Агресивна війна, яку безпричинно та у порушення усіх можливих міжнародних зобов’язань і Статуту ООН розпочала у 2014 р. Росія проти України та Українського народу, вивела на порядок денний питання відповідальності російських військовослужбовців та мобілізованих країною-агресором інших осіб за вчинені на території України міжнародні злочини, зокрема, але не виключно, воєнні злочини. Після 24 лютого 2022 року з набуттям війною повномасштабного характеру та збільшенням випадків порушення державою-агресором норм міжнародного гуманітарного права на території України питання притягнення вищого військового керівництва росії до кримінальної відповідальності вийшло на новий рівень та поставило питання, як досягти реальних вироків для керівництва держави-агресора.

Одним із механізмів притягнення індивідів до відповідальності за воєнні злочини є національна кримінальна юстиція. Стаття 438 КК України є основною для кваліфікації воєнних злочинів при тому, що у КК України немає такого терміна, утім, у міжнародному праві воно є визнаним.

Поруч з цим ст. 438 – порушення законів та звичаїв війни на практиці викликає низку питань, зокрема стосовно її співвідношення з воєнними злочинами, формами об’єктивної сторони, особливостями кваліфікації, специфіки розслідування та оформлення процесуальних документів, криміналістичних і судово-медичних питань забезпечення розслідування порушення законів та звичаїв війни.

• Про межі та підстави криміналізації ст. 438 КК;

• Рекомендації щодо мотивувальної частини вироку;

• Правові елементи воєнних злочинів (об’єктивні елементи або actus reus, суб’єктивні елементи або mens rea, контекстуальні елементи)

– детально у дослідженні «Вироки за ст. 438 КК України: порушення законів та звичаїв війни (з 24 лютого 2022 року)», яке здійснила Ірина Гловюк, заслужений юрист України, адвокат, доктор юридичних наук, професор, член НКР при Верховному Суді. https://tinyurl.com/yfe75zw2