1) «FEDOTOVA AND OTHERS v. RUSSIA», заява № 40792/10, № 30538/14 і № 43439/1 – Рішення від 17.01.2023 р.
Посилання на першоджерело: https://cutt.ly/p3irqGY
#Стаття 8 Конвенції (позитивне зобов’язання)
#Відсутність будь-якої форми юридичного визнання та захисту для одностатевих пар
#Право одностатевих пар на приватне та сімейне життя
#Констатовано порушення Конвенції
Коротко суть справи: Шість заявників, що складають 3 одностатеві пари в різні дати подали заяви про шлюб до органів реєстрації цивільного стану.
Заяву однієї із пар було розглянуто і відмовлено в її задоволенні, а заяви двох інших пар були залишені без розгляду, посилаючись на ст. 1 Сімейного Кодексу, де зазначено, що шлюб, це союз чоловіка і жінки.
Надалі усі 3 пари оскаржували у судах зазначені відмови, але всі оскарження були безуспішними.
Заявники стверджували, що вони не мали змоги отримати визнання своїх стосунків та захистити їхні відповідні стосунки через відмову російської влади дозволити їм одружитися та через відсутність будь-якої іншої форми юридичного визнання та захисту одностатевих пар у росії.
Суть скарги: Заявники скаржилися на те, що для них було неможливо отримати визнання та захист за законом їхніх стосунків як пари у Росії. На їхню думку, це становило порушення їхнього права на повагу до приватного та сімейного життя, захищеного статтею 8 Конвенції.
Заявники стверджували, що вони перебували в стабільних стосунках як подружжя, і тому стаття 8 застосовувалася як до «приватного життя», так і до «сімейного життя» відповідно до прецедентної практики Суду. Вони стверджували, що російська держава мала позитивне зобов’язання запровадити законну альтернативу шлюбу, яка дозволила б їм реалізувати права, гарантовані статтею 8. Така альтернатива могла мати форму цивільного партнерства, цивільного союзу, угоди про цивільну солідарність або будь-якої іншої домовленості, за умови, що одностатеві пари перебували в такому ж становищі, як і одружені різностатеві пари.
Заявники стверджували, що одностатеві партнери повинні мати право на державну соціальну допомогу та житлові пільги для сім’ї. Якщо одностатеві партнери розглядаються як члени однієї сім’ї, вони матимуть змогу приймати важливі рішення у випадку хвороби або госпіталізації партнера. Таке визнання також звільнить їх від необхідності свідчити проти свого партнера, якщо проти нього або неї буде порушено кримінальну справу. Члени одностатевої пари також повинні мати право відвідувати свого партнера у в’язниці без обмежень і мати можливість спадкування після смерті партнера. Заявники також посилалися на право на возз’єднання сім’ї, доступність допоміжної репродукції та правила виплати аліментів у разі розлучення, усі з яких були правами, наданими лише різностатевим парам, і з яких одностатеві партнери були виключені в Росії.
Окремі висновки ЄСПЛ:
Значну частину рішення займає висвітлення позицій 3-х сторін, залучених до справи, зокрема Ради Європи §119-126, ЛГБТ-громадських організацій §127-133, міжнародних організацій з прав людини § 134-139 (прим. авт.)
1) Застосовність ст. 8 Конвенції
140. По-перше, Суд зазначає, що Уряд не заперечував, що стаття 8 була застосовна до фактів справи як з точки зору її «приватного життя», так і «сімейного життя». Суд не бачить підстав відступати від позиції сторін у цьому питанні з причин, викладених нижче.
(а) Особисте (приватне) життя
141. Суд нагадує, що поняття «приватне життя» у значенні статті 8 Конвенції є широким поняттям, яке не піддається вичерпному визначенню та охоплює право на особистий розвиток… або особисту автономію, що є важливим принципом, що лежить в основі тлумачення гарантій статті 8 (див. «Pretty v. the United Kingdom», №2346/02, § 61).
142. Сексуальна орієнтація належить до особистої сфери, яка захищається статтею 8 Конвенції (див. «Dudgeon v. the United Kingdom», § 41; «E.B. v. France», №43546/02, § 43; «Gas and Dubois v. France», №25951/07, § 37).
143. ….Таким чином, стаття 8 гарантує право на «приватне життя» в широкому значенні, включаючи право вести «приватне соціальне життя», тобто можливість для особи розвивати свою соціальну ідентичність. У цьому відношенні право, про яке йде мова, закріплює можливість звертатися до інших людей для встановлення та розвитку стосунків з ними (див. «Bărbulescu v. Romania», №61496/08, § 70, а також прецедентне право цитується там). Відповідно, «приватне життя» людини охоплює численні аспекти соціальної ідентичності особи. Суд встановив, наприклад, що суспільний статус особи, незалежно від того, чи вона одружена, незаміжня, розлучена чи овдовіла, є частиною її особистої та соціальної ідентичності, яка захищена статтею 8 (див. «Dadouch v. Malta», №38816/07, § 48).
144. У цій справі Суд визнає, що відсутність правового режиму для визнання та захисту одностатевих пар впливає як на особисту, так і на соціальну ідентичність заявників як гомосексуальних людей, які бажають, щоб їхні стосунки як пари були узаконені та захищені законом. Тому стаття 8 застосовується в цій справі в аспекті «приватного життя».
(b) Сімейне життя
145. «Сімейне життя» у значенні статті 8 Конвенції є, по суті, питанням факту, що залежить від наявності тісних особистих зв’язків (див. «Marckx v. Belgium», § 31; «K. and T. v. Finland», №25702/94, § 150). Поняття «сім’я» в статті 8 стосується відносин, заснованих на шлюбі, а також інших фактичних «сімейних зв’язках», наприклад, коли сторони проживають разом поза шлюбом (див. «Johnston and Others v. Ireland», § 55….
146. Стосовно одностатевих стосунків Суд постановив у справі «Schalk and Kopf v. Austria», що з огляду на швидку еволюцію в значній кількості держав-членів стосовно юридичного визнання одностатевих пар, було штучно підтримано думку про те, що, на відміну від різностатевої пари, одностатева пара не могла насолоджуватися «сімейним життям» для цілей статті 8. Таким чином, Суд встановив, що стосунки між заявниками, одностатевою парою, яка проживає разом у стабільному шлюбі, здійснюють фактичне партнерство підпадають під поняття «сімейного життя», так само як стосунки різностатевої пари в тій самій ситуації (див. згадане вище рішення у справі «Schalk and Kopf v. Austria», § 94).
147. У справі «Vallianatos and Others v. Greece» Суд підтвердив цей принцип і додав, що факт відсутності співжиття – з професійних і соціальних причин – не позбавляє відповідні пари стабільності, яка вводить їх у сферу «сімейного життя» за визначенням статті 8. У зв’язку з цим Суд зазначив у справі «Oliari and Others v. Italy», що в сучасному глобалізованому світі різні пари переживали періоди, коли вони підтримували стосунки на відстані, враховуючи те, що вони проживали в різних країнах з професійних чи інших причин. Таким чином, той факт, що вони не живуть разом, сам по собі не впливає на існування стабільних стосунків або потребу їх захисту (див. згадане вище рішення у справі «Oliari and Others v. Italy», § 169).
148. Згодом Суд кілька разів підтверджував, що стаття 8 Конвенції була застосовна як щодо її аспектів «приватного життя», так і «сімейного життя» у справах щодо стверджуваної відсутності юридичного визнання та/або захисту для одностатевих пар (див. «Orlandi and Others v. Italy», №26431/12 та три інші, § 143; «Pajić v. Croatia», № 68453/13, § 68; «Chapin and Charpentier v. France», № 40183/07, § 44; «Taddeucci and McCall v. Italy», № 51362/09, § 58,).
