Розподіл майна подружжя: актуальна практика Верховного Суду – Анастасія Грабовська

Лектор докладно проаналізувала разом з учасниками розподіл майна подружжя, а саме:

1. Щодо презумпції спільності права власності подружжя на майно

2. Щодо особистої приватної власності подружжя

3. Щодо розподілу майна подружжя в рівних частках

4. Щодо збільшення частки майна одного з подружжя

5. Щодо порядку поділу неподільної речі, яка є спільною сумісною власністю колишнього подружжя

6. Щодо витребування майна, яке не є індивідуально визначеним або виділеним в натурі

7. Щодо стягнення боргу з подружжя

8. Щодо поширення ч.ч. 2, 3 ст. 65 СК України на передачу в борг одним із подружжя без згоди іншого

9. Щодо відповідальності подружжя за зобов`язаннями, що виникають з правочинів, вчинених в інтересах сім`ї

10. Щодо визнання права спільної сумісної власності подружжя на об'єкт самочинного будівництва

11. Частка учасника господарського товариства як об'єкт спільної сумісної власності подружжя

12. Щодо поділу частки корпоративних прав

13. Договір між подружжям щодо поділу нерухомого майна

14. Щодо встановлення судами факту спільного проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу

У рамках характеристики розподілу майна подружжя акцентовано на наступному:

1. Щодо презумпції спільності права власності подружжя на майно

Стаття 60 СК

Підстави набуття права спільної сумісної власності подружжя

1. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

2. Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Інститут шлюбу передбачає виникнення між подружжям тісного взаємозв`язку, і характер такого зв`язку не завжди дозволяє однозначно встановити, коли саме у відносинах з третіми особами кожен з подружжя виступає у власних особистих інтересах, а коли діє в інтересах сім`ї. Саме тому, на переконання ВП ВС, законодавцем встановлена презумпція спільності інтересів подружжя і сім`ї.

Положення ст. 60 СК України свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, хто її спростовує.

Постанова ВП ВС від 30.06.2020 у справі № 638/18231/15-ц (провадження № 14-712цс19)

ч. 3 ст. 61 СК - якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

ч. 4 ст. 65 СК – договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім’ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.

ч. 2 ст. 73 СК – стягнення може бути накладено на майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя, якщо судом встановлено, що договір був укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї і те, що було одержане за договором, використано на її потреби.

Постанова ВП ВС від 30.06.2020 у справі № 638/18231/15-ц (провадження № 14-712цс19)

2. Щодо особистої приватної власності подружжя

Відповідно до ст. 57 СК України, особистою приватною власністю дружини, чоловіка є:

• майно, набуте нею, ним до шлюбу;

• майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто;

• майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування;

• житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду";

• земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації.

Придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, не може вважатися об’єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане. Тому сам собою факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для надання такому майну статусу спільної сумісної власності подружжя. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Постанова КЦС ВС від 22.01.2020 у справі № 711/2302/18 (провадження № 61-13953св19).

Житло, набуте одним із подружжя під час шлюбу внаслідок приватизації державного житлового фонду, визнавалося спільною сумісною власністю подружжя лише в період з 08 лютого 2011 року до 12 червня 2012 року включно. В інші періоди дії Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» таке житло переходило у власність лише того з подружжя, який брав участь у приватизації. Постанови КЦС ВС від 20.06.2018 у справі № 1311/832/12-ц (провадження № 61-6409св18).

3. Щодо розподілу майна подружжя в рівних частках

Відповідно до статей 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Майно, яке належить подружжю на праві спільної сумісної власності, при його розподілі ділиться в рівних частках між ними, якщо шлюбним договором або домовленістю не визначено іншого.

Постанова ВП ВС від 21.11.2018 у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18): http://reyestr.court.gov.ua/Review/78215412 Аналогічна позиція сформульована у постановах ВС від 12.02.2020 у справі № 725/1776/18 (провадження № 61-7911св19); від 06.02.2018 у справі № 235/9895/15-ц (провадження № 61-2446св18); від 05.04.2018 у справі № 404/1515/16-ц (провадження № 61- 8518св18) тощо.

Розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу.

Факт реєстрації нерухомого майна, придбаного у період шлюбу, на ім’я одного з подружжя не означає, що воно належить лише особі, на ім’я якої зареєстроване. Таке майно є спільною сумісною власністю подружжя, а тому відчуження частки цього майна на публічних торгах без згоди іншого з подружжя порушує право останнього як співвласника на вільне користування і розпорядження нерухомим майном.

Постанова КЦС ВС від 01.04.2020 у справі № 462/518/18 (провадження № 61-13422св19)

Грошові кошти банківського вкладу є спільною сумісною власністю подружжя і підлягають поділу між ними в рівних частках.

Постанова КЦС ВС від 20.06.2018 у справі № 756/14404/15-ц (провадження № 61-24789св18)

4. Щодо збільшення частки майна одного з подружжя:

• Для визнання особистого нерухомого майна одного з подружжя спільним майном подружжя істотність збільшення вартості майна має відбутися така, що первинний об’єкт нерухомості, який належав одному з подружжя на праві приватної вартості, розчиняється, нівелюється, втрачається чи стає настільки несуттєвим, малозначним у порівнянні із тим об`єктом нерухомого майна, який з`явився під час шлюбу у результаті спільних трудових чи грошових затрат подружжя чи іншого з подружжя, який не є власником.

• Збільшення вартості майна та істотність такого збільшення підлягає з'ясуванню шляхом порівняння на час вирішення спору ВАРТОСТІ об'єкта ДО та ПІСЛЯ поліпшення.

• Розмір грошових затрат подружжя чи одного з них, а також вартість ремонтних робіт не можна вважати тим єдиним чинником, що безумовно свідчить про істотність збільшення вартості майна як об'єкта.

• Якщо особиста приватна власність одного з подружжя зазнала перетворень і збільшилась у вартості у період шлюбу, однак таке збільшення не було істотним, то інший з подружжя, не власник, має право на ½ частину збільшення вартості такого майна, якщо воно пов’язане з вкладенням у об’єкт особистої приватної власності за час шлюбу спільних коштів подружжя.

• Збільшення вартості майна внаслідок коливання курсу валют, зміни ринкових цін та інші чинники не співвідносяться з обсягом грошових чи трудових затрат у майно, тобто вирішальне значення мають шляхи та способи збільшення такої вартості, яка має бути доведена тим з подружжя, хто претендує на таке майно.

• Істотність такого збільшення має бути пов`язана із спільними затратами грошових коштів чи трудовими затратами або затратами іншого з подружжя, який не є власником майна. Сам факт перебування осіб у шлюбі у період, коли особисте майно чи його вартість істотно збільшилося, не є підставою для визнання його спільним майном.

Постанова ВП ВС від 22.09.2020 у справі № 214/6174/15-ц (провадження № 14-114цс20): https://reyestr.court.gov.ua/Review/92270721.

Суд згідно ч.ч. 2, 3 ст. 70 СК України в окремих випадках може відступити від засади рівності часток подружжя, враховуючи обставини, що мають істотне значення для справи, а також інтереси неповнолітніх дітей, непрацездатних повнолітніх дітей (за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування). Під обставинами, що мають істотне значення для справи, потрібно розуміти не тільки випадки, коли один із подружжя не дбав про матеріальне забезпечення сім’ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім’ї, але і випадки, коли один із подружжя не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку чи доходу (Ч. 1 СТ. 60 СК України). Проживання дітей з одним із подружжя само собою не є підставою для збільшення частки у майні при його розподілі тому з подружжя, з ким проживають діти.

Постанови КЦС ВС від 27.12.2019 у справі № 297/2837/17 (провадження № 61-7846св19): http://reyestr.court.gov.ua/Review/86738232; від 02.03.2020 у справі № 448/1722/16-ц (провадження № 61-22380св19): http://reyestr.court.gov.ua/Review/88016657.

