Обмежувальний припис як інструмент захисту прав дітей через призму практики ВС за 2022–2023 роки

Домашнє насильство — одна із форм насильства, інформування про яке здійснюється в рамках акції «16 днів проти насильства». У національному законодавстві статус постраждалого від домашнього насильства мають діти, відносно яких безпосередньо було вчинено насильство і діти, в присутності яких вчинено акт насильства. Спеціальним нормативно-правовим актом обмежувальний припис визначено інструментом, що спрямований на забезпечення безпеки постраждалої від домашнього насильства особи. У правозастосовній практиці існують різні підходи щодо застосування обмежувальних приписів для захисту дітей. На прикладі декількох постанов Верховного Суду пропоную оглянути, на що саме суди звертають увагу під час розгляду заяви про видачу обмежувального припису, поданої в інтересах дитини.

Приклад 1. Постанова ВС від 30.11.2022 року у справі № 761/39551/21 https://tinyurl.com/2zw5z5se

У цій справі жінка подала до суду заяву про видачу обмежувального припису відносно колишнього чоловіка, діючи у своїх інтересах та в інтересах їх малолітнього сина. У заяві зазначала, що колишній під час та після розірвання шлюбу вчиняв відносно неї домашнє насильство в різних формах, застосування фізичного насильства відбувалося також при дитині. У своїй заяві жінка просила видати обмежувальний припис, яким вжити заходів тимчасового обмеження прав та покладення обов’язків на зацікавлену особу відносно самої жінки та дитини.

Суд першої інстанції заяву про видачу обмежувального припису задовольнив частково, а саме в частині встановлення заходів тимчасового обмеження прав та покладення обов’язків на зацікавлену особу відносно жінки. У частині задоволення вимог стосовно дитини — відмовив. Суд вважав, що відсутні підстави для задоволення заяви в частині обмеження побачень та спілкування колишнього чоловіка з їх спільним сином, оскільки не були підтверджені наявними в матеріалах справи доказами обставини щодо вчинення останнім по відношенню до сина дій, які мають ознаки домашнього насильства. Колишній чоловік жінки оскаржив рішення в частині видачі обмежувального припису для забезпечення безпеки заявниці як особи постраждалої від домашнього насильства. Апеляційний суд скаргу зацікавленої особи задовольнив: рішення суду першої інстанції скасував в оскаржуваній частині та постановив нове судове рішення, яким заяву про видачу обмежувального припису стосовно заявниці залишив без задоволення. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду, а рішення суду першої інстанції залишив в силі.

Тобто, в частині вжиття заходів для забезпечення безпеки дитини судове рішення (про відмову в задоволенні вимог) не оскаржувалося і набрало законної сили. Специфіка розгляду заяв про видачу та продовження обмежувальних приписів полягає в тому, що їх розгляд здійснюється в порядку окремого провадження. Зокрема, варто звернути увагу, що згідно ч. 3 ст. 294 ЦПК України справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду. Інші особливості розгляду цих справ встановлені цим розділом. При цьому один з елементів принципу змагальності є «Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи та на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом» — ч. 3 ст. 12 ЦПК України. Під час розгляду заяв про видачу обмежувального припису суди доволі часто застосовують принцип змагальності до заявника. Це окремий виклик в правозастосовній практиці — знайти баланс між обов’язком додержання загальних правил, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду та дотриманням самих загальних правил, зокрема, правил доказування, в яких втілюється принцип змагальності.

З тексту Постанови вбачається, що дитина проживає з матір’ю, і між батьками існує спір щодо визначення місця проживання дитини. Суд ухвалив рішення про вжиття заходів тимчасового обмеження прав та покладення обов’язків на чоловіка лише відносно матері дитини. При цьому залишається відкритим питання, яким чином батько буде реалізовувати свої права на спілкування з дитиною під час дії обмежувального припису відносно матері дитини. У такому випадку було б доцільно одразу розв'язувати питання про визначення особи, яка забезпечить «передання» дитини батькові для побачень задля дотримання рішення суду про видачу обмежувального припису.