149. У цій справі не заперечується, що під час їх початкових контактів з російськими органами влади між заявниками склалися стабільні та віддані стосунки, які вони прагнули визнати та захистити. Той факт, що обставини заявників могли змінитися після подання їхніх заяв до Суду через відсутність можливості отримати юридичне визнання їхніх стосунків згідно з національним законодавством, є предметом припущень, щодо якого Суд не може висловити свою позицію. Крім того, ця відсутність можливості є суттю скарги, яка зараз розглядається Судом.
150. …Суд вважає, що немає підстав для висновків, відмінних від тих, які вже були зроблені у наведених вище справах щодо стверджуваної відсутності правової визнання та захист одностатевих пар.
151. Суд дійшов висновку, що стаття 8 Конвенції застосовна як щодо її аспектів «приватного життя», так і «сімейного життя».
2) Відповідність статті 8 Конвенції
(а) Чи існує позитивне зобов’язання надавати юридичне визнання та захист одностатевим парам?
152. Суд повторює, що, незважаючи на те, що основною метою статті 8 є захист осіб від свавільного втручання з боку органів державної влади, вона також може покладати на державу певні позитивні зобов’язання щодо забезпечення ефективної поваги до прав, захищених статтею 8…
153. Суд зауважує, що справа, яка розглядається, піднімає питання про те, чи породжує стаття 8 Конвенції позитивне зобов’язання держав-учасниць дозволяти одностатевим парам користуватися юридичним визнанням і захистом їхніх стосунків.
154. У цій справі Суд не покликаний перевіряти, чи порушував Конвенцію той факт, що заявники не могли одружитися в Росії. У зв’язку з цим він повторює, що скаргу заявників на порушення статті 12 Конвенції було відхилено як явно необґрунтовану в остаточному рішенні (див. пункти 5 і 82 вище).
155. Ця справа стосується відсутності в російському законодавстві будь-якої можливості юридичного визнання одностатевих пар, незалежно від форми такого визнання. Всупереч тому, що Уряд пропонував Великій палаті, рішення Палати не встановлювало зобов’язання держави-відповідача зробити шлюб доступним для одностатевих пар. Таке тлумачення не може бути виведено з рішення Палати або навіть із прецедентної практики Суду в її поточному вигляді (див. пункт 165 нижче).
(і) Стан прецедентної практики суду
156. Практика Суду щодо захисту, який надається гомосексуальним особам згідно зі статтею 8, постійно змінювалася з часом, стаючи все більш суттєвою. Хоча Суд спочатку був покликаний розглянути втручання, яке впливає на найінтимніші аспекти приватного життя гомосексуальних людей (див. «Dudgeon», цитоване вище; «Norris v. Ireland»; «Modinos v. Cyprus», щодо криміналізації гомосексуальних актів наодинці між дорослими за згодою; див. також «Smith and Grady v. the United Kingdom», №33985/96 та 33986/96, «Lustig-Prean and Beckett v. the United Kingdom», №31417/96 та 32377/96, недостатній захист одностатевих пар у збройних силах; див., наприклад, «Karner v. Austria», «Kozak v. Poland», №13102/02, щодо права гомосексуальної особи успадкувати право на оренду померлого партнера; «Gas and Dubois», згадане вище, щодо доступу до простого усиновлення для одностатевої пари; «Taddeucci and McCall», «Pajić», згадані вище, щодо права одностатевого партнера на отримання дозволу на проживання як члена сім’ї).
157. Таким чином, Суду поступово доводилося розглядати різні справи, пов’язані з відсутністю юридичного визнання та захисту одностатевих пар.
158. Наприклад, у Schalk і Kopf заявники стверджували, що зазнали дискримінації на тій підставі, що як одностатева пара вони не могли одружитися або іншим чином визнати свої стосунки законом. Розглядаючи скаргу заявників виключно за статтею 14 у поєднанні зі статтею 8 Конвенції, Суд почав із підтвердження того, що заявники перебували у відносно схожій ситуації з різностатевою парою щодо їхньої потреби у визнанні та захисті їхніх стосунків… У цьому відношенні Суд встановив, що, надаючи одностатевим парам можливість з 2010 року отримати правовий статус, рівний або схожий на шлюб у багатьох відношеннях (там само, § 109), Австрія не порушила статтю 14 Конвенції в поєднанні зі статтею 8 (там само, § 106).
159. Справа «Vallianatos and Others» стосується іншого питання. Заявники стверджували, що «цивільні союзи», запроваджені в Греції Законом № 3719/2008 були призначені лише для різностатевих пар. Суд зауважив, що цивільні партнерства, передбачені цим Законом як офіційно визнана альтернатива шлюбу, мали невід’ємну цінність для заявників, незалежно від правових наслідків, якими б вузькими чи широкими вони не були. Підкреслюється, що одностатеві пари, які живуть разом, мають такі ж потреби у взаємній підтримці та допомозі, як і різностатеві пари. Отже, одностатеві пари будуть особливо зацікавлені у вступі в цивільний союз, оскільки це дасть їм, на відміну від різностатевих пар, єдину підставу в грецькому законодавстві, на якій їхні стосунки будуть юридично визнані. Крім того, поширення цивільних союзів на одностатеві пари дозволило б останнім регулювати питання, що стосуються майна, утримання та спадкування не як приватні особи, які укладають договори згідно зі звичайним правом, а як пари, офіційно визнані державою. Оскільки Уряд не надав переконливих і вагомих причин, які б могли виправдати виключення одностатевих пар із громадянських союзів (там само, § 92), Суд визнав, що мало місце порушення статті 14 Конвенції у поєднанні з Стаття 8.
161. Однак згодом Суд розглянув скарги про порушення статті 8 Конвенції в інших справах, які безпосередньо стосувалися відсутності юридичного визнання та захисту для одностатевих пар.
162. Так, у справі «Oliari and Others» Суд постановив, що держава-відповідач була зобов’язана забезпечити повагу до приватного та сімейного життя одностатевих пар через надання правової бази, яка гарантує визнання та захист їхніх стосунків у внутрішньому законодавстві (див. § 164). Він повторив, що одностатеві пари так само здатні, як і різностатеві пари, вступати в стабільні та віддані стосунки, і мають подібну потребу в юридичному визнанні та захисті своїх стосунків (там само, § 165)…. Розглянувши інтереси заявників, які були позбавлені будь-яких засобів захисту своїх стосунків, і підстави суспільних інтересів, висунуті державою-відповідачем, Суд дійшов висновку, що за відсутності переважаючого інтересу спільноти, який можна було б порівняти з інтересів заявників, Італія перевищила свої межі розсуду та не виконала свого позитивного зобов’язання забезпечити, щоб заявники мали правову базу, яка передбачає визнання та захист їхніх одностатевих стосунків (там само, § 185).
163. Суд повторив ті самі зауваження у справі «Orlandi and Others», наголошуючи на необхідності відповідно до статті 8 Конвенції забезпечити юридичне визнання та захист одностатевих пар (див. § 192 та 210). У цій справі Суд знову встановив, що Італія не змогла знайти справедливий баланс між конкуруючими інтересами через відсутність конкретної правової бази, яка б передбачала визнання та захист одностатевих пар до 2016 року, коли набуло чинності законодавство про цивільні союзи між особами однієї статі (там же, § 210).
