав свідчення проти С. С. за напад на Т. Оганджаняна (див. пункти 17 , 19 , 21 і 42 вище ), а також Н.М., старшого офіцера військової частини в той день, який надав суперечливі свідчення про події, що передували смерті Т. Оганджаняна (див. пункти 29 і 43 вище).
154. Натомість, головна увага відновленого розслідування, схоже, була спрямована на встановлення місцезнаходження відповідної радіорелейної станції, яка була демонтована багато років тому (див. пункт 23 вище) за невідомих обставин і з причин, які так і не були з’ясовані під час розслідування, шляхом надсилання запитів до різні органи та допит свідків (див., зокрема, пункт 98 вище). Більше того, незважаючи на вказівку апеляційного кримінального суду у своєму рішенні від 17 жовтня 2018 року про те, що гіпотеза ураження електричним струмом не може ґрунтуватися на результатах судово-медичної експертизи іншої (подібної) радіорелейної станції (див. пункт 93 вище), органи влади продовжували замовляти висновки судово-медичної експертизи іншої радіорелейної станції тієї ж моделі.
155. Суд визнає практичні труднощі розслідування у цій справі після такого тривалого періоду часу, який минув після подій, про які йдеться. Однак ця затримка та недостатня ретельність у проведенні ряду важливих слідчих дій своєчасно однаково приписуються державним органам, і, як уже зазначалося, Уряд не виконав зобов’язання надати пояснення такої затримки.
156. З огляду на вищезазначене, Суд вважає, що розслідування у цій справі не було достатньо ретельним і не проводилося з розумною швидкістю. Воно мало недоліки, як зазначено вище, які підірвали його здатність встановити факти смерті Т. Оганджаняна, і не було докладено достатніх зусиль після відповідних рішень національних судів, щоб виправити ці недоліки. Таким чином, влада не змогла провести ефективне розслідування обставин смерті Т.Оганджаняна.
15. Отже, Суд доходить висновку, що мало місце процесуальне порушення статті 2 Конвенції. Таким чином, він відхиляє заперечення Уряду про те, що скарги заявника за статтею 2 були передчасними.
(іі) Матеріальний аспект
158. Т. Оганджанян проходив строкову військову службу в збройних силах Вірменії, коли його знайшли мертвим із кількома пораненнями, включаючи відсутність зубів, сліди опіків на ногах і поранення на голові, вусі та щелепі та під оком, які, хоча не зафіксовані протоколом розтину та іншими документами (див. пункти 11 , 12 і 31 вище), були помітні на фотографіях, наданих заявником національним органам влади (див. пункти 50 і 69 вище). Ці фотографії також були надані заявником під час провадження в Суді. Як уже зазначалося, тривале розслідування смерті Т. Оганджаняна зрештою не змогло встановити факти його смерті (див. пункти 143 і 145 вище).
159. З огляду на очевидну недбалість, з якою було проведено розслідування, та відсутність задовільного пояснення ряду серйозних розбіжностей щодо його висновків, аж до того, що національні суди відмовилися підтримати версію подій, встановлену слідством, заявнику можна вибачити серйозний сумнів щодо офіційної версії та думку, що слідство могло приховати більш зловісне пояснення, таке як вбивство…
160. Отже, дійшовши висновку, що розслідування, проведене органами влади, мало серйозні недоліки (див. пункт 156 вище), Суд не може вважати висновки цього розслідування надійними або пояснення смерті Т. Оганджаняна переконливим і задовільним. З цього випливає, що органи влади не можна вважати такими, що виконали свій обов’язок надати правдоподібне пояснення смерті сина заявниці, яка сталася, коли він перебував під їхнім піклуванням.
161. Відповідно, мало місце істотне порушення статті 2 Конвенції.
2) «ABBASALIYEVA v. AZERBAIJAN»
Заява № 6950/13 – Рішення від 27.04.2023 р.
Посилання на першоджерело: https://cutt.ly/2wwJqT3k
#Стаття 8 Конвенції
#Нездатність національних судів захистити репутацію заявниці в цивільному процесі проти газети за публікацію статей, що містять зневажливі заяви про її призначення на посаду головного лікаря лікарні
#Констатовано порушення статті 8 Конвенції
Коротко суть справи: Брат заявниці, Ельчин Амірасланов, був керівником Газахського регіонального відділу ОМОН, спецпідрозділу міліції, створеного при Міністерстві внутрішніх справ Азербайджанської Радянської Соціалістичної Республіки в 1990 році. Він був заарештований і притягнутий до кримінальної відповідальності у зв’язку зі спробою державного перевороту. Його засудили до смертної кари, але після скасування смертної кари в Азербайджані в 1998 році його вирок було замінено на довічне ув'язнення, яке він відбуває на сьогоднішній день.
Наказом головного лікаря Газахської районної центральної лікарні від 19 серпня 2011 року заявницю було призначено головним лікарем амбулаторії цієї лікарні.
Після призначення заявниці головним лікарем у газеті Gündəlik Bakı з 23 серпня по 10 вересня 2011 року було опубліковано кілька статей про неї. Перша стаття була опублікована під назвою «Родичі ворогів влади, призначені на посади» ( Hakimiyyətin düşmənlərinin qohumları vəzifəyə təyin edilir ) з підзаголовком «Сестра ОМОНівця стала головним лікарем Газаха. Шахла Амірасланова є сестрою Ельчина Амірасланова, який брав участь у державному перевороті.
Стаття починалася із загальних висловлювань про призначення на різні посади осіб, які раніше виступали проти держави, а також їхніх родичів. Потім він згадувались події ОМОНу та поставлено під сумнів призначення заявниці на посаду головного лікаря.
Друга стаття мала назву «Чи піклуються РЗ та ОС про ОМОНівців?» і мала підзаголовок «Чому на посаду головного лікаря призначена сестра Ельчина Амірасланова Шахла Амірасланова?»
Третя стаття під назвою «Одна з близнюків служить державі, інший — державному перевороту» мала підзаголовок «Шахла Амірасланова — сестра-близнючка ОМОНівця».
Четверта стаття мала назву «Небажаний факт у МОЗ. Сестра ОМОНівця на посаді.
За словами заявниці, після публікації вищезазначених статей 12 вересня 2011 року Р.Х., голова Газахського районного виконавчого органу, попросив її написати заяву про звільнення, на що вона відмовилася.
Того ж дня заявницю було звільнено з посади головного лікаря та повернуто на попередню посаду лікаря.
19 вересня 2011 року заявниця подала позов проти свого роботодавця, вимагаючи поновлення на посаді головного лікаря та виплати компенсації за втрачений заробіток.
18 листопада 2011 року Газахський районний суд відхилив позови заявниці, встановивши, що при призначенні її на посаду головного лікаря були порушені вимоги трудового законодавства. Зокрема, він постановив, що із заявником не було укладено жодного письмового контракту та що посада головного лікаря не існувала в штатному розкладі лікарні .
16 вересня 2011 року заявниця зверталась до головного редактора Gündəlik Bakı з проханням опублікувати спростування, на що він відмовив. Після цього у невстановлений день у жовтні 2011 року заявниця порушила справу проти нього та авторів статей. Вона просила спростувати опубліковану інформацію і вибачитися перед нею та членами її родини та відшкодувати матеріальну та моральну шкоду. Вона стверджувала, серед іншого, що використовувала прізвище «Аббасалієва» протягом останніх двадцяти шести років після одруження.
8 лютого 2012 року Ясамальський районний суд відхилив позови заявниці.
Заявниця подала апеляційну скаргу (копії в матеріалах справи немає), скаржачись на те, що суд першої інстанції не вивчив обставини справи та що зі статей і частих згадок випливає, що вона є сестрою Ельчина Амірасланова і що єдиною метою авторів було напасти на неї (критикувати її).
25 травня 2012 року Бакинський апеляційний суд залишив без змін рішення суду нижчої інстанції. Він встановив такі факти:
(i) дівоче прізвище заявниці було Амірасланова;
(ii) Ельчин Амірасланов був її братом і був засуджений за злочин; і
(iii) вона була призначена на посаду головного лікаря, а потім звільнена з цієї посади.
Він також постановив, що думки, висловлені в статтях про заявницю та її брата та її призначення на нову посаду, були оціночними судженнями з достатньою фактичною базою, не зазначивши, які саме думки. Він зазначив, що ці оціночні судження були захищені правом відповідачів на свободу вираження поглядів і правом критикувати роботу державних службовців, у тому числі лікарів, і що, відповідачі не несуть жодної цивільної відповідальності за висловлення цих суджень. Суд також постановив, що державні службовці, включаючи лікарів, повинні бути більш терпимими до критики порівняно з іншими.
13 серпня 2012 року заявниця подала касаційну скаргу.
2 жовтня 2012 року Верховний Суд відхилив касаційну скаргу заявника, повторивши аргументацію суду апеляційної інстанції.
Суть скарги: Заявниця скаржилася, що те, що національні суди не задовольнили її позови проти газети, що порушило її право на репутацію, гарантоване статтею 8 Конвенції.
