Новели КК України та КПК України. Імплементація Римського Статуту Міжнародного кримінального суду – Ірина Гловюк

23 жовтня 2024 року в газеті «Голос України» офіційно опубліковано Закон України «Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України у зв’язку з ратифікацією Римського статуту Міжнародного кримінального суду та поправок до нього», від 9 жовтня 2024 року № 4012-IX, чинний з 24 жовтня 2024 року.

Лектор докладно проаналізувала разом з учасниками новели КК України та КПК України, а саме:

1. Командна відповідальність.
2. Воєнні злочини.
3. Геноцид.
4. Злочини проти людяності.
5. Інші зміни та доповнення.

У рамках характеристики новел КК України та КПК України акцентовано на наступному:

1. Командна відповідальність

За попередньою редакцією зверталася увага, що ККУ наразі не передбачає невжиття заходів (тобто відповідальність командування) військовими командирами (окрім ситуацій, коли йдеться про українських військових командирів) як форму відповідальності або як окремий кримінальний злочин. Тим не менш, така поведінка може підпадати під дію статті 438, оскільки вона кодифікована в Додатковому протоколі I, тобто за частиною статті 438, яка стосується “порушення правил та звичаїв війни, визнаних міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України” (Настільна книга судді: матеріали для розгляду справ про міжнародні злочини).

У справі Челебічі, яка розглядалася в МКТЮ і стосувалася скоєння воєнних злочинів у таборі для військовополонених Челебічі, Судова палата визнала Мучича, одного з обвинувачених, відповідальним згідно з принципом командної відповідальності, зокрема, за вбивства, тортури, умисне заподіяння сильних страждань, нелюдське і жорстоке поводження. Судова палата встановила, що Мучич де-факто обіймав посаду начальника в’язниці-табору в Челебічі. Цей висновок Судової палати ґрунтувався на тому, що Мучичу підпорядковувався заступник начальника табору і тюремні охоронці, які виконували його накази в таборі. Докази на користь того, що Мучич міг здійснювати свої фактичні повноваження, випливають з того факту, що він мав право звільняти затриманих з табору, мав владу над охоронцями і можливість застосовувати до них дисциплінарні стягнення, а також контролював, хто відвідував затриманих. З огляду на його посаду, Судова палата встановила, що Мучич знав або мав підстави знати про порушення МГП, скоєні в таборі, але не зміг запобігти цим діям або покарати винних. У зв’язку з цим Судова палата встановила, що, окрім прямого визнання того, що Мучичу було відомо про вчинення злочинів у таборі, він також мав презюмовану обізнаність, що під час його умисних прогулів, які були частими і регулярними, його підлеглі вчинятимуть правопорушення. Відповідно, Судова палата дійшла висновку, що злочини, скоєні в таборі для військовополонених у Челебічі, були настільки частими і відомими, що Мучич ніяк не міг не знати або не чути про них. Незважаючи на це, він не запровадив жодної системи моніторингу та звітності, за допомогою якої йому б повідомляли про порушення, скоєні в таборі, і не покарав нікого за жорстоке поводження з ув’язненими. (Настільна книга судді: матеріали для розгляду справ про міжнародні злочини. С. 631).

Обставини, що підлягають встановленню:

• специфіка відображатиметься у п. 1 та п. 2 ч. 1 ст. 91 КПК України, а саме:

1) подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення) – мають бути встановлені:

• вчинення воєнних злочинів безпосередніми виконавцями;
• статус військового командира або іншої особи, яка фактично діє як військовий командир;
• наявність фактичного командування і контролю або фактичної влади і контролю;
• бездіяльність військового командира або іншої особи, яка фактично діє як військовий командир;
• причинно-наслідковий зв’язок бездіяльності військового командира або іншої особи, яка фактично діє як військовий командир, та вчинених злочинів;
• відсутність відповідальності військово-го командира або іншої особи, яка фактично діє як військовий командир як виконавця або іншого співучасника;

• специфіка відображатиметься у п. 1 та п. 2 ч. 1 ст. 91 КПК України, а саме:

2) винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення –

• мають бути встановлені або фактичне знання (знав, що зазначена підлегла особа вчинила або мала намір вчини-ти злочин);
• або обов’язок знання (повинен був і міг знати, за термінологією ст. 31–1 КК України).

