Критерії провокації злочину з боку правоохоронців
Постанова ВС від 23.01.2020 р. у справі № 535/83/18. https://cutt.ly/V8fVnYt
Кримінальне правопорушення: ч. 1 ст. 309, ч. 2 ст. 307 КК
#критерії_провокації_у_справах_про_наркотики
У вказаному кейсі ВС з посиланням на ЄСПЛ виділив 3 критерії провокації:
1) оцінка пасивності дій правоохоронців;
2) чи було би вчинено злочин без втручання правоохоронців;
3) чи були вагомі причини оперативної закупівлі.
Окрім того, ВС, певною мірою, зроблено висновок, що ж саме є підбурюванням: 1) коли до прийняття рішення про вчинення злочину обвинуваченим таємний агент неодноразово заохочував особу до вчинення злочину або 2) коли агент сприяє утвердженню в особи рішення про вчинення злочинних дій.
І навпаки, визначено, що вираження абстрактної готовності покупця, купити наркотики, не є підбурюванням і провокацією.
Висновки ВС: Так, для визначення провокації злочину ЄСПЛ встановив, зокрема, такі критерії: 1) чи були дії правоохоронних органів активними, чи мало місце з їх боку спонукання особи до вчинення злочину, наприклад, прояв ініціативи у контактах з особою, повторні пропозиції незважаючи на початкову відмову особи, наполегливі нагадування, підвищення ціни вище середньої; 2) чи було би скоєно злочин без втручання правоохоронних органів; 3) вагомість причин проведення оперативної закупівлі, чи були у правоохоронних органів об’єктивні дані про те, що особу було втягнуто у злочинну діяльність і чи була суттєвою ймовірність вчинення нею злочину.
Отже, згідно з практикою ЄСПЛ застосування особливих методів ведення слідства – зокрема, агентурних методів – саме по собі не може порушувати право особи на справедливий суд. Ризик провокації з боку працівників правоохоронних органів, викликаний указаними методами, означає, що їх використання повинно бути суворо регламентованим. Для застосування цих методів у правоохоронних органів мають бути докази на підтвердження аргументу про схильність особи до вчинення злочину.
Перевіривши доводи, викладені в касаційній скарзі захисника, щодо провокації злочину з урахуванням зазначених критеріїв, Суд дійшов висновку, що встановлені судами попередніх інстанцій обставини свідчать про те, що органи досудового розслідування діяли у пасивний спосіб і не підбурювали засудженого до вчинення злочину. Так, підбурювання мало б місце тоді, коли таємний агент перед тим, як було прийнято рішення про закупку і продаж наркотиків, неодноразово б заохочував засудженого до вчинення злочину (або сприяв утвердженню у прийнятті такого початкового рішення засудженим). Втім, докази ясно показують, що така пропозиція була лише загальним абстрактним виразом готовності таємного агента заплатити певну суму грошей за поставлені наркотики, після чого ОСОБА_1 добровільно продовжував спілкуватися з ним, щоб отримати особисту користь від абстрактної готовності «покупця» купувати наркотики. Звернення таємного агента в цьому випадку не було обов’язковою умовою для злочинної діяльності засудженого, тобто дії, якої в іншому випадку він би не вчинив. Навпаки, навіть без агента під прикриттям ОСОБА_1 вчиняв злочини у сфері обігу наркотичних засобів, за які він був засуджений.
Джерело: «Заборона провокації злочину: практика Верховного Суду. Частина. 2. Провокація в справах про наркотики» – збірка, підготовлена Олексієм Гурою, членом Національної асоціації адвокатів України, лектором Вищої школи адвокатури НААУ.
Збірка* доступна для ознайомлення і завантаження за посиланням: https://cutt.ly/RwqGPsjO