Визначено правове становище медичного працівника як суб’єкта сприяння дітям, постраждалим від домашнього насильства, у доступі до безоплатної правової допомоги. Розкрито проблематику практичної реалізації права дитини на охорону здоров’я у взаємозв’язку з правом на доступ до безоплатної правової допомоги та правом на захист дитини від усіх форм насильства й проявів жорстокого поводження. Виявлено відомчу неузгодженість окремих положень профільних законів і нормативно-правових актів, а також розбіжності у статистичних відомостях і звітних даних. Зазначене ускладнює можливість дати зведену характеристику стану доступу дітей, постраждалих від домашнього насильства, до безоплатної правової допомоги, зокрема за сприяння медичних працівників.

Ключові слова: домашнє насильство, постраждала особа, правнича допомога, права дитини, охорона здоров’я

За умов широкомасштабної війни російської федерації проти України загострилося питання забезпечення безпеки дітей і комплексного їх захисту від усіх видів і проявів насильства. Чимало українських сімей перебувають у складних життєвих обставинах, потрапляють в умови, які негативно впливають на життя, стан здоров’я та розвиток дитини у зв’язку з жорстоким поводженням, зокрема домашнім насильством, ухилянням батьків, осіб, які їх замінюють, від виконання своїх обов’язків, ризики настання негативних наслідків яких подвоюються обставинами воєнного часу.

Насильство в сім’ї є порушенням основних прав дитини, що вимагає негайного втручання державних органів і належного реагування зі сторони всіх суб’єктів, які здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству. Ураховуючи мультидисциплінарний підхід та визначену вітчизняним законодавством комплексну підтримку потерпілих від домашнього насильства, у цій статті висвітлено практичні аспекти реалізації права на медичну та правову допомогу, якими можуть скористатися діти, що зазнали протиправних посягань у лоні сім’ї.

Міжсекторальний підхід до боротьби з домашнім насильством обумовлює сукупність офіційної звітності міністерств, відомств і служб, правоохоронних і судових органів щодо заяв, повідомлень за фактами вчиненого домашнього насильства, розгляду справ про притягнення до відповідальності за його вчинення, надання соціальних послуг потерпілим особам. Кількісно-якісні показники домашнього насильства в Україні не конкретизовані інформацією про отримання безоплатної правової допомоги дітьми, які постраждали від домашнього насильства, у тому числі за сприяння медичних працівників. До прикладу, за повідомленням Національної соціальної сервісної служби України, з 251 829 облікованих у 2022 р. звернень з приводу вчинення домашнього насильства, від дітей надійшло 5 690. Станом на 01.01.2023 9 915 сімей опинились у складних життєвих обставинах (з приводу вчинення домашнього насильства) [1].

Згідно зі статистичною інформацією, оприлюдненою Міністерством юстиції України, з 07.01.2018 до 31.08.2022 місцеві центри з надання безоплатної допомоги ухвалили 5 756 рішень про надання безоплатної вторинної правової допомоги особам, які постраждали від домашнього насильства або насильства за ознакою статі (у кількісному розподілі між жінками та чоловіками, без виокремлення дітей як самостійних суб’єктів звернення). Крім того, з 01.06.2020 до 30.12.2022 до контактного центру системи надання безоплатної правової допомоги надійшло 1 861 телефонне звернення з питань протидії та запобігання домашньому насильству (з них 1 619 звернень від жінок, 236 – від чоловіків, 6 – від дітей) [2]. Домашнє насильство є однією з найгостріших соціальних проблем, від якої страждають як жінки, так і чоловіки. Найбільш вразливими є жінки та діти. Насильство негативно впливає як на фізичне, так і на психічне здоров’я постраждалих осіб і може призвести до інвалідності чи летальних випадків унаслідок отримання тяжких тілесних ушкоджень, несумісних із життям, вчинення суїциду. Збройна агресія російської федерації є чинником, що підвищує ризики випадків домашнього насильства та насильства за ознакою статі. Такі наголоси у визначенні змісту проблеми, поряд із щорічною статистикою постраждалих від домашнього насильства, підсумками опитування громадської думки щодо дітей, які зазнали хоча б одного з видів насильства (фізичного, сексуального, психологічного, економічного), містить Концепція Державної соціальної програми запобігання та протидії домашньому насильству та насильству за ознакою статі на період до 2025 р., схвалена розпорядженням Кабінету Міністрів України від 10.10.2018 [3]. Вітчизняну комплексну систему боротьби з домашнім насильством і насильством за ознакою статі запроваджено Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» від 07.12.2017 [4].

