Зупинення провадження в цивільній справі та принцип найкращих інтересів дитини

Пропонується розглянути питання на конкретному прикладі. Шляхом надання відповіді на максимально практичне питання - щодо необхідності та правових підстав зупинення розгляду справи про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів до вирішення справи (набрання рішенням законної сили) за позовом батька дитини, платника аліментів, про оспорювання батьківства. Пропонується розглянути варіант, коли платник аліментів є заявником клопотання про зупинення.

Почнемо із принципу найкращих інтересів дитини. В обох справах, наведених у прикладі, дитина не є безпосереднім учасником судового процесу, але вирішення справи вплине на права та інтереси дитини. Відтак, у обох справах суди повинні керуватися принципом забезпечення найкращих інтересів дитини. Принцип забезпечення/дотримання найкращих інтересів дитини закріплений на національному та міжнародному рівні.

Згідно ч.8 ст.7 СК України – «Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини».

Нормою ст.3 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 року, ратифікованої постановою ВРУ від 27.02.1991 року (далі – Конвенція про права дитини) встановлено – «В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини».

Відповідно до ч.1 ст.18 Конвенції про права дитини – «Держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування».

Принцип найкращих інтересів дитини розкрито у правових висновках Верховного Суду. Зокрема, у Постанові ВС від 20.07.2022 року у справі №761/25101/20 Суд зазначає:

«Відповідно до пункту 1 статті 3 Конвенції про права дитини дитина наділяється правом на те, щоб її найкращі інтереси оцінювалися і бралися до уваги як першочергове міркування при прийнятті відносно неї будь-яких дій або рішень як у державній, так і у приватній сфері.

Найкраще забезпечення інтересів дитини - це право, принцип і правила процедури, які засновані на оцінці усіх елементів, що відображають інтереси дитини у конкретних обставинах.

При оцінці та визначенні найкращих інтересів дитини з метою прийняття рішення про застосування тієї чи іншої конкретної міри належить діяти в наступному порядку:

1) з урахуванням конкретних обставин справи слід визначити, в чому полягають відповідні елементи оцінки найкращих інтересів, наповнити їх конкретним змістом і визначити значимість кожного з них у співвідношенні з іншими;

2) з цією метою необхідно слідувати правилам, що забезпечують юридичні гарантії та належну реалізацію цього права.

При оцінці та визначенні найкращих інтересів дитини підлягають врахуванню наступні базові елементи:

(а) погляди дитини,

(б) індивідуальність дитини,

(в) збереження сімейного оточення і підтримання відносин,

(г) піклування, захист і безпека дитини,

(ґ) вразливе положення,

(д) право дитини на здоров'я,

(е) право дитини на освіту (висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 04 серпня 2021 року у справі №654/4307/19).

Далі зупинимося на процесуальному аспекті та правозастосовній практиці. Правові підстави для зупинення провадження у справі визначені у статтях 251 та 252 ЦПК України.

У прикладі, через який ми розглядаємо питання «Зупинення провадження в цивільній справі та принцип найкращих інтересів дитини», можливий варіант обґрунтування платником аліментів клопотання про зупинення провадження у справі про стягнення неустойки (пені) до вирішення судом справи про оспорювання батьківства – п.6 ч.1 ст.251 ЦПК України: Суд зобов’язаний зупинити провадження у справі у разі: об’єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об’єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду».

Сторона процесу має право заявити таке клопотання, але має мотивувати «об’єктивну неможливість». При цьому варто враховувати три важливі моменти.

По-перше, під час вирішення обох справ із прикладу всі учасники судових процесів повинні керуватися принципом найкращих інтересів дитини. Згідно практики ЄСПЛ та Верховного Суду у справах, що стосуються прав та інтересів дітей, з урахуванням обставин справи, права та інтереси дітей можуть превалювати над правами батьків. Зазначимо декілька правових висновків ВС та ЄСПЛ.

Постанова ВС від 20.07.2022 року у справі №761/25101/20: «Аналіз наведених норм права, практики Європейського суду з прав людини дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об’єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків».

