Сам по собі факт перебування заявника під контролем правоохоронців не свідчить про провокацію, якщо він не діяв шляхом примусу, погроз і т.д., а обвинувачений не був поставлений у такі несприятливі умови, що спонукали до вчинення злочину та діяв на підставі своєї волі

Постанова ВС від 11.12.2019 р. у справі № 415/6262/17. https://cutt.ly/I8fVkJh

Кримінальне правопорушення: ч. 1, 2 ст. 307 ККУ

#Закупний (особа, що під прикриттям закупає наркотики) під контролем правоохоронців, не обов’язково свідчення провокації

#Закупний, що перебуває під контролем правоохоронців, але не вмовляє, не переконує іншим чином, не впливає на обвинуваченого для продажу наркотиків, не свідчить на користь провокації

Сам по собі факт перебування заявника під контролем правоохоронців не свідчить про провокацію, якщо він не діяв шляхом примусу, погроз і т.д., а обвинувачений не був поставлений у такі несприятливі умови, що спонукали до вчинення злочину та діяв на підставі своєї волі.

Аналогічна позиція з приводу відсутності провокуючого впливу та дій обвинуваченого за його доброї волі висловлена у справі № 750/7023/18.

Висновок ВС: Суд першої інстанції обґрунтовано дійшов до висновку, що закупний діяв під контролем співробітників поліції з метою викриття фактів збуту наркотичних засобів обвинуваченою ОСОБА_1, але це не впливало на можливість останньої відмовитись від продажу наркотичних засобів. Обвинувачена була вільна у виборі своїх дій. Закупний не допомагав обвинуваченій вчиняти злочин, не впливав на її дії ні шляхом умовлянь, ні шляхом завищення вартості наркотичного засобу, при цьому жодних заходів примусу до обвинуваченої не вчинялося, вона не була поставлена у такі несприятливі обставини, які би спонукали її до вчинення злочину.

Ці обставини не заперечувала в судовому засіданні і сама засуджена, яка відповідала суду, що закупний її не умовляв і наркотичний засіб вона продала йому не через те, що його життєва історія якимсь чином вплинула на неї. ОСОБА_2 відразу після закупки добровільно видав працівникам правоохоронних органів наркотичний засіб.

Таким чином, суд зробив правильний висновок про те, що згідно з вищенаведеними фактами, які в сукупності доповнюють один одного, і свідчать що поведінка ОСОБА_2 не була визначальною для вчинення ОСОБА_1 злочину, а надані прокурором докази з очевидністю вказують на відсутність провокування ОСОБА_1 на збут наркотичних засобів та беззаперечно доводять, що кримінальна діяльність засудженої ґрунтувалась виключно на її волі й не була наслідком провокації з боку працівників поліції чи їх агента, що також узгоджується з правовими позиціями Європейського Суду з прав людини у справі «Секейра проти Португалії».

Джерело: «Заборона провокації злочину: практика Верховного Суду. Частина. 2. Провокація в справах про наркотики» – збірка, підготовлена Олексієм Гурою, членом Національної асоціації адвокатів України, лектором Вищої школи адвокатури НААУ.

Збірка* доступна для ознайомлення і завантаження за посиланням: https://cutt.ly/RwqGPsjO