Про посилену увагу до питань захисту прав та інтересів дітей, які зазнали домашнього насильства, свідчить, передусім, упровадження на законодавчому рівні термінів «постраждала особа» і «постраждала дитина». З порівняння визначень цих понять, наведених у ст. 1 Закону «Про запобігання та протидію домашньому насильству»: «особа, яка постраждала від домашнього насильства – особа, яка зазнала домашнього насильства у будь-якій формі» та «дитина, яка постраждала від домашнього насильства  – особа, яка не досягла 18 років та зазнала домашнього насильства у будь-якій формі або стала свідком (очевидцем) такого насильства», – випливає, що поняття «постраждала дитина» є ширшим за обсягом, оскільки фокусує увагу на потребі ідентифікації і забезпечення реалізації прав кожній потерпілій особі не лише залежно від вікового цензу, а й з урахуванням травматичного впливу та ризику настання негативних наслідків для дитини, яка потерпіла чи у присутності якої відбулося таке насильство.

Послідовним кроком законодавчих змін у напрямі боротьби з домашнім насильством стосовно дітей стало доповнення положень Закону України «Про охорону дитинства» від 26.04.2001 [5] поняттям «жорстоке поводження з дитиною», що охоплює будь-які форми фізичного, психологічного, сексуального або економічного насильства над дитиною, зокрема домашнього насильства, а також посилення державних гарантій щодо права дитини на захист від усіх форм насильства. Одним з основних принципів охорони дитинства, згідно зі ст. 3 Закону України «Про охорону дитинства» [5], визначено рівний доступ усіх дітей до безоплатної правової допомоги, необхідної для забезпечення захисту їхніх прав, на підставах і в порядку, передбачених законом, що регулює надання безоплатної правової допомоги.

За змістом ст. 7, 8 Закону України «Про безоплатну правову допомогу» від 02.06.2011 [6], дитина є суб’єктом права на безоплатну первинну правову допомогу, що полягає в інформуванні особи про її права і свободи, порядок їх реалізації, відновлення у випадку їх порушення та порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Поряд з цим дітям, які постраждали від домашнього насильства, держава створює рівні можливості для їх доступу до правосуддя та відносить до видів правових послуг у складі безоплатної вторинної правової допомоги такі, як здійснення представництва інтересів у судах, інших державних органах, органах місцевого самоврядування, перед іншими особами, а також складання документів процесуального характеру (ст. 13, 14 Закону України «Про безоплатну правову допомогу» [6]).

Отже, держава надає дитині та особам, які піклуються про неї, необхідну допомогу у запобіганні та виявленні випадків жорстокого поводження з дитиною, передачі інформації про ці випадки для розгляду до відповідних уповноважених законом органів для проведення розслідування і вжиття заходів щодо припинення насильства. Запорукою ефективного реагування на випадки домашнього насильства покликана слугувати визначена Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» (далі – Закон) [4] міжвідомча взаємодія широкого кола суб’єктів, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, включаючи заклади охорони здоров’я як первинну ланку, яка може компетентно виявити прояви домашнього насильства, задокументувати їх та ініціювати наступне правоохоронне чи правозахисне провадження.

Повноваження органів, установ і закладів охорони здоров’я у сфері запобігання та протидії домашньому насильству закріплені ст. 12 Закону [4]. На установи й заклади охорони здоров’я під час здійснення заходів у сфері запобігання та протидії домашньому насильству покладено повідомлення уповноважених підрозділів органів Національної поліції України про виявлення ушкоджень, які могли виникнути внаслідок вчинення домашнього насильства, а в разі виявлення ушкоджень у дитини – також службу у справах дітей. У разі виявлення тілесних ушкоджень такі установи й заклади забезпечують в установленому порядку проведення медичного обстеження постраждалих осіб, надають їм медичну допомогу з урахуванням індивідуальних потреб, а також інформують про заходи та соціальні послуги, якими вони можуть скористатися.