164. Таким чином, з прецедентної практики Суду видно, що стаття 8 Конвенції вже тлумачилася як така, що вимагає від держави-учасниці забезпечити юридичне визнання та захист одностатевих пар шляхом запровадження «спеціальної правової бази» …
165. Проте стаття 8 Конвенції досі не тлумачилась як така, що покладає на держави-учасниці позитивне зобов’язання зробити шлюб доступним для одностатевих пар. У справі «Hämäläinen» Суд прямо зазначив, що статтю 8 не можна розуміти як накладення такого зобов’язання (див. Hämäläinen , згадане вище, § 71). Таке тлумачення статті 8 збігається з тлумаченням Судом статті 12 Конвенції, оскільки на сьогоднішній день він незмінно стверджував, що статтю 12 не можна тлумачити як зобов’язання Договірних держав надавати доступ до шлюбу одностатевим парам… Суд дійшов подібного висновку відповідно до статті 14 Конвенції у поєднанні зі статтею 8, встановивши, що держави залишаються вільними обмежувати доступ до шлюбу лише різностатевим парам (див. «Schalk and Kopf», § 101 і 108; «Gas and Dubois», § 66; «Chapin and Charpentier», § 48, усі цитовані вище).
(ii) Ступінь консенсусу на національному та міжнародному рівнях
166. Наведена вище прецедентна практика Суду щодо статті 8 Конвенції, з якої випливає, що держави-учасниці мають позитивне зобов’язання забезпечувати юридичне визнання та захист одностатевих пар, відповідає відчутній і постійній еволюції держав.
167. Суд повторює, що Конвенція є живим інструментом, який слід тлумачити у світлі сучасних умов та ідей, які сьогодні переважають у демократичних державах. Оскільки Конвенція є перш за все системою захисту прав людини, Суд повинен враховувати мінливі умови в державах-учасницях і реагувати, наприклад, на будь-яке зближення стандартів, яких необхідно досягти…
171. Що стосується цієї справи, Суд взяв до уваги у своїй прецедентній практиці постійну тенденцію до юридичного визнання та захисту одностатевих пар у державах-учасницях….
172. Наприклад, у справі «Schalk and Kopf» у 2010 році Суд зауважив: «Є європейський консенсус щодо юридичного визнання одностатевих пар. Більш того, ця тенденція стрімко розвивалася протягом останнього десятиліття. Тим не менш, більшість держав поки що не забезпечують юридичне визнання одностатевих пар. Таким чином, сферу, про яку йде мова, все ще слід розглядати як одну з еволюційних справ без встановленого консенсусу, де держави також повинні користуватися свободою розсуду щодо часу внесення законодавчих змін»…
173. У 2013 році Суд зазначив у справі Vallianatos and Others , що «хоча серед правових систем держав-членів Ради Європи немає консенсусу, наразі спостерігається тенденція щодо запровадження форм юридичного визнання одностатевих стосунків» (див. Vallianatos and Others, згадане вище, § 91). У той час дев’ять держав-членів передбачали одностатеві шлюби, тоді як сімнадцять держав-членів дозволяли певну форму цивільного партнерства для одностатевих пар. Загалом дев’ятнадцять держав-членів передбачили певну форму визнання (шлюб та/або зареєстроване партнерство) для одностатевих пар (там само, § 25).
176. У зв’язку з цим Суд повторює, що Конвенцію не можна тлумачити у вакуумі… Суд бере до уваги елементи міжнародного права, відмінні від Конвенції, і тлумачення таких елементів компетентними органами… Він взяв до уваги відповідні міжнародні документи та звіти, зокрема, інших органів Ради Європи, щоб тлумачити гарантії Конвенції та встановити, чи існує загальний європейський стандарт у відповідній сфері…
177. Що стосується питання, порушеного цією справою, декілька органів Ради Європи наголосили на необхідності забезпечити юридичне визнання та захист одностатевих пар у державах-членах. Суд також бере до уваги події на міжнародному рівні (див., зокрема, пункти 46 і 61 вище). Нарешті, він зазначає, що Міжамериканський суд з прав людини у своєму консультативному висновку № OC-24/17 висловив думку, що держави-учасниці Американської конвенції з прав людини повинні забезпечити доступ до всіх правових інститутів, які існують у їхньому національному законодавстві, щоб гарантувати захист прав сімей, які складаються з однакових за статтю осіб без дискримінації по відношенню до сімей, які утворюють різностатеві пари (див. пункт 64 вище).
(iii) Висновок
178. Беручи до уваги свою прецедентну практику, консолідовану чіткою, поточною тенденцією в державах-членах Ради Європи (див. пункт 175 вище), Суд підтверджує, що відповідно до їхніх позитивних зобов’язань за ст. 8 Конвенції, від держав-членів вимагається забезпечити правові рамки, які дозволяють одностатевим парам отримати належне визнання та захист їхніх стосунків.
179. Таке тлумачення статті 8 Конвенції керується турботою про забезпечення ефективного захисту приватного та сімейного життя гомосексуальних людей. Це також відповідає цінностям «демократичного суспільства», пропагованим Конвенцією, першочерговими з яких є плюралізм, толерантність і широта поглядів …. У зв’язку з цим Суд повторює, що будь-яке тлумачення гарантованих прав і свобод має відповідати загальному духу Конвенції, інструменту, призначеного для підтримки та утвердження ідеалів і цінностей «демократичного суспільства» ….
180. Що стосується питання, порушеного в цій справі, дозвіл одностатевим парам отримати юридичне визнання та захист, безсумнівно, служить цим ідеалам і цінностям, оскільки визнання та захист такого роду надає легітимність таким парам і сприяє їх включенню в суспільство, незалежно від сексуальної орієнтації. Суд підкреслює, що демократичне суспільство за змістом Конвенції відкидає будь-яку стигматизацію за ознакою сексуальної орієнтації …. Вона ґрунтується на рівній гідності людей і підтримується різноманітністю, яку вона сприймає не як загрозу, а як джерело розвитку …
182. Тепер Суд повинен визначити межі розсуду, доступні державам-учасницям для виконання вищезгаданого позитивного зобов’язання.
(b) Сфера свободи розсуду національних органів влади
183. Виконуючи свої позитивні зобов’язання щодо забезпечення дотримання статті 8 Конвенції, держави-учасниці користуються свободою розсуду, обсяг якої змінюється залежно від різних факторів. У зв’язку з цим Суд посилається на принципи, встановлені його прецедентною практикою («Evans v. the United Kingdom», №6339/05, § 77; «Dubská and Krejzová v. the Czech Republic», №28859/11 та 28473/12, § 178; «Paradiso and Campanelli», § 182; «S.H. and Others v. Austria», №57813/00, § 94; «Hämäläinen», § 67; «Vavřička and Others v. the Czech Republic», №47621/13 та 5 інших, § 273). Якщо під загрозою стоїть суттєвий або особливо важливий аспект існування чи ідентичності особи, межі, надані державі, зазвичай обмежуються (див., наприклад, «Dudgeon», згадане вище, § 60; «Christine Goodwin», згадане вище, § 90; і «Mennesson v. France», №65192/11, § 80). Проте, якщо в державах-членах Ради Європи немає консенсусу щодо відносної важливості інтересу, який поставлений на карту, або щодо найкращих засобів його захисту, поле для розсуду буде ширшим, особливо коли справа стосується чутливих моральних чи етичних питань (див., наприклад, «S.H. and Others v. Austria», § 97; «Paradiso and Campanell» i, § 94‑95; and «Dubská and Krejzová», §§ 182-84, усі цитовані вище).
184. Що стосується першого пункту, Суд уже постановив, що істотні або особливо важливі аспекти особистості особи були поставлені на карту у справах, які стосуються законних стосунків між батьками та дітьми (див. «Dickson v. the United Kingdom», №44362/04, § 78; «Mennesson», цитоване вище, § 80) або гендерної ідентичності (див. «A.P., Garçon and Nicot v. France», №79885/12 та 2 інших, § 123).
185. Що стосується питання, порушеного цією справою, Суд вважає, що вимога одностатевих партнерів про юридичне визнання та захист їхніх стосунків зачіпає особливо важливі аспекти їх особистої та соціальної ідентичності.
