У Вищій школі адвокатури НААУ відбувся захід з підвищення кваліфікації адвокатів «Негаторний та віндикаційний позови у практиці Верховного Суду», який провела Анастасія Грабовська, кандидат юридичних наук, науковий консультант Департаменту аналітичної та правової роботи Верховного Суду.

На початку вебінару лектор звернула увагу на одне з проблемних питань судової практики – обрання ефективного / неефективного способу захисту як самостійної підстави для відмови у позові.

Починаючи з 2018 року Великою Палатою Верховного Суду та Верховним Судом було сформовано правовий висновок щодо тлумачення положень статей 6, 13 Конвенції, згідно якого суд повинен відмовити в задоволенні позову на тій підставі, що позивач обрав неефективний спосіб захисту порушеного права. Наприклад, такий правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 02.07.2019 у справі № 48/340 (пункт 6.41), від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18 (пункт 48).

Однак, 20.09.2023 ВП ВС повернуто справу № 592/11227/20 (провадження № 14-100цс23), яку передано КЦС ВС з метою відступу, зокрема, від численних висновків ВП ВС про те, що обрання позивачем неефективного (неналежного) на думку суду способу захисту порушеного права може бути самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.

Велика Палата в Ухвалі від 20.09.2023 у справі № 592/11227/20 зазначила, що «відмовляючи особі у вирішенні ініційованого нею спору через неефективність обраного способу (якщо такий передбачений законом), суди фактично можуть обмежувати право такої особи на доступ до суду, адже, по суті, в таких справах факт наявності в особи доступу до засобів правового захисту є ілюзорним і, як наслідок, буде спрямований лише для того, щоб їй повідомили, що обраний нею спосіб захисту не допоможе їй у відновленні її порушеного права, хоч обраний нею спосіб є одним із можливих та, зокрема, таким, що також може відновити порушене право чи інтерес».

Крім того, у Верховній Раді України на розгляді перебуває законопроєкт «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо забезпечення права на суд» (реєстр. № 9127 від 20.03.2023), яким передбачено внести зміни до процесуальних кодексів, зокрема доповнити ч. 2 ст. 5 ГПК України та ч. 2 ст. 5 ЦПК України наступним положенням:

«Позивач може обрати спосіб захисту, передбачений законом або договором, або інший спосіб, який не суперечить закону. Суд не може відмовити у задоволенні позову з підстав обрання позивачем неефективного способу захисту, якщо такий спосіб передбачений законом або договором».

Розглядаючи особливості віндикаційного та негаторного позовів, Анастасія Грабовська виділила визначальні критерії для їх розмежування:

(1) відсутність або наявність у позивача володіння майном;

(2) відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння;

(3) особа, до якої перейшло право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника, включаючи право володіння (Постанова ВП ВС від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц).

Принцип реєстраційного підтвердження полягає в тому, що особа, яка зареєструвала право власності на об'єкт нерухомості, набуває щодо нього всі повноваження власника, визначені в ч. 1 ст. 317 ЦК України, зокрема набуває й право володіння.

В основі розмежування вказаних позовів лежить критерій володіння: якщо порушено правомочність володіння, застосовується віндикаційний позов. Отже, власник нерухомого майна перестає бути володільцем цього майна лише в разі припинення державної реєстрації його права власності та перереєстрації цього права за іншою особою. Якщо створюються перешкоди в користуванні, застосовується негаторний позов.

Лектор підкреслила, що одночасне пред’явлення позову про витребування майна із чужого незаконного володіння (віндикаційний) і про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном (негаторний позов) є неможливим. Віндикаційний і негаторний позови є взаємовиключними. При цьому одна з умов застосування як віндикаційного, так і негаторного позову – відсутність між позивачем і відповідачем договірних відносин, оскільки в такому разі здійснюється захист порушеного права власності за допомогою зобов`язально-правових способів (Постанова ВП ВС від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18).

Анастасія Грабовська детально розглянула особливості негаторного позову. Частиною 1 статті 391 ЦК України встановлено право власника вимагати захисту свого права від особи, яка перешкоджає йому користуватися і розпоряджатися своїм майном, тобто заявити негаторний позов. Так, у Постанові ВП ВС від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц зазначено, що позивач за негаторним позовом має право вимагати усунути наявні перешкоди чи зобов’язати відповідача утриматися від учинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямовано на усунення порушень прав власника, не пов’язаних із позбавленням його володіння майном.

Предметом негаторного позову є вимога позивача про усунення з боку відповідача будь-яких перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Як підставу для негаторного позову названо:

• неправомірне перебування майна третіх осіб у виробничих приміщеннях власника і необхідність їх звільнення;

• унеможливлення підходів і під’їздів до будинку власника й потреба усунення таких перешкод;

• неправомірне зайняття жилих приміщень власника і необхідність виселення громадян;

• заборона суборендареві користуватися нежитловим приміщенням після укладення договору суборенди (вимкнення опалення, світла та ін.) ;

• створення штучних перешкод у землекористуванні власникам чи орендарям земельних ділянок тощо.

Такий спосіб захисту характеризується наступними ознаками:

1. Негаторний позов застосовується лише, якщо сторони не перебувають у договірних відносинах;

2. Власник (титульний володілець), який звертається за захистом, зберігає майно у своєму володінні;

3. Сутністю вимог за негаторним позовом є усунення порушення, яке триває і має місце на момент звернення з позовом;

4. Таке порушення має «неправомірний» характер;

5. До вимог за негаторним позовом строки позовної давності не можуть застосовуватися.