Окремі висновки ЄСПЛ:
29. Суд зазначає, що проблема у цій справі виникає не через дії держави, а через стверджувану неадекватність захисту, наданого національними судами заявниці щодо її права на повагу до її приватного життя. Він повторює, що позитивне зобов’язання, притаманне статті 8 Конвенції, може зобов’язувати державу вживати заходів, спрямованих на забезпечення поваги до приватного життя, навіть у сфері відносин між особами. Застосовувані принципи, тим не менш, подібні, і необхідно враховувати справедливий баланс між відповідними конкуруючими інтересами (див. «De Carvalho Basso v. Portugal», №73053/14 і 33075/17 , § 44, з подальшими посиланнями).
30. Відповідні загальні принципи щодо справедливого балансу між правом на повагу до приватного життя та правом на свободу вираження поглядів були підсумовані в «Couderc and Hachette Filipacchi Associés v. France», №40454/07, §83-93). Зокрема, відповідні критерії для збалансування включають те, чи сприяла публікація дискусії загального інтересу, ступінь відомості заявника в суспільстві, його чи її попередню поведінку, а також зміст, форму та наслідки публікації.
31. Суд зазначає, що в цій справі спірні статті були опубліковані через кілька днів після призначення заявника головним лікарем (див. пункт 7 вище). Національні суди не вирішували, чи сприяли вони будь-якому обговоренню питання, що становить суспільний інтерес. У зв’язку з цим Суд зазначає, що, незважаючи на те, що в четвертій статті було певне обговорення ймовірного кримінального провадження проти іншого лікаря (див. пункт 10 вище), основною метою всіх статей, як випливає з їхніх заголовків і текстів, було: атакувати заявника. Ставлячи під сумнів і критикуючи призначення заявниці головним лікарем, автори статей наголошували на тому, що вона є сестрою особи, яка була засуджена за участь у спробі державного перевороту. Вони представили її призначення як «справжній парадокс», як демонстрацію «поверхневого ставлення до ... захисту державних інтересів», неповаги до «традицій державності», тощо (див. пункти 7-10 вище ). Статті не містили нічого стосовно професійних навичок заявниці як лікаря або будь-яких припущень про те, що вона не відповідає посаді головного лікаря через відсутність таких навичок або що вона вчинила будь-які незаконні чи непрофесійні дії під час своєї кар’єри. За таких обставин Суд не бачить, як ці статті, і, зокрема, твердження, що містяться в них, могли сприяти будь-якій дискусії з питання суспільного інтересу.
32. Далі Суд зазначає, що, незважаючи на твердження в статтях про те, що заявниця публічно протестувала проти державної влади, коли її брата було затримано, національні суди не зробили жодної оцінки щодо попередньої поведінки заявниці та того, чи була вона раніше відома публічно через її ймовірні протести або з будь-якої іншої причини. Вони просто зазначили, що особи, які займають державні посади, в тому числі лікарі, мають більш толерантно ставитися до критики… …у цих справах Суд також оцінив, чи розголошена інформація стосувалася в першу чергу публічної особи та не торкалася суті приватного життя приватної особи (див. «Dupate v. Latvia», № 18068/11, § 55).
33. По-перше, Суд зазначає, що в матеріалах справи немає жодних доказів того, що заявник будь-коли прагнув привернути увагу громадськості (порівняйте рішення у справі «Marina v. Romania», № 50469/14, § 76, 26 травня 2020 року). Крім того, він повторює, що навіть якщо особа відома широкій громадськості, він або вона можуть покладатися на «законні сподівання» на захист і повагу до свого приватного життя. Таким чином, той факт, що особа належить до категорії державних службовців, жодним чином не дозволяє ЗМІ порушувати професійні та етичні принципи, які повинні керувати їхніми діями, або узаконювати втручання в приватне життя, навіть якщо такі особи виконують офіційні функції. Таким чином, національні суди повинні були надати аргументи щодо того, чому простий факт того, що вона є лікарем, зменшує очікування захисту права заявниці на повагу до її приватного життя. Це було тим важливіше, що твердження в статтях критикували не професійні здібності чи поведінку заявника, а лише заявника особисто.
34. Стосовно змісту, форми та наслідків публікацій Суд зазначає наступне. По-перше, хоча заявниця не використовувала своє дівоче прізвище після одруження, автори навмисно вирішили використати це прізвище, щоб показати її родинний зв’язок із братом. Як уже зазначалося, заявницю часто називали «сестрою Ельчина Амірасланова» в назвах статей і в усьому їх тексті, а її призначення було представлено як неспроможність державних службовців захистити інтереси держави (див. пункт 31 вище ). Суд також не випускає з уваги той факт, що через кілька днів після публікації статей, заявницю було звільнено з посади головного лікаря.
35. Розглядаючи претензії заявниці проти газети, національні суди встановили, що деякі елементи, такі як дошлюбне прізвище заявниці, те, що вона є сестрою Ельчина Амірасланова, його засудження та її призначення на посаду головного лікаря та згодом звільнення з неї були фактами, тоді як вислови, використані щодо заявниці особисто та її брата, були оціночними судженнями, які мали достатню фактичну основу. Крім того, суди постановили, не уточнюючи, які саме твердження вони вважали оціночними судженнями, що ці думки були захищені правом відповідачів на свободу вираження поглядів і правом критикувати роботу державних службовців, у тому числі лікарів.
36. Суд зазначає, що таке коротке обґрунтування, надане національними судами, не відповідає загальним принципам, встановленим прецедентною практикою Суду (див. пункти 29–30 вище), і не доводить, що суди належним чином перевірили, чи зроблені заяви про заявника були сумісні з етикою журналістики та чи не вийшли вони за допустимі межі свободи вираження поглядів. Він також не демонструє, що суди здійснили адекватну оцінку всіх відповідних обставин і належним чином розглянули важливість і обсяг права заявниці на повагу до її приватного життя, яке було одним із двох конвенційних прав, про які йдеться в цій справі, обидва права мають однакову важливість...
37. Беручи до уваги міркування та висновки національних судів у цій справі, неможливо встановити, що вони провели адекватний баланс між правом заявниці на повагу до її приватного життя та свободою висловлювання поглядів преси (на відміну від «De Carvalho Basso», цитоване вище, § 53; «Sipoş v. Romania», №26125/04, § 38; «Sağdıç v. Turkey», №9142/16, § 44; «Văcean», цитоване вище, § 54).
38. Викладених вище міркувань достатньо, щоб дозволити Суду дійти висновку, що держава-відповідач не виконала своїх позитивних зобов’язань за статтею 8 Конвенції. Відповідно, мало місце порушення цього положення.
СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 8 КОНВЕНЦІЇ У ЧАСТИНІ ЗВІЛЬНЕННЯ ЗАЯВНИКА З ПОСАДИ ГОЛОВНОГО ЛІКАРЯ
39. Заявниця скаржилася за статтею 8 Конвенції, що її звільнення з посади головного лікаря порушило її право на повагу до приватного життя.
40. Уряд стверджував, що цю скаргу було подано поза межами шестимісячного строку. Заявниця не погодилася, зазначивши, що вона подала перший лист із зазначенням свого бажання подати заяву до Суду 12 січня 2013 року.
….ця скарга має бути відхилена відповідно до пунктів 1 і 4 статті 35 Конвенції через недотримання шестимісячного строку.
3) «DURSUN ALIYEV v. AZERBAIJAN»
Заява № 20216/14 – Рішення від 27.04.2023 р.
Посилання на першоджерело: https://cutt.ly/HwwJqKcN
#Стаття 6 § 1 Конвенції (кримінальний аспект)
#Штатні поняті
#Заявники_агенти
#Самовикривальні покази у наслідок жорстокого поводження
#Достовірність показань свідків
#Констатовано порушення статті 6 § 1 Конвенції
Коротко суть справи: Заявник спочатку працював оперативним офіцером у відділі кримінальних розслідувань районного управління поліції Бінагаді.
За словами заявника, він був у конфліктних відносинах з начальником відділу карного розшуку цього відділу міліції Н.Н. У 2010 році було призначено нового начальника відділу міліції А.М. Одразу після цього А. М. почав змушувати старий склад працівників звільнятися, щоб працевлаштувати ближчих до нього людей. H.H. також тиснув на заявника, щоб той звільнився. Коли заявник відмовився це зробити, конфлікт загострився, і HH, і AM почали його переслідувати. Відтак, у 2011 році він був понижений у посаді та почав працювати оперуповноваженим у відділенні міліції №1 того ж відділку.
Відповідно до протоколу від 5 липня 2011 року, підготовленого К.А., офіцером Департаменту боротьби з організованою злочинністю МВС, Ф.Г., який працював водієм і був раніше судимий, того ж дня зробив заяву, в якій повідомив, що заявник сказав йому, що він (заявник) продасть йому наркотики; що в минулому заявник регулярно займався продажем наркотиків і що він (Ф.Г.) був готовий взяти участь в спеціальній операції як «покупець», діючи за вказівками поліції, щоб викрити незаконні дії заявника.
Того ж дня K.A. вирішив провести «операцію» та обшук офісу заявника на основі вищезгаданої заяви Ф.Г.
Згідно з іншим протоколом, складеним K.A., він дав Ф.Г. дві банкноти вартістю 10 азербайджанських манатів (AZN) кожна з серійними номерами B41 ... і A86 ..., у присутності двох понятих, Д.Г. і MАФГ. використовувати ці купюри в операції, з метою придбання у заявника наркотиків з метою викриття його протиправних дій.
