Щодо правомірності дій прокурора та суду

Питання: підозрюваному обрали запобіжний захід та прокуратура звернулася зі скаргою в апеляцію, яка протягом 45 днів не розглянула її та навіть не призначила ще до розгляду. Захисник звертається в порядку 201 КПК на пом’якшення запобіжного заходу, але суд і прокурор стверджують що розглянути клопотання не можуть, так як скарга прокурора ще не розглянута в апеляції. Чи правомірні дії прокурора та суду?

Зміна запобіжного заходу за ініціативою сторони захисту у досудовому розслідуванні регламентується нормами ст. ст. 201, 616 (спеціальні норми для режиму воєнного стану) КПК України. Отже, підозрюваний, обвинувачений, до якого застосовано запобіжний захід, його захисник, має право подати до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого здійснюється досудове розслідування, а в кримінальних провадженнях щодо кримінальних правопорушень, віднесених до підсудності Вищого антикорупційного суду, — до Вищого антикорупційного суду, клопотання про зміну запобіжного заходу, в тому числі про скасування чи зміну додаткових обов’язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України та покладених на нього слідчим суддею, судом, чи про зміну способу їх виконання.

Вказане клопотання слідчий суддя зобов’язаний розглянути протягом трьох днів з дня його одержання згідно з правилами, передбаченими для розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу.

Триденний строк визначений імперативно, винятків стосовно його продовження КПК України не передбачає. Таке нормативне формулювання корелюється із засадою розумного строку, передбаченою ст. 28 КПК України. Забезпечення розумного строку покладено на слідчого суддю (в частині строків розгляду питань, віднесених до його компетенції), а це питання якраз у межах компетенції слідчого судді. Додамо, що розумний строк є елементом права на справедливий розгляд справи незалежним і безстороннім судом в розумінні ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а дія цієї засади, як свідчить практика ЄСПЛ, поширюється й на досудове розслідування («Рінгейзен проти Австрії» (Ringeisen v. Austria), § 110; «Шубінські проти Словенії» (Šubinski v. Slovenia), §§ 65-68) (Посібник із статті 6 Європейської конвенції з прав людини. Право на справедливий суд (кримінально-процесуальний аспект). Оновлено 31 грудня 2019 року. URL: https://www.echr.coe.int/Doc…/Guide_Art_6_criminal_UKR.pdf, п. 291).

Дотримання процедури, встановленої законом, є важливою гарантією права кожного на свободу та особисту недоторканність в розумінні ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Відмітимо, що практика ЄСПЛ тлумачить § 3 Конвенції («Кожен, кого заарештовано або затримано згідно з положеннями підпункту "с" пункту 1 цієї статті, … йому має бути забезпечено розгляд справи судом упродовж розумного строку або звільнення під час провадження») так, що при вирішенні питання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою суд зобов’язаний розглянути альтернативні заходи забезпечення явки особи до суду (Посібник із застосування статті 5 Європейської конвенції з прав людини. Право на свободу та особисту недоторканність. Оновлено 31 грудня 2019 року. URL: https://www.echr.coe.int/Documents/Guide_Art_5_UKR.pdf, п. 221).

Крім того, ст. 5 Конвенції передбачає, що кожен, кого позбавлено свободи внаслідок арешту або тримання під вартою, має право ініціювати провадження, в ході якого суд без зволікання встановлює законність затримання і приймає рішення про звільнення, якщо затримання є незаконним. Отже, якщо застосовується автоматична перевірка, рішення щодо законності тримання під вартою повинні прийматися через «розумні проміжки часу». Порушення встановлених законодавством строків для проведення автоматичної перевірки не обов’язково становить порушення частини 4 статті 5, якщо суд розглянув питання про законність затримання заявника без зволікань («Абоя Боа Жан проти Мальти» (Aboya Boa Jean v. Malta), § 80) (Посібник із застосування статті 5 Європейської конвенції з прав людини. Право на свободу та особисту недоторканність. Оновлено 31 грудня 2019 року. URL: https://www.echr.coe.int/Documents/Guide_Art_5_UKR.pdf, п. 242).

