Спеціальна конфіскація: рух у якому напрямку?

Законом України «Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України стосовно виконання Плану дій щодо лібералізації Європейським Союзом візового режиму для України» 2013 року було доповнено КК України статтею 96-1 щодо нового заходу кримінально-правового характеру: спеціальної конфіскації, зміни стосовно спеціальної конфіскації були внесені і до КПК України, зокрема ст. 100. І хоча відтоді у доктрині немає чіткого розуміння правової природу цього заходу, та й матеріальні та процесуальні норми змінювалися, цей захід застосовується у судовій практиці. Більше того, натепер умови застосування спеціальної конфіскації є складовою змісту угоди про визнання винуватості, що викликає актуальність оцінки правильності застосування норм цього інституту на практиці.

Натепер спеціальна конфіскація полягає у примусовому безоплатному вилученні за рішенням суду у власність держави грошей, цінностей та іншого майна у випадках, визначених КК України, за умови вчинення умисного кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною КК України, за які передбачено основне покарання у виді позбавлення волі або штрафу понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а так само передбаченого частиною першою статті 150, статтею 154, частинами другою і третьою статті 159-1, частиною першою статті 190, статтею 192, частиною першою статей 204, 209-1, 210, частинами першою і другою статей 212, 212-1, частиною першою статей 222, 229, 239-1, 239-2, частиною другою статті 244, частиною першою статей 248, 249, частинами першою і другою статті 300, частиною першою статей 301, 302, 310, 311, 313, 318, 319, 362, статтею 363, частиною першою статей 363-1, 364-1, 365-2 КК України. Вона застосовується не лише на підставі обвинувального вироку суду, а й ухвал суду: про звільнення особи від кримінальної відповідальності; про застосування примусових заходів медичного характеру; про застосування примусових заходів виховного характеру.

Майно, стосовно якого застосовна спеціальна конфіскація, диференціюється залежно від джерела походження, належності особі, характеру використання тощо. Проте, ознаками майна є такі, якщо гроші, цінності та інше майно: 1) одержані внаслідок вчинення кримінального правопорушення та/або є доходами від такого майна; 2) призначалися (використовувалися) для схиляння особи до вчинення кримінального правопорушення, фінансування та/або матеріального забезпечення кримінального правопорушення або винагороди за його вчинення; 3) були предметом кримінального правопорушення, крім тих, що повертаються власнику (законному володільцю), а у разі, коли його не встановлено, — переходять у власність держави; 4) були підшукані, виготовлені, пристосовані або використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення, крім тих, що повертаються власнику (законному володільцю), який не знав і не міг знати про їх незаконне використання.

Спеціальна конфіскація застосовується не тільки до майна засудженого, а й до майна: (1) особи, яка не підлягає кримінальній відповідальності у зв’язку з недосягненням віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, (2) особи, яка не підлягає кримінальній відповідальності у зв’язку з неосудністю, (3) особи, яка звільняється від кримінальної відповідальності чи покарання, крім звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності; (4) третьої особи (за умов, передбачених ч. 4 ст. 96-2 КК України).

Відмітимо, що застосування спеціальної конфіскації характеризується тим, що норми матеріального та процесуального права не узгоджені між собою, а також виникає питання їх співвідношення із Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод та практикою ЄСПЛ. Тлумачення відповідних норм дає і ККС ВС. Зокрема, ККС ВС слушно неодноразово підкреслював, що при застосуванні спеціальної конфіскації у кожному конкретному випадку необхідно не тільки послатися на наявність для цього формальних підстав, передбачених у КК, але й переконатися, що таке застосування не порушуватиме «справедливу рівновагу між вимогами загального інтересу і захисту фундаментальних прав осіб», покладаючи на особу «надмірний індивідуальний тягар». Верховний Суд зазначав, що в цілому не виключається можливість застосування спеціальної конфіскації навіть у тих випадках, коли конфіскація майна, з огляду на його вартість, виглядає набагато суворішим заходом, ніж призначене покарання. Однак у таких випадках необхідно навести належні аргументи, які обґрунтовують, з урахуванням обставин конкретної справи, що такий захід не порушуватиме наведені вище стандарти ЄСПЛ. При цьому до уваги можуть братися: вартість майна, що підлягає конфіскації, законність чи незаконність його походження; тяжкість і характер вчиненого злочину; наявність, розмір і характер завданої шкоди або шкоди, яка потенційно могла бути завданою злочином; вид і розмір призначеного покарання, тощо (https://reyestr.court.gov.ua/Review/92692226).

Відмітимо, що норми стосовно спеціальної конфіскації передбачені і у Директиві 2014/42/ЄС від 3 квітня 2014 року про заморожування та конфіскацію засобів і доходів, одержаних злочинним шляхом, в Європейському Союзі. Їх суть зводиться до такого:

кожна держава-член вживає необхідних заходів, щоб мати змогу здійснювати повну або часткову конфіскацію засобів і доходів, одержаних злочинним шляхом, або власності, вартість якої відповідає сумі таких засобів або доходів, що підлягають остаточному засудженню за вчинення кримінального злочину згідно з вироком, який може також бути винесений в результаті розгляду справи без участі обвинуваченого;
держави-члени вживають необхідних заходів для забезпечення можливості повної або часткової конфіскації засобів і доходів або власності, що належать особі, визнаній винною у вчиненні кримінального злочину, який може прямо або опосередковано призвести до одержання економічної вигоди, якщо суд, на основі обставин справи, у тому числі конкретних фактів і наявних доказів, зокрема таких, що вартість власності є непропорційною законному доходу засудженої особи, визнав, що відповідна спірна власність була одержана від злочинної діяльності;
держави-члени вживають необхідних заходів для забезпечення можливості конфіскації доходів або іншої власності, вартість якої відповідає сумі доходів, які були прямо або опосередковано передані підозрюваною або обвинуваченою особою третім сторонам, або які були придбані третіми сторонами у підозрюваної або обвинуваченої особи, принаймні якщо було встановлено на основі конкретних фактів і обставин, що такі треті сторони знали або повинні були знати, що метою передання або придбання є уникнення конфіскації, у тому числі, якщо передання або придбання здійснювалося безкоштовно або в обмін на грошову суму, значно нижчу ринкової вартості.