Для встановлення відповідальності за статтею 28(а) мають бути виконані наступні умови (Bemba case):

1) підозрюваний повинен бути військовим командиром або особою, яка фактично виконує його обов’язки;
2) підозрюваний повинен мати ефективне командування і контроль або ефективну владу і контроль над силами, які вчинили злочини;
3) злочини стали результатом нездатності підозрюваного належним чином здійснювати контроль над своїми підлеглими;
4) підозрюваний знав або повинен був знати, що його підлеглі вчинили або збиралися вчинити злочини;
5) підозрюваний не вжив розумних і необхідних заходів для запобігання або припинення злочинів, або нене передав справу компетентним органам для розслідування та притягнення до відповідальності.

Не обов’язково доводити прямий причинно-наслідковий зв’язок між бездіяльністю начальника та злочинами, вчиненими підлеглими. Необхідно лише довести, що бездіяльність командира збільшила ризик вчинення інкримінованих злочинів (Bemba case).

Обсяг обов’язку вживати «всіх необхідних і розумних заходів» нерозривно пов’язаний з обсягом матеріальних можливостей командира запобігти або припинити вчинення злочинів або передати справу компетентним органам для розслідування та кримінального переслідування. Дійсно, командира не можна звинувачувати в тому, що він не зробив того, що не мав повноважень зробити (Bemba case).

«Ефективний контроль» вимагає, щоб командир мав матеріальну можливість запобігти або припинити вчинення злочинів або передати справу до компетентних органів. Будь-який нижчий ступінь контролю, наприклад, можливість здійснювати вплив – навіть суттєвий – на сили, які вчинили злочини, буде недостатнім для встановлення відповідальності командира (Bemba case).

Така відповідальність запитується лише тоді, коли не встановлено індивідуальної кримінальної відповідальності. (Bemba case).

Якщо Палата попереднього слідства переконується, що обвинувачений сам брав участь у злочинах через інші форми відповідальності, вона відмовляється підтверджувати звинувачення у неспроможності запобігти цим злочинам і покарати за них (Gbagbo case).

2. Воєнні злочини

Стаття 438. Воєнні злочини

1. Жорстоке поводження з військовополоненими або цивільним населенням, вигнання цивільного населення для примусових робіт, розграбування національних цінностей на окупованій території, застосування засобів ведення війни, заборонених міжнародним правом, інші порушення законів та звичаїв війни, що передбачені міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, а також віддання наказу про вчинення таких дій – караються позбавленням волі на строк від восьми до дванадцяти років.

2. Ті самі діяння, якщо вони спричинили загибель людини, – караються позбавленням волі на строк від десяти до п’ятнадцяти років або довічним позбавленням волі.

Стаття 438 із змінами, внесеними згідно із Законом № 4012-IX від 09.10.2024.

Воєнні злочини – ч. 2 ст. 438 КК:

Стаття 8 (2)(a) (i) умисне вбивство;
Стаття 8 (2)(b) (vi) вбивство або поранення комбатанта, який, склавши зброю чи не маючи більше засобів захисту, беззастережно здався – в частині умисного вбивства; в іншій частині – інші порушення законів та звичаїв війни;
Стаття 8 (2)(b) (xi) віроломне вбивство або поранення осіб, що належать до ворожої нації чи армії – в частині умисного вбивства; в іншій частині – інші порушення законів та звичаїв війни;
Стаття 8 (2)(b) (i) умисне спрямування нападів на цивільне населення як таке або на окремих цивільних осіб, що не беруть безпосередньої участі у воєнних діях – якщо заподіяно смерть;
Стаття 8 (2)(b) (iii) умисне спрямування нападів на персонал, об’єкти, матеріали, підрозділи або транспортні засоби, задіяні в наданні гуманітарної допомоги чи в місії з підтримання миру відповідно до Статуту Організації Об’єднаних Націй, доки вони мають право на захист, яким користуються цивільні особи або цивільні об’єкти згідно з міжнародним правом збройних конфліктів – якщо заподіяно смерть.

