Публікації лектора
Визнання права власності та набувальна давність: як обрати ефективний спосіб захисту? – Людмила Гриценко
Про визнання права власності та набувальну давність розповіла адвокат, медіатор, національний експерт Ради Європи, співзасновник ЮГ "Право" Людмила Гриценко під час заходу з підвищення кваліфікації адвокатів, що відбувся у Вищій школі адвокатури НААУ.
Гриценко Людмила
06.11.2024

Лекторка докладно проаналізувала разом з учасниками визнання права власності та набувальну давність, а саме:

 

1.  Визнання права власності як спосіб захисту права.

2.  Судові та позасудові способи захисту права власності.

3.  “Типові помилки”, в обранні такого способу захисту права, як визнання права власності на прикладах з судової практики.

4.  Набувальна давність як один з способів визнання права власності.

 

У рамках характеристики визнання права власності акцентовано на наступному:

 

  1. Визнання права власності як спосіб захисту права

 

Постанова ВП ВС від 14.12.2021 року Справа №344/16879/15-ц:

 

Майновими правами визнаються будь-які права, пов`язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовими частинами права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права (права на провадження діяльності, використання природних ресурсів тощо) та права вимоги (абзац третій частини другої статті 3 Закону України від 12 липня 2001 року № 2658-ІІІ «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність»).

 

У теорії цивілістики під майновими правами розуміється:

1) у широкому значенні речового права суб`єктивне цивільне право як таке, що стосується майнових цінностей і має грошову оцінку, наприклад, право власності на похідні права, зобов`язальні права (права з договорів, що укладаються з приводу передання майна у власність або користування), майнові права інтелектуальної власності, корпоративні права, тощо;

2) у вузькому значенні - як суб`єктивне право, яке здатне бути самостійним об`єктом обороту; тобто у разі передання майнового права набувач отримує його як можливість претендування на майно або вчинення власних дій відносно майна.

 

Крім того, вказане питання було предметом дослідження як у рішеннях ЄСПЛ, так і Верховного Суду України та Верховного Суду. Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

 

Концепція «майна» в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися «правом власності», а відтак і «майном» (пункт 98 рішення ЄСПЛ щодо прийнятності заяви у справі «Броньовські проти Польщі», заява № 31443/96; пункт 22 рішення ЄСПЛ від 10 березня 2011 року у справі «Сук проти України», заява № 10972/05; пункт 74 рішення ЄСПЛ «Фон Мальтцан та інші проти Німеччини» від 02 березня 2005 року, заяви № 71916/01, 71917/01 та 10260/02).

 

У контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції об`єктами права власності можуть бути, у тому числі, «легітимні очікування» та «майнові права» (рішення ЄСПЛ від 23 жовтня 1991 року у справі «Пайн Велі Девелопмент Лтд. та інші проти Ірландії», заява № 12742/87; ухвала ЄСПЛ від 13 грудня 1984 року щодо прийнятності заяви S. v. the United Kingdom, № 10741/84). Відповідно до пунктів 21, 24 рішення від 01 червня 2006 року у справі «Федоренко проти України» (№ 25921/02) ЄСПЛ вказав, що право власності може бути «існуючим майном» або «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи «законними сподіваннями» отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована ЄСПЛ і в справі «Стреч проти Сполучного Королівства», заява № 44277/98).

 

В іншій справі «Н.К.М. проти Угорщини» (NKM v. Hungary, скарга № 66529/11) у рішенні від 14 травня 2013 року ЄСПЛ зазначив, що «правомірні очікування» підлягають захисту як власне майно і майнові права. У постанові від 30 січня 2013 року № 6-168цс12 Верховний Суд України визначив майнове право як «право очікування», яке є складовою частиною майна як об`єкта цивільних прав. Майнове право - це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений деякими, але не всіма правами власника майна, і яке свідчить про правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно або інше речове право на певне майно в майбутньому.