Постанова ВС від 12.01.2022 року у справі №663/724/19: «Найкращі інтереси дитини є предметом основного піклування батьків. Найкращі інтереси дитини можуть залежно від їх характеру та серйозності перевищувати інтереси батьків».

Рішення ЄСПЛ «Хант проти України» від 07.12.2006 року, параграф 54: «між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров’ю чи розвитку дитини».

По-друге, в ч.4 ст.263 ЦПК України закріплено обов’язок суду враховувати практику ВС: «При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених в постановах Верховного Суду» правозастосовну практику даної норми. Верховний Суд має досить усталену та чітку позицію щодо застосування норми п.6 ч.1 ст.251 ЦПК України. Зазначимо декілька постанов ВС.

Постанова ВС у складі Об’єднаної палати КСЦ від 14.02.2022 року у справі №357/10397/19: «Метою зупинення провадження у справі згідно з пунктом 6 частини першої статті 251 ЦПК України є виявлення обставин (фактів), які не можуть бути з’ясовані та встановлені в цьому провадженні, але мають значення для справи, провадження у якій зупинено. Об’єктивна неможливість розгляду справи до вирішення іншої справи полягає у тому, що рішення суду в іншій справі встановлює обставини, які впливають на збирання та оцінку доказів у справі, провадження у якій зупинено, зокрема факти, що мають преюдиційне значення.

З огляду на вимоги закону для вирішення питання про зупинення провадження у справі суду слід у кожному конкретному випадку з’ясовувати: як пов’язана справа, яка розглядається, зі справою, що розглядається іншим судом; чим обумовлюється об’єктивна неможливість розгляду справи.

Отже, необхідність у зупиненні провадження у справі виникає у випадку, якщо неможливо прийняти рішення у даній справі до ухвалення рішення в іншій справі. Тобто між справами, що розглядаються, повинен існувати тісний матеріально-правовий зв’язок, який виражається в тому, що факти, встановлені в одній із справ, будуть мати преюдиційне значення для іншої справи.

Разом із тим, необхідно враховувати, що відповідно до пункту 6 частини першої статі і 251 ЦПК України суд не може посилатися на об’єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

У постанові Верховного Суду України 07 жовтня 2015 року у справі № 6-1367цс15 зазначено, що «зупинення провадження у справі - це тимчасове припинення судом вчинення процесуальних дій під час судового розгляду із визначених у законі об’єктивних підстав, які перешкоджають подальшому розгляду справи і щодо яких неможливо передбачити їх усунення. Межі зупинення провадження у справі не повинні призводити до зменшення розумного строку розгляду справи. В справі, яка переглядається, суть спірних правовідносин полягає у вирішенні питання щодо правомірності звільнення з роботи позивача. Проте, вирішуючи питання про зупинення провадження у справі, яка переглядається, суд на порушення вимог пункту 4 частини першої статті 201 ЦПК України не вказав конкретну іншу справу та обставину, до вирішення якої зупиняється провадження у справі, у чому саме полягає взаємозв’язок предметів розгляду інших справ, а також у чому полягає передбачена законом неможливість розгляду зазначеної справи до розгляду іншої справи, та зупинив провадження у справі усупереч принципу ефективності судового процесу, направленому на недопущення затягування розгляду справи. При цьому суди взагалі не аналізували та не встановлювали у визначеному законом порядку, чи дійсно від наслідку розгляду іншої справи залежить прийняття рішення у зазначеній цивільній справі».

Постанова ВС від 26.10.2022 року у справі № 206/6366/17: «У постанові Верховного Суду в складі Об’єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2022 року зроблено висновок, що метою зупинення провадження у справі згідно з пунктом 6 частини першої статті 251 ЦПК України виявлення обставин (фактів), які не можуть бути з’ясовані та встановлені в цьому провадженні, але мають значення для справи, провадження у якій зупинено. Об’єктивна неможливість розгляду справи до вирішення іншої справи полягає у тому, що рішення суду в іншій справі встановлює обставини, які впливають на збирання та оцінку доказів у справі, провадження у якій зупинено, зокрема факти, що мають преюдиційне значення.

