Колеги, пропонуємо ознайомитися із матеріалом Ірини Гловюк, заслуженого юриста України, адвоката, доктора юридичних наук, професора, члена НКР при ВС, члена Ради комітету з питань кримінального права та процесу НААУ, на тему: «Процесуальні можливості захисту персональних даних вразливих потерпілих». 

У матеріалі:

• досліджено питання ідентифікації вразливості потерпілих, можливості захисту персональних даних потерпілих на основі міжнародних протоколів та чинного кримінального процесуального законодавства;
• виділені практичні виклики «анонімізації» вразливих потерпілих;
• указано практичні потреби та особливості застосування наявних процесуальних механізмів для захисту персональних даних вразливих потерпілих;
• аргументовано потребу змін до кримінального процесуального законодавства.

Автором детально проаналізовані процесуальні механізми для захисту персональних даних вразливих потерпілих, які передбачені чинним кримінальним процесуальним законодавством, а саме:

• забезпечення конфіденційності відомостей про особу (п. «ж» ч. 1 ст. 7 Закону України «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві» від 23 грудня 1993 року № 3782-XII);
• закритий судовий розгляд (п. «з» ч. 1 ст. 7 Закону України «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві» від 23 грудня 1993 року № 3782-XII, ст. 27 КПК України);
• недопустимість розголошення відомостей досудового розслідування (ст. 222 КПК України);
• видалення у документах, які надаються для ознайомлення при реалізації ст. 290 КПК України, відомостей, які не будуть розголошені під час судового розгляду (ч. 5 ст. 290 КПК України);
• «закриття» відомостей в текстах судових рішень, відкритих для загального доступу (ст. 7 Закону України «Про доступ до судових рішень» від 22 грудня 2005 року № 3262-IV).

Серед проблемних аспектів захисту персональних даних вразливих потерпілих Ірина Гловюк виокремила наступні:

Аналіз правозастосовної практики, в першу чергу – у кримінальних провадженнях щодо воєнних злочинів та кримінальних правопорушень проти статевої свободи та статевої недоторканості особи, демонструє, що наявних норм стосовно захисту персональних даних потерпілих недостатньо для недопущення повторної та вторинної віктимізації та стигматизації. Можна констатувати, що практика враховує положення міжнародних протоколів, тобто найкращі міжнародні практики, є у цьому питанні більш прогресивною, аніж норми кримінального процесуального законодавства.

Ключова проблема полягає у тому, що важливі механізми забезпечення конфіденційності відомостей про особу реалізуються як захід забезпечення безпеки, застосування якого за законодавством з реальною загрозою життю, здоров’ю, житлу і майну потерпілого, і думку потерпілого/ї та можливість повторної та вторинної віктимізації та стигматизації не враховує. Доречними були б зміни до КПК України, щоб унормувати можливість захисту персональних даних за цими підставами;

Є питання й у тлумаченні механізмів стосовно допитів та відеоконференцій за ст. ст. 352, 232, 336, 567 КПК України, адже у цих статтях наявне формулювання «забезпечення безпеки», утім, з урахуванням реалій сьогодення правильним було б тлумачення у широкому розумінні – як стану недопущення загроз потерпілому, а не у вузькому розумінні – після застосування заходів, передбачених Законом України «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві».

Ознайомитися із матеріалом можна на сайті Асоціації жінок-юристок України «ЮрФем» за посиланням: https://tinyurl.com/5akx7bux