Відповідно до ст. 13 Закону [4], до повноважень центрів з надання безоплатної вторинної правової допомоги (далі – Центри БВПД) у сфері запобігання та протидії домашньому насильству належать забезпечення надання безоплатної правової допомоги постраждалим особам у порядку, передбаченому Законом України «Про безоплатну правову допомогу» [6], у тому числі на базі загальних і спеціальних служб підтримки постраждалих осіб.

Згідно з таким законодавчим підходом, установи й заклади охорони здоров’я віднесені до інших органів та установ, на які покладаються функції зі здійснення заходів у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, і, відповідно, відмінні за правовим статусом від загальних і спеціальних служб підтримки постраждалих осіб як суб’єктів реагування (ст. 6 Закону [4]). Тому забезпечення надання безоплатної правової допомоги постраждалим особам під час їх медичного обстеження чи надання медичної допомоги в установах і закладах охорони здоров’я породжує чимало запитань і практичних викликів, які очікують конструктивного розв’язання і вирішення.

Взаємодія суб’єктів, які здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, відповідно до ст. 15 Закону [4], передбачає взаємне інформування не пізніше однієї доби про виявлені факти домашнього насильства у випадках, передбачених цим Законом, з дотриманням правового режиму інформації з обмеженим доступом.

Механізм взаємодії суб’єктів, які здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству і насильству за ознакою статі, спрямованої на забезпечення комплексного інтегрованого підходу до подолання насильства та сприяння реалізації прав осіб, постраждалих від насильства, унормовано постановою Кабінету Міністрів України від 22.08.2018 «Про затвердження Порядку взаємодії суб’єктів, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству і насильству за ознакою статі» (далі – Порядок № 658) [7].

Права постраждалої особи, в тому числі на дієвий, ефективний і невідкладний захист у всіх випадках насильства; звернення особисто або через свого представника до суб’єктів і отримання від них повної та вичерпної інформації про права, соціальні послуги, медичну, соціальну, психологічну допомогу, якими вона може скористатися; право на безоплатну правову допомогу у встановленому Законом України «Про безоплатну правову допомогу» [6] порядку; дотримання конфіденційності інформації особистого характеру, яка стала відома суб’єктам під час роботи з постраждалою особою та захист персональних даних, закріплено п. 5 Порядку № 658 [7].

Системний аналіз повноважень закладів охорони здоров’я та медичних працівників засвідчує регламентованість алгоритму дій з надання невідкладної медичної допомоги, забезпечення проведення необхідного медичного обстеження постраждалих осіб, які звернулися особисто або скеровані іншими суб’єктами, та документування його результатів. Обов’язок з інформування про виявлений факт насильства інших суб’єктів реагування чітко визначений строками та колом таких осіб.

Заклади охорони здоров’я є суб’єктами виявлення та/або організації соціального захисту дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах, у тому числі дітей, які постраждали від жорстокого поводження, відповідно до Порядку забезпечення соціального захисту дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах, у тому числі дітей, які постраждали від жорстокого поводження, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.06.2020 № 585 (надалі – Порядок № 585) [8].

Під час виконання своїх професійних чи службових обов’язків такі суб’єкти забезпечують виявлення дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах, у випадку встановлення або отримання інформації про наявність (у тому числі ймовірну) жорстокого поводження з дитиною, зокрема, пов’язаного з діяннями домашнього насильства, внаслідок якого дитина постраждала або свідком (очевидцем) якого вона була. Особливості надання закладами охорони здоров’я допомоги дітям, які перебувають у складних життєвих обставинах, відповідно до п. 27 Порядку № 585 [8], полягають у прийнятті, зокрема цілодобовому, дітей, які постраждали від жорстокого поводження, життю або здоров’ю яких загрожувала небезпека, проведенні та документуванні результатів їхнього медичного обстеження у порядку, затвердженому Міністерством охорони здоров’я України; наданні дітям необхідної медичної, психологічної (за наявності в закладі охорони здоров’я психолога) допомоги з урахуванням їх потреб.