Того ж дня, 5 липня 2011 року, Ф. Г. зателефонував заявнику по телефону, а пізніше, близько 14:00, він зайшов до кабінету заявника, коли заявник там був. Б. Б. (офіцер міліції у відставці, який неофіційно допомагав у роботі відділку міліції) також був присутній, працюючи в тій же кімнаті.
Відповідно до протоколу обшуку та виїмки від 5 липня 2011 року, через деякий час після того, як Ф.Г. увійшов до офісу заявника, троє офіцерів УБОЗ, К.А., І.А. та Е.С., разом із заступником начальника відділку міліції. Поліцейський з того ж відділення міліції, MB, постукав у двері кабінету заявника та попросив відчинити. Однак, оскільки двері ніхто не відчинив, поліцейські вибили їх ногами та увійшли. У супроводі вищевказаних понятих Д. Г. та М. А. Ф. Г. передали пакет, вкладений у блокнот, з речовиною, схожою на висушену марихуану та з характерним запахом. Також він передав сигарету «Winston», в якій також була речовина, зовні схожа на висушену марихуану та мала характерний запах. Ф. Г. заявив, що купив їх у заявника за 20 манатів. Потім у присутності понятих поліцейські провели обшук в офісі заявника та вилучили білий паперовий пакет із речовиною, схожою на висушену марихуану та з характерним запахом, яку вони знайшли в одній із шухляд його столу. Заявник зізнався, що продав висушену марихуану FG за 20 манатів і викинув з вікна офісу дві банкноти по 10 манатів, які він отримав від FG. Дві банкноти по 10 AZN із серійними номерами B41... і A86... поліцейські знайшли на задньому дворі офісу, під вікном кабінету заявника, в присутності понятих.
Заявник не підписав вищевказаний протокол обшуку та виїмки.
За словами заявника, він знав Ф. Г. як так званого платного поліцейського «агента», тобто особу, яка співпрацює з поліцією, передаючи інформацію про осіб, підозрюваних у злочині, або іншим чином допомагає викрити цих людей. Послугами Ф.Г. зазвичай користовувались у справах, пов'язаних з наркотиками. Перед тим, як прийти до кабінету заявника, Ф.Г. сказав йому по телефону, що хоче зустрітися та надати інформацію про наркоторговця. Коли Ф.Г. увійшов до кабінету заявника, він зачинив за собою двері, підійшов до заявника та сів біля нього. Під час розмови із заявником Ф. Г. попросив у нього наркотики. Заявник зрозумів, що це була схема проти нього, коли Ф.Г дістав з кишені трохи марихуани і запитав, чи можна її курити. Заявник вимагав від Ф. Г. вийти з кімнати та підійшов до дверей, щоб відчинити їх. У цей момент троє людей зламали двері та проникли до кімнати. Один із них сказав, що вони є офіцерами УБОП, і стверджував, що заявник продав наркотики для Ф.Г. за 30 манатів. Вони одягли на заявника наручники. Ф.Г. сказав, що купив наркотики на 20 манатів і передав пакунок офіцерам. Потім заявника помістили в автомобіль і відвезли до УБОП, де його змусили надати частково самовикривальні свідчення (див. пункт 20 нижче).
Того ж дня, 5 липня 2011 року, Центр судово-медичних експертиз дослідив речовину, вилучену в офісі заявника, і дійшов висновку, що це була висушена марихуана, і що марихуана, знайдена в столі заявника, важила 0,7 грама, тоді як марихуана в передані Ф.Г. в пакунку та сигарета важали 1,3 грама.
Пізніше цю речовину також досліджував той же Центр судово-медичних експертиз. Експертний висновок від 18 серпня 2011 року по суті підтвердив висновки вищезгаданого первинного звіту, але зробив висновок, що сигарета «Winston» містить лише тютюн.
Пізніше, Ф. Г. проходив огляд у Наркологічному центрі МОЗ, який у висновку від 6 жовтня 2011 року встановив, що Ф. Г. є наркоманом.
Після проведення операції 5 липня 2011 року К. А. склав протокол про затримання заявника як підозрюваного. У звіті, серед іншого, зазначено, що заявник «заявив, що його права були роз’яснені йому [і] він не бажає адвоката».
Заявник відмовився підписати цей протокол.
Після затримання заявника тричі допитували і він давав частково-самовикривальні покази.
За словами заявника, під час тримання під вартою в УБОЗ 5 липня 2011 року він зазнав жорстокого поводження з боку співробітників УБОЗ. Його сильно побили, у нього стався напад тахікардії. Під час цього нападу йому сказали, що йому дадуть ліки, лише якщо він підпише згаданий вище протокол обшуку та виїмки та зізнається у збуті наркотиків. Він зробив частково самообвинувачувальні заяви через те жорстоке поводження та через страх знову піддатися жорстокому поводженню.
Допит К.А.
Коли заявник допитувався К.А., то заявив, що познайомився з Ф.Г. через його (заявника) роботу поліцейським; що він познайомився з Ф.Г. не лише в контексті роботи, але й особисто; що Ф.Г. був наркоманом і благав його про наркотики в обмін на допомогу у викритті наркоторговців; і що тричі в минулому він (заявник) давав Ф.Г. достатньо марихуани для одноразового використання, безкоштовно, в обмін на його допомогу в поліцейських операціях.
Стосовно подій 5 липня 2011 року заявник стверджував, що того дня Ф. Г. зателефонував йому та знову благав про наркотики та, незважаючи на його відмову, наполягав на тому, щоб прийти до нього в офіс; що він (заявник) безкоштовно передав Ф. Г. достатню кількість марихуани для одноразового використання; що він потім зачинив двері свого офісу на прохання Ф. Г., і відразу після цього двері були вибиті ногою співробітниками міліції; і що Ф.Г. передав офіцерам марихуану, яку він йому дав. Заявник заперечував отримання 20 манатів від Ф.Г. і викидав банкноти з вікна свого кабінету.
Стосовно походження марихуани, яку він дав Ф. Г., заявник стверджував, що він отримав її, зберігаючи при собі деякі з наркотиків, які були знайдені у затриманих; що його мета отримання наркотиків таким чином полягала в тому, щоб використовувати їх як винагороду для людей, які допомагали поліції; і що незаконні методи такого роду є найефективнішими методами, які використовує поліція у боротьбі зі злочинами, пов’язаними з наркотиками.
Стосовно походження марихуани, вилученої з його столу, заявник стверджував, що він знайшов невелику кількість марихуани в сигареті «Казбек», яку кинув Н.Г., особа, яка була доставлена до відділку міліції близько опівночі того ж дня.
Заявник підписав протокол свого допиту, підготовлений К.А
Допит слідчим, JD
Після того, як заявника допитав К. А., йому призначили державного адвоката Ш. А. Заявник підписав протокол, який містив заяву про те, що він не заперечував проти того, щоб бути представленим Ш.А.
Пізніше того ж дня, 5 липня 2011 року, заявника як підозрюваного допитав слідчий УБОЗ, відповідальний за цю справу, JD. Заявник дав по суті ті ж самі показання, які коротко викладено в пунктах 21-24 вище. Крім того, він заявив, що не складав жодного протоколу про марихуану, яку він нібито знайшов у сигареті, кинутій Н.Г., оскільки в будь-якому випадку було б важко довести, що вона належала Н.Г.
Заявник також заявив, що він зберігав марихуану, яка належала Н.Г., у своєму столі, щоб використовувати її в своїх поліцейських операціях.
Протокол допиту заявника був підписаний ним та адвокатом, який фінансується державою.
Допиті слідчим прокуратури Бінагадінського району Є.М
6 липня 2011 року справу було передано до прокуратури Бінагадінського району для подальшого розслідування. Наступного дня це було доручено слідчому цього відділу Є.М
7 липня 2011 року заявника як обвинуваченого допитав слідчий Е.М. Заявник по суті повторив свої попередні свідчення, викладені в пунктах 21 - 24 та 27 вище. Проте щодо мети зберігання марихуани, яка нібито належала Н.Г., у його столі, заявник зазначив, що мав намір продовжити розслідування наступного дня, але не зміг цього зробити, оскільки був зайнятий.
Крім того, заявник стверджував, що його били в УБОЗ, щоб змусити свідчити про себе. Заявник звернувся до слідчого з проханням призначити медичну експертизу, оскільки на його тілі були тілесні ушкодження внаслідок жорстокого поводження.
Заявник та обраний ним захисник С.С., які брали участь у провадженні того ж дня, підписали протокол допиту заявника Є.М.
Звинувачення проти заявника
7 липня 2011 року слідчий Є. М. пред'явив заявнику обвинувачення за статтею 234.2 КК у незаконному придбанні та зберіганні наркотичної речовини з метою збуту та незаконному збуті наркотичної речовини («збут наркотиків»).
13 жовтня 2011 року заявнику було висунуто додаткове звинувачення за статтею 309.1 КК у зловживанні службовими повноваженнями.
7 липня 2011 року районний суд Бінагаді постановив тримати заявника під вартою протягом двох місяців до суду.
9 липня 2011 року заявника перевели з УБОЗ до слідчого ізолятора Міністерства юстиції. При надходженні до слідчого ізолятора його оглянув лікар А.Ш. Під час огляду на його тілі було виявлено кілька синців – синці за обома вухами, в області правої нирки, з правого боку під ребрами та на правому плечі . Синці були задокументовані в протоколі ( акт ), складеному того ж дня та підписаному лікарем та трьома іншими співробітниками ізолятора В.Г., З.Н. та І.Н.