 

Визначення майнового права як права очікування та повноваження власника таких прав надано у висновках Верховного Суду України, викладених у постановах від 30 січня 2013 року у справі № 6-168цс12, від 15 травня 2013 року у справі № 6-36цс13, від 04 вересня 2013 року у справі № 6-51цс13, від 24 червня 2015 року у справі № 6-318цс15, від 04 листопада 2015 року у справі № 6-1920цс15, від 18 листопада 2015 року у справі № 6-1858цс15, від 02 грудня 2015 року у справах № 6-1502цс15 та № 6-1732цс15, від 10 лютого 2016 року у справі № 6-2124цс15, від 16 березня 2016 року у справі № 6-290цс16, від 23 березня 2016 року у справі № 6-289цс16, від 30 березня 2016 року у справах № 6-3129цс15 та № 6-265цс16, від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2994цс15, від 25 травня 2016 року у справі № 6-503цс16, від 07 грудня 2016 року у справі № 6-1111цс16.

 

Вказане свідчить про те, що громадяни мають бути впевненими у своїх законних очікуваннях, а також у тому, що набуте ними на законних підставах право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано. … Реєстрація права власності на нерухоме майно є лише офіційним визнанням права власності з боку держави (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі N 911/3594/17).

 

Також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі N 680/214/16 та від 07 квітня 2020 року у справі N 916/2791/13 зроблено висновок про те, що державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним з юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для підтвердження права власності, а самостійного значення для виникнення права власності немає. Така реєстрація визначає лише момент, з якого держава визнає та підтверджує право власності за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення такого права.

 

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

 

Застосування будь-якого способу захисту цивільного права має бути об'єктивно виправданим та обґрунтованим, а саме: повинно реально відновлювати наявне порушене, оспорене або невизнане право, такий спосіб має відповідати характеру правопорушення та цілям судочинства та не може суперечити принципу верховенства права.

 

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Таке право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

 

Такий правовий висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі N 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі N 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі N 569/17272/15-ц, від 02 липня 2019 року у справі N 48/340, від 19 травня 2020 року у справі N 916/1608/18.

 

Визнання права як універсальний спосіб захисту абсолютних та виключних прав і охоронюваних законом інтересів передбачене у статті 16 ЦК України.

 

 

2.  Судові та позасудові способи захисту права власності

 

Можливості позасудового врегулювання, які часто залишаються поза увагою:

 

  • Ситуація №1 Спадкове майно на території АРК. Нотаріус відмовляє в оформленні спадщини, так як немає відомостей про інших спадкоємців, які могли прийняти спадщину, видає постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії. Людина звертається до суду з позовом про визнання права власності в порядку спадкування. Суд відмовляє у відкритті провадження – бо є передбачений законом позасудовий спосіб врегулювання спору, а саме:

 

В умовах проведення антитерористичної операції законодавцем створено позасудовий механізм для реалізації спадкових прав спадкоємців осіб, які померли на території непідконтрольній України. Даний механізм розписаний у декількох нормативно-правових актах:

1) Закон України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» (ч.1 ст.3) – «Для цілей цього Закону тимчасово окупованою територією визначається: сухопутна територія тимчасово окупованих Російською Федерацією територій України, водні об’єкти або їх частини, що знаходяться на цих територіях; (в ЗУ внесли зміни, раніше, ам було вказано тимчасово окупована територія АРК.

 

2) Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України (пункт 1.13. Розділ ІІ Глава 10) – «1.13. Місце відкриття спадщини підтверджується: довідкою про реєстрацію/останнє місце проживання виконавчого органу сільської, селищної або міської ради, сільського голови (у разі якщо відповідно до закону виконавчий орган сільської ради не утворено), що здійснює реєстрацію, зняття з реєстрації місця проживання особи на території відповідної адміністративнотериторіальної одиниці, на яку поширюються повноваження відповідної сільської, селищної або міської ради, або іншим документом, що може підтверджувати відповідний факт (копія актового запису про смерть, домова книга тощо). Місце відкриття спадщини не може підтверджуватись свідоцтвом про смерть. Якщо останнє місце проживання спадкодавця було на території України, де органи державної влади України тимчасово не здійснюють свої повноваження, нотаріусу подається відповідна заява спадкоємця.

