Відмова батьків від лікування дитини: підстави, порядок та наслідки в огляді законодавства і практики
Здебільшого проблематика дитячо - батьківських відносин з лікарями та медичним персоналом зводиться до порядку і умов отримання згоди на медичне втручання малолітньому і неповнолітньому пацієнту та визначення випадків, в яких згода такого пацієнта чи його законного представника на медичне втручання не потрібна. У цьому матеріалі увагу приділено законодавчим засадам і практичним аспектам можливості відмови батьків від надання дитині медичної допомоги.
Передусім варто наголосити на положеннях Конвенції ООН про права дитини, які гарантують пріоритет забезпечення найкращих інтересів дитини (ст.3), право дитини, здатної сформулювати власні погляди, вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що її торкаються (ст.12), а також визнання права дитини на користування найбільш досконалими послугами системи охорони здоров'я та засобами лікування хвороб і відновлення здоров'я. (ст.24)
Конституція України визнає людину, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпеку найвищою соціальною цінністю. Стаття 49 Основного Закону закріплює право кожного на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування.
Обов'язок батьків піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток унормовані ч. 2 ст. 150 Сімейного кодексу України. За змістом ч.2 ч.3 ст.155 СКУ батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Держава гарантує дитині право на охорону здоров’я, безоплатну кваліфіковану медичну допомогу в державних і комунальних закладах охорони здоров’я, сприяє створенню безпечних умов для життя і здорового розвитку дитини, раціонального харчування, формуванню навичок здорового способу життя (ст. 6 Закону України “Про охорону дитинства”). Права, обов’язки та відповідальність батьків за виховання та розвиток дитини унормовані у ст. 12 вказаного Закону.
Важливо, що у разі відмови від надання дитині необхідної медичної допомоги, якщо це загрожує її здоров’ю, батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність згідно з законом. Відповідно до ч.7 ст. 12 Закону України “Про охорону дитинства” медичні працівники у разі критичного стану здоров’я дитини, який потребує термінового медичного втручання, зобов’язані попередити батьків або осіб, які їх замінюють, про відповідальність за залишення дитини в небезпеці.
Розкриваючи питання відмови від лікування пропоную послугуватися приписами ст.ст. 34, 43 Основ законодавства України про охорону здоров'я. http://surl.li/abpqe
Як відомо, в силу ст. 34 Основ лікуючий лікар обирається пацієнтом або призначається йому в установленому цими Основами порядку. Обов'язками лікуючого лікаря є своєчасне і кваліфіковане обстеження та лікування пацієнта. Пацієнт вправі вимагати заміни лікаря.
Лікар має право відмовитися від подальшого ведення пацієнта, якщо останній не виконує медичних приписів або правил внутрішнього розпорядку закладу охорони здоров’я, за умови, що це не загрожуватиме життю пацієнта і здоров’ю населення. Лікар не несе відповідальності за здоров’я особи в разі відмови останньої від медичних приписів або порушення пацієнтом встановленого для нього режиму.
Корелюється такому підходу закріплені в ст.43 Основ положення щодо згоди пацієнта на медичне втручання.
Якщо відсутність згоди може призвести до тяжких для пацієнта наслідків, лікар зобов'язаний йому це пояснити. Якщо і після цього пацієнт відмовляється від лікування, лікар має право взяти від нього письмове підтвердження, а при неможливості його одержання - засвідчити відмову відповідним актом у присутності свідків.
Пацієнт, який набув повної цивільної дієздатності і усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними, має право відмовитися від лікування. Якщо відмову дає законний представник пацієнта і вона може мати для пацієнта тяжкі наслідки, лікар повинен повідомити про це органи опіки і піклування.
Слід зауважити на принципі “подвійного” обов'язку лікаря інформувати пацієнта про потребу лікування та ймовірність настання тяжких наслідків за відсутності згоди, а також послідуюче оформлення письмового підтвердження такої відмови чи засвідчення її відповідним актом.
В частині відмови законного представника дитини - пацієнта від лікування, Основи покладають на лікаря обов'язок повідомити про це орган опіки і піклування. Позитивний намір законотворця додатково гарантувати право дитини на медичну допомогу за участі спеціально уповноваженого органу, на жаль, не підкріплений відповідним нормативним алгоритмом повідомлення та реагування. На практиці відомі приклади локальної взаємодії закладів охорони здоров'я з територіальними органами опіки і піклування та ситуативне вирішення проблемних ситуацій. Відсутність процедури нерідко спричиняє формалізований підхід, неузгодженість дій, тривалість в часі та може мати наслідком юридичні дефекти в разі настання несприятливих наслідків. Одним з чинників, що перешкоджає повідомленню лікуючим лікарем до органу опіки і піклування про дитину, законний представник якої відмовився від лікування, це ризик відповідальності за розголошення лікарської таємниці.
На усунення проблематики скеровує увагу постанова Верховної Ради України від 17.01.2020 р. № 483-ІХ “Про стан соціального захисту дітей та невідкладні заходи, спрямовані на захист прав дитини в Україні”, п.1 якої доручено Кабінету Міністрів України розробити та затвердити порядок надання органам опіки та піклування інформації, що обмежена таємницею слідства, таємницею усиновлення, лікарською таємницею, для здійснення заходів із забезпечення та дотримання прав дитини. http://surl.li/mknrw
Як задокументувати відмову пацієнта чи його законного представника від госпіталізації, надання медичної допомоги чи лікування? - відповідаючи на це питання, пропоную увазі перелік документів, визначений відповідно до відомчих інструкцій в галузі охорони здоров”я та в певній мірі, сформований практикою.