Звернула увагу лектор на загальні аспекти формулювання позовних вимог за негаторним позовом:

1. Зазначення позивачем у позовній заяві про вилучення у відповідача земельної ділянки, а не її повернення не має правового значення для вирішення справи, оскільки таке формулювання позовної вимоги не спростовує змісту негаторного позову як способу захисту та права, на захист якого він поданий – Постанова КЦС ВС від 26 квітня 2022 року у справі № 378/1194/20;

2. Як вимога про повернення земельної ділянки, так і вимога про її звільнення фактично спрямовані на усунення перешкод, пов`язаних з реалізацією права власності та/або користування землею, а формулювання такої вимоги є правом позивача відповідно до ст. 14 ГПК України та не суперечать ст. 391 ЦК України. Згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») неправильна юридична кваліфікація позивачем і відповідачами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм. За таких обставин господарські суди, встановивши належність спірної земельної ділянки до земель водного фонду комунальної власності та відсутність на ній належного відповідачу нерухомого майна, мали підстави дійти висновку про задоволення позовних вимог у вказаній частині на підставі норм ст. 391 ЦК України та ч. 2 ст. 152 ЗК України – Постанова КГС ВС від 16 червня 2021 року у справі № 909/50/20

Анастасія Грабовська зупинилася на специфіці віндикаційного позову, зазначивши, що для нього є характерними наступні ознаки:

1. Віндикаційний позов застосовується лише, якщо сторони не перебувають у договірних відносинах;

2. Позивачем є неволодіючий власник(титульний володілець);

3. Відповідачем є незаконний фактичний володілець речі (як добросовісний, так і недобросовісний);

4. Об’єктом віндикаційного позову може бути лише індивідуально визначена річ, яка існує в натурі на момент подання позову;

5. Сутністю вимог за віндикаційним позовом є повернення майна законному власнику як фактично, так і юридично, тобто шляхом відновлення відповідних записів у державних реєстрах;

6. До вимог за віндикаційним позовом застосовуються загальні строки позовної давності.

В огляді судової практики сфокусовано увагу на наступних висновках Верховного Суду стосовно витребування майна із чужого незаконного володіння відповідно до ст. 387 ЦК України:

• Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. У разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача, а не зобов'язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем – Постанова ВП ВС від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16;

• Ефективність віндикаційного позову забезпечується саме наявністю державної реєстрації права власності за відповідачем, оскільки за відсутності такої реєстрації судове рішення про задоволення віндикаційного позову не є підставою для державної реєстрації права власності за позивачем. Тому позовна вимога про скасування державної реєстрації права власності відповідача суперечить позовній вимозі про витребування нерухомого майна. Отже, замість скасування неналежного запису про державну реєстрацію до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно має бути внесений належний запис про державну реєстрацію права власності позивача. Такий запис вноситься на підставі судового рішення про задоволення віндикаційного позову – Постанова ВП ВС від 9 листопада 2021 року у справі № 466/8649/16-ц;

• Законодавство надає право звертатися з вимогами про витребування майна з чужого незаконного володіння не лише власникам, а й іншим особам, у яких майно власника перебувало у законному володінні за відповідною правовою підставою («титулом»). Титульними володільцями вважаються особи, які володіють майном за цивільно-правовими договорами (майнового найму (оренди), підряду, зберігання, застави та інші), особи, які володіють майном на праві господарського відання, оперативного управління або на іншій підставі, передбаченій законом. Позивач має підтвердити своє право власності на витребувану річ або інше титульне право на річ, посилаючись на ті чи інші докази (свідоцтво про право власності, свідоцтво про право на спадщину, технічний паспорт на автомашину, довіреність на розпорядження майном, договір тощо) – Постанова КГС ВС від 17 квітня 2018 року у справі № 924/872/16;

• Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним і в якої майно фактично знаходиться та є індивідуально визначеним. Об`єктом позову про витребування майна із чужого незаконного володіння може бути індивідуально визначена річ, яка існує в натурі на момент подання позову. Якщо річ, перебуваючи в чужому володінні, видозмінилась, була перероблена чи знищена, застосовуються зобов`язально-правові способи захисту права власності відповідно до положень ЦК України – Постанова ВП ВС від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18;

• Початок перебігу строків позовної давності за вимогами про витребування майна в порядку ст. 388 ЦК України обчислюється з моменту, коли особа дізналася про вибуття свого майна до іншої особи, яка згодом його відчужила добросовісному набувачу. Відтак закон не пов`язує перебіг позовної давності за віндикаційним позовом: ані з ухваленням судового рішення про порушення права особи; ані з укладенням певних правочинів щодо майна позивача; ані з фактичним переданням майна порушником, який незаконно заволодів майном позивача, у володіння інших осіб - Постанова ВП ВС від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16.

Матеріал на сторінці Advokat Post:https://is.gd/s6NFNF

Відеофрагмент доступний для перегляду на сторінці Вищої школи адвокатури НААУ у Facebook: https://tinyurl.com/45xrp7he

Більше про заходи з підвищення кваліфікації адвокатів у розкладі Вищої школи адвокатури НААУ: https://cutt.ly/g9AAiVQ