186. Крім того, щодо існування консенсусу, Суд уже відзначив чітку постійну тенденцію на європейському рівні до юридичного визнання та захисту одностатевих пар у державах-членах Ради Європи.
188. …. Дійсно, держави мають «вибір засобів», які будуть використані для виконання своїх позитивних зобов’язань, невід’ємних від статті 8 Конвенції. Дискреційні права, надані державам у цьому відношенні, стосуються як форми визнання, так і змісту захисту, який надається одностатевим парам.
189. У зв’язку з цим Суд зауважує, що, незважаючи на те, що з’являється чітка постійна тенденція до юридичного визнання та захисту одностатевих пар, неможливо знайти подібного консенсусу щодо форми такого визнання та змісту такого захисту…
190. Однак, оскільки Конвенція має на меті гарантувати не права, які є теоретичними чи ілюзорними, а права, які є практичними та ефективними, важливо, щоб захист, який держави-учасниці надають одностатевим парам, був адекватним. У зв’язку з цим Суд уже мав нагоду посилатися в деяких рішеннях на аспекти, зокрема матеріальні (аліменти, оподаткування чи спадщина) або моральні (права та обов’язки щодо взаємної допомоги), які є невід’ємною частиною життя пари та було б корисно, якщо б його регулювали в рамках правової бази, доступної для одностатевих пар…
(с)Чи виконала держава своє позитивне зобов’язання?
191. У світлі вищевикладеного тепер завданням Суду є з’ясувати, чи виконала держава-відповідач своє позитивне зобов’язання щодо забезпечення визнання та захисту заявників. З цією метою Суд повинен перевірити, чи держава-відповідач досягла справедливого балансу між переважаючими інтересами, на які вона посилалася, та інтересами, на які стверджували заявники…
194. Суд зазначає, що держава-відповідач не повідомила його про будь-який намір внести зміни до свого національного законодавства, щоб дозволити одностатевим парам користуватися офіційним визнанням і правовим режимом, що пропонує захист. Навпаки, Уряд стверджував, що той факт, що одностатевим парам було неможливо надати юридичне визнання та захист, був сумісний зі статтею 8 Конвенції та був виправданий для захисту того, що вони стверджували як переважні інтереси. Крім того, Суд зауважує, що захист традиційної сім’ї, заснованої на союзі між чоловіком і жінкою, нещодавно було закріплено реформою Конституції 2020 року.
195. Тому ситуація в державі-відповідачі помітно відрізняється від ситуації в значній кількості держав-учасниць, які прагнули внести зміни до свого національного законодавства з метою забезпечення ефективного захисту приватного та сімейного життя одностатевих партнерів…
201. Суд уже постановив, що партнерство, яке є офіційно визнаною альтернативою шлюбу, має невід’ємну цінність для одностатевих пар, незалежно від юридичних наслідків, якими б вузькими чи широкими вони не були…
203. … Дійсно, той факт, що одностатеві партнери зобов’язані звертатися до національних судів для захисту своїх базових потреб як пари, сам по собі є перешкодою для поваги до їхнього приватного та сімейного життя.
204. У світлі вищевикладеного не можна сказати, що російська правова база у застосуванні до заявників забезпечує основні потреби визнання та захисту одностатевих пар у стабільних і відданих стосунках.
205. … Уряд спирався на традиційні сімейні цінності, почуття більшості російського населення і захист неповнолітніх від пропаганди гомосексуалізму. Ці підстави будуть розглядатися по черзі.
Захист традиційної сім’ї
207. Суд повторює, що підтримка та заохочення традиційної сім’ї самі по собі є законними або навіть заслуговують похвали. Суд постановив, що захист сім’ї в традиційному розумінні є, в принципі, вагомою та законною причиною, яка може виправдати відмінність у поводженні на підставі сексуальної орієнтації…
208. Однак мета захисту сім’ї в традиційному розумінні є досить абстрактною, і для її реалізації можна використовувати широкий спектр конкретних заходів… Більше того, концепція сім’ї обов’язково є еволюційною, як показують зміни, яких вона зазнала після прийняття Конвенції.
209. З огляду на те, що Конвенція є живим інструментом, який необхідно тлумачити у світлі сучасних умов, держава, вибираючи засоби, спрямовані на захист сім’ї та забезпечення поваги до сімейного життя, як того вимагає стаття 8, повинна обов’язково брати до уваги розвиток подій у суспільстві та зміни у сприйнятті питань соціального та громадянського статусу та відносин, включаючи той факт, що не існує лише одного шляху чи одного вибору, коли справа доходить до ведення сімейного чи приватного життя…
210. Так, у справі «Marckx v. Belgium», стосовно розрізнення між «законними» та «нелегітимними» сім’ями в бельгійському праві, Суд постановив, що «підтримка та заохочення традиційної сім’ї самі по собі є законними або навіть гідними похвали», але додав, що «у кінцевому результаті, це не повинно використовуватися з метою, завдати шкоди «незаконнонародженій» сім’ї; члени «незаконної» сім’ї користуються гарантіями статті 8 нарівні з членами традиційної сім'ї».
211. Стосовно одностатевих пар, Суд постановив відповідно до статті 14 Конвенції у поєднанні зі статтею 8, що виключення особи, яка перебуває у одностатевих стосунках, від правонаступництва на право оренди у разі смерті партнера не може бути виправданим необхідністю захисту традиційної сім’ї (див. справи «Karner», § 41, та «Kozak», § 99).
212. У цій справі немає жодних підстав вважати, що надання юридичного визнання та захисту одностатевим парам у стабільних і відданих стосунках саме по собі може завдати шкоди сім’ям, створеним у традиційний спосіб, або поставити під загрозу їхнє майбутнє чи цілісність. Дійсно, визнання одностатевих пар жодним чином не перешкоджає різностатевим парам одружуватися або засновувати сім’ю відповідно до їхнього уявлення про цей термін. У більш широкому плані, забезпечення прав одностатевих пар саме по собі не означає послаблення прав інших людей або інших пар. Уряд не зміг довести протилежне.
213. Беручи до уваги вищевикладене, Суд вважає, що захист традиційної сім’ї не може виправдати відсутність будь-якої форми юридичного визнання та захисту одностатевих пар у цій справі.
Почуття більшості населення росії
214. Уряд стверджував, що оцінка Суду повинна ґрунтуватися на тому ж підході, який прийнято у справі «Oliari and Others», і брати до уваги ставлення російського населення, а саме широку опозицію до одностатевих стосунків.
215. По-перше, Суд зазначає, що у справі «Oliari and Others» воно справді врахувало настрої населення Італії, більшість якого виступала за визнання одностатевих пар (див. згадане вище рішення у справі «Oliari and Others», § 181). Однак не можна сказати, що цей фактор мав вирішальну вагу в аргументації Суду. Суд встановив порушення статті 8 Конвенції у цій справі, взявши до уваги висновки вищих національних судів, які залишилися без уваги з точки зору законодавчих дій, і зазначивши, ширше, що не було переважаючого інтересу суспільства, щоб міг переважити індивідуальні інтереси заявників (там само, § 185).
216. Крім того, Суд неодноразово стверджував, що, незважаючи на те, що інколи індивідуальні інтереси повинні бути підпорядковані інтересам групи, демократія не означає, що погляди більшості мають завжди переважати: має бути досягнуто балансу, який забезпечує справедливе та належне ставлення до представників меншин і уникає будь-яких зловживань домінуючим становищем…
217. Важливо зазначити, що Суд постійно відмовлявся схвалювати політику та рішення, які втілювали упереджене ставлення гетеросексуальної більшості до гомосексуальної меншості…
…Згідно зі статтею 14 Конвенції він також постановив, що традиції, стереотипи та переважаючі соціальні погляди в конкретній країні не можуть самі по собі вважатися достатнім виправданням різного ставлення на основі сексуальної орієнтації.
218. … Велика Палата вважає, що було б несумісним із цінностями, що лежать в основі Конвенції, якби здійснення конвенційних прав групою меншості було поставлене в залежність від того, щоб це було прийнято більшістю. Якби це було так, права групи меншин на свободу релігії, вираження поглядів і зібрань стали б лише теоретичними, а не практичними та ефективними, як того вимагає Конвенція.
219. Суд вважає, що ці міркування цілком доречні в цій справі, а це означає, що нібито негативне чи навіть вороже ставлення з боку гетеросексуальної більшості в Росії не може протиставлятися інтересам заявників у належному визнанні їхніх стосунків та їх охороні відповідно до закону.
Захист неповнолітніх від пропаганди гомосексуалізму
220. Уряд стверджував, що офіційне визнання одностатевих пар суперечить вирішальному принципу захисту неповнолітніх від пропаганди гомосексуалізму. Також стверджував, що це може завдати шкоди здоров’ю та моральності неповнолітніх і прищепити їм «викривлений образ соціальної еквівалентності традиційних і нетрадиційних шлюбних відносин»…
222. У будь-якому випадку Суд уже мав можливість прийняти рішення щодо законодавчої заборони пропаганди гомосексуалізму чи нетрадиційних сексуальних стосунків серед неповнолітніх у справі «Bayev and Others». У цьому рішенні Суд постановив, що «законодавчі положення, про які йде мова, втілюють упереджене ставлення гетеросексуальної більшості до гомосексуальної меншини» (див. згадане вище рішення § 68-69 і 91). Він дійшов висновку, що «приймаючи такі закони, влада зміцнює стигму та упередження та заохочує гомофобію, що несумісне з поняттями рівності, плюралізму та толерантності, властивими демократичному суспільству» (там само, § 83 ).
223. Суд не бачить підстав відступати від цього висновку в цій справі.
224. На підставі своєї оцінки Суд визнає, що жодна з підстав суспільних інтересів, висунутих Урядом, не переважає над інтересом заявників у належному визнанні та захисті законом їхніх відповідних відносин. Суд дійшов висновку, що держава-відповідач перевищила межі свого розсуду та не виконала свого позитивного зобов’язання щодо забезпечення права заявників на повагу до їхнього приватного та сімейного життя.
225. Отже, мало місце порушення статті 8 Конвенції.
2) «HOPPEN AND TRADE UNION OF AB AMBER GRID EMPLOYEES v. LITHUANIA», заява № 976/20) – Рішення від 17.01.2023 р.
Посилання на першоджерело: https://cutt.ly/E3ifO67
#Стаття 14 у поєднанні зі статтею 11 Конвенції
#Звільнення члена профспілки
#Стверджуване звільнення працівника за активну профспілкову діяльність
#Констатовано відсутність порушення Конвенції
Коротко суть справи: Заявниками по справі є: перший заявник, пан Haroldas Hoppen – який працював інженером електриком у компанії AB Amber Grid та другий заявник, – профспілка працівників підприємства AB Amber Grid.
Справа стосується скарги заявників на те, що першого заявника було звільнено з роботи в компанії AB Amber Grid через його роль у діяльності другого заявника – профспілки працівників цієї компанії. Обидва заявники скаржилися, що звільнення першого заявника порушило їхнє право на свободу асоціацій, що воно було дискримінаційним, і що їхні скарги не були належним чином розглянуті на національному рівні.
У 1993 році перший заявник почав працювати інженером-електриком у Каунаському національному газовому підприємстві. Згодом, зазначене підприємство було реорганізовано та створено AB Amber Grid. У серпні 2013 року перший заявник був призначений начальником відділу, який відповідав за захист газопроводів від корозії.
У подальшому, на підприємстві у 2017 р. у зв’язку із необхідністю проведення колективних переговорів з роботодавцем та прийняттям нового законодавства було створено профспілку. Першого заявника обрано до її правління та делеговано до групи з 4 осіб для участі у колективних переговорах із роботодавцем.
За словами заявників, 24 серпня 2017 року представник компанії усно запропонував першому заявнику залишити роботу, не наводячи жодних причин такої пропозиції. Перший заявник попросив, щоб пропозиція була представлена йому в письмовій формі.
28 серпня 2017 року перший заявник отримав від компанії письмову пропозицію залишити роботу за взаємною згодою сторін (див. пункт 102 нижче) із вихідною допомогою у дев’ятикратному розмірі його місячної заробітної плати. Він відхилив пропозицію.
3 жовтня 2017 року на засіданні правління профспілки-заявника перший заявник був обраний заступником голови профспілки.
Згодом компанія повідомила першого заявника про те, що відповідно до статті 168 § 3 Кодексу законів про працю (див. пункт 111 нижче), вона буде звертатися за згодою Державної інспекції праці (надалі «ДІП») на його звільнення «за бажанням роботодавця», з вихідною допомогою у шестикратному розмірі його місячної зарплати, як це передбачено статтею 59 Кодексу законів про працю (див. пункт 107 нижче).
Поки тривали колективні переговори, профспілка-заявник попросила компанію продовжити дію деяких положень попереднього колективного договору (див. пункт 5 вище), і компанія погодилася це зробити. 10 серпня 2018 року компанія та профспілка-заявник підписали новий колективний договір.
Першого заявника було звільнено 26 червня 2019 року.
Щодо запиту до ДІП
У запиті до ДІП, компанія стверджувала ряд підстав, з яких, на їх думку, перший заявник не відповідав займаній посаді, погано виконував свої обов’язки та стверджувала, що така ініціатива звільнення не пов’язана із профспілковою діяльністю першого заявника.
ДІП повідомила обох заявників про запит компанії і надала строк для подання їх письмових позицій.
Перший заявник подав письмову позицію відповідно до якої, він стверджував, що справжня мета його звільнення це помста за його профспілкову діяльність, він працює у компанії багато років і не має жодних стягнень, а навпаки, неодноразово заохочувався.
Другий заявник також заперечив твердження компанії щодо якості роботи першого заявника. Другий заявник надав письмові заяви, надані кількома працівниками компанії (підлеглими першого заявника та керівниками кількох інших відділів), у яких ці працівники описали свій позитивний досвід роботи з першим заявником.
11 грудня 2017 року ДІП задовольнив прохання компанії та дав згоду на звільнення першого заявника. Він зазначив, що відповідно до прецедентної практики Верховного Суду роль ДІП обмежувалася оцінкою того, чи був намір роботодавця звільнити працівника пов’язаним з діяльністю останнього та членством у профспілці, але не стосувався підстав звільнення, пов’язаних із невідповідністю посаді.
ДІП зазначив, що, проаналізувавши запит компанії та відповіді заявників, він не знайшов підстав вважати, що бажання AB Amber Grid звільнити першого заявника будь-яким чином пов’язане з його профспілковою діяльністю.
Судове оскарження у адміністративному суді
Заявником було подано скаргу на рішення ДІП до суду. Обґрунтовуючи свою позицію, заявник висунув ряд аргументів.
11 червня 2018 року Вільнюський регіональний адміністративний суд задовольнив скаргу першого заявника та скасував рішення ДІП. Суд постановив, що рішення ДІП було недостатньо обґрунтованим, оскільки в ньому не розглядалися жодні фактичні обставини чи підтверджуючі документи, надані першим заявником. Крім того, суд підтримав аргументи першого заявника про те, що AB Amber Grid мала отримати згоду профспілки-заявника, щоб мати можливість звільнити його.
ДІП та підприємством було подано апеляцію на вказане рішення суду першої інстанції, яка була задоволена Вищим адміністративним судом, рішення скасовано, а справу направлено до суду першої інстанції для повторного розгляду.
18 квітня 2019 року Вільнюський окружний адміністративний суд після нового розгляду відхилив скаргу першого заявника. Суд зауважив, що перший заявник не був єдиним працівником компанії, який брав активну участь у процесі укладення колективних переговорів. Рішення, прийняті профспілкою-заявником, приймалися колегіально; тому його звільнення не вплинуло на колективні переговори. Суд вважав, що ні той факт, що перший заявник брав участь у профспілковій діяльності, ні той факт, що повідомлення про звільнення було представлено йому під час колективних переговорів, не є достатніми для висновку, що бажання компанії звільнити його було пов’язане з профспілковою діяльністю. Суд також відхилив аргумент першого заявника про те, що критика його роботи почалася лише після того, як він став активним членом профспілки-заявника – матеріали справи показали, що його нібито неналежний стиль спілкування піддавався критиці певними підрядниками у 2015 та 2016 роках. На думку суду, позитивна думка деяких колег першого заявника про нього (див. пункт 26 вище) не служила для спростування тверджень компанії щодо його небажанню співпрацювати та його стилю одностороннього прийняття рішень. Нарешті, той факт, що двоє інших членів профспілки-заявника залишили свої робочі місця у 2017 році (див. пункт 40 вище), сам по собі не є доказом дискримінації, оскільки люди могли залишити роботу з багатьох різних причин, а перший заявник не надав жодних доказів того, що рішення, прийняті цими працівниками, якимось чином були пов’язані з їхнім членством у профспілці-заявнику.
Перший заявник подав апеляцію на вищезазначене рішення. Проте, Вищим адміністративним судом було відмовлено у її задоволенні.
Цивільний процес
Перший заявник подав позов до Вільнюського окружного суду, стверджуючи, що звільнення було незаконним й необґрунтованим, і просив поновити його на попередній посаді або перемістити на аналогічну посаду. Подібно до своїх попередніх скарг, він стверджував, що AB Amber Grid була зобов’язана отримати згоду профспілки-заявника перед його звільненням, оскільки Закон про профспілки є lex specialis по відношенню до Кодексу законів про працю. Перший заявник також стверджував, що його звільнили на дискримінаційних підставах.
6 січня 2021 року Вільнюський районний суд відхилив скаргу першого заявника.
По-перше, він зазначив, що спір щодо законності рішення ДІП вже було вирішено в адміністративному провадженні. Рішення, прийняте Вищим адміністративним судом у цьому провадженні, мало силу res judicata, і його висновки більше не могли бути оскаржені. Суд також постановив, що AB Amber Grid не була зобов’язана отримати згоду профспілки-заявника для звільнення першого заявника. Частина 3 статті 168 Трудового кодексу була застосовна в усіх випадках, коли роботодавець намагався звільнити працівника, який представляв інтереси працівників, і вона не передбачала винятків для членів профспілок.
Перший заявник подав апеляцію на вищезазначене рішення. Під час апеляційного провадження сторони висунули по суті ті самі аргументи, що й ті, які вони висунули у своїх попередніх поданнях.
22 квітня 2021 року Вільнюський регіональний суд відхилив апеляцію, подану першим заявником, і залишив без змін рішення суду нижчої інстанції.
Перший заявник подав апеляцію з питань права, в якій він надав по суті ті самі аргументи, що й ті, які він наводив у своїх попередніх поданнях. Однак 28 липня 2021 року Верховний Суд відмовив у прийнятті касаційної скарги до розгляду на тій підставі, що в ній не порушено важливих правових питань.
Згодом заявники двічі звертались до Конституційного суду з заявами про перевірку статей 59 і 168 § 3 Кодексу законів про працю на відповідність статті 50 Конституції, але в обох випадках суд відмовляв їм у прийнятті скарг.
Суть скарги: Заявники скаржилися, що звільнення першого заявника становило дискримінацію щодо нього на підставі його профспілкової діяльності, та що воно вплинуло на право другого заявника на свободу асоціацій. Вони також скаржилися на те, що національні органи влади та суди не розглянули їхні скарги належним чином. Заявники посилалися на пункт 1 статті 6, статтю 10, 11 і 14 Конвенції.
Заявники стверджували, що першого заявника було звільнено через його профспілкову діяльність, і що це становило дискримінацію щодо нього. Крім того, звільнення вплинуло на здатність другого заявника представляти інтереси працівників, оскільки, звільнивши члена правління, AB Amber Grid прагнула викликати страх серед членів профспілки-заявника та перешкодити іншим працівникам вступати до неї.
Заявники стверджували, що дозвіл роботодавцю звільнити виборного представника працівників без вагомих причин у принципі становив порушення свободи асоціацій. Вони стверджували, що стаття 59 Трудового кодексу не повинна застосовуватись до представників працівників. Щоб гарантувати, що останні були захищені від репресій з боку роботодавця, їх звільнення має бути дозволено лише за наявності дуже серйозних підстав – наприклад, коли відповідний працівник порушив закон, але не тоді, коли звільнення ґрунтувалося просто на суб’єктивному бажанні роботодавця, а останній не навів жодних важливих причин. Заявники стверджували, що вплив статті 59 на свободу об’єднання профспілок не було оцінено під час прийняття Кодексу законів про працю.
Заявники також стверджували, що участь ДІП у процесі звільнення члена правління профспілки-заявника втручалася в право останнього формувати власні керівні органи.
Окремі висновки ЄСПЛ:
148. … У цій справі Суд зазначає, що обидва заявники стверджували, що їхні конвенційні права були порушені звільненням першого заявника. Вони обидва скаржилися на ті самі факти та надали спільні аргументи щодо того, чому це звільнення та наступне судове провадження не відповідали різним положенням Конвенції. Тим не менш, Суд вважає, що ті самі факти по-різному вплинули на двох заявників – фізичну особу та профспілку. Він вважає, що щодо першого заявника скарги підлягають розгляду за статтею 14 Конвенції у поєднанні зі статтею 11, а щодо другого заявника доцільніше розглядати їх за статтею 11 Конвенції.
151. Суд повторює, що стаття 11 Конвенції захищає як працівників, так і профспілки. Подібно до того, як працівник повинен мати право вступати до профспілки, профспілка повинна мати право вільно обирати своїх членів (див. «Yakut Republican Trade-Union Federation v. Russia», №29582/09, § 30, та наведені там посилання).
152. Суд раніше визнав, що відсутність захисту працівників від дискримінації з боку роботодавця на підставі їх профспілкової діяльності може мати стримуючий ефект і перешкоджати іншим особам вступати в цю профспілку, що, у свою чергу, може призвести до її зникнення….
153. … Заперечення Уряду щодо прийнятності ґрунтувалося в основному на аргументі про те, що першого заявника було звільнено з причин, не пов’язаних з його профспілковою діяльністю (порівняйте доводи Уряду по суті у пункті 177 нижче). Однак цей аргумент буде розглянуто на стадії розгляду по суті та не має жодного відношення до статусу жертви профспілки-заявника.
154. Таким чином, заперечення Уряду щодо прийнятності відхиляється.
193. Між сторонами не було суперечок щодо того, що AB Amber Grid вважається відповідно до національного законодавства державною компанією (див. пункт 119 вище) з огляду на той факт, що понад 96% її акцій належить іншій компанії, яка належить до держави (див. пункт 190 вище). Суд також бере до уваги той факт, що його діяльність стосується розподілу природного газу, який можна розглядати як суспільну функцію.