Порядок проведення та документування результатів медичного обстеження постраждалих осіб від домашнього насильства або осіб, які ймовірно постраждали від домашнього насильства, та надання їм медичної допомоги, затверджений наказом Міністерства охорони здоров’я України від 01.02.2019 (надалі – Порядок № 278) [9]. Цей Порядок має на меті забезпечення подолання і протидії домашньому насильству, сприяння реалізації прав осіб, які від нього постраждали, та покладає на медичних працівників обов’язок інформувати постраждалу особу та/або її законного представника (якщо такий представник не є кривдником) про права, заходи та соціальні послуги, якими може скористатися постраждала особа.

За змістом п. 11 розділу ІІІ Порядку № 278 [9], медичні працівники сприяють в отриманні постраждалими особами безоплатної правової допомоги шляхом інформування працівників Центрів БВПД про необхідність її надання у приміщеннях закладів охорони здоров’я, якщо такі особи не можуть відвідати Центр БВПД самостійно.

Причиною неможливості самостійного відвідування потерпілою дитиною Центру БВПД можуть слугувати як стан здоров’я дитини, її малолітній вік, інші фактори незрілості та особливих потреб дитини, так і неналежне виконання своїх обов’язків батьками чи іншим законним представником неповнолітнього [10, с. 68]. Водночас у Порядку № 278 [9] не конкретизовано строки інформування та форми повідомлення медичного закладу на адресу Центру БВПД, що ускладнює його ефективну правореалізацію та потребує застосування набутого досвіду з метою якнайкращого забезпечення інтересів дітей. З метою забезпечення захисту персональних даних потерпілої дитини та недопущення неправомірного розголошення відомостей, що становлять лікарську таємницю, видається доцільним використання закладом охорони здоров’я під час інформування Центру БВПД повідомлення з дотриманням основних реквізитів форми, згідно з додатком № 2 до Порядку № 278 [10, с. 70].

Додатком 1 до Порядку № 278 [9] є Клінічні стани, характерні для випадків можливого вчинення домашнього насильства, та особливості надання медичної допомоги постраждалим особам або особам, які ймовірно постраждали від домашнього насильства. Пункт 8 Додатка 1 до Порядку №  278 визначає особливості надання допомоги дітям, також у документі згруповано та деталізовано прояви насильства над дитиною, ознаки, які можуть свідчити про жорстоке поводження з дитиною та (або) потребують негайного реагування з боку співробітників закладу охорони здоров’я, ознаки або фактори, які вказують на ймовірність виникнення ризиків для життя, здоров’я та розвитку дитини.

Працівник закладу охорони здоров’я, якому стало відомо про дитину, стосовно якої вчинено домашнє насильство, має передусім діяти в інтересах дитини, виконати унормовану сукупність дій, у тому числі, передати визначеному в закладі відповідальному працівнику інформацію про дитину, яка зазнала домашнє насильство, з метою планування подальших дій щодо її захисту. У разі наявності факторів, які загрожують життю і здоров’ю дитини та потребують негайного втручання, – усно поінформувати відповідні служби у справах дітей. На медичного працівника покладено забезпечення нерозголошення персональної інформації про дитину та її сім’ю іншим особам (за винятком фахівців, уповноважених на збір інформації про ситуацію, у якій опинилась дитина, та надання їй допомоги).

Рекомендації щодо особливостей спілкування медичного працівника під час надання медичної допомоги особі, у якої виявлено ознаки домашнього насильства, згідно зі змістом Порядку № 278 [9], включають: допомогу особі отримати доступ до інформації, яка може їй знадобитися (про ресурси, юридичні та інші служби); повідомлення особи про будь-які обмеження конфіденційності інформації (наприклад, обов’язок повідомляти про випадки насильства в поліцію); пояснення особі, що закони України захищають тих, хто страждає від домашнього насильства, та розповідь про те, що вона може отримати захист у поліції, психологічну, юридичну, соціальну допомогу, скерування до притулку у центрі соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді за місцем проживання.