5. Щодо порядку поділу неподільної речі, яка є спільною сумісною власністю колишнього подружжя

Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (ч. 2 ст. 183 ЦК України), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою (абз. 1 і 2 ч. 2 ст. 364 ЦК України).

Право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо:

1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі;

2) річ є неподільною;

3) спільне володіння і користування майном є неможливим;

4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї (ч. 1 ст. 365 ЦК України).

Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду (ч. 2 ст. 365 ЦК України).

6. Щодо витребування майна, яке не є індивідуально визначеним або виділеним в натурі

Співвласник майна може витребувати частку, яка належить йому у праві спільної сумісної власності, з незаконного володіння незалежно від того, чи є це майно індивідуально визначеним або виділеним у натурі.

Відповідно до ст. 361 ЦК України співвласник має право самостійно розпорядитися своєю часткою у праві спільної часткової власності.

Оскільки у справі, що переглядається, заявлено позов про витребування 1/2 ідеальної частки спірного будинку та земельної ділянки, наслідком задоволення позову буде внесення записів про державну реєстрацію за позивачкою права власності на 1/2 спірного будинку та 1/2 земельної ділянки, а за ОСОБА_4 права власності на 1/2 цих житлового будинку та земельної ділянки.

Такий висновок узгоджується з постановою ВСУ від 16 вересня 2015 року у справі № 6-1203цс15, у якій витребувано від відповідача на користь позивачів 54/100 частки квартири без з`ясування, чи є це майно індивідуально визначеним або виділеним в натурі.

Виділ частки з майна, що є у спільній частковій власності, передбачено у ст. 364, а поділ майна, що є у спільній частковій власності, урегульовано у ст. 367 ЦК України.

ВП ВС відступила від висновку Верховного Суду України, викладеного в постановах від 02 вересня 2015 року у справі № 6-1168цс15 та від 16 серпня 2017 року у справі № 6-54цс17, а також висновку КЦС ВС в постановах від 21 серпня 2018 року у справі № 757/32440/15-ц, від 05 вересня 2018 року у справі № 723/1983/16-ц та від 20 січня 2021 року у справі № 2-4440/11 про те, що витребувати можна лише індивідуально визначене майно або майно, яке виділено в натурі.

7. Щодо стягнення боргу з подружжя

Поділ спільного майна подружжя не може використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу боржником або виконання судового рішення про стягнення боргу.

Постанови КЦС ВС від 11.11.2019 у справі № 337/474/14-ц (провадження № 61-15813сво18): http://reyestr.court.gov.ua/Review/85868754; від 22.10.2018 у справі № 654/1528/17 (провадження № 61-30545св18: http://reyestr.court.gov.ua/Review/77398023; від 09.01.2019 у справі № 317/3272/16-ц (провадження № 61-156св17); http://reyestr.court.gov.ua/Review/80363827; від 03.04.2019 у справі № 726/831/15-ц (провадження № 61-45301св18): http://reyestr.court.gov.ua/Review/80950664; від 04.03.2020 у справі № 753/15957/18 (провадження № 61-11376св19: http://reyestr.court.gov.ua/Review/88187534

У справі № 337/474/14-ц КЦС ВС зазначив, що оскільки на момент звернення позивача до суду з позовом про поділ майна подружжя на виконанні у відділі ДВС перебував виконавчий лист про стягнення з відповідача на користь кредитодавця коштів у сумі 1 199 820, 00 грн, …взявши до уваги подальші дії учасників справи, направлені на відчуження спірного майна, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в позові про поділ майна подружжя в обраний позивачем спосіб у зв’язку з тим, що у разі поділу майна будуть порушені права та інтереси особи, яка є правонаступником кредитодавця, оскільки припинення права власності відповідача на спірне майно ускладнює виконання судового рішення про стягнення суми боргу з відповідача на користь правонаступника кредитодавця.