Це такі документи як:
• Журнал обліку прийому хворих у стаціонар та відмов у госпіталізації (форма № 001/о);
• Заява пацієнта/законного представника чи Акт про відмову від госпіталізації/лікування;
• Акт про відмову пацієнта/законного представника від виконання медичних приписів;
• Акт про відмову батьків надати письмове підтвердження про відмову від лікування дитини;
• Тематичний запис в медичній карті пацієнта з фіксацією відмови від ознайомлення під підпис;
• Запис у листку непрацездатності/медичному висновку про тимчасову непрацездатність про порушення лікувального режиму (у т.ч. законним представником дитини);
• Доповідна чи службова записка лікуючого лікаря на ім'я зав відділенням/керівника медичного закладу;
• Акт службового розслідування про порушення правил внутрішнього розпорядку, лікувального режиму (з висновками щодо загрози чи відсутності такої для життя дитини);
• Повідомлення (лист - попередження) батькам про загрозу життю і здоров'ю дитини та відповідальність за залишення її в небезпеці (докази вручення, ознайомлення);
• Повідомлення в територіальний орган опіки і піклування, поліцію (ювенальну), ювенальному прокурору про відмову законного представника пацієнта від лікування дитини, що може мати для пацієнта тяжкі наслідки.
Детальніше про внесення записів в обліковій медичній документації щодо відмови хворого в госпіталізації, порушення призначеного режиму лікування, особливості формування медичних висновків в окремих випадках відмови від госпіталізації чи невиконання рекомендацій лікаря, можливо дізнатися шляхом ознайомлення з Інструкцією щодо заповнення форми первинної облікової документації № 001/о “Журнал обліку прийому хворих у стаціонар та відмов у госпіталізації”, затвердженої наказом МОЗ від 14.02.2012 № 110 http://surl.li/mknso , наказом МОЗ від 01.06.2021 № 1066 “Деякі питання формування медичних висновків про тимчасову непрацездатність”. http://surl.li/apsam та іншими.
Додатково зауважу, що інколи лікуючі лікарі не бажають займатися внесенням записів про відмову від лікування чи оформленням нових медичних висновків про тимчасову непрацездатність в частині допущених порушень лікувального режиму, що може мати негативні наслідки, насамперед, для дитини — пацієнта.
Відмова батьків від госпіталізації дитини чи інші прояви безвідповідального ставлення до стану її здоров'я і потреби надання медичної допомоги може становити склад адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 184 КУпАП: “Невиконання батьками або особами, що їх замінюють, обов'язків щодо виховання дітей”.
Як приклад можна навести постанову Богодухівського районного суду Харківської області від 19.07.2023 р. у справа №-613/1123/23 із застосуванням судом щодо матері дитини адміністративного стягнення у виді попередження. http://surl.li/mkncu Постановою Кам`янка-Бузького районного суду Львівської області від 06.04.2022 р. у справі № 446/356/22 попри висновки суду про наявність складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.184 КУпАП провадження закрито у зв`язку з закінченням строку накладення адміністративного стягнення. http://surl.li/mknda
Обставина відмови пацієнта чи його законного представника від госпіталізації чи лікування також може досліджуватися при вирішенні цивільно - правових медичних спорів.
Як приклад наведу справу № 760/8314/16-ц, що розглядалася Солом'янським районним судом м. Києва за позовом батьків в інтересах малолітньої дитини до медичного центру про відшкодування збитків та моральної шкоди, завданих ушкодженням здоров'я внаслідок надання неякісних медичних послуг.
В обґрунтування заявлених вимог позивачі посилалися на обставини госпіталізації дитини без наявних на те, на думку батьків, об'єктивних причин, а також вважали, що працівники медичного центру мали роз'яснити їм які треба вчиняти заходи для покращення самопочуття дитини, а не прибігати до її госпіталізації. В свою чергу, відповідач, з поміж доводів, вказував на обставини виписки дитини зі стаціонару саме виключно на вимогу батьків.
Більш детально: рішення від 05.05.2018 http://surl.li/mknjz та постанова Київського апеляційного суду від 16.07.2019 http://surl.li/mknky
Злісне невиконання обов'язків по догляду за дитиною або за особою, щодо якої встановлена опіка чи піклування, що спричинило тяжкі наслідки, має наслідком кримінальну відповідальність згідно зі ст. 166 Кримінального кодексу України.
Публікацію підготувала Лариса Гретченко, адвокат, керівник Центру “Адвокат дитини” та член Центру медичного права ВША НААУ за матеріалами доповіді на тему «Дитина – пацієнт: роль батьків і медичних працівників в реалізації права на якісну і безпечну медичну допомогу» , представленої під час експертної дискусії на тему: «Безпека пацієнта: правове попурі», що співорганізована з нагоди Дня безпеки пацієнтів 18 вересня 2023 р. з кафедрою медичного права ФПДО Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького.
Трансляція експертної дискусії доступна за посиланням: https://tinyurl.com/y5edxker
Новина про експертну дискусію на тему: «Безпека пацієнта: правове попурі». https://tinyurl.com/2f2xey7e
Заходи з підвищення кваліфікації, лектором яких виступає Лариса Гретченко, в розкладі Вищої школи адвокатури НААУ:
• Правнича допомога адвоката у справах про встановлення факту смерті (загибелі) військовослужбовця та суміжних спорах (оффлайн практикум у м. Львів) http://surl.li/mknwr
• Право дитини на спадок: законодавчі привілеї та договірний аспект. Виклики воєнного часу, вебінар http://surl.li/mknwz