3. Геноцид

Стаття 442. Геноцид (оновлена):

1. Геноцид, тобто діяння, умисно вчинене з метою повного або часткового знищення національної, етнічної, расової чи релігійної групи як такої шляхом: 1) позбавлення життя членів цієї групи;
2) заподіяння членам групи серйозної шкоди;
3) створення для групи життєвих умов, спрямованих на повне чи часткове її фізичне знищення;
4) впровадження заходів, спрямованих на запобігання дітонародженню в такій групі;
5) насильницької передачі дітей з однієї групи в іншу, – карається позбавленням волі на строк від десяти до п’ятнадцяти років або довічним позбавленням волі.

2. Прямі та публічні заклики до вчинення діянь, передбачених частиною першою цієї статті, проголошені з метою повного або часткового знищення національної, етнічної, расової чи релігійної групи як такої, а також виготовлення матеріалів із закликами до вчинення таких діянь з метою їх розповсюдження або розповсюдження таких матеріалів – караються позбавленням волі на строк від трьох до семи років.

Примітка. Для цілей цієї статті під серйозною шкодою слід розуміти заподіяння тяжких тілесних ушкоджень або тілесних ушкоджень середньої тяжкості, вчинення зґвалтування або інших форм сексуального насильства, заподіяння сильного фізичного болю або фізичного чи морального страждання.

Конвенція про запобігання злочину геноциду та покарання за нього: під геноцидом розуміється будь-яке з наступних діянь, вчинене з наміром знищити, повністю або частково, національну, етнічну, расову або релігійну групу як таку:

(a) вбивство членів такої групи;
(b) заподіяння серйозних тілесних ушкоджень або психічного розладу членам такої групи;
(c) умисне створення для такої групи умов життя, розрахованих призвести до її повного або часткового фізичного знищення;
(d) впровадження заходів, спрямованих на запобігання дітонародженню в такій групі;
(e) примусове переміщення дітей такої групи до іншої групи.

РС МКС офіційний переклад, стаття 6:

Геноцид Для цілей цього Статуту «геноцид» означає будь-яке з таких діянь, які вчинено з наміром знищити повністю або частково будь-яку національну, етнічну, расову чи релігійну групу як таку:

a) вбивство членів такої групи;
b) заподіяння тяжких тілесних ушкоджень або психічного розладу членам такої групи;
c) умисне створення для такої групи умов життя, розрахованих на доведення її до повного або часткового фізичного знищення;
d) впровадження заходів, спрямованих на запобігання дітонародженню всередині такої групи;
e) насильницька передача дітей цієї групи до іншої групи.

4. Злочини проти людяності

Доповнити статтею 442-1 такого змісту: “Стаття 442-1. Злочини проти людяності:

Умисне вчинення в межах широкомасштабного або систематичного нападу на цивільне населення:

1) переслідування будь-якої групи або спільноти, яка може бути ідентифікована, тобто обмеження прав людини за політичними, расовими, національними, етнічними, культурними, релігійними, статевими або іншими підставами (ознаками) дискримінації, визначеними міжнародним правом як неприпустимі;

2) депортації населення, тобто примусового і за відсутності підстав, передбачених міжнародним правом, переміщення (виселення) відповідної групи осіб з території, на якій вони законно перебували, на територію іншої держави;

3) насильницького переміщення населення, тобто примусового і за відсутності підстав, передбачених міжнародним правом, переміщення (виселення) відповідної групи осіб з території, на якій вони законно перебували, до іншої місцевості у межах однієї держави;

4) зґвалтування, сексуальної експлуатації, примушування до зайняття проституцією, примусової вагітності, примусової стерилізації або будь-яких інших форм сексуального насильства;

5) обернення в рабство або торгівлі людьми; 6) насильницького зникнення; 7) незаконного позбавлення волі; 8) катування; 9) інших умисних нелюдських діянь подібного характеру, які супроводжуються заподіянням сильних страждань, середньої тяжкості або тяжких тілесних ушкоджень чи серйозної шкоди психічному або фізичному здоров’ю.