При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов’язаннями, що виникли в інтересах сім’ї.

Грошові зобов'язання за кредитним договором є об'єктом спільної сумісної власності.

Постанова КЦС ВС від 18.07.2018 у справі № 477/1891/14-ц (провадження № 61-5759св18): http://reyestr.court.gov.ua/Review/75781793; Аналогічні висновки викладено у постановах ВСУ від 27.04.2016 у справі № 6-486цс16: http://reyestr.court.gov.ua/Review/57463791; від 14.09.2016 у справі № 6-539цс1: http://reyestr.court.gov.ua/Review/61817253; КЦС ВС від 25.04.2018 у справі № 212/8891/15-ц (провадження № 61- 10886св18): http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/73660639

8. Щодо поширення ч.ч. 2, 3 ст. 65 СК України на передачу в борг одним із подружжя без згоди іншого

Для укладення договору позики, за яким позичальником виступає один з подружжя, отримання згоди другого з подружжя не потрібне, оскільки цей правочин не стосується спільного майна подружжя. До того, як позикодавець надасть кошти позичальникові (дружині або чоловікові), в останнього немає права власності на це майно, воно виникає лише після одержання грошових коштів. Таким чином, той з подружжя, хто укладає договір позики (позичає кошти), не розпоряджається спільним майном подружжя, він стає учасником зобов'язальних правовідносин». Такі висновки викладено зокрема у постановах КЦС ВС від 26.09.2018 у справі № 713/285/2012 (провадження № 61- 10345св18), від 18.12.2018 у справі № 755/12668/16-ц (провадження № 61-33504св18), від 27.11.2019 у справі № 133/3928/14-ц (провадження № 61-33048св18), від 30.06.2021 у справі № 462/2662/20 тощо.

Для визначення вартості вчинюваного одним з подружжя правочину (договору позики), з метою його кваліфікації як такого, що виходить за межі дрібного побутового та укладений щодо цінного майна, що у свою чергу потребувало б письмової згоди іншого з подружжя, слід враховувати конкретну межу, встановлену законодавцем у ч. 1 ст. 1047 ЦК, та брати за основу неоподатковуваний мінімум доходів громадян, перевищення десятикратного розміру якого обумовлює обов`язковість укладення договору позики в письмовій формі.

Згода одного з подружжя на укладення договору позики, який виходить за межі дрібного побутового та стосується цінного майна, що перебуває у їх спільній сумісній власності, зокрема, грошових коштів, сума яких не менш, як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян (ч. 1 ст. 1047 ЦК), має бути надана у письмовій формі.

У випадку недотримання вказаної вимоги другий з подружжя (хто не був стороною правочину) може оспорити договір позики на підставі ч. 2 ст. 65 СК. Постанова від 11.10.2023 у справі № 756/8056/19 (провадження № 14-94цс21): https://reyestr.court.gov.ua/Review/114228699.

9. Щодо відповідальності подружжя за зобов`язаннями, що виникають з правочинів, вчинених в інтересах сім`ї

ВП ВС підтримала правовий висновок Верховного Суду України (у постановах від 27.04.2016 у справі № 537/6639/13-ц та від 14.09.2016 у справі № 334/5907/14-ц) щодо солідарної відповідальності подружжя за зобов`язаннями, що виникають з правочинів, вчинених в інтересах сім`ї, визначивши, що при вирішенні спору про порядок виконання колишнім подружжям зобов`язань, що виникають з правочинів, вчинених в інтересах сім`ї, якщо питання про поділ цих зобов`язань не було зі згоди кредитора вирішене при поділі спільного майна цього подружжя, суди повинні керуватися тим, що подружжя має відповідати за такими зобов`язаннями солідарно усім своїм майном.

Правовий режим спільної сумісної власності подружжя, винятки з якого прямо встановлені законом, передбачає нероздільність зобов`язань подружжя, що за своїм змістом свідчить саме про солідарний характер таких зобов`язань, незважаючи на відсутність в законі прямої вказівки на солідарну відповідальність подружжя за зобов`язаннями, що виникають з правочинів, вчинених в інтересах сім`ї. Якщо один із колишнього подружжя в повному обсязі виконав зобов`язання, то він у порядку ч. 1 ст. 544 ЦК має право на зворотну вимогу (регрес) до іншого з подружжя у відповідній частині. Постанова ВП ВС від 30.06.2020 року у справі № 638/18231/15-ц (провадження № 14-712цс19): https://reyestr.court.gov.ua/Review/90458942.

10. Щодо визнання права спільної сумісної власності подружжя на об'єкт самочинного будівництва

Самочинно збудоване нерухоме майно не є об`єктом права власності, а тому не може бути предметом поділу. Постанови ВСУ від 04.12.2013 у справі № 6-130цс13 та від 30.09.2015 у справі № 6-286цс15; КЦС ВС у постановах від 06.03.2019 у справі № 361/4685/17, від 15.04.2020 у справі № 307/3957/14-ц; від 03.06.2020 у справі № 722/1882/16-ц, від 16.03.2021 у справі № 562/542/19; від 15.11.2021 у справі № 279/790/18, від 17.11.2021 у справі № 182/4522/19, від 16.02.2022 у справі № 495/6053/19, від 09.03.2023 у справі № 127/28862/21 та ін.

Послідовна і судова практика ВП ВС стосовно висновку про те, що особа не набуває права власності на самочинне будівництво (Постанови ВП ВС від 23.06.2020 у справі № 680/214/16 (провадження № 14-445цс16) та від 14.09.2021 у справі № 359/5719/17 (провадження № 14-8цс21)).

До прийняття новоствореного нерухомого майна до експлуатації та його державної реєстрації право власності на це новостворене нерухоме майно як об’єкт цивільного обороту не виникає, у такому випадку особа є власником лише матеріалів, обладнання, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна). «У разі неможливості поділу об’єкта незакінченого будівництва суд може визнати право за сторонами спору на будівельні матеріали й конструктивні елементи такого будинку або з урахуванням конкретних обставин залишити його одній зі сторін, а іншій присудити компенсацію. Визнаючи при цьому право власності на матеріали чи обладнання, суд у своєму рішенні має зазначити (назвати) ці матеріали чи обладнання».

11. Частка учасника господарського товариства як об'єкт спільної сумісної власності подружжя

Дискусійними у розгляді таких справ були питання:

• визначення правового статусу частки учасника товариства, зокрема, чи відноситься вона до об’єктів спільної сумісної власності подружжя;

• а також критерії визначення вартості такої частки та порядок виплати грошової компенсації іншому з подружжя при поділі їх майна.

Верховний Суд України фактично виснував, що внесені на формування статутного фонду його учасником кошти (номінальна вартість внеску, зазначена у статуті товариства) стають власністю товариства і поділу між подружжям не підлягають, адже не можна ділити того, що вже не існує у подружжя (Постанови ВСУ від 03.06.2015, провадження № 6- 38цс15; від 02.10.2013, провадження № 6-79цс13).

Вказану позицію в частині того, що внесені в статутний фонд кошти не є майном подружжя та не підлягають поділу, підтримала і ВП ВС у постанові від 29.06.2021 у справі № 916/2813/18 (пункт 8.40 постанови). ВП ВС у цій же постанові вказала, що право власності на майно, передане учасниками господарського товариства як вклад, належить товариству, а не його учасникам (засновникам). Зокрема, таке майно не може належати на праві спільної власності учаснику (засновнику, члену) приватного підприємства та його подружжю (колишньому подружжю) (пункти 8.36., 8.37 постанови).

12. Щодо згоди одного з подружжя на розпорядження іншим часткою в статутному капіталі приватного підприємства, яка є їх спільною сумісною власністю

• Чоловік та дружина розпоряджаються часткою в статутному капіталі господарського товариства за взаємною згодою, наявність якої презюмується при укладенні договорів одним з подружжя.