У невідомий день адвокат, обраний заявником, А. Х. , який брав участь у провадженні 16 серпня 2011 року, подав скаргу до районного суду Бінагаді , стверджуючи, що заявник піддавався тортурам з боку міліції. Він стверджував, що заявника жорстоко били та погрожували, щоб змусити його підписати протокол обшуку та виїмки та дати показання проти самого себе. 30 вересня 2011 року Бінагадський районний суд направив цю скаргу до Генеральної прокуратури на розгляд.
Виявляється, що прокурор, якому було покладено відповідальність за скаргу заявника на жорстоке поводження, Т.І., допитав JD, KA, ES та інших поліцейських, залучених до кримінальної справи проти заявника, а також FG, DG, MA та BB, усі вони заявили, що заявник не піддавався жодному жорстокому поводженню.
Заявнику було проведено експертне медичне обстеження. Вищезазначений протокол від 9 липня 2011 року щодо тілесних ушкоджень заявника, очевидно, також був поданий експерту (або експертам) для дослідження. У висновку медичної експертизи від 19 жовтня 2011 року зазначено, що під час огляду на тілі заявника не було жодних ушкоджень; що тілесні ушкодження, зафіксовані в протоколі від 9 липня 2011 року, не є тілесними ушкодженнями, які спричинили б ушкодження здоров'я; і що протокол від 9 липня 2011 року не містив чіткої інформації щодо характеру, форми тілесних ушкоджень, і тому неможливо було зробити будь-які висновки про те, коли вони були завдані.
20 жовтня 2011 року прокурор Т. І. дійшов висновку, що наявні докази не підтверджують того, що заявника катували чи піддавали будь-якому іншому незаконному поводженню. Отже, він відмовив у порушенні кримінальної справи щодо стверджуваного жорстокого поводження заявника. Своє рішення він обґрунтував вищезазначеними заявами (див. пункт 39 вище) та висновком медичного експерта від 19 жовтня 2011 року.
Заявник не оскаржив постанову прокуратури від 20 жовтня 2011 року в національних судах. Пізніше, під час провадження в суді першої інстанції, захист пояснив, що це неоскарження було наслідком того, що вони отримали це рішення занадто пізно.
11 липня 2011 року заявник звернувся до слідчого Е.М. з проханням провести експертизу відбитків пальців двох банкнот, які він нібито отримав від Ф.Г. як плату за наркотики. Він стверджував, що ніколи не торкався банкнот і що якщо це правда, що він отримав банкноти від Ф.Г., а потім викинув їх зі свого вікна, то на них залишилися б відбитки його пальців.
12 липня 2011 року слідчий відхилив це клопотання на тій підставі, що банкноти підняли з землі учасники операції та до них торкалися кілька людей.
Заявник також звернувся до слідчого з проханням перевірити історію Ф.Г., Д.Г. та М.А., зокрема, чи були вони раніше судимі та чи брали вони участь як поняті в інших кримінальних провадженнях.
29 липня 2011 року слідчий відхилив це клопотання на тій підставі, що воно не мало відношення до розгляду кримінальної справи проти заявника.
Під час очних ставок із Ф.Г., Д.Г. та М.А. заявник відмовився від своїх попередніх частково самообвинувачувальних свідчень і сказав, що він зробив ці заяви, оскільки зазнав жорстокого поводження і боявся знову піддатися жорстокому поводженню. Він подав виклад подій 5 липня 2011 року, подібний до викладеного в пунктах 13 і 20 вище. Крім того, заявник стверджував, що він знав Ф.Г. та М.А. як платних «агентів» поліції під кодовими іменами «Федя» та «Яшар» відповідно.
Під час допиту 4 вересня 2011 року Ф.Г. заявив, що був водієм у компанії, що займалась торгівлею ювелірними виробами. Він також зазначив, що був споживачем наркотиків і був раніше судимий, і що кілька разів до подій 5 липня 2011 року він купував наркотики у заявника в офісі чи машині останнього, або біля відділення міліції. Дві банкноти номіналом 10 AZN із серійними номерами B41... і A86... йому передали в присутності понятих. Після того він (Ф.Г.) три чи чотири рази дзвонив на мобільний телефон заявника і просив наркотики завуальовано, і заявник сказав, що Ф.Г. може прийти до нього в офіс. За отримані гроші він купив у заявника марихуану, загорнуту в зошит та коробку від сигарет «Winston». Він (Ф.Г.) спорожнив одну зі своїх сигарет «Winston». Потім, коли поліцейські увійшли до кімнати, заявник викинув дві банкноти з вікна свого офісу. В одній із шухляд робочого столу заявника поліцейські знайшли та вилучили пакет із речовиною, зовні схожою на висушену марихуану. Вони також знайшли та вилучили дві банкноти по 10 манат на задньому дворі. Ф.Г. також заявив, що заявник стверджував, що він передав марихуану Ф.Г. в обмін на його участь у поліцейській операції.
Під час очної ставки із заявником 24 вересня 2011 року Ф. Г. заявив, серед іншого, що отримав три банкноти по 10 AZN кожна для операції з викриття заявника. Після того, як він купив марихуану у заявника, він наповнив нею одну зі своїх порожніх сигарет «Winston», щоб викурити. Коли поліцейські увійшли, заявник стояв біля дверей кабінету. Офіцери вилучили в нього марихуану та сигарету, наповнену марихуаною, а також вилучили ще марихуану, яка була на столі заявника та в одній із шухляд того самого столу. Ф. Г. не був присутній на місці події, коли були знайдені банкноти. І заявника, і Ф.Г. вивели з кабінету в наручниках. У відповідь на запитання адвоката заявника Ф.Г. заявив, що його прізвисько справді було «Федя», але він не був «агентом» і не належав до жодної поліцейської мережі.
Під час допиту 15 серпня 2011 року Д. Г. заявив, що 5 липня 2011 року до нього на вулиці підійшли працівники міліції та запросили взяти участь в операції як понятого, і він погодився. Згодом у міліції дві банкноти номіналом 10 AZN із серійними номерами B41... і A86... були передані ФГ. у його присутності. Д.Г. надав опис операції, ідентичний опису, наведеному в протоколі обшуку та виїмки, підсумованому в пункті 11 вище.
М.А., коли його допитували 24 серпня 2011 року, дав ті самі показання, що й Д.Г
Під час очної ставки із заявником 24 вересня 2011 року Д.Г., серед іншого, заявив, що коли він та поліцейські увійшли до кабінету заявника 5 липня 2011 року, заявник сидів за своїм столом. На столі заявника він (Д.Г.) побачив пакет з марихуаною. Дві банкноти номіналом 10 манатів і ще один пакет з марихуаною були знайдені на задньому дворі поліцейської дільниці.
М.А., який також мав очну ставку із заявником 24 вересня 2011 року, заявив, серед іншого, що він був оплачуваним «агентом» під кодовим ім’ям «Яшар», що він належав до поліцейської мережі районного відділення поліції Бінагаді, що він співпрацював з відділенням поліції і що він знав заявника до подій 5 липня 2011 року з їхніх зустрічей у районному відділенні поліції Бінагаді. М. А. зазначив, зокрема, що заявник сам колись сплачував йому щомісячний платіж як «агенту». 5 липня 2011 року він прийшов забрати свій платіж до відділення міліції, куди його запросили поліцейські для участі в операції в якості понятого. Йому сказали, що Ф. Г. вже був із заявником у кабінеті останнього. Коли він разом із поліцейськими увійшов до кабінету, заявник стояв біля дверей. Він побачив невеликий пакунок на столі заявника, і Ф. Г. сказав, що в пакунку були наркотики, які він купив у заявника за 20 манатів. У відповідь на запитання адвоката заявника про те, чи, будучи оплачуваним поліцейським «агентом», його коли-небудь допитували як свідка, М. А. підтвердив, що його вже двічі допитували як свідка і що його збиралися допитати в суді присяжних саме того дня.
Під час допиту 8 серпня 2011 року Б. Б. заявив, що 5 липня 2011 року він був свідком того, як заявник продав наркотики Ф.Г. у своєму офісі та отримав натомість 20 манатів. Коли поліцейські увірвалися, заявник намагався викинути з вікна офісу дві банкноти номіналом 10 AZN, але через вітер вони впали на клавіатуру його (Б. Б.) комп’ютера, і він відштовхнув їх убік. Тоді з другої спроби заявнику вдалося викинути банкноти з вікна.
Показання офіцерів KA, EС та MB
Офіцери К. А., Е. С. і М. Б. дали опис операції, ідентичний опису, наведеному в протоколі обшуку та виїмки, підсумованому в пункті 11 вище . Вони також посилалися на результати першої експертизи вилучених наркотиків (див. пункт 14 вище).
Після підписання протоколу допиту заявника 5 липня 2011 року наданий державою адвокат Ш.А. не був присутній на жодній частині розслідування протягом двох місяців і не зустрічався із заявником. З цієї причини та враховуючи те, що заявник мав двох захисників за власним вибором, слідчий Є.М. відсторонив Ш.А. з провадження постановою від 06.10.2011р.
Виявляється, що прокуратура району Бінагаді, відповідальна за розслідування справи, не мала у своєму розпорядженні оригіналів двох банкнот, які заявник нібито отримав від Ф.Г., і тому 17 жовтня 2011 року прокурор району Бінагаді запросив інформацію про їх місцезнаходження від відповідний орган. У відповідь на цей запит УБОЗ від імені МВС повідомив районного прокурора, що купюри зберігаються в УБОЗ.
27 жовтня 2011 року слідчий підготував обвинувальний акт проти заявника, який потім було направлено до районного суду Бінагаді, після чого судовий розгляд справи заявника розпочався в листопаді 2011 року.
Під час розгляду справи районний суд Бінагаді заслухав низку свідків обвинувачення. Більшість із них дали свідчення, які відрізняються від їхніх досудових свідчень та офіційних протоколів, складених поліцією. Отже, ці досудові показання також були зачитані в присутності цих свідків.
Таким чином, на відміну від своєї заяви від 4 вересня 2011 року, Ф. Г. зазначив, серед іншого, що він був водієм, який перевозив канцелярські товари; що для операції з викриття заявника він отримав три банкноти вартістю 10 манатів кожна; що заявник продав йому марихуану у двох формах, висушену та подрібнену, і вона була у двох різних пакетах, один загорнутий у білий папір, а інший — у золотий папір; що він хотів негайно спожити марихуану, яку він придбав у заявника, але не встиг це зробити, оскільки до кімнати увійшли поліцейські; і що коли міліція вибила двері ногою, заявник підвівся і підійшов до вікна, тримаючи гроші, але він (Ф.Г.) не бачив ні того, як заявник викидав гроші з вікна, ні того, як вони були знайдені. Ф.Г. також зазначив, що він регулярно відвідував відділення міліції. Відповідаючи на запитання адвоката заявника, Ф. Г. сказав, що він міг вільно увійти до приміщення поліції, оскільки продавав там свої канцелярські товари. Після зачитування його досудової заяви Ф. Г. сказав, що дав суперечливі показання, оскільки забув деякі деталі, оскільки з моменту подій, про які йдеться, минуло багато часу.
Д.Г. заявив, серед іншого, що Ф. Г. видобув наркотики зі своєї кишені, і що один пакунок з наркотиками було знайдено на столі заявника, а інший був на його столі. У відповідь на запитання адвоката заявника Д. Г. сказав, що один чи два рази в минулому він брав участь як понятий у деяких слідчих заходах.
М. А. заявив, що хоче підтвердити показання, дані ним на досудовому етапі, і що він нічого не пам'ятає з подій 5 липня 2011 року, крім того, що він брав участь в операції з наркотиками. У відповідь на запитання адвоката заявника М. А. заявив, що він не є «агентом» поліції, що справа, про яку йде мова, є секретною, і що він не може нічого сказати з цього приводу.
Б.Б., серед іншого, зазначив, що після того, як поліцейські увійшли до кабінету заявника, Ф.Г. передав їм деякі наркотики, сказавши, що він купив ці наркотики у заявника. Б.Б. також сказав, що він не бачив, щоб заявник ні давав наркотики Ф.Г., ні отримував від нього гроші.
Крім того, Б. Б. заявив, що заявник заявив, що операція була підготовкою з метою підставити його.
На противагу своїй досудовій заяві, офіцер Е. С. заявив, серед іншого, що Ф. Г. передав «щось» у пакеті та сказав, що купив це за 20 манатів; і що він (Є.С.) не брав участі у знаходженні банкнот. Після зачитування його досудової заяви Е. С. заявив, що він неправий, що він дійсно брав участь у виявленні банкнот, а деякі деталі забув через час.
Офіцер MБ. заявив, що він хотів підтвердити те, що він сказав, коли були складені офіційні протоколи, оскільки він не мав чітких спогадів про події 5 липня 2011 року. MB. також заявив, що він не брав безпосередньої участі в операції проти заявника; що пізніше йому показали дві банкноти та два пакунки та сказали, що справа стосується наркотиків; і що заявника не було в кімнаті, коли він (М. Б.) прибув, але він був у машині. Після зачитування його досудової заяви М.Б. сказав, що він раніше не читав свою заяву і що йому важко пояснити суперечності в своїх досудових і судових показаннях. Після очної ставки з офіцером KA перед судом першої інстанції, де KA заявив, що MB брав участь в операції з самого початку, MB сказав, що він підтвердив заяву KA; що заявник був у кімнаті, коли він (М.Б.) прибув; і що він дав суперечливі свідчення, оскільки неправильно зрозумів звернені до нього запитання та тому, що він пам’ятав події нечітко, але зачитування його власних досудових показань допомогло йому краще згадати події.
Офіцер К. А. дав показання, подібні до своїх досудових…
За клопотанням заявника Бінагадінський районний суд також викликав і заслухав слідчого Е.М. та голову Комітету проти катувань Азербайджану Е.Б.
Голова Комітету проти катувань Азербайджану Е.Б., допитаний як спеціаліст, заявив, що коли заявник був доставлений до слідчого ізолятора Міністерства юстиції, на його тілі були тілесні ушкодження , підтверджені протокол від 9 липня 2011 року за підписами чотирьох осіб, у тому числі лікаря; і що, на його думку, заявник був підданий жорстокому поводженню.
Доводи та клопотання, подані стороною захисту до суду першої інстанції
На попередньому засіданні та під час розгляду справи по суті заявник стверджував, що події 5 липня 2011 року були організовані керівниками Бінагадського районного управління поліції, оскільки він мав конфлікт із ним і чинив опір тиску, щоб він пішов у відставку, і що кримінальне провадження проти нього було сфабрикованим.
Крім того, заявник повторив свою досудову заяву про марихуану, знайдену в його столі.
Заявник стверджував, зокрема, що було кілька елементів, які свідчать про те, що Ф.Г., Д.М. і MA. співпрацювали з поліцією, щоб його підставити. Він стверджував, що, всупереч твердженням, які вони зробили в суді першої інстанції, вони були оплачуваними поліцейськими «агентами». …. Ф.Г. був «агентом», який підпорядковувався офіцеру HH, і він мав номер його особистого досьє (який назвав заявник)…. Заявник також згадав суми, які вони нібито отримували щомісяця за свої послуги в якості «агентів». Крім того, заявник звернув увагу суду на заяву М. А. про те, що він був «агентом», який належав до мережі районного відділу поліції Бінагаді ( див. пункт 54 вище ), на заяви М. А. та Д. Г., у яких вони визнали участь як свідки або понятих у низці інших кримінальних проваджень (див. пункти 54 і 62 вище), а також на заяву Ф. Г. про те, що він регулярно та вільно відвідував відділення поліції Бінагаді (див. пункт 61 вище).
Заявник звернувся до суду першої інстанції з проханням дослідити минуле Ф.Г., Д.Г. та M.A. та вилучити їхні свідчення як недостовірні (неприпустимі) докази на тій підставі, що вони не були надані добросовісно та не мали жодної цінності.
4 травня 2012 року суд першої інстанції запросив у Міністерства внутрішніх справ інформацію про те, чи були Ф. Г., Д. Г. та М. А. у списку секретних співробітників Міністерства ( məxfi əməkdaşlar ). Цей запит було передано до УБОЗ, звідки відповіли, що Ф.Г., Д.Г. та М.А. не зареєстровані в списку таємних співробітників мережі УБЕЗ.
Доводи та клопотання щодо достовірності показань свідків обвинувачення
Заявник також зазначив про значні невідповідності та суперечності в показаннях, даних ключовими свідками на досудовій стадії провадження та під час судового розгляду, і стверджував, що ці недоліки свідчать про те, що справа була сфабрикована. Заявник просив суд зачитати ці невідповідності та протиріччя на його користь.
Заявник стверджував, що під час операції Ф. Г. приніс із собою марихуану, яку потім передав працівникам міліції. На підтвердження свого аргументу заявник посилався на свої вищезазначені аргументи щодо особистої чесності Ф. Г. та невідповідності та суперечності в ключових показаннях свідків, той факт, що перед відправленням Ф. Г. для участі в операції як «покупця» поліція не обшукала його і той факт, що Б. Б. – єдина особа, яка була присутня в офісі заявника разом із заявником і Ф. Г. 5 липня 2011 року – свідчив у суді першої інстанції, що він не бачив, як заявник продавав наркотики для Ф.Г. (див. пункт 65 вище).
Крім того, заявник стверджував, що матеріали кримінальної справи містили лише фотокопії двох банкнот, які він нібито отримав від Ф.Г. як плату за нібито продану йому марихуану. Просив суд постановити надати оригінали для дослідження в судовому провадженні. Заявник підкреслив, що, оскільки його звинуватили у продажу наркотиків (торгівлі наркотиками), банкноти, про які йдеться, є важливим доказом проти нього.
Суд першої інстанції офіційно задовольнив клопотання захисту та наказав надати оригінали двох банкнот. Однак ухвала суду була проігнорована, а кілька нагадувань прокуратурі пред’явити банкноти для дослідження в суді не дали результату.
