Бюлетень Комітету НААУ з питань сімейного права (інформаційний дайджест у сфері сімейного права) за ІІ квартал 2023 року
Набуття майна за час шлюбу створює презумпцію права спільної сумісної власності майна подружжя, яка не потребує доказування і встановлення інших обставин, крім набуття майна за час шлюбу, та існує поки не спростована
Гретченко Лариса
12.09.2023

Саме собою посилання на те, що договір купівлі-продажу квартири, належної на праві особистої власності позивачу, був укладений в один день із договором, на підставі якого відповідач набула право власності на спірну квартиру, не є достатнім фактом сплати позивачем особистих коштів за придбану у шлюбі квартиру

Постанова Верховного Суду від 18.05.2023 у справі № 344/5528/22

Набуття майна за час шлюбу створює презумпцію права спільної сумісної власності майна подружжя, яка не потребує доказування і встановлення інших обставин, крім набуття майна за час шлюбу, та існує поки не спростована.

У разі коли презумпцію права спільної сумісної власності майна подружжя не спростовано за відсутності належних доказів того, що майно придбане за особисті кошти одного з подружжя, таке майно вважається спільною сумісною власністю та підлягає поділу, при цьому частки чоловіка та дружини у майні є рівними.

Саме собою посилання на те, що договір купівлі-продажу квартири, належної на праві особистої власності позивачу, був укладений в один день із договором, на підставі якого відповідач набула право власності на спірну квартиру, не є достатнім фактом сплати позивачем особистих коштів за придбану у шлюбі квартиру.

1. Обставини справи

Позивач подав позовну заяву до суду, у якій просив визнати спільною сумісною власністю сторін однокімнатну квартиру; відступити від рівності часток подружжя і в порядку поділу спільного майна подружжя визнати за ним право власності на 84/100 частини спірної квартири.

На обґрунтування позовних вимог позивач вказав, що за час перебування у шлюбі сторони набули нерухоме майно, яке поділити в добровільному порядку не можуть. Зокрема, сторони зареєстрували за собою право власності по ½ частини на чотирикімнатну квартиру. Також між товариством і відповідачем укладено договір купівлі-продажу, за умовами якого відповідач набула у власність однокімнатну квартиру, загальною площею 38,6 кв. м, за 185 553,00 грн, які були сплачені одним платежем у день укладення договору. Право власності на цю квартиру було зареєстроване на ім'я відповідачки.

Проте грошові кошти для купівлі квартири були отримані позивачем від продажу квартири, яка належала йому на підставі договору дарування.

Після укладання позивачем договору купівлі-продажу особистої квартири відповідач уклала договір купівлі-продажу спірної квартири, що підтверджує часткову оплату вартості спірної квартири за рахунок особистих коштів позивача.

Оскільки спірна квартира придбана за 185 553,00 грн і за її придбання сплачено з особистих коштів позивача 126 000,00 грн, отриманих від продажу належної йому квартири, то частка відповідачки у цій квартирі становить 29 776,50 грн, що відповідає 16/100 частинам, а частина спірної квартири, що належить позивачу, становить 155 776,50 грн, що відповідає 84/100 частинам спірної квартири.

2. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій

Суд першої інстанції позов позивача задовольнив частково, а саме в порядку поділу спільного майна подружжя визнав за позивачем право власності на ½ частини однокімнатної квартири.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що належних доказів про наявність підстав для відступлення від засад рівності часток подружжя сторони не надали, тому спірне майно підлягає поділу з огляду на правила рівності часток подружжя в спільному майні по 1/2 частини.

Апеляційний суд залишив апеляційну скаргу позивача без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін.

3. Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обґрунтування

Статтею 60 СК України встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом з тим зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, хто її спростовує.

Відповідний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2019 року у справі №339/116/16-ц (провадження №61-15462св18).

Згідно зі статтями 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Отже, набуття майна за час шлюбу створює презумпцію права спільної сумісної власності майна подружжя, яка не потребує доказування і встановлення інших обставин, крім набуття майна за час шлюбу, та існує поки не спростована. У разі коли презумпцію права спільної сумісної власності майна подружжя не спростовано за відсутності належних доказів того, що майно придбане за особисті кошти одного з подружжя, таке майно вважається спільною сумісною власністю та підлягає поділу, при цьому частки чоловіка та дружини у майні є рівними.

Враховуючи наведене, Верховний Суд вказав, що саме собою посилання на те, що договір купівлі-продажу квартири, належної на праві особистої власності позивачу, був укладений в один день із договором, на підставі якого відповідач набула право власності на спірну квартиру, не є достатнім фактом сплати позивачем особистих коштів за придбану у шлюбі квартиру.

На підставі викладеного Верховний Суд дійшов висновку про те, що, ухвалюючи оскаржувані рішення, суди на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, з урахуванням встановлених обставин і вимог зробили правильні висновки, що спірні квартири подружжя набуло під час перебування у шлюбі, а тому вони є їхнім спільним майном і підлягають поділу між ними в рівних частинах, оскільки презумпція спільності права власності подружжя на квартиру позивачем не спростована, адже він не надав належних і допустимих доказів сплати частини вартості спірної квартири власними коштами, отриманими від продажу квартири, що належала йому на праві особистої власності.

Детальніше з текстом постанови можна ознайомитися в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням: https://tinyurl.com/25jepz3r.

Джерело: Бюлетень Комітету НААУ з питань сімейного права (інформаційний дайджест у сфері сімейного права) за ІІ квартал 2023 року. Випуск 13. http://surl.li/kecnm