• Презумпція розпорядження спільним майном одним з подружжя за згодою другого з подружжя встановлена саме на користь добросовісного набувача прав на таке майно.

Тому укладення одним з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо суд встановить, що третя особа (контрагент за таким договором) діяла недобросовісно, зокрема знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності і що той з подружжя, хто укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя.

ВП ВС відступила від висновку, викладеного у постанові ВП ВС від 21.11.2018 у справі № 372/504/17, щодо недійсності договору, укладеного одним із подружжя без згоди другого, шляхом уточнення, що можливість визнання недійсним договору щодо розпорядження майном, яке перебуває в спільній власності, залежить від встановлення недобросовісності третьої особи − контрагента за таким договором. Постанова ВП ВС від 29.06.2021 у справі № 916/2813/18 (провадження № 12-71гс20): https://reyestr.court.gov.ua/Review/98531899.

13. Договір між подружжям щодо поділу нерухомого майна

Поділ спільного нерухомого майна подружжя повинен бути доведений нотаріально посвідченою угодою, а не угодою, укладеною у простій письмовій формі. Постанови КЦС ВС від 19.02.2020 у справі № 266/5267/18 (провадження № 61-6647св19): http://reyestr.court.gov.ua/Review/87826750; від 20.06.2018 у справі № 640/13903/16-ц (провадження № 61-15147св18): http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/80017465

Заявлення вимог про розірвання шлюбу і стягнення компенсації, передбаченої шлюбним договором, в одному провадженні свідчить про наявність юридичного спору між сторонами, а тому є належним способом захисту цивільних прав та інтересів одного із подружжя. Постанова КЦС ВС від 17.06.2020 у справі № 761/46925/18 (провадження № 61-5236св20): http://reyestr.court.gov.ua/Review/90111530

Сімейне законодавство не передбачає підстав розірвання договору про поділ майна подружжя, а отже, у разі розірвання такого договору застосовуються загальні підстави розірвання договору, зокрема й істотне порушення договору. У цьому разі суди повинні встановити:

(1) наявність істотного порушення договору;

(2) наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може бути виражена у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди, її розмір, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору;

(3) а також установити, чи є дійсно істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати.

Постанова КЦС ВС від 17.06.2020 у справі № 369/9613/16-ц: https://reyestr.court.gov.ua/Review/88692182.

14. Щодо встановлення судами факту спільного проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу

ВП ВС мала вирішити два ключові питання:

• чи ефективними є способи захисту прав позивача щодо встановлення факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу у спорі про поділ їхнього спільного сумісного майна, щодо визнання майна спільною сумісною власністю та щодо припинення спільної сумісної власності;

• за яких умов правочин щодо розпорядження майном (набутим під час шлюбу), вчинений одним з подружжя без згоди іншого з подружжя, може бути визнаний недійсним.

Позовні вимоги про поділ майна, що належить сторонам на праві спільної сумісної власності є ефективним способом захисту прав, здатним справедливо та без занадто обтяжливих для сторін судових процедур вирішити цивільну справу. Заявлення у таких справах позовного провадження окремої вимоги про встановлення факту спільного проживання жінки та чоловіка однією сім`єю без реєстрації шлюбу не здатне забезпечити захист прав власника.

Вимога про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу може бути вирішена в порядку окремого судового непозовного цивільного судочинства, що передбачено розділом IV ЦПК України, у випадку, якщо між сторонами не існує спору.

У Постанові від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20 ВП ВС також виснувала, що окрема вимога припинити право спільної сумісної власності також є неефективним способом захисту.

Постанова ВП ВС від 23.01.2024 у справі № 523/14489/15-ц (провадження № 14-22цс20): https://reyestr.court.gov.ua/Review/116920101

Першоджерело: https://tinyurl.com/ma2xm3bj