Згідно зі ст. 10 Закону України «Про охорону дитинства» [5], дитина має право особисто звернутися до органу опіки та піклування, служби у справах дітей, центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, кол-центру з питань запобігання та протидії домашньому насильству, насильству за ознакою статі та насильству стосовно дітей, інших уповноважених органів за захистом своїх прав, свобод і законних інтересів.

Водночас ст. 18 Закону України «Про безоплатну правову допомогу» [6] пов’язує можливість звернення осіб до Центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги про надання одного з видів правових послуг, передбачених ч. 2 ст. 13 цього Закону, з досягненням повноліття. Звернення, що стосуються дітей, подають їх законні представники за місцем фактичного проживання дитини або її законних представників незалежно від реєстрації місця проживання чи місця перебування особи.

Визначений Законом України «Про безоплатну правову допомогу» [6] порядок подання звернень про надання безоплатної вторинної правової допомоги не включає в коло заявників працівників закладів охорони здоров’я та не обумовлює їх повідомлення як підставу для ухвалення рішення щодо надання правової допомоги дітям.

На розгляді Верховної Ради України перебуває проєкт Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо спрощення доступу до безоплатної правничої допомоги (реєстраційний № 7473-д від 09.08.2022, включено до порядку денного постановою № 2911-IX від 07.02.2023) [11]. Одна з передбачених законопроєктом новел стосується можливості звернення особисто дітей, які досягли 14 років, щодо питань, звернення з якими до суду дозволяється з 14 років (ч. 3 ст. 18 Закону). Однак, як випливає з Висновку Головного науково-експертного управління Апарату Верховної Ради України, у пропонованих змінах до Закону не враховані права та інтереси окремих категорій осіб при реалізації ними права на безоплатну правничу допомогу. Це стосується осіб, які за станом здоров’я чи іншими характеристиками не здатні належним чином стати суб’єктами права на безоплатну правничу допомогу [12].

Наказом Координаційного центру з надання правової допомоги від 28.05.2021 № 127 затверджено Порядок організації роботи консультаційних пунктів доступу до безоплатної правової допомоги з метою розширення доступності до безоплатної правової допомоги для вразливих категорій осіб, зокрема осіб, які постраждали від домашнього насильства та насильства за ознакою статі, дітей, які в силу різних причин чи обставин не мають можливості отримати таку допомогу, звернувшись безпосередньо до місцевого центру (надалі – Порядок № 127) [13].

Консультаційний пункт – це точка доступу до безоплатної правової допомоги, робота якої забезпечується в приміщеннях органів державної влади, органів місцевого самоврядування, установ (організацій, закладів), громадських і волонтерських організацій тощо, розташованих на території, на яку поширюється юрисдикція відповідного місцевого центру. Роботу консультаційних пунктів організовують місцеві Центри БВПД.

Як передбачено п. 9 Порядку № 127 [13], роботу консультаційних пунктів на постійній основі забезпечує місцевий центр у приміщеннях органів та установ тимчасового чи постійного перебування вразливих категорій населення, у тому числі закладів з підтримки постраждалих від домашнього насильства. Як уже зазначено, заклади охорони здоров’я не належать до загальних і спеціалізованих служб підтримки постраждалих осіб. Ймовірно, забезпечення доступу до безоплатної вторинної правової допомоги особам, які постраждали від домашнього насильства, за сприяння медичних працівників може бути реалізовано у порядку організації роботи консультаційного пункту у приміщеннях закладів охорони здоров’я як «інших установ (організацій, закладів)» відповідно до потреби осіб в отриманні безоплатної правової допомоги.

За таких умов видається доцільним узгодити положення наказу Координаційного центру з надання правової допомоги від 28.05.2021 № 127   [13] та наказу МОЗ України від 01.02.2019 № 278 [9] щодо співорганізації відповідної точки доступу осіб, постраждалих від домашнього насильства, до безоплатної правової допомоги у приміщенні закладу охорони здоров’я, якщо такі особи не можуть відвідати Центр БВПД самостійно.