Заявник також просив суд першої інстанції винести постанову про виключення його власних початкових частково самообвинувальних показань, даних на досудовій стадії кримінального провадження проти нього як недостовірний (недопустимий) доказ. Він стверджував, що дав ці свідчення під тиском, оскільки він зазнав жорстокого поводження і він боявся за своє життя. На підтримку свого аргументу заявник посилався на протокол від 9 липня 2011 року, в якому задокументовано його тілесні ушкодження, і на свідчення, надані Е. Б.
Захист пояснив неспроможність оскаржити у відповідних національних судах постанову прокурора Т. І. від 20 жовтня 2011 року про відмову у порушенні кримінальної справи щодо стверджуваного жорстокого поводження із заявником тим, що вони отримали це рішення занадто пізно .
Суд постановив, що, не оскарживши рішення від 20 жовтня 2011 року, заявник продемонстрував, що він погодився з цим рішенням. Суд також постановив, що згідно зі статтею 65.1 Кримінально-процесуального кодексу не може бути прийнято нове рішення у справі, щодо якої рішення органу прокуратури все ще є чинним. Отже, суд відхилив клопотання заявника про виключення частково самообвинувальних свідчень, які він зробив на досудовій стадії.
Заявник скаржився, що йому не дозволили скористатися послугами обраного ним захисника під час перших допитів у поліції. Адвокат Ш.А., який фінансувався державою, був призначений йому без його згоди, і він не був присутній під час допиту, а лише підписав протокол, підготовлений слідчим. Заявник також посилався на той факт, що Ш.А. згодом був відсторонений постановою слідчого Є.М., за невиконання своїх обов'язків.
5 червня 2012 року районний суд Бінагаді визнав заявника винним у торгівлі наркотиками за статтею 234.2 Кримінального кодексу та засудив його до трьох років позбавлення волі . Суд встановив, що заявник продав марихуану Ф.Г. в обмін на оплату 20 манатів. Визнаючи заявника винним, суд першої інстанції покладався на вищезазначений висновок експерта, показання, дані Ф.Г., Д.Г., MA та посадових осіб E.С. і MB. на досудовому етапі, зачитані в залі суду, а потім підтверджені цими свідками, показання офіцера К. А. у суді, які були схожі на його свідчення на досудовому розгляді (див. пункт 56 вище), і початкові частково самообвинувальні свідчення, дані заявником на досудовій стадії (див. пункти 21 - 24 , 27 - 28 і 31 вище ).
Суд першої інстанції визнав заявника невинним у зловживанні службовими повноваженнями за статтею 309.1 Кримінального кодексу.
Прокуратура як і заявник також подала апеляцію на рішення суду першої інстанції, просячи апеляційний суд, серед іншого, вирішити долю речових доказів у справі, а саме двох банкнот номіналом 10 манатів.
Бакинський апеляційний суд вирішив розглянути апеляцію заявника «без судового слідства».
11 лютого 2013 року Бакинський апеляційний суд відхилив апеляцію заявника та частково задовольнив апеляцію прокуратури. Апеляційний суд залишив без змін рішення суду першої інстанції по суті та постановив знищити речові докази, а саме дві банкноти номіналом 10 AZN.
Проте додатковим рішенням від 28 лютого 2013 року Апеляційний суд змінив своє рішення від 11 лютого 2013 року та постановив передати дві купюри до Департаменту фінансів МВС замість знищення.
Виявляється, що в серпні чи жовтні 2012 року проти заявника було порушено нову кримінальну справу за статтею 284.1 (розголошення державної таємниці) Кримінального кодексу за розповсюдження конфіденційної інформації про осіб, з якими заявник співпрацював під час служби працівника міліції – а саме щодо Ф.Г. та М.А., відомих під прізвиськами «Федя» та «Яшар» відповідно. Проте 1 лютого 2013 року кримінальне провадження було закрито.
У квітні 2013 року заявник подав касаційну скаргу, повторивши свої попередні скарги.
4 вересня 2013 року Верховний суд відхилив скаргу як необґрунтовану та залишив без змін рішення судів нижчих інстанцій.
Суть скарги: Заявник скаржився на те, що кримінальне провадження проти нього порушувало статтю 6 Конвенції, оскільки, серед іншого, його було засуджено на підставі сфабрикованих чи іншим чином недостовірних доказів, і йому не було надано можливості оскаржити докази проти нього в ефективний спосіб, а на досудовій стадії кримінального провадження проти нього, він був позбавлений доступу до ефективної правової допомоги. Відповідні частини статті 6 Конвенції.
Окремі висновки ЄСПЛ:
(а) Загальні принципи
115. Незважаючи на те, що стаття 6 гарантує право на справедливий розгляд, вона не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів як таких, що в першу чергу є предметом регулювання національного законодавства (див. «Schenk v. Switzerland», § 46; «Jalloh v. Germany», №54810/00, § 94‑96; «Moreira Ferreira v. Portugal», №19867/12, § 83).
116. Отже, роль Суду не полягає в тому, щоб визначити, як питання принципу, чи певні види доказів – отримані незаконно з точки зору національного законодавства – можуть бути прийнятними або, справді, чи був заявник винним чи ні . Питання, на яке необхідно відповісти, полягає в тому, чи було провадження в цілому, включаючи спосіб отримання доказів, справедливим. Це передбачає перевірку «незаконності», про яку йде мова, і, якщо йдеться про порушення іншого права, передбаченого Конвенцією, характер виявленого порушення (див. рішення у справі «Bykov v. Russia», №4378/02, § 89; «Lee Davies v. Belgium», №18704/05, § 41; «Prade v. Germany», №7215/10, § 33).
117. Визначаючи, чи було провадження в цілому справедливим, слід також враховувати, чи було дотримано права захисту. Необхідно, зокрема, встановити, чи була заявнику надана можливість оскаржити достовірність доказів і заперечити проти їх використання. Крім того, слід брати до уваги якість доказів, у тому числі те, чи викликають обставини, за яких вони були отримані, сумніви щодо їх надійності чи точності. Хоча жодних проблем із справедливістю не виникає, якщо отримані докази не підтверджені іншими матеріалами, можна зазначити, що якщо докази є дуже вагомими та немає ризику що вони є ненадійними (недостовірними), потреба в підтверджуючих доказах відповідно менша. У зв’язку з цим можна також повторити, що тягар доведення лежить на обвинуваченні, і будь-які сумніви повинні тлумачитись на користь обвинуваченому.
118. Суд також надає значення тому, чи були ці докази вирішальними для результату кримінального провадження (див., серед багатьох інших джерел, «Vukota-Bojić v. Switzerland», № 61838/10, § 95). У тих випадках, коли надійність доказів є предметом суперечки, існування справедливих процедур перевірки прийнятності доказів набуває навіть більшого значення.
119. Суд також повторює , що невідповідності між показаннями самого свідка, наданими в різний час, а також серйозні невідповідності між різними видами доказів, наданих обвинуваченням, створюють серйозні підстави для того, щоб поставити під сумнів достовірність свідка та доказову силу його або її свідчення; як такий, цей тип оскарження є запереченням, здатним вплинути на оцінку фактичних обставин справи на основі цих доказів і, зрештою, на результат судового розгляду (див. «Huseyn and Others v. Azerbaijan», №35485/05 і 3 інших, § 206).
120. Особливі міркування стосуються використання в кримінальному провадженні доказів, отриманих з порушенням статті 3. Використання таких доказів, отриманих в результаті порушення одного з основних і абсолютних прав, гарантованих Конвенцією, завжди викликає серйозні питання щодо справедливості провадження, навіть якщо визнання таких доказів не було вирішальним для забезпечення засудження (див. «Jalloh v. Germany», №54810/00, § 99 і 105; «Göçmen v. Turkey», №72000/01, § 73-74; «Gäfgen v. Germany», №22978/05, §165). Використання у кримінальному провадженні свідчень, отриманих у результаті порушення статті 3 – незалежно від класифікації поводження як катування, нелюдського чи такого, що принижує гідність – робить провадження в цілому автоматично несправедливим, що порушує статтю 6 (див. «Gäfgen», згадане вище, §§ 166 , 167 і 173, і «Ibrahim and Others v. the United Kingdom», №50541/08 та 3 інших , § 254).
121. Крім того, навіть за відсутності прийнятної скарги за статтею 3, Суду не заборонено брати до уваги заяви про жорстоке поводження для цілей прийняття рішення щодо дотримання гарантій статті 6. При розгляді тверджень про те, що докази були отримані в результаті жорстокого поводження, суд першої інстанції може бути зобов’язаний оцінити ті самі факти та елементи, які раніше були досліджені слідчими органами. Однак його завдання полягає не в перевірці індивідуальної кримінальної відповідальності підозрюваних злочинців, а у вирішенні шляхом повного, незалежного та всебічного перегляду питання прийнятності та надійності доказів. Визнання свідчень як доказів, незважаючи на достовірні твердження про те, що вони були отримані в результаті жорстокого поводження, викликає серйозні питання щодо справедливості провадження (див. «Belugin v. Russia», №2991/06, § 74).
