Сам по собі факт того, що заявник (він же особа, що купував наркотичні засоби) є фігурантом кримінального провадження, а отже можливий вплив правоохоронців на нього, ще не свідчить про провокацію

Постанова ВС від 10.09.2019 р. у справі № 357/3524/16-к https://cutt.ly/O8fC88f

Кримінальні правопорушення: ч. 1, 2 ст. 307 КК, ч. 1 ст. 309 КК

#заявник_під_КП_ще_не_провокація

Кейс цікавий тим, що ВС поставив під сумнів висновки першої та апеляційної інстанції щодо наявності провокації, зробивши висновок, що сам по собі факт того, що заявник (він же особа, що купував наркотичні засоби) є фігурантом кримінального провадження, а отже можливий вплив правоохоронців на нього, ще не свідчить про провокацію.

Також, ВС укотре нагадав, про те, що при наданні оцінки доводам про провокацію, суд має оцінювати поведінку усіх учасників спеціальної операції: і заявника (він же свідок і особа, що купувала наркотики) і обвинувачених. Зазначений підхід повністю відповідає підходу щодо аналізу провокації у білокомірцевих злочинах.

Висновки ВС: Висновки суду про те, що у провадженні мала місце провокація злочинів, оскільки 28.10.2015 ОСОБА_6 (ОСОБА_3) було надано письмову згоду на залучення до конфіденційного співробітництва та проведення інших негласних слідчих (розшукових) дій органу досудового розслідування, а вже 12.11.2015 року за його наполяганням - обвинувачений ОСОБА_1 поїхав купувати психотропну речовину у ОСОБА_8 є незрозумілими, неаргументованими та неспроможними.

Оскільки ні судом першої, ні судом апеляційної інстанції не обґрунтовано та належним чином не мотивовано тверджень про те, що участь покупця у негласних слідчих розшукових діях у вказаний у вироку проміжок часу, є безумовною ознакою провокації. А посилання у вироку на те, що в звичайних умовах, без підбурювання свідка, обвинувачені не вчинили б інкримінованих їм злочинів, тобто мала місце провокація, - нічим іншим не підтверджується.

Сам по собі факт притягнення особи, якою надано згоду на залучення до конфіденційного співробітництва - ОСОБА_6, до кримінальної відповідальності, не може свідчити про безумовну наявність провокації злочину з боку правоохоронних органів. Для оцінки факту наявності провокації суду слід провести розмежування між підбурюванням до вчинення злочину та з’ясувати чи змушували заявника до скоєння злочину. Так, при вирішенні питання про наявність активної провокації суду необхідно було врахувати й реакцію самих обвинувачених ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на пропозицію покупця, встановити, що роль правоохоронних органів була дійсно надмірною, а роль агента була визначаючим фактором.

Джерело: «Заборона провокації злочину: практика Верховного Суду. Частина. 2. Провокація в справах про наркотики» – збірка, підготовлена Олексієм Гурою, членом Національної асоціації адвокатів України, лектором Вищої школи адвокатури НААУ.

Збірка* доступна для ознайомлення і завантаження за посиланням: https://cutt.ly/RwqGPsjO