 

3. Інформаційний лист «Деякі питання оформлення спадкових прав на майно, яке знаходиться на тимчасово окупованій території України та на території проведення антитерористичної операції. Особливості відчуження нерухомого майна, що знаходиться на непідконтрольній Україні території». Видавник: Спільно: Відділ методичного забезпечення та інформаційно-аналітичної роботи НПУ; Комісія НПУ з питань співробітництва з органами державної влади та місцевого самоврядування; 29 червня 2017 року – «1. Місце відкриття спадщини, яка знаходиться на непідконтрольній Україні території. Як свідчить практика, інформація щодо останнього місця проживання спадкодавця на непідконтрольній Україні території вказується спадкоємцями у відповідних заявах про прийняття/відмову від прийняття спадщини тощо. При прийнятті відповідних заяв нотаріус повинен роз’яснити спадкоємцям положення статті 27 Закону України «Про нотаріат» щодо відповідальності за подання неправдивих відомостей. Водночас, звертаємо увагу, що довідки, видані органами та установами, діяльність яких є незаконною, є недійсними і не створюють правових наслідків.

 

4. Визначення кола спадкоємців за законом, які прийняли спадщину, що знаходиться на непідконтрольній Україні території. З огляду на те, що є труднощі в отриманні такої інформації на непідконтрольній Україні території, відомості про наявність/відсутність осіб, які постійно проживали, тобто були зареєстровані зі спадкодавцем на час відкриття спадщини зазначаються спадкоємцями у відповідних заявах. При цьому, нотаріус має роз’яснити спадкоємцям положення статті 27 Закону України «Про нотаріат» щодо відповідальності за подання неправдивих відомостей, а також наслідки прийняття спадщини іншими спадкоємцями (за згодою спадкоємців або через суд) з урахуванням норм статті 1280 ЦКУ, яка передбачає порядок перерозподілу спадщини». Тобто, Никифорова О.І. має можливість оформити спадщину після смерті матері в нотаріальному порядку. Для цього необхідно подати нотаріусу заяву в якій зазначити, що інших спадкоємців які б прийняли спадщину після смерті матері – немає. Далі, за наявності всіх потрібних документів, нотаріус має право видати свідоцтво про право на спадщину.

 

Тобто, тут існує позасудовий спосіб: спадкоємець подає заяву про прийняття спадщини, в якій зазначає про наявність/відсутність інших спадкоємців. Нотаріус заводить спадкову справу і за наявності необхідних документів – видає свідоцтво про право на спадщину за законом/за заповітом. В такій ситуації такий спосіб захисту, як визнання права може бути не ефективним (бо є позасудові способи захисту).

  • Ситуація №2 Після смерті спадкодавця відкрилась спадщина. До спадкової маси входить квартира. З документів на квартиру є тільки довідка видана кооперативом про виплату пайового внеску. Відомостей в державному реєстрі речових прав – не має. Нотаріус відмовляє у видачі свідоцтва про право на спадщину. Людина подає до суду позов про визнання права власності в порядку спадкування. Суд відмовляє у відкритті провадження – бо є передбачений законом позасудовий спосіб врегулювання спору, а саме:

 

ПОРЯДОК державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень 66. Для державної реєстрації права власності на підставі заяви спадкоємця подаються документи, необхідні для відповідної реєстрації, передбачені статтею 27 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень” та цим Порядком, що підтверджують набуття спадкодавцем права власності на нерухоме майно, витяг із Спадкового реєстру про наявність заведеної спадкової справи та документ, що містить відомості про склад спадкоємців, виданий нотаріусом чи уповноваженою на це посадовою особою органу місцевого самоврядування, якими заведено відповідну спадкову справу. Державна реєстрація права власності на підставі заяви спадкоємця проводиться шляхом внесення до Державного реєстру прав відомостей про суб’єкта права власності - спадкодавця з обов’язковим зазначенням відомостей про смерть такої особи. У разі коли нерухоме майно розташоване в межах декількох територій - Автономної Республіки Крим, областей, м. Києва чи м. Севастополя, державна реєстрація прав проводиться в межах однієї території, що обрана заявником.

 

Тобто – спочатку реєструється право власності спадкодавця (через ЦНАП/органи нотаріату), наступний крок – отримання свідоцтва про право на спадщину.