122. Суд повторює, що відповідно до його усталеної прецедентної практики, яка відображає принцип, пов’язаний із належним відправленням правосуддя, рішення судів і трибуналів повинні належним чином містити причини, на яких вони ґрунтуються. Ступінь, до якої застосовується цей обов’язок подавати аргументи, може змінюватися залежно від характеру рішення та має визначатися з огляду на обставини справи (див. «García Ruiz v. Spain», № 30544/96, § 26). Не вимагаючи детальної відповіді на кожен аргумент, висунутий скаржником, це зобов’язання передбачає, що сторони судового провадження можуть розраховувати на отримання конкретної та чіткої відповіді на аргументи, які є вирішальними для результату цього провадження. Крім того, у справах, пов’язаних із втручанням у права, гарантовані Конвенцією, Суд намагається встановити, чи є причини, наведені для рішень, винесених національними судами, автоматичними чи стереотипними (див. «Moreira Ferreira», згадане вище, § 84, з подальшими посиланнями ) .
123. Питання щодо відсутності аргументації в судових рішеннях відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції зазвичай виникає, коли національні суди проігнорували конкретний, доречний і важливий момент, порушений заявником (див. «Nechiporuk and Yonkalo v. Ukraine», №42310/04, § 280; «Rostomashvili v. Georgia», №13185/07, § 59; «Zhang v. Ukraine», №6970/15, § 73).
(b) Застосування згаданих принципів до цієї справи
(і) Основні питання для розгляду
124. Суд перш за все зазначає, що заявник не заперечував ні в національному провадженні, ні в Суді той факт, що він володів, без дотримання необхідних процедур і без документації, наркотиками, які були знайдені в його столі під час операція 5 липня 2011 р. Його основною лінією захисту був аргумент про те, що він ніколи не займався торгівлею наркотиками і не продавав наркотики Ф. Г. і не передавав їх йому безкоштовно 5 липня 2011 р. Заявник стверджував, що кримінальне провадження проти його звинувачення у ймовірній торгівлі наркотиками було сфабриковано через його конфлікт із двома старшими офіцерами районного відділу поліції Бінагаді, в якому він працював.
125. Суд також зазначає, що кілька доказів відіграли вирішальну роль у засудженні заявника за торгівлю наркотиками. По-перше, заяви Ф. Г. про те, що заявник продав йому марихуану за 20 манатів, були основними показаннями свідків проти заявника. Не було жодного іншого свідка, який би засвідчив, що він чи вона бачили операцію (продаж та купівлю наркотиків). Б.Б., єдина особа, яка була присутня в кімнаті під час зустрічі заявника з Ф.Г., заявив у суді першої інстанції, що він не бачив, щоб заявник ані давав наркотики Ф.Г., ані отримував від нього гроші. По-друге, пакунок із марихуаною, який Ф. Г. нібито купив у заявника, і дві банкноти номіналом 10 AZN із зазначеними серійними номерами, які нібито були знайдені на задньому дворі поліцейської дільниці під вікнами кабінету заявника, становили ключовий речовий доказ. проти заявника. По-третє, показання свідків Д.Г., MA., Б.Б. та офіцерів поліції, які брали участь в операції, становили ще один важливий доказ проти заявника, оскільки вони стосувалися важливих елементів операції та дій заявника під час та після неї.
126. Крім того, власні первинні частково викривальні свідчення заявника, дані під час його допиту на досудовій стадії, також були серед доказів, використаних проти нього.
127. Усі інші підтверджуючі докази проти заявника мали другорядне значення, оскільки вони стосувалися обставин, які не заперечувала сторона захисту (а саме той факт, що заявник зберігав марихуану без документів у своєму столі), або являли собою докази, які не стосувалися безпосередньо торгівлі наркотиками (а саме те, як заявник взагалі отримав марихуану без документів).
128. Отже, Суд перевірить, чи існували будь-які обставини, які ставлять під сумнів достовірність вищезазначених ключових доказів або частково самообвинувачувальних заяв заявника, чи була заявникові надана ефективна можливість оскаржити їх достовірність і заперечити їх використання в національному провадженні, чи була йому надана ефективна можливість надати докази на підтримку своїх аргументів, і чи надали національні суди адекватні аргументи для своїх рішень щодо аргументів і запитів заявника.
(ii) Спосіб, у який національні органи влади ставилися до надійності та особистої цілісності Ф.Г., Д.Г. та MA.
129. Заявник намагався заперечити надійність та особисту чесність Ф. Г., Д. Г. та М. А. Він стверджував, що вони співпрацювали з поліцією у фабрикуванні кримінальної справи проти нього, і що причиною цього був його конфлікт із двома старшими офіцерами районної поліції Бінагаді. Офіс і його опір тиску, який ці офіцери чинили на нього, щоб він пішов у відставку. Заявник просив національні суди виключити свідчення вищезгаданого свідка та понятих на тій підставі, що вони не були надані добросовісно та не мали жодної цінності.
130. На підтримку свого аргументу заявник надав перевірену інформацію про те, що Ф.Г., Д.Г. і MA. були оплачуваними «агентами» поліції і як такі допомагали поліції в її роботі. Він надав, зокрема, передбачувані кодові імена Ф.Г. і MA., їхню приналежність до певних відділень поліції районного управління поліції Бінагаді, номер досьє Ф.Г. та інформацію про те, що Д.Г. брав участь як «понятий» у кримінальній справі в районі Бінагаді. Крім того, на підтримку свого аргументу заявник звернув увагу судів на власну заяву М. А. про те, що він був «агентом» у мережі відділень поліції району Бінагаді , на заяви М. А. та Д. Г., у яких вони зізналися в участі як свідків або понятих у кількість інших кримінальних проваджень, заява Ф. Г. про те, що він регулярно та вільно відвідував районне відділення поліції Бінагаді , а також агресивне та мстиве зауваження М. А. щодо заявника. Незважаючи на серйозність тверджень заявника, суди проігнорували або відмовилися розглядати цей та інші докази на користь аргументу заявника. Суд першої інстанції задовольнився виключно інформацією, отриманою від УБОЗ, про те, що Ф. Г., Д. Г. та М. А. не були зареєстровані в списку таємних співробітників мережі УБОЗ. Незрозуміло, чому суди не спробували отримати відповідні записи безпосередньо в районному відділі поліції Бінагаді або вимагати та досліджувати офіційні записи, що стосуються інших кримінальних проваджень, у яких Д.Г. та MA. брали участь як поняті чи свідки.
131. Суд зазначає, що національне законодавство не передбачало, щоб слідчі органи мали список осіб, яких можна регулярно запрошувати як понятих. Навпаки, Кримінально-процесуальний кодекс прямо забороняв регулярну участь особи як понятих (див. пункт 103 вище). Той факт, що Д. Г. і М. А. неодноразово брали участь у якості понятих або як свідки в кількох різних кримінальних провадженнях протягом тривалого періоду часу, що підтверджується їхніми власними заявами (див. пункти 54 і 62 вище ) і поданими доказами заявником до Суду (див. пункт 109 вище) – докази, щодо яких Уряд не зробив жодних зауважень – тому викликає серйозне занепокоєння щодо можливих зв’язків між Д.Г. та MA та поліцією, як стверджував заявник. Враховуючи, що будь-який такий зв’язок може призвести до зловживання процедурою отримання доказів, національні суди мали бути особливо пильними та вжити заходів, щоб розвіяти такі занепокоєння. Крім того, понятий має бути нейтральним спостерігачем, запрошеним, серед іншого, щоб переконатися, що певний слідчий захід було проведено відповідно до відповідної процедури (див. пункти 102-103 вище ). Отже, той факт, що в суді першої інстанції М. А. зробив агресивне та мстиве зауваження проти заявника, показав, що поведінка М. А. не узгоджувалася з його роллю як понятого. Крім того, згідно зі свідченнями, наданими Ф. Г., до операції він регулярно та вільно відвідував відділення міліції, оскільки продавав канцелярські товари (див. пункти 61 вище), і під час операції він хотів негайно спожити марихуану, яку він придбав у заявника, але не встиг це зробити, оскільки поліцейські увійшли до кімнати, і його забрали в наручниках (див. пункти 50 і 61 вище). Ці заяви були сумнівними та дивними, оскільки вони припускали, що звичайна людина, не пов’язана з поліцією, регулярно відвідує відділення поліції без будь-яких обмежень, і що той, хто проявив ініціативу з власної волі викрити торговця наркотиками та погодився щоб брати участь як «покупець» у поліцейській операції, то спробував би поспішно знищити важливі речові докази, отримані в результаті цієї операції.
132. З огляду на вищевикладене, Суд вважає, що в цій справі були підстави, які вказували на те, що свідок і поняті, про яких йдеться, могли бути ненадійними або їм бракувало особистої чесності. За відсутності будь-якого належного судового розгляду в цьому відношенні вага, яку надають їхнім свідченням, таким чином, викликає серйозні питання щодо справедливості судового провадження.