Приклад 2. Постанова ВС від 16.11.2022 у справі № 214/4179/21 https://tinyurl.com/y8k5c935

Жінка просила суд видати обмежувальний припис відносно колишнього чоловіка, яким вжити заходів для забезпечення її безпеки та безпеки двох їх малолітніх дітей. Вказувала, що діти систематично ставали свідками фізичного та психологічного насильства зацікавленою особою відносно неї, старшому синові чоловік забороняв заходити до будинку, утримував у себе особисті речі дітей та заявниці, у тому числі й одяг. Суд першої інстанції заяву задовольнив, встановив заходи тимчасового обмеження прав зацікавленої особи та поклав на нього відповідні обов’язки, в тому числі обмежив спілкування батька з дітьми. Апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції з підстав порушення норм процесуального права та ухвалив нове рішення, яким задовольнив заяву та видав обмежувальний припис (резолютивна частина постанови апеляційного суду в частині задоволення заявлених вимог, звучить так як і в скасованому рішенні суду першої інстанції).

Верховний Суд не погодився з висновками суду апеляційної інстанції в частині видачі обмежувального припису, спрямованого на забезпечення безпеки малолітніх дітей із встановленням відповідних заходів тимчасового обмеження прав їх батька та покладення на нього обов’язків з огляду на наступне. ВС вказав: «Задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції не врахував, що заявниця, окрім посилання на відкрите кримінальне провадження, повідомлення ОСОБА_2 про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого статтею 126–1 КК України (домашнє насильство), та висновок експерта, не надала суду належних й допустимих доказів на підтвердження фактів вчинення домашнього насильства щодо малолітніх дітей, а також ризиків, які можуть настати у майбутньому у зв'язку із невчиненням щодо останнього обмежувального припису, що є її процесуальним обов’язком у силу статей 12, 81 ЦПК України».

Верховний Суд скасував рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду в частині вирішення заяви про видачу обмежувального припису, спрямованого на забезпечення безпеки малолітніх дітей, із встановленням відповідних заходів тимчасового обмеження прав зацікавленої особи та покладення на нього обов’язків, ухвалити в цій частині нове рішення — про відмову.

В обґрунтування свого рішення ВС також вказав, що суд апеляційної інстанції помилково відхилив посилання зацікавленої особи на те, що постановою слідчого у кримінальному провадженні за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст.126–1 КК України, відмовлено у визнанні малолітніх дітей потерпілими.

З обставин даної справи вбачається, що суд касаційної інстанції не врахував особливостей розгляду справ в порядку окремого провадження та застосував до заявниці правила змагальності, про що прямо вказав у своєму рішенні. Не знаючи всіх обставин справи та не будучи знайомим з матеріалами справи важко сказати чи дійсно були підстави для задоволення заяви про видачу обмежувального припису в частині малолітніх дітей, але в будь-якому випадку виникає питання чи було судом дотримано баланс між найкращими інтересами дітей та правом батька на спілкування з дітьми, правами дітей на «збереження зв’язку» із батьком.

Приклад 3. Постанова ВС від 27.04.2023 у справі № 369/365/22 https://tinyurl.com/mu28jm8p

Заявниця просила суд визначити тимчасові обмеження прав батька спільної дитини відносно неї та малолітньої доньки. На підтвердження своїх вимог надала суду два висновки спеціалістів, в яких зазначено про виявлені ознаки сексуального розбещення з боку батька відносно доньки та надано рекомендації щодо обмеження спілкування батька з дитиною.

Рішенням суду першої інстанції, яке залишене без змін постановою апеляційного суду, заяву про видачу обмежувального припису задоволено повністю. Верховний Суд залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій та зазначив у Постанові: «У справі, що переглядається, суди зробили обґрунтований висновок про наявність підстав для застосування обмежувального припису як тимчасового заходу на підставі встановлених обставин справи та наявних доказів, а також наявних обґрунтованих ризиків вчинення зацікавленою особою домашнього насильства щодо заявника та її малолітньої дитини ОСОБА_4, у результаті чого ухвалили обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального і процесуального права.