 

3.  “Типові помилки”, в обранні такого способу захисту права, як визнання права власності на прикладах з судової практики:

 

 

  • Щодо принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди: Правова позиція ВС Постанова від 20.01.2021 р. у справі N 318/1274/18

 

При відсутності окремої цивільно-правової угоди щодо земельної ділянки при переході права власності на об'єкт нерухомості, як і у справі, яка переглядається, слід враховувати те, що зазначена норма закріплює загальний принцип цілісності об'єкта нерухомості, спорудженого на земельній ділянці, з такою ділянкою (принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди). За цією нормою визначення правового режиму земельної ділянки перебувало у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачався роздільний механізм правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникали при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, споруджену на земельній ділянці, та правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на вказану нерухомість. Враховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди, слід зробити висновок, що земельна ділянка слідує за нерухомим майном, яке придбаває особа, якщо інший спосіб переходу прав на земельну ділянку не визначено умовами договору чи приписами законодавства.

 

При застосуванні положень статті 120 ЗК України у поєднанні з положеннями статті 125 ЗК України у редакції, що була чинною, починаючи з 1 січня 2002 року, слід виходити з того, що у випадку переходу у встановленому законом порядку права власності на об'єкт нерухомості, розміщений на земельній ділянці, що перебуває у власності особи, яка відчужила зазначений об'єкт нерухомості, у набувача останнього право власності на відповідну земельну ділянку виникає одночасно із виникненням права власності на такий об'єкт, розміщений на цій ділянці. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на розміщену на ній нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об'єкта права власності.

 

Тобто за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 120 ЗК України, особи, які набули права власності на будівлю чи споруду, стають власниками земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику.

 

  • Щодо пред'явлення позову про визнання права власності за набувальною давністю: Правова позиція ВС постанова від 28.04.2020 р. у справі N 552/1354/18

 

Позов про визнання права власності за набувальною давністю не може заявляти особа, яка володіє ним за волею власника і завжди знала, хто є власником цього майна.

 

Статтею 328 ЦК України визначено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

 

Частиною 1 статті 344 ЦК України встановлено, що особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.

 

Володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності; володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності. Разом із цим добросовісність свідчить про те, що володілець майна не знав і не міг знати про те, що він володіє чужим майном, тобто ті обставини, які обумовили його володіння, не давали і не могли давати володільцю сумніву щодо правомірності його володіння майном.

 

Тобто, давність володіння є добросовісною, якщо особа при заволодінні майном не знала і не повинна була знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.

 

За набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно та майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.

 

  • Про наявність умов, за яких можливе набуття права власності за набувальною давністю: Правова позиція ВС у справі від 04.07.2018 р. N 539/1605/16-ц

 

Згідно з частиною першою статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено ЦК України.

 

При вирішенні спорів, пов'язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке:

• володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності;

• володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна; володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності. Набуття права власності на чужі речі можливе лише за наявності наступних умов:

• законний об'єкт володіння,

• добросовісність володіння,

• відкритість володіння,

• давність володіння та його безперервність (строк володіння).

 

Тобто, набуття права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх вказаних умов у сукупності.

 

Відмовляючи у задоволенні позову, місцевий суд на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, дійшов вірного висновку про те, що позивач не набула право власності на спірний житловий будинок за набувальною давністю, оскільки не могла не знати про те, що спірний будинок належить на праві власності її сину. Позивач не є добросовісним набувачем, а відкритість і безперервність користування спірним майном не є достатніми підставами для набуття права власності на нього за правилами статті 344 ЦК України.

 

4.  Набувальна давність як один з способів визнання права власності

 

Способи набуття права власності:

  1. Первинні -тобто такі, які не залежать від прав попереднього власника на майно.

  2. Похідні - за яких право власності на майно переходить до власника від його попередника в порядку правонаступництва.

 

Отже, підставою первинного способу набуття права власності є правопороджуючі юридичні факти, а для похідного - правовідносини, які виникли на підставі відповідних юридичних фактів.

 

ЦК України розглядає набувальну давність як первинний спосіб набуття права власності, який поширюється на випадки фактичного безпідставного володіння чужим майном за певних умов.

 

Позиція ВП ВС (Постанова від 14.05.2019 року):

«Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у Ч.1 ст. 344 ЦК України:

  • наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт;

  • законність об`єкта володіння;

  • добросовісність заволодіння чужим майном;

  • відкритість володіння;

  • безперервність володіння;

  • сплив установлених строків володіння;

  • відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю.

 

Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).

 

Першоджерело: https://tinyurl.com/2nyuw7tz