(iii) Спосіб, у який національні органи розглядали достовірність показань, даних свідками обвинувачення
133. Викликані для дачі показань на судових засіданнях більшість ключових свідків обвинувачення дали показання, які суперечать їхнім власним показанням до суду або офіційним протоколам, складеним міліцією. Таким чином, тут були неузгодженості та протиріччя щодо, серед іншого:
(i) суму грошей, яку нібито надали Ф.Г. для використання як «покупця» в операції (а саме, чи отримав Ф.Г. дві чи три банкноти номіналом 10 AZN) і чи був MA. присутній на цій події;
(ii) форма марихуани, яку нібито продавав заявник (а саме, чи була це лише висушена марихуана чи також містився порошок);
(iii) пакунок або іншу ємність, у якій нібито продавали марихуану, було знайдено (а саме чи був наркотик загорнутий у білий папір, папір для блокнотів чи золотий папір, чи був він у сигаретній коробці «Winston» чи згорнутий у саму сигарету);
(iv) кількість місць, де ймовірно було знайдено інші пакунки з наркотиками під час обшуку офісу заявника (а саме, чи пакунок був знайдений лише в столі заявника, чи пакунки були знайдені також на цьому столі та на задньому дворі) під вікном кабінету);
(v) точне місце, де перебував заявник, коли поліцейські увірвалися до його офісу (а саме, чи був він біля вікна кабінету, стояв біля дверей чи сидів за своїм столом);
(vi) люди, які нібито були свідками знаходження двох банкнот (а саме те, чи були Ф. Г., Е. С. та М. Б. присутні, коли банкноти нібито були знайдені);
(vii) Дії Ф. Г. до того, як він передав марихуану, нібито куплену у заявника, офіцерам міліції (а саме чи він добув наркотик зі своєї кишені, чи тримав його в руках і намагався спожити його, наповнивши свою сигарету воно);
(viii) реакція заявника після того, як поліцейські увійшли до його кабінету (а саме, чи зізнався він у продажу наркотиків і викинув банкноти зі свого вікна, чи заявив, що передав їх Ф. Г. безкоштовно, чи заявив, що операція була підготовкою, щоб підставити його); і
(ix) чи був заявник присутній до закінчення обшуку, проведеного в його кабінеті, чи його забрали в поліцейській машині до завершення цього слідчого заходу.
134. Суд зазначає, що розбіжності між власними показаннями свідків обвинувачення, наданими в різний час, а також невідповідності між показаннями, наданими різними свідками обвинувачення, дали серйозні підстави для того, щоб поставити під сумнів надійність і достовірність цих свідків і надійність та доказову силу їхніх свідчень. Захист висунув досить серйозні та обґрунтовані заперечення щодо змісту показань свідків і скаржився на те, що суд першої інстанції проігнорував невідповідності та суперечності в показаннях свідків обвинувачення та не врахував твердження, які були сприятливими для його захисту (див. пункти 77 і 89 вище). Однак суди не розглянули ці заперечення та не взяли їх до уваги, покладаючись на свідчення свідків як на підставу для засудження заявника.
(iv) Спосіб, у який національні органи розглядали достовірність речових доказів
135. Заявник також намагався оскаржити в національних органах достовірність речових доказів, використаних проти нього, а саме наркотиків, які заявник нібито продав Ф.Г., і двох банкнот, які він нібито отримав як оплату, а потім викинув зі свого офісу. вікно. Зокрема, він стверджував, що під час операції Ф. Г. приніс із собою марихуану, яку потім передав поліцейським, і що він ніколи не брав у Ф. Г. банкнот і не викидав їх із вікна.
136. У зв'язку з цим Суд зазначає, що перед тим, як направити Ф.Г. для участі в операції як «покупця», міліція не обшукувала Ф.Г., щоб встановити, чи були у нього наркотики. Оригінали двох банкнот ніколи не досліджувалися на відбитки пальців, хоча заявник подав клопотання про проведення такої експертизи під час досудового розслідування. На думку Суду , той факт, що «банкноти були підібрані з землі учасниками операції та до них торкались кілька людей», не може виправдати непроведення експертизи відбитків пальців. Суд також зазначає, що оригінали банкнот ніколи не були надані стороні захисту чи національним судам, незважаючи на прохання заявника про їх пред’явлення та дослідження під час судового провадження. … Натомість суд першої інстанції, схоже, погодився з наявністю фотокопії банкнот у матеріалах кримінальної справи, не ставлячи під сумнів невиконання стороною обвинувачення розпорядження (про надання оригіналів) та не роблячи висновку з відсутності співпраці з цього питання. Суд першої інстанції також не навів жодних причин для своєї поведінки в цьому відношенні. Крім того, виявляється, що слідчий Е. М., який вів справу, також не бачив оригіналів банкнот (див. пункти 58 і 71 вище). Ці факти ставлять під сумнів достовірність речових доказів, про які йдеться.
137. Заперечення та клопотання щодо цих речових доказів, які заявник подав до національних судів, були підкріплені важливими аргументами, що стосувалися його лінії захисту (див. пункти 79-80 вище ). Тим не менш, суди не розглянули ці заперечення і не надали жодних адекватних чи чітких причин для визнання відсутності співпраці з боку прокуратури.
(v) Спосіб, у який національні органи розглядали достовірність власних початкових частково викривальних показань заявника, даних на досудовій стадії провадження
138. Суд зазначає, що під час очних ставок зі свідками обвинувачення на досудовій стадії провадження та коли він постав перед судом першої інстанції, заявник відмовився від своїх початкових частково викривальних показань і зробив зовсім інші твердження. Заявник стверджував, що ці початкові свідчення були неправдивими і що він зробив їх, оскільки зазнав жорстокого поводження і побоювався знову піддатися жорстокому поводженню.
139. Суд першої інстанції відмовився надати будь-якої ваги спростуванню заявником своїх початкових досудових свідчень, встановивши, що постанова від 20 жовтня 2011 року, прийнята прокурором Т.І., якою скаргу заявника на жорстоке поводження було визнано необґрунтованою, була res judicata згідно зі статтею 65.1 Кримінально-процесуального кодексу і в будь-якому випадку не була оскаржена захистом (див. пункт 84 вище).
140. Суд, однак, не переконує міркування суду першої інстанції з цього питання.
141. З огляду на свою прецедентну практику, викладену в пунктах 120-121 вище, Суд не може погодитися з тим, що вищезазначене рішення прокурора Т.І. про відмову в порушенні кримінальної справи перешкоджало національним судам розглянути заперечення заявника проти використання як доказу його власної початкової справи щодо частково самообвинувальних показань, наданих нібито під тиском. Той самий факт, що певна форма національного розгляду скарги заявника на жорстоке поводження мала місце, не обов’язково означає, що воно було ефективною для встановлення істини. Крім того, навіть незважаючи на те, що у кримінальному провадженні проти заявника національні суди не мали розглядати індивідуальну кримінальну відповідальність винних у стверджуваному жорстокому поводженні, вони (національні суди) були зобов’язані провести повне, незалежне та всебічне дослідження та оцінку допустимості та достовірності доказів, які стосуються встановлення вини заявника. Це зобов'язання випливає з принципу презумпції невинуватості та права підсудного оскаржувати будь-які докази проти нього чи неї.
142. Заявник надав як прокурору, так і суду першої інстанції докази prima facie, які свідчать про те, що, коли його перевели з УБОЗ до слідчого ізолятора Міністерства юстиції, на його тілі було кілька тілесних ушкоджень (див. пункти 82 вище). Крім того, голова Комітету проти катувань Азербайджану Е. Б. був заслуханий судом першої інстанції як спеціаліст і висловив думку, що заявник піддався жорстокому поводженню (див. пункт 72 вище). Ці докази та свідчення Е. Б. додали достовірності твердженням заявника про те, що його частково самообвинувальні заяви були результатом насильства з боку поліції. У світлі цих доказів суд першої інстанції повинен був бути особливо уважним, розглядаючи твердження заявника, і повинен був ретельно перевірити прийнятність заяв, про які йде мова, навіть якщо ці заяви не були вирішальними для засудження заявника. Проте суд відхилив твердження заявника з формальних підстав і не зміг провести незалежну та всебічну перевірку їх по суті. Він не зміг дослідити, серед іншого, чи були тілесні ушкодження, задокументовані в протоколі від 9 липня 2011 року, на тілі заявника до того, як його затримали та доставили до УБОЗ.
(vi) Спосіб розгляду судами скарг заявника
143. Суд зазначає, що суди вищих інстанцій, у свою чергу, не розглянули скарги заявника щодо того, як суд першої інстанції розглянув його заперечення, аргументи та клопотання. Крім того, апеляційний суд не зміг перевірити нову інформацію, надану заявником щодо його твердження про те, що Д. Г. був «агентом», який співпрацював з поліцією у фабрикуванні кримінальної справи проти нього, оскільки цей суд вирішив розглянути апеляцію заявника « без судового розслідування» та без пошуку додаткових доказів (див. пункти 93 і 104 - 105 вище).
(c) Висновок
144. З огляду на вищевикладене, Суд визнає, що, незважаючи на послідовність і серйозність тверджень, висунутих заявником, національні суди не розслідували їх. Він вважає, що засудження заявника за торгівлю наркотиками ґрунтувалося на доказах сумнівної достовірності, і оскільки національні суди не здійснили належного розгляду заперечень заявника щодо достовірності та доказової сили доказів обвинувачення, він був позбавлений ефективної можливості оскаржити достовірність ключових доказів проти нього, ефективно протистояти їх використанню в національному провадженні та ефективно надати докази на свою користь. Крім того, національні суди не надали належних підстав для відмови у задоволенні клопотань і заперечень заявника чи відповіді на його конкретні та доречні аргументи, тим самим позбавивши його ефективної можливості оскаржити їх у вищих судах.
145. Відповідно, мало місце порушення права заявника на справедливий судовий розгляд, захищеного пунктом 1 статті 6 Конвенції.