Із урахуванням вимог закону для вирішення питання про зупинення провадження у справі суду потрібно у кожному конкретному випадку з’ясовувати, як справа, що розглядається, пов’язана з іншою справою, яка є на розгляді іншого суду, та чим обумовлюється об’єктивна неможливість розгляду справи.

Отже, нагальна потреба в зупиненні провадження у справі виникає у разі, якщо неможливо постановити рішення у певній справі до ухвалення судового рішення в іншій. Тож між справами, що одночасно розглядаються, повинен існувати безпосередній матеріально-правовий зв’язок, який знаходить прояв у тому, що факти, встановлені в одній із справ, будуть мати преюдиційне значення для іншої справи.

Водночас, варто враховувати, що відповідно до пункту 6 частини першої статті 251 ЦПК України суд не може посилатися на об’єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про те, що зібрані докази дозволяли встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду у справі, що переглядається».

Постанова ВС від 16.12.2022 року у справі № 757/31164/20: «Для вирішення питання про зупинення провадження у справі суду необхідно у кожному конкретному випадку з’ясовувати: як пов’язана справа, яка розглядається, зі справою, що розглядається іншим судом; чим обумовлюється об’єктивна неможливість розгляду справи.

Отже, необхідність в зупиненні провадження у справі виникає у випадку, якщо неможливо прийняти рішення у цій справі до ухвалення рішення в іншій справі. Тобто між справами, що розглядаються, повинен існувати тісний матеріально-правовий зв’язок, який виражається в тому, що факти, встановлені в одній із справ, будуть мати преюдиційне значення для іншої справи.

Наявність у суді справи № 757/21768/14-ц, … не може бути перешкодою для розгляду цієї справи, оскільки зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду, тому обґрунтованими є висновки судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні клопотання про зупинення провадження в цій справі».

Також, Верховний Суд у своїх висновках звертає увагу на те, що застосування формального підходу до вирішення питання про зупинення провадження у справі може мати наслідком порушення права особи на справедливий суд, що передбачене ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, елементом якого є реальний та ефективний доступ до правосуддя та розгляд справи протягом розумного строку. Для прикладу наведемо декілька постанов ВС.

Постанова ВС від 22.12.2021 року у справі №452/1872/20: «Зупинивши провадження у справі, суд порушив право позивача на розумні строки розгляду справи. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Разом із тим не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення ЄСПЛ у справі Жоффр де ля Прадель проти Франції» від 16 грудня 1992 року).

У справі «Беллет проти Франції» від 04 грудня 1995 року ЄСПЛ зазначив, що «стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права».

Пунктом 1 статті 6 Конвенції визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Розумність тривалості судового розгляду має визначатися з огляду на обставини справи та наступні критерії: складність справи, поведінка заявника та компетентних органів, а також важливість предмета позову для заявника у справі (рішення ЄСПЛ у справі «Фрідлендер проти Франції» від 27 червня 2000 року).

Отже, колегія суддів вважає, що судом апеляційної інстанції було порушено процесуальні норми у процесі розгляду справи, що є підставою для скасування оскаржуваної ухвали апеляційного суду.

Зіставлення змісту наведених суджень із розумінням положень пункту 6 частини першої статті 251 ЦПК України переконує у тому, що оскаржуване судове рішення про зупинення провадження у справі не може бути залишене у силі, оскільки висновки, зазначені в ньому, є необґрунтованими, таке зупинення суперечить принципу ефективності судового процесу, направленому на недопущення затягування розгляду справи, й перешкоджає подальшому провадженню у справі, а, отже, відповідно до частини шостої статті 411 ЦПК України підлягає скасуванню з направленням справи для продовження її розгляду до цього ж суду».

Постанова ВС від 03.05.2018 року у справі №752/9802/17: «Крім того, зупинивши провадження у справі, суд порушив право позивача на розумні строки розгляду справи. …

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції», визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Розумність тривалості судового розгляду має визначатися з огляду на обставини справи та наступні критерії: складність справи, поведінка заявника та компетентних органів, а також важливість предмета позову для заявника у справі (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Фрідлендер проти Франції»).