194. Водночас, відповідно до статуту, AB Amber Grid є приватною юридичною особою з обмеженою відповідальністю, і її органи управління приймають рішення незалежно (див. пункт 121 вище). Його правовою формою є акціонерне товариство, а його діяльність регулюється, серед інших правових документів, Законом про акціонерні товариства (див. пункти 120 і 121 вище). Таким чином, вона регулюється в основному законодавством про компанії та знаходиться під контролем та управлінням її керівних органів… Суд також зазначає, що AB Amber Grid не має жодних урядових чи інших повноважень, окрім тих, що надаються звичайним приватним правом під час здійснення своєї діяльності, і що вона підпорядковується юрисдикції звичайних, а не адміністративних судів
(b) Загальні принципи
196. Суд повторює, що свобода профспілок є не самостійним правом, а окремим аспектом свободи об’єднання, як визнається статтею 11 Конвенції…
197. Стаття 11 Конвенції надає членам профспілки право на те, щоб їхня профспілка була почута з метою захисту своїх інтересів, але не гарантує їм жодного особливого ставлення з боку держави. Конвенція вимагає, щоб згідно з національним законодавством профспілки мали можливість, за умов, що не суперечать статті 11, боротися за захист інтересів своїх членів (див. «Sindicatul “Păstorul cel Bun” v. Romania», №2330/09, § 134).
198. Працівник або робітник повинен мати право вступати або не вступати до профспілки без застосування санкцій або перешкод (див. «Associated Society of Locomotive Engineers and Firemen (ASLEF) v. the United Kingdom», №11002/05, § 39).
199. Суть права вступати до профспілки для захисту своїх інтересів полягає в тому, що працівники повинні мати право давати вказівки або дозволяти профспілці робити подання їхнім роботодавцям або вживати заходів на підтримку їхніх інтересів від їх імені. Якщо працівникам перешкоджати в цьому, їхня свобода бути членом профспілки для захисту своїх інтересів стає ілюзорною. Роль держави полягає в тому, щоб переконатися, що членам профспілок не перешкоджають і не обмежують використання своєї профспілки для представництва в спробах регулювати їхні відносини з роботодавцями (див. згадане вище рішення у справі «Wilson, National Union of Journalists and Others», § 46).
200. З метою гарантування змістовного та ефективного характеру прав профспілок національні органи влади повинні забезпечити, щоб непропорційні покарання не залякували представників профспілок у зв’язку із їх прагненнями виражати та захищати інтереси своїх членів (див. «Trade Union of the Police in the Slovak Republic and Others», згадане вище, § 55).
201. З огляду на делікатний характер соціальних і політичних питань, пов’язаних із досягненням належного балансу між відповідними інтересами праці та менеджменту, а також з огляду на високий ступінь розбіжності між національними системами в цій сфері, Договірні Держави користуються широкими можливостями розуміння того, як можна забезпечити свободу профспілок і захист професійних інтересів членів профспілок.
202. Нарешті, Суд повторює, що відповідно до статей 11 і 14 Конвенції від держав вимагається створити судову систему, яка забезпечує реальний і ефективний захист від дискримінації проти профспілок (див. згадане вище рішення у справі «Danilenkov and Others», § 124).
(с) Застосування згаданих принципів у цій справі
203. Суд має перевірити, чи надала національна правова система заявникам реальний та ефективний захист від стверджуваної дискримінації на основі профспілкової діяльності (стосовно першого заявника) та стверджуваного порушення права на свободу асоціацій (у другого заявника). Суд зазначає, що заявники висунули кілька аргументів у цьому відношенні: по-перше, вони стверджували, що національне законодавство саме по собі було недостатнім для захисту профспілок та їхніх членів, а по-друге, що SLI та суди не змогли належним чином розглянути їхні скарги. Суд розгляне ці аргументи по черзі.
210. Заявники стверджували, що існує суперечність між двома законодавчими положеннями: стаття 21 § 1 Закону про профспілки, що вимагає від роботодавців отримати згоду профспілки на звільнення одного з її членів, тоді як стаття 168 § 3 Кодексу Законів про працю вимагає згоди ДІП (див. пункт 158 вище). У цьому відношенні Уряд також стверджував, що сам Кодекс законів про працю передбачає, що він має перевагу над іншими правовими актами (див. пункт 179 вище).
211. Аргументи заявників щодо конфлікту між двома законодавчими положеннями розглянув Вільнюський окружний суд. Цей суд встановив, що саме стаття 168 § 3 Кодексу законів про працю, а не стаття 21 § 1 Закону про профспілки, повинна була застосовуватися, оскільки стаття 168 § 3 не виключає жодну категорію працівників зі сфери її застосування. Суд також зазначив, що в будь-якому випадку стаття 21 § 1 Закону про профспілки застосовується до звільнення з ініціативи роботодавця не з вини працівника, але не до звільнення за бажанням роботодавця.
212. … Беручи до уваги мотиви, наведені Вільнюським окружним судом, а також беручи до уваги аргументи Уряду щодо переваги Трудового кодексу над суперечливими правовими інструментами, Суд вважає, що спосіб, у який конфлікт між двома правовими положеннями було вирішено в справі заявників не був явно помилковим чи довільним.
213. Заявники стверджували, що звільнення працівника, який був членом правління профспілки, без його згоди та після втручання з боку державного органу (ДІП) суперечило свободі профспілки формувати власні керівні органи.
214. Суд повторює, що стаття 11 Конвенції не забезпечує будь-якого особливого ставлення до профспілок або їх членів і залишає кожній державі вільний вибір засобів, які будуть використані для забезпечення свободи профспілки захищати професійні інтереси її членів (див. «Ognevenko v. Russia», №44873/09, § 56 і справи, наведені в ньому). Він також повторює, що Договірні держави мають широку свободу розсуду щодо того, як можуть бути забезпечені свобода профспілок і захист професійних інтересів членів профспілок.
215. На думку Суду, статтю 11 Конвенції не можна тлумачити як таку, що вимагає від Договірних держав передбачити у своєму внутрішньому законодавстві, що член або лідер профспілки не може бути звільнений без згоди цієї профспілки. Він зазначає, що жодна така вимога не передбачена відповідними конвенціями МОП, і що Рекомендація МОП № 143 натомість посилається на «вимогу консультації, консультативного висновку або згоди незалежного органу, державного чи приватного, або спільного органу, перш ніж звільнення представника працівників стане остаточним»…
216. Заявники також оскаржували компетентність і неупередженість ДІП, але Суд вважає, що ці аргументи слід розглянути під час вивчення того, чи ця процедура була ефективною у справі заявників. Як би там не було, він вважає, що той факт, що згода профспілки (другого заявника) не була потрібна для того, щоб роботодавець міг звільнити першого заявника, сам по собі не суперечить правам працівників, гарантованим Конвенцією.
217. Заявники також скаржилися на необхідність порушити два окремих провадження – адміністративне та цивільне. Вони стверджували, що така подвійність невиправдано затягнула процес і перешкодила обом судам оцінити всі відповідні обставини (див. пункт 163 вище).
219. У цій справі заявники не порушували питання про тривалість провадження в національних органах влади, і Суд не бачить необхідності розглядати це питання за власною ініціативою. Щодо їхньої скарги на те, що суди не належним чином розглянули їхні доводи, то Суд розгляне її під час оцінки ефективності адміністративного та цивільного провадження у цій справі. Однак, оскільки заявники скаржаться на подвійність провадження як таку, Суд визнає, що ця подвійність не може вважатися такою, що суперечить вимогам Конвенції.
Щодо ефективності проваджень
(і) Адміністративне провадження у ДІП та адміністративному суді
221. Заявники стверджували, що ДІП загалом був упереджений на користь роботодавців….
223. Більше того, Суд поділяє позицію заявників, що, хоча Кодекс законів про працю прямо вимагав від них надати «висновок» на запит роботодавця, ДІП у своєму рішенні відхилив їхні подання як такі, що ґрунтуються на «суб’єктивних уявленнях» і не мають в якості доказів (див. пункти 29 і 162 вище).
