У Вищій школі адвокатури НААУ відбувся захід з підвищення кваліфікації адвокатів на тему: «Звільнення від відбування покарання з випробуванням: проблеми адвокатської та судової практики», лектором якого виступив Олексій Горох, адвокат, доктор юридичних наук, доцент кафедри кримінального та кримінального процесуального права Національного університету «Києво-Могилянська академія», заступник голови Комітету з питань кримінального права та процесу НААУ.

Під час вебінару лектор детально розповів про підстави для застосування та відмови у застосуванні звільнення від відбування покарання з випробуванням, а також виокремив ключові проблеми адвокатської та судової практики.

Звільнення від відбування покарання з випробуванням є одним із найбільш поширених видів звільнення від відбування покарання, що застосовується у судовій практиці.

Звільнення від відбування покарання з випробуванням можливе двома способами:

1. Коли суд, призначивши основне покарання, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання (ч. 1 ст. 75 КПК);

2. У випадку затвердження судом угоди про примирення або про визнання вини, в якій має бути узгоджено звільнення від відбування покарання з випробуванням (ч. 2 ст. 75 КПК). 

При ухваленні рішення про можливість виправлення засудженого без відбування покарання враховуються такі обставини:

1. Чи засуджено особу за певний злочин;

2. Тяжкість злочину;

3. Особа винного;

4. Інші обставини справи.

Як зазначає лектор, при звільненні особи від відбування покарання з випробуванням виникає низка проблем як у судовій, так і в адвокатській практиці.

Першою проблемою є проблема розмежування судами інститутів «призначення покарання» та «звільнення від покарання». Судові рішення про застосування звільнення від відбування покарання з випробуванням суди належним чином не мотивують. Суди не здійснюють самостійної оцінки обставин, що характеризують тяжкість злочину, особу винного та інших обставин справи в аспекті їх впливу на можливість звільнення від відбування покарання з випробуванням. У вироках (ухвалах) суди «змішують» обставини справи (що мають оцінюватися в різних аспектах) для обґрунтування різних за змістом правових рішень:

·  для призначення виду й міри покарання, яке є необхідним та достатнім для виправлення особи та запобігання новим злочинам;

· для оцінювання можливості виправлення засудженого без відбування призначеного покарання.

Клопотання адвоката про звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням має бути належним чином мотивовано. Адвокат має надати самостійну оцінку обставинам, що характеризують:

·     тяжкість злочину;

·     особу винного;

·     іншим обставинам справи;

·    в аспекті їх впливу на можливість звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Далі Олексій Горох сфокусував увагу на законодавчій забороні на звільнення від відбування покарання з випробуванням при засудженні за певні злочини. В огляді судової практики лектор розглянув такі правові позиції Верховного Суду:

1. Вчинення особою корупційного кримінального правопорушення, передбаченого, зокрема, ч. 1 ст. 369 КК, унеможливлює звільнення її від відбування покарання з випробуванням (ст. 75 КК) навіть у разі призначення остаточного покарання судом за сукупністю кримінальних правопорушень, одне з яких є не корупційним (Постанова ККС ВС від 27.09.2021 у справі № 234/1940/20 (провадження № 51-1866км21);

2.          Якщо одне з кримінальних правопорушень, за вчинення якого засуджено особу, є корупційним, звільнення від відбування покарання, остаточно призначеного за вироком суду, не застосовується (ст. 75 КК) (Постанова ККС ВС від 05.08.2020 у справі № 734/631/19 (провадження № 51-2243км20);

3.          Виняток у ч. 1 ст. 75 КК, який унеможливлює звільнення від відбування покарання з випробуванням особи, яка порушила правила безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, керуючи транспортним засобом, та яка перебувала у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, має імперативний характер і не залежить від того, чи вчинено відповідне порушення в умовах воєнного стану. Водій, який порушив правила безпеки дорожнього руху в стані алкогольного сп’яніння, що спричинило потерпілому тяжкі тілесні ушкодження (ч. 2 ст. 286-1 КК), не може бути звільнений від відбування покарання з випробуванням (Постанова колегії суддів Другої судової палати ККС ВС від 15.06.2023 у справі № 170/667/21).

Олексій Горох зазначив, що засудження за корупційне правопорушення, вчинене після 25 січня 2015 року, у тому числі у разі затвердження угоди про примирення або про визнання вини, виключає можливість звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням.

Наступною проблемою лектор виокремив ту, що учасники провадження та суди не знають, що саме слід розуміти під врахуванням «тяжкості вчиненого кримінального правопорушення». В абсолютній більшості випадків (88,2% вивчених справ) суди не пояснюють у рішеннях, які саме ознаки чи обставини характеризують індивідуальний ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, як вони вплинули на ухвалене рішення.

Адвокату потрібно знати, які обставини він має вказати в судовій промові для характеристики тяжкості вчиненого злочину.

Тяжкість правопорушення характеризується його типовим та індивідуальним ступенями. Саме тому Пленум Верховного Суду України орієнтує суди при визначенні ступеня тяжкості вчиненого злочину виходити не лише з класифікації злочинів (ст. 12 КК), а й з особливостей конкретного злочину й обставин його вчинення (п. 3 ППВСУ «Про практику призначення судами кримінального покарання» від 24 жовтня 2003 р. № 7).

Однією із проблем є також зазначення учасниками провадження невеликої кількості обставин, що характеризують «особу винного». Пленум Верховного Суду України орієнтує суди на з’ясування:

1) віку;

2) стану здоров’я,

3) поведінки до вчинення злочину як у побуті, так і за місцем роботи чи навчання;

4) її минулого (зокрема наявності незнятих чи непогашених судимостей, адміністративних стягнень);

5) складу сім’ї (наявності на утриманні дітей та осіб похилого віку);

6) матеріального стану особи тощо (абз. 3 п. 3 постанови «Про практику призначення судами кримінального покарання» від 24 жовтня 2003 р. № 7).

 В огляді судової практики Олексій Горох виділив такі правові позиції Верховного Суду:

·               Пенсійний вік особи, яка вчинила тяжкий злочин, не може виступати основною підставою для можливості застосування положень ст. 75 КК, без врахування інших пом’якшуючих покарання обставин (Постанова ККС від 11.02.2020 у справі № 234/403/18 (провадження № 51-2400км19);

·               Наявність хронічних захворювань в особи, засудженої до позбавлення волі на певний строк, не є перешкодою для реального відбування нею цього покарання та саме собою не може бути підставою звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням (ст. 75 КК). Засудженому, який має хронічні захворювання та якому судом призначено реальне відбування покарання у виді позбавлення волі на певний строк, медичні частини установ виконання покарань повинні надавати медичну допомогу (консультування, обстеження, лікування) в амбулаторних умовах (Постанова колегії суддів Третьої судової палати ККС ВС від 18.01.2023 у справі № 686/7636/22);

·               Намагання засудженого працевлаштуватися та відшкодувати шкоду потерпілому є щирим каяттям, що було враховано судом під час призначення особі покарання як обставина, що його пом’якшує, та не вказує на можливість виправлення засудженого без ізоляції від суспільства (Постанова ВС від 10.08.2021 у справі №235/689/20 (провадження № 51-1411км21).

Проблемним аспектом є також те, учасники провадження та суди не знають, що слід розуміти під врахуванням «інших обставин справи». Наголосивши на необхідності врахування судом при вирішенні питання про можливість виправлення засудженого без відбування покарання інших обставин справи, законодавець не розкрив змісту цих обставин. Обійшов це питання й Пленум Верховного Суду України в постанові «Про практику призначення судами кримінального покарання» від 24 жовтня 2003 р. № 7. Вивчення судової практики свідчить про те, що «іншими обставинами справи», які враховують суди при вирішенні питання про звільнення від відбування покарання з випробуванням, є:

1) думка потерпілого про можливість (або навпаки неможливість) звільнення винуватого від відбування покарання з випробуванням;

2) факт призначення судом винуватому більш м’якого покарання, ніж передбачено законом;

3) факт вчинення винуватим правопорушення під час іспитового строку;

4) вказівки суду касаційної інстанції щодо неможливості звільнення винуватого від відбування покарання з випробуванням.

Про особливості звільнення від відбування покарання з випробуванням вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років, - детально у матеріалі на сторінці Advokat Post: http://tinyurl.com/5n7mraxm

Відеофрагмент доступний для перегляду на сторінці Вищої школи адвокатури НААУ у Facebook: http://tinyurl.com/mr3bs98h

Цікаві публікації лектора:

· Тактика захисту щодо обґрунтування ухвалення судом виправдувального вироку у зв’язку з недоведеністю вини. http://tinyurl.com/5e32p7we

·       Тактика захисту щодо закриття кримінального провадження під час підготовчого судового засідання. https://tinyurl.com/bdfjj48e

· Система досудових видів уникнення кримінальної відповідальності та проблеми їх застосування. https://tinyurl.com/y9yxuw5n

Більше про заходи з підвищення кваліфікації адвокатів у розкладі Вищої школи адвокатури НААУ: https://cutt.ly/g9AAiVQ