Враховуючи викладене, суди у порушення частини першої статті 157, пункту 4 частини першої статті 201 ЦПК України 2004 року формально розглянули заяву про зупинення провадження у справі та дійшли неправильного висновку про її задоволення, оскільки таке зупинення суперечить принципу ефективності судового процесу, направленому на недопущення затягування розгляду справи, й перешкоджає подальшому провадженню у справі».

По-третє, необхідно враховувати обмеження передбачені ч.2 ст.252 ЦПК України: «Не допускається зупинення провадження у справі про стягнення аліментів з підстави наявності спору про батьківство (материнство), визначення місця проживання дитини, про участь одного з батьків або родичів у вихованні дитини, спілкуванні з дитиною».

За умов, запропонованих у прикладі, може бути застосовано аналогію закону (ч.9 ст.10 ЦПК України), оскільки, прямою нормою не закріплено обмеження для зупинення провадження у справі про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів з підстави наявності спору про батьківство (материнство). Але відносини і право на стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів є подібні за змістом відносинам та праву на стягнення аліментів – «Якщо спірні відносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону)» - ч.9 ст.10 ЦПК України.

Реальна справа, згідно умов у запропонованому прикладі.

Справа № 692/100/23 про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів. Відповідач, платник аліментів, подав до суду заяву про зупинення провадження у справі до набрання законної сили рішенням у справі за його позовом про виключення актового запису про батька з актового запису про народження дитини. Суд відмовив у задоволенні заяви про зупинення провадження у справі, своє рішення мотивував обмеженням передбаченим ч.2 ст.252 ЦПК України та аналогією закону. Цитата з ухвали від 24.04.2023 року: «Стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів за своєю природою є схожим з стягненням аліментів, оскільки це також є коштами для утримання дитини, а отже суд приходить до висновку, що розгляд цивільної справи за позовом ОСОБА_3 про виключення актового запису про батька з актового запису про народження дитини не є перешкодою для розгляду даної справи».

Як підсумок. Із зазначених норм права та правозастосовної практики вбачається, що питання зупинення провадження у будь-якій справі не може бути вирішено із застосуванням формального підходу. Адже, ухвалення такого рішення може мати наслідком порушення процесуальних та конвенційних прав учасника справи.

Що стосується саме категорії справ, у яких зачіпаються інтереси дитини і відповідно на першому місці має бути принцип найкращих інтересів дитини, то варто пам’ятати:

засади якими керується Верховний Суд, ухвалюючи рішення у справах що стосуються інтересів дітей та користуватися напрацюваннями правозастосовної практики ЄСПЛ та Верховного Суду щодо тлумачення та застосування принципу найкращих інтересів дитини;
обмеження встановлені нормою ч.2 ст.252 ЦПК України;
правила застосування аналогії закону та аналогії права (ч.9 ст.10 ЦПК України).

Наостанок правовий висновок ВС щодо особливостей статусу та позиції дитини у судовому процесі, про який в першу чергу варто згадувати при підготовці до справи, яка може зачепити інтереси дитини.

Постанова ВС від 21.07.2021 року у справі №404/3499/17: «Дитина є найбільш вразливою стороною в ході будь-яких сімейних конфліктів, оскільки на її долю випадає найбільше страждань та втрат. Судовий розгляд сімейних спорів, у яких зачіпаються інтереси дитини, є особливо складним, оскільки в його процесі вирішуються не просто спірні питання між батьками та іншими особами, а визначається доля дитини, а тому результат судового розгляду повинен бути спрямований на захист найкращих інтересів дитини».

Підготувала Людмила Гриценко, адвокат, медіатор, член Комітету з сімейного права НААУ, національний експерт Ради Європи, співзасновник ЮГ «Право».

Зареєструватися на найближчі заходи Людмили Гриценко:

Вебінар «Строки в цивільному процесі через призму карантину та воєнного стану». https://cutt.ly/V6PIXNV

Вебінар «Роль та значення Висновку психолога в цивільних (в т.ч. сімейних) та кримінальних провадженнях». https://cutt.ly/i6PI1CM