224. Суд також зазначає, що аргументація ДІП була короткою і, що аргументи заявників щодо стверджуваної дискримінації розглядалися поверхнево. Він також бере до уваги твердження заявників про те, що ДІП визнав відсутність будь-якої методології для оцінки того, чи причини, наведені роботодавцем, справді пов’язані з профспілковою діяльністю працівника (див. пункт 160 вище)….
225. Нарешті, Суд не може ігнорувати той факт, що заявники не були повідомлені про рішення, прийняте ДІП (див. пункт 30 вище). Незважаючи на те, що запит було подано до ДІП компанією AB Amber Grid, її рішення явно вплинуло на права заявників…
226. У світлі всіх вищезазначених обставин, взятих разом, Суд визнає, що під час процедури в ДІП заявникам не було надано достатніх процесуальних гарантій, щоб мати можливість ефективно оскаржити запит компанії.
227. Зважаючи на це, Суд зауважує, що рішення ДІП було згодом розглянуто адміністративними судами, які мали повну юрисдикцію щодо цього питання, включаючи повноваження скасувати це рішення. Таким чином, Суд не повинен констатувати порушення Конвенції, якщо він переконається, що недоліки, виявлені в процедурі перед ДІП, були виправлені в ході судового перегляду, здійсненого адміністративними судами…
232. Як би там не було, Суд зауважує, що Вільнюський регіональний адміністративний суд детально розглянув аргументи заявників щодо стверджуваної дискримінації першого заявника на підставі його профспілкової діяльності. Цей суд взяв до уваги роль першого заявника в процесі колективних переговорів і вплив його звільнення на цей процес; він відхилив твердження першого заявника про те, що він ніколи не отримував жодної критики щодо своєї роботи до того, як приєднався до профспілки-заявника; крім того, він пояснив, чому вважав несуттєвим той факт, що деякі з колег першого заявника мали позитивну думку про нього або що двоє інших членів профспілки залишили свої роботи (див. пункт 46 вище). Згодом ці висновки підтвердив Вищий адміністративний суд (див. пункт 58 вище). Відповідно, Суд переконаний, що адміністративні суди ретельно розглянули основні аргументи заявників щодо стверджуваної дискримінації та надали відповідні та достатні причини для їх відхилення.
236. Суд вважає, що ні окремі обставини звільнення першого заявника, ні загальне ставлення компанії до профспілки-заявника та її членів не були такими, щоб незалежний спостерігач міг зробити обґрунтований висновок про те, що профспілкова діяльність першого заявника могла зіграти основну роль у рішенні його роботодавця звільнити його Таким чином, Суд дійшов висновку, що заявники не змогли довести доказами prima facie дискримінації першого заявника на підставі його членства в профспілці та пов’язаної з нею діяльності.
238. У світлі вищевикладеного та дослідивши матеріали, якими він володіє, Суд переконався, що під час провадження в адміністративних судах заявники мали реальну та ефективну можливість представити свої аргументи щодо стверджуваної дискримінації та що ці аргументи були належними, що розглядаються адміністративними судами.
(іі) Цивільне провадження
240. Заявники стверджували, що звільнення було проведено не згідно із законом. Зокрема, вони стверджували, що національні суди помилилися, коли встановили, що стаття 59 Трудового кодексу була застосовна до AB Amber Grid – заявники стверджували, що компанія була власністю держави і, отже, виключена зі сфери застосування цього закону.
241. Національні суди відхилили тлумачення заявників статті 59 Кодексу законів про працю. Вони встановили, що це положення виключає зі сфери його застосування, серед іншого, державні підприємства, тобто підприємства, які були засновані з використанням державних активів або передані державі відповідно до процедури, передбаченої законом (див. пункти 107 і 118 вище). Навпаки, AB Amber Grid була акціонерною компанією, більшість акцій якої належала державі. Це відповідало визначенню державної компанії згідно з національним законодавством (див. пункти 75 і 119 вище). Суди постановили, що державним компаніям, на відміну від державних підприємств, Кодекс законів про працю не забороняє звільняти працівників за статтею 59 і що це положення не слід тлумачити розширювально (див. пункти 75 і 83 вище). Суд зауважує, що на момент розгляду справи заявників національними судами апеляційний суд уже дійшов такого ж висновку в іншій справі, яка стосується тієї ж компанії
242. … Суд вважає, що тлумачення національними судами того, що є державним підприємством у розумінні статті 59 Кодексу законів про працю, не можна вважати довільним або явно необґрунтованим, і тому він не має підстав замінювати оцінку національних судів своєю оцінкою.
243. Крім того, заявники стверджували, що суди в цивільному процесі не змогли належним чином оцінити причини, надані компанією. Заявники вважали, що звільнення було необґрунтованим, і що наведені компанією причини не мали фактичної основи, що вказувало на те, що справжньою причиною звільнення була профспілкова діяльність першого заявника
244. Суд зауважує, що згідно зі статтею 59 Трудового кодексу та відповідною національною прецедентною практикою це положення надає роботодавцям право на певний розсуд під час звільнення працівників. Однак цей розсуд не є необмеженим. Зокрема, при розгляді скарг, поданих звільненими працівниками, суди повинні оцінювати, зокрема , чи дійсно існували причини, наведені роботодавцем, а також чи були вони законними та достатніми для виправдання звільнення; тягар доведення лежить на роботодавці.
245. У цій справі суди встановили, що AB Amber Grid намагався звільнити першого заявника з причин, пов’язаних з його поведінкою на роботі, його поганими стосунками з колегами та підрядниками та недостатніми лідерськими та управлінськими навичками. Вони зазначили, що компанія – для ілюстрації цих причин – надала конкретні приклади ситуацій, у яких перший заявник не зміг належним чином виконати певні завдання; ці приклади були підтверджені свідченнями, наданими його керівниками, і листуванням електронною поштою (див. пункти 71-73 і 80 вище). Суд повторює, що такі питання, як вага, яку національні суди надають конкретним доказам або висновкам чи оцінкам, наданим їм для розгляду, не підлягають перегляду Суду. Він не повинен діяти як орган четвертої інстанції і, отже, не ставитиме під сумнів оцінку національних судів, окрім випадків, коли їхні висновки можна вважати довільними або явно необґрунтованими…
Він переконаний, що національні суди провели адекватну оцінку причин, наданих компанією для звільнення першого заявника, і що їхні рішення не були довільними чи явно необґрунтованими.
246. Крім того, Суд бере до уваги пояснення Уряду щодо процесуальних гарантій, наданих заявникам під час цивільного провадження (див. пункт 192 вище). Дійсно, у матеріалах, якими володіє Суд, немає жодних ознак того, що національні суди не взяли до уваги будь-які важливі докази або що заявникам не було надано належної можливості представити свою справу.
247. Відповідно, Суд не має підстав сумніватися в тому, що з огляду на відповідну національну прецедентну практику щодо статті 59 Кодексу законів про працю та оцінку, здійснену судами у справі, що розглядається, у цивільному судочинстві було достатньо гарантії проти будь-якого можливого необґрунтованого звільнення першого заявника на підставі його профспілкової діяльності
(ііі) Висновок
248. У світлі вищевикладеного, Суд не має підстав вважати, що національна правова база була недостатньою для захисту заявників від стверджуваної дискримінації на основі профспілкової діяльності (щодо першого заявника) або стверджуваного порушення права на свободу асоціацій (щодо другого заявника). Що стосується ефективності національного провадження, хоча процедура в ДІП не відповідала відповідним вимогам Конвенції, ці недоліки згодом були усунені судами, і як в адміністративному, так і в цивільному провадженні заявникам було надано реальний і ефективний захист від стверджуваних порушення їх прав.
249. Відповідно, не було порушено прав першого заявника за статтею 14 Конвенції у поєднанні зі статтею 11, а також не було порушення прав другого заявника за статтею 11 Конвенції.