Твердження Заінтересованої особи про те, що заява про видачу обмежувального припису є лише способом розв'язання питання про усунення заінтересованої особи від користування спірним майном є безпідставними, оскільки життя та здоров’я, недоторканність і безпека заявника та її малолітньої дитини ОСОБА_4, як найвища соціальна цінність переважають над правом заінтересованої особи на її житло, а тому допускається його обмеження, оскільки втручання держави у це право через механізм обмежувального припису є виправданим, якщо суд встановив підстави для застосування цього обмежувального припису».

У цій справі суди вважали підставним висновок про задоволення заявлених вимог щодо жінки та дитини. При цьому в матеріалах справи були наявні два висновки спеціалістів з різних установ, які надала заявниця в обґрунтування своїх вимог.

Приклад 4. Постанова ВС від 27.07.2023 року у справі № 165/1696/22 https://tinyurl.com/26wz3wzs

У заяві про видачу обмежувального припису жінка просила суд застосувати до заінтересованої особи спеціальні заходи захисту щодо протидії домашньому насильству, зокрема, встановити заходи тимчасового обмеження його прав з покладенням на нього обов’язків щодо заявниці та їх доньки.

Рішенням суду першої інстанції, залишеним без змін постановами апеляційного та касаційного судів, заяву було задоволено: видано обмежувальний припис, встановлено заходи тимчасового обмеження прав з покладенням таких обов’язків: 1) заборонено наближатися ближче ніж на 200 м до місця проживання (перебування) заявниці та їх дочки; 2) заборонено перебувати в місці проживання (перебування) заявниці та їх дочки.

Задовольняючи заяву про видачу обмежувального припису, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що надані заявницею до суду письмові документи підтверджують факти систематичного вчинення щодо неї психологічного та фізичного насильства з боку колишнього чоловіка, їх тривалий характер, існування високого ризику вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства. Колегія суддів Верховного Суду погодилася з такими висновками судів попередніх інстанцій.

З постанови ВС вбачається, що суди дійшли висновку про необхідність захисту заявниці у порядку, передбаченому Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству». При цьому з яких саме мотивів суди вирішили задовольнити вимоги в частині що стосується дитини — не вбачається з тексту постанови. Хоча заява задоволена повністю.

З чотирьох справ, описаних для прикладу можна зробити висновок про відсутність єдиної чіткої позиції Верховного Суду в правозастосуванні обмежувальних приписів задля захисту прав дітей. Попри пряму норму процесуального права не застосовувати правила змагальності під час розгляду справ окремого провадження суди покладають на сторону заявника обов’язок доведення обставин, на які він посилається як на підставу своїх вимог, що нерідко є підставою для відмови в задоволенні заяви. Також в рішеннях про видачу обмежувального припису відносно одного з батьків для забезпечення безпеки дітей суди підіймають питання про правомірність втручання в права батьків та дітей та висновки ЄСПЛ, в тому числі в рішеннях проти України, щодо необхідності дотримання балансу між правами дітей та батьків. Варто зауважити, що однією з особливостей обмежувального припису є тимчасовість його дії. І при ухваленні рішення про видачу обмежувального припису суд встановлює обмеження прав батьків на строк до шести місяців. Тим паче, що застосування таких обмежувальних заходів є легітимним задля збереження найвищої соціальної цінності, якою в Конституції визначено життя та здоров’я людини, її честь та гідність. Як висновок можна вказати, що практика застосування обмежувального припису для захисту прав дітей потребує вдосконалення та уніфікації.

Матеріал підготувала Людмила Гриценко, адвокат, медіатор, член Комітету з сімейного права НААУ, член команди Центру «Адвокат дитини»

Зареєструватися на найближчі заходи із захисту прав дитини:

Права дитини та гарантії доступу до правосуддя, в т.ч. через систему БПД, в умовах воєнного стану (Захід для адвокатів, які надають БВПД). https://tinyurl.com/hsaorgua315

Людмила Гриценко