Дотримання основоположних засад діяльності суб’єктів, спрямованої на запобігання та протидію насильству, передусім правового режиму конфіденційності інформації про постраждалих осіб, недопущення неправомірного розголошення інформації з обмеженим доступом (лікарської таємниці) у процесі сприяння медичними працівниками в отриманні постраждалими особами безоплатної правової допомоги, може бути забезпечено шляхом удосконалення змісту Порядку № 278 [9] щодо строків і алгоритму інформування Центру БВПД про таку особу та доповнення додатків відповідно затвердженою формою повідомлення.

Важливим напрямом діяльності у цій сфері є підвищення рівня правової обізнаності та професійної компетенції працівників закладів охорони здоров’я з питань протидії домашньому насильству. Аналізуючи сучасний стан проблеми насильства у сім’ї в Україні, дослідниця М. Гараздюк дала оцінку проблематики домашнього насильства з медичної точки зору та окреслила шляхи вдосконалення підготовки лікарів медичних закладів щодо виявлення та профілактики цього явища [14].

Навчальні плани та освітні програми безперервного професійного розвитку фахівців у сфері охорони здоров’я, програми професійної тематичної підготовки медичних працівників, поряд з питаннями проведення та документування результатів медичного обстеження постраждалих осіб та надання їм медичної допомоги, повинні включати законодавчий вимір правового статусу лікарів і медичних працівників як суб’єктів виявлення дітей у складних життєвих обставинах і суб’єктів реагування в ситуації домашнього насильства, порядок доступу постраждалих осіб до безоплатної правової допомоги, загальні засади й базові принципи дружнього до дітей правосуддя, проведення навчань із міжвідомчого реагування на випадки домашнього насильства, насильства за ознакою статі та жорстокого поводження з дітьми, низки інших, спрямованих на роз’яснення проблемних аспектів.

Виклики з актуалізації вітчизняної нормативно-правової платформи щодо запобігання і протидії насильству та захисту прав дітей не є новими.

У зв’язку з накопиченням проблемних питань у сфері забезпечення та захисту прав дитини Верховною Радою України 17.01.2020 прийнято постанову за № 483-ІХ «Про стан соціального захисту дітей та невідкладні заходи, спрямовані на захист прав дитини в Україні». Одне зі скерованих Парламентом доручень Уряду стосується розробки та затвердження порядку надання органам опіки та піклування інформації, яка обмежена таємницею слідства, таємницею усиновлення, лікарською таємницею, для здійснення заходів із забезпечення та дотримання прав дитини [15].

Потреба невідкладного здійснення заходів у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, насильству за ознакою статі, спрямованих на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства визнана з прийняттям Указу Президента України від 21.09.2020 «Про невідкладні заходи із запобігання та протидії домашньому насильству, насильству за ознакою статі, захисту прав осіб, які постраждали від такого насильства» [16].

Удосконалення механізму запобігання та протидії домашньому насильству та насильству за ознакою статі в умовах децентралізації з урахуванням міжнародних стандартів і національного законодавства є метою Державної соціальної програми запобігання та протидії домашньому насильству та насильству за ознакою статі на період до 2025 року, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 24.02.2021 [17]. Серед способів і шляхів підвищення ефективності механізму запобігання та протидії домашньому насильству та насильству за ознакою статі та забезпечення захисту прав постраждалих осіб заслуговують на увагу такі:

• удосконалення системи запобігання та протидії насильству, а також відповідної нормативно-правової бази, запровадження дієвого механізму взаємодії суб’єктів, що провадять заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству та насильству за ознакою статі шляхом узгодження їхніх дій;

• запровадження системного реагування на насильство, де кожен випадок отримує належну увагу суб’єктів, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству та насильству за ознакою статі, інших органів та установ, які виконують функції, пов’язані з проведенням заходів у сфері запобігання та протидії домашньому насильству та насильству за ознакою статі;

• забезпечення постраждалим особам незалежно від віку та стану здоров’я доступності до комплексних послуг, орієнтованих на їхні потреби, та отримання таких послуг.

Завдання та заходи з виконання Програми наведено в додатку 2 [17], що пріоритетно орієнтовані на розбудову нової системи реагування на насильство. З позиції забезпечення доступності та якості надання необхідних соціальних послуг особам, постраждалим від домашнього насильства та насильства за ознакою статі слід підкреслити важливість заходів із забезпечення постраждалим особам доступу до правосуддя та інших механізмів юридичного захисту, у тому числі шляхом надання безоплатної правової допомоги у порядку, передбаченому Законом України «Про безоплатну правову допомогу», та доступу до медичних послуг, послуг з охорони психічного здоров’я, судово-медичної експертизи. Очікуваний показник ефективності вимірюється часткою дітей, яким своєчасно надано допомогу в Центрах БВПД, що становить щорічно 100 відсотків упродовж 2021–2025 рр.

План невідкладних заходів із запобігання та протидії домашньому насильству, насильству за ознакою статі, захисту прав осіб, які постраждали від такого насильства, затверджено розпорядженням Кабінету Міністрів України від 21.04.2021 [18].

Нагальним з-поміж заходів Урядом визначено внесення змін до Порядку № 585 з метою удосконалення порядку приймання та розгляду заяв і повідомлень про домашнє насильство стосовно дітей та за участю дітей, виявлення дітей, які постраждали від домашнього насильства, а також організації надання їм допомоги та захисту, а також опрацювання питання щодо можливості надання посадовим особам служб у справах дітей, органів опіки та піклування доступу до відомостей, які становлять лікарську таємницю, відомостей досудового розслідування у разі, коли одержання таких відомостей є необхідним для ухвалення рішень стосовно захисту прав і законних інтересів дитини та підготовки відповідних пропозицій щодо внесення змін до законодавства.

Без перебільшень, знаковою подією 2022 року стала ратифікація Україною Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок i домашньому насильству та боротьбу із цими явищами (Стамбульської конвенції) [19], що набула чинності для України 01.11.2022 та відкриває нові можливості для комплексної протидії соціально негативному явищу та дієвого правового захисту постраждалих осіб, передусім дітей як найбільш вразливої категорії за умов воєнного стану.

Список використаних джерел:

1. Natsionalna sotsialna servisna sluzhba Ukrainy, ofitsiinyi vebportal. URL:  https://cutt.ly/X7nONa8

2. Ministerstvo yustytsii Ukrainy, storinka u Facebook. URL: https://cutt.ly/j7nO0Ag

3. Pro skhvalennia Kontseptsii Derzhavnoi sotsialnoi prohramy zapobihannia ta protydii domashnomu nasylstvu ta nasylstvu za oznakoiu stati na period do 2025 roku: Rozporiadzhennia Kabinetu Ministriv Ukrainy vid 10.10.2018 No 728-r. URL: https://cutt.ly/M7nO3pE

4. Pro zapobihannia ta protydiiu domashnomu nasylstvu : Zakon Ukrainy vid 07.12.2017 No 2229-VIII. URL: https://cutt.ly/s7nO4Jf

5. Pro okhoronu dytynstva: Zakon Ukrainy vid 26.04.2001 No 2402-III. URL: https://cutt.ly/D7nO6iy

6. Pro bezoplatnu pravovu dopomohu: Zakon Ukrainy vid 02.06.2011 No 3460-VI. URL: https://cutt.ly/c7nPwe2

7. Pro zatverdzhennia Poriadku vzaiemodii subiektiv, shcho zdiisniuiut zakhody u sferi zapobihannia ta protydii domashnomu nasylstvu i nasylstvu za oznakoiu stati: Postanova Kabinetu Ministriv Ukrainy vid 22.08.2018 No 658. URL: https://cutt.ly/o7nPrVk

8. Pro zabezpechennia sotsialnoho zakhystu ditei, yaki perebuvaiut u skladnykh zhyttievykh obstavynakh: Postanova Kabinetu Ministriv Ukrainy vid 01.06.2020 No 585. URL: https://cutt.ly/Z7nPiTO

9. Pro zatverdzhennia Poriadku provedennia ta dokumentuvannia rezultativ medychnoho obstezhennia postrazhdalykh osib vid domashnoho nasylstva abo osib, yaki ymovirno postrazhdaly vid domashnoho nasylstva, ta nadannia yim medychnoi dopomohy: Nakaz Ministerstva okhorony zdorovia Ukrainy vid 01.02.2019 No 278. URL: https://cutt.ly/F7nPa1k

10. Hretchenko L.L. Dytynstvo bez nasylstva: mekhanizm zabezpechennia prava na bezoplatnu pravovu dopomohu pid chas medychnoho obstezhennia dytyny, yaka postrazhdala vid domashnoho nasylstva. Dobri praktyky yurystiv dlia pravosuddia v interesakh dytynyv Ukraini : zbirnyk praktychnykh rekomendatsii. Chernihiv: HO «MART», 2021. 130 s. URL: https://cutt.ly/y7nPgdz

11. Pro vnesennia zmin do deiakykh zakonodavchykh aktiv shchodo sproshchennia dostupu do bezoplatnoi pravnychoi dopomohy: Proiekt Zakonu Ukrainy, reiestratsiinyi No 7473-d vid 09.08.2022. URL: https://cutt.ly/h7nPnbY

12. Vysnovok na proekt Zakonu Ukrainy «Pro vnesennia zmin do deiakykh zakonodavchykh aktiv shchodo sproshchennia dostupu do bezoplatnoi pravnychoi dopomohy» (reiestratsiinyi No 7473-d vid 09.08.2022). Holovne naukovo-ekspertne upravlinnia Aparatu Verkhovnoi Rady Ukrainy. URL: https://cutt.ly/v7nPQ2s  

13. Pro zatverdzhennia Poriadku orhanizatsii roboty konsultatsiinykh punktiv dostupu do bezoplatnoi pravovoi dopomohy : Nakaz Koordynatsiinoho tsentru z nadannia pravovoi dopomohy vid 28.05.2021 No 127. URL: https://cutt.ly/b7nPTz1

14. Harazdiuk M. S. Suchasnyi stan problemy nasylstva u simi v Ukraini ta shliakhy vdoskonalennia pidhotovky likariv medychnykh zakladiv shchodo vyiavlennia ta profilaktyky danoho yavyshcha. Bukovynskyi medychnyi visnyk. 2019. T. 23. No 4 (92). URL: https://cutt.ly/h7nPIIf

15. Pro stan sotsialnoho zakhystu ditei ta nevidkladni zakhody, spriamovani na zakhyst prav dytyny v Ukraini: Postanova Verkhovnoi Rady Ukrainy vid 17.01.2020 No 483-IKh. URL: https://cutt.ly/B7nPArd

16. Pro nevidkladni zakhody iz zapobihannia ta protydii domashnomu nasylstvu, nasylstvu za oznakoiu stati, zakhystu prav osib, yaki postrazhdaly vid takoho nasylstva : Ukaz Prezydenta Ukrainy vid 21.09.2020 No 398/2020 URL: https://cutt.ly/o7nPFrl

17. Pytannia Derzhavnoi sotsialnoi prohramy zapobihannia ta protydii domashnomu nasylstvu ta nasylstvu za oznakoiu stati na period do 2025 roku: Postanova Kabinetu Ministriv Ukrainy vid 24.02.2021 No 145. URL: https://cutt.ly/R7nPHMH

18. Pro zatverdzhennia planu nevidkladnykh zakhodiv iz zapobihannia ta protydii domashnomu nasylstvu, nasylstvu za oznakoiu stati, zakhystu prav osib, yaki postrazhdaly vid takoho nasylstva: Rozporiadzhennia Kabinetu Ministriv Ukrainy vid 21.04.2021 No 361. URL: https://cutt.ly/l7nPL5A

19. Pro ratyfikatsiiu Konventsii Rady Yevropy pro zapobihannia nasylstvu stosovno zhinok i domashnomu nasylstvu ta borotbu iz tsymy yavyshchamy : Zakon Ukrainy vid 20.06.2022 No 2319-IX. URL: https://cutt.ly/b7nPC6z

Підготувала Лариса Гретченко, адвокат, керівник Центру «Адвокат дитини», член Центру медичного права Вищої школи адвокатури НААУ, заступник Голови Комітету з сімейного права НААУ

Матеріал опубліковано у науково-практичному журналі «Медичне право» № 1(31) 2023. https://cutt.ly/s7nA5zd