Порушення встановленої ст. 201 КПК України процедури розгляду питання про зміну запобіжного заходу, крім того, що порушує гарантії ст. 5 Конвенції, фактично позбавить підозрюваного доступу до суду, що витлумачене практикою ЄСПЛ за ст. 6 Конвенції, адже, хоча «Право на судовий розгляд» не є абсолютним ані у кримінальному, ані у цивільному процесі. Воно має встановлені обмеження («Девеєр проти Бельгії» (Deweer v. Belgium), § 49; «Карт проти Туреччини» (Kart v. Turkey) [ВП], § 67). Проте, такі обмеження не мусять перешкоджати реалізації цього права ані у спосіб, ані у обсязі, що можуть становити загрозу самій його суті. Вони мають переслідувати законну мету, а між вжитими засобами і метою, що переслідується, має існувати розумний пропорційний зв'язок (Посібник із статті 6 Європейської конвенції з прав людини. Право на справедливий суд (кримінально-процесуальний аспект). Оновлено 31 грудня 2019 року. URL: https://www.echr.coe.int/Doc…/Guide_Art_6_criminal_UKR.pdf, п. 51-52).

Відмітимо, що про «право на суд» у розрізі перевірки продовжуваного тримання під вартою ЄСПЛ теж висловився: відповідно до пункту 4 статті 5 Конвенції особи, що тримаються під вартою, мають право на доступ до процедури, за допомогою якої питання їхнього продовжуваного тримання під вартою може бути швидко розглянуто з урахуванням їхньої конкретної ситуації та особистого становища (див., наприклад, рішення у справах «Буряга проти України» (Buryaga v. Ukraine), заява № 27672/03, пп. 73-74, від 15 липня 2010 року; «Вітрук проти України» (Vitruk v. Ukraine), заява № 26127/04, пп. 92-93, від 16 вересня 2010 року, та вищенаведене рішення у справі «Третьяков проти України» (Tretyakov v. Ukraine), п. 66) («Осаковський проти України (Заява № 13406/06), URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/974_a26#Text)»).

Отже, як видно, конвенційні стандарти гарантують перегляд підстав тримання під вартою та доступ до відповідної процедури. Іншої процедури, аніж судова, для цих цілей у кримінальному провадженні України немає.

П’ятиденний строк подання апеляційної скарги починається з моменту оголошення ухвали слідчого судді, яка має бути перевірена судом апеляційної інстанції на предмет законності та обґрунтованості не пізніш як через три дні після її надходження до суду апеляційної інстанції, згідно вимог ч. 2 ст. 422 КПК України.

Законодавець, встановлюючи вищепроцитовані гарантії, як видається, виходив з того, що фактично наявні правообмеження, тобто позбавлення особи свободи. У описаному випадку йдеться про саме застосування запобіжного заходу, хоча законність та обґрунтованість його обрання в апеляційному порядку перевірена ще не була. Отже, судове рішення фактично виконується, запобіжний захід реалізовано, підозрюваний перебуває під вартою, тобто його права реально обмежені (незалежно від «статусу» ухвали слідчого судді, яка оскаржується).

Отже, зважаючи на те, що зміна запобіжного заходу передбачена у законі як одна з гарантій права на свободу, з відповідною процедурою, де є виключні підстави для залишення клопотання без розгляду, недотримання судом апеляційної інстанції строків розгляду апеляційної скарги не є підставою для нерозгляду клопотання про зміну запобіжного заходу та ігнорування імперативно встановленого триденного строку для його розгляду слідчим суддею, у тому числі непризначення дати розгляду або залишення його без розгляду.

Такий нерозгляд слід розглядати і у аспекті недотримання розумного строку за ст. 6 Конвенції. Адже строк, який треба брати до уваги, триває принаймні до проголошення виправдального чи обвинувального вироку, навіть якщо він постановлений апеляційною інстанцією. Окрім того, немає жодних підстав припиняти захист особи від повільності судового провадження від моменту першого судового засідання: невиправдані перенесення засідань або надмірні запізнення також можуть траплятись з вини суду, що розглядає справу («Вемхофф проти Німеччини» (Wemhoff v. Germany), § 18) (Посібник із статті 6 Європейської конвенції з прав людини. Право на справедливий суд (кримінально-процесуальний аспект). Оновлено 31 грудня 2019 року. URL: https://www.echr.coe.int/Doc…/Guide_Art_6_criminal_UKR.pdf, п. 294).

Отже, враховуючи вищевикладене, твердження суду та прокурора щодо неможливості розгляду клопотання захисника про пом’якшення запобіжного заходу в порядку ст. 201 КПК України через подання прокурором апеляційної скарги є такими, що не мають правових підстав, а відмова слідчого судді розглянути клопотання захисника є порушенням вимог ст. 201 КПК України та позбавленням підозрюваного гарантій, передбачених ст. 5 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, та доступу до суду, гарантованого ст. 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод.