Які медико-санітарні вимоги ставить законодавство до умов виховання та навчання дітей?
Підготувала Лариса Гретченко, адвокат, член Центру медичного права ВША НААУ, керівник Центру «Адвокат дитини» ВША НААУ, медіатор
Гретченко Лариса
26.06.2023

Питання: які медико-санітарні вимоги ставить законодавство до умов виховання та навчання дітей?

Джерела:

1. Закон України «Про систему громадського здоров’я» від 06.09.2022 № 2573-IX (вводиться в дію 01.10.2023) (далі — Закон № 2573-IX).

2. Закон України «Про освіту» від 05.09.2017 № 2145-VIII.

3. Санітарний регламент для закладів загальної середньої освіти, затверджений наказом МОЗ України від 25.09.2020 № 2205, зареєстрований у Мінʼюсті України 10.11.2020 за № 1111/35394 (далі — Санітарний регламент № 2205).

4. Державні санітарні норми та правила «Гігієнічні вимоги до улаштування, утримання і режиму спеціальних загальноосвітніх шкіл (шкіл-інтернатів) для дітей, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку, та навчально-реабілітаційних центрів», затверджені наказом МОЗ України від 20.02.2013 № 144, зареєстровані в Мінʼюсті України 14.03.2013 № 410/22942 (далі – Санітарні правила № 144).

Відповідь

Безпечним є освітнє середовище за сукупності умов у закладі освіти, що унеможливлюють заподіяння учасникам освітнього процесу фізичної, майнової та/або моральної шкоди, зокрема внаслідок недотримання вимог санітарних, протипожежних та/або будівельних норм і правил, законодавства щодо безпечності та якості харчових продуктів та/або надання неякісних послуг з харчування.

Організація освітнього процесу не повинна призводити до перевантаження учнів і має забезпечувати безпечні, нешкідливі та здорові умови здобуття освіти.

Закон України «Про систему громадського здоров’я» у статті 33 закріплює медико-санітарні вимоги до умов виховання та навчання.

Згідно зі змістом положень новоприйнятого Закону № 2573-IX, під час організації та здійснення освітніх процесів повинні забезпечуватися умови, що відповідають вимогам санітарного законодавства, та здійснюватися заходи, спрямовані на збереження і зміцнення здоров’я, виховання у відповідних груп населення прихильності до здорового способу життя та дотримання вимог, визначених державними медико-санітарними нормативами та правилами.

У частині використання технічних, аудіовізуальних та інших засобів виховання і навчання, навчальних меблів, навчальної та іншої видавничої продукції для дітей ч. 2 ст. 33 Закону обумовлює можливість їх застосування за умови відповідності вимогам щодо безпечності, встановленим технічними регламентами. Організація харчування в закладах освіти, показники безпечності та якості харчових продуктів, умови харчування та меню відповідно до ч. 3 ст. 33 Закону повинні відповідати вимогам, визначеним державними медико-санітарними нормативами та правилами.

Обов’язок забезпечити умови, що відповідають вимогам державних медико-санітарних нормативів і правил, здійснювати заходи, спрямовані на збереження і зміцнення здоров’я, популяризацію здорового способу життя покладається на органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, власників та адміністрацію закладів освіти та фізичних осіб, які організовують або здійснюють навчальний і виховний процес (ч. 4 ст. 33 Закону).

Наразі медичні вимоги безпеки (правила і норми) щодо освітнього середовища у всіх типах закладів загальної середньої освіти, а також структурних підрозділах інших юридичних осіб, що забезпечують здобуття загальної середньої освіти (крім спеціальних закладів освіти) усіх форм власності, закріплені Санітарним регламентом № 2205.

Відповідальними за дотримання вимог цього Санітарного регламенту є засновник (засновники) і керівник закладу освіти. Щоденний контроль за дотриманням регламенту здійснюють керівник і медичний працівник закладу освіти (за його відсутності – особа (особи), яка визначена наказом керівника закладу освіти).

Санітарним регламентом № 2205 закріплено:

• санітарно-гігієнічні норми влаштування території, гігієнічні вимоги до будівель та приміщень, у т. ч.: навчальні приміщення, вимоги до кабінетів інформатики, фізкультурно-спортивні приміщення, санітарно-гігієнічні вимоги до утримання басейнів, приміщення допоміжного та підсобного призначення, санітарні вузли, пансіони (гуртожитки);

• вимоги та характеристики системи забезпечення життєдіяльності, включаючи: водопостачання, водовідведення та опалення, повітряно-тепловий режим, природне та штучне освітлення, шум та вібрація, захист від природних радіонуклідів та шкідливих хімічних речовин;

• у розділі «Забезпечення освітнього процесу» упорядковано вимоги до організації освітнього процесу та до організації роботи з технічними засобами навчання;

• організацію медичного обслуговування та формування гігієнічних навичок та засад здорового способу життя, у т. ч. вимоги до санітарного і спеціального одягу та особистої гігієни працівників закладу освіти, інших осіб, залучених до організації харчування.

Варто відзначити, що санітарно-епідеміологічні вимоги до умов і організації навчання, виховання, проживання, харчування, корекційно-розвиткової роботи, реабілітації, медичного забезпечення дітей, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку, у спеціальних загальноосвітніх школах (школах-інтернатах) та навчально-реабілітаційних центрах незалежно від форм власності та відомчої належності закріплені в Санітарних правилах № 144.

Формування гігієнічних знань, умінь і навичок учнів, засад здорового способу життя забезпечується закладами освіти у рамах освітнього процесу відповідно до державних стандартів освіти, а також із залученням медичних працівників і батьків, інших законних представників учнів.

Аналізуючи зміст ст. 33 Закону України «Про систему громадського здоров’я», привертає увагу одночасне застосування у тексті словосполучень «освітні процеси», «навчальний та виховний процес», «умови виховання та навчання», при тому, що новою редакцією Закону України «Про освіту» від 05.09.2017 упроваджено термінологічну заміну поняття «навчально-виховний процес» на «освітній процес».

Аналогічні розбіжності прослідковуються у термінах «власник» і «засновник», «керівник» і «адміністрація» тощо. Така неузгодженість понятійно-термінологічного апарату у суміжному законодавстві може мати наслідком проблеми практичної правореалізації та потребу удосконалення.

Підготувала Лариса Гретченко, адвокат, член Центру медичного права ВША НААУ, керівник Центру «Адвокат дитини» ВША НААУ, медіатор

Джерело: Юридичний путівник. Громадське здоров’я. https://cutt.ly/D4F2MKk