Умисне вчинення в межах широкомасштабного або систематичного нападу на цивільне населення злочину апартеїду, винищення, вбивств.

Римський Статут:

Для цілей цього Статуту «злочин проти людяності» означає будь-яке з таких діянь, коли вони вчиняються в рамках широкомасштабного або систематичного нападу, спрямованого проти будь-якого цивільного населення, з усвідомленням такого нападу:

d) депортація або насильницьке переміщення населення;
h) переслідування будь-якої групи або спільноти, яку можна виокремити, з політичних, расових, національних, етнічних, культурних, релігійних, гендерних (у значенні пункту 3) мотивів, або за іншими ознаками, що загально визнані неприйнятними згідно з міжнародним правом, у поєднанні з будь-яким діянням, зазначеним в цьому пункті, чи будь-яким злочином, що підпадає під юрисдикцію Суду;
c) обернення в рабство;
e) ув’язнення або інше істотне позбавлення фізичної свободи в порушення основоположних норм міжнародного права;
f) катування;
g) зґвалтування, сексуальне рабство, примушення до проституції, примусова вагітність, примусова стерилізація чи будь-яка інша подібна за тяжкістю форма сексуального насильства;
i) насильницьке зникнення осіб;
k) інші нелюдські діяння подібного характеру, що умисно заподіюють сильних страждань чи тяжких тілесних ушкоджень або серйозної шкоди психічному чи фізичному здоров’ю.
a) вбивство;
b) винищення;
j) злочин апартеїду.

Елементи злочинів:

• «Напад на цивільне населення» у межах цих контекстних ознак слід розуміти як лінію поведінки, яка передбачає багаторазове вчинення дій, вказаних у пункті 1 статті 7 Статуту, проти будь-яких цивільних осіб з метою впровадження політики держави чи організації, спрямованої на здійснення такого нападу, або з метою сприяння такій політиці. Дії не обов’язково повинні бути військовим нападом. Мається на увазі, що «політика, спрямована на здійснення такого нападу» передбачає, що держава чи організація активно заохочували такий напад на цивільне населення або підбурювали до нього.

• Політика, яка передбачає, що цивільне населення буде об’єктом нападу, впроваджується у контексті діяльності держави чи організації. Така політика може за виняткових обставин виражатися в умисній бездіяльності, свідомо спрямованій на підбурювання до нападу. Висновок про здійснення такої політики не можна робити виключно на підставі відсутності будьяких дій з боку держави чи організації.

5. Інші зміни та доповнення

Зміни у Кримінальному кодексі України :

• Стаття 8.Чинність закону про кримінальну відповідальність щодо кримінальних правопорушень, вчинених іноземцями або особами без громадянства за межами України

1. Іноземці або особи без громадянства, що не проживають постійно в Україні, які вчинили кримінальні правопорушення за її межами, підлягають в Україні відповідальності за цим Кодексом у випадках, передбачених міжнародними договорами або якщо вони вчинили передбачені цим Кодексом тяжкі або особливо тяжкі злочини проти прав і свобод громадян України або інтересів України.

2. Іноземці або особи без громадянства, що не проживають постійно в Україні, які за межами України вчинили будь-який із злочинів, передбачених статтями 437-439, 442, 442-1 цього Кодексу, підлягають в Україні відповідальності згідно з цим Кодексом незалежно від випадків (умов), передбачених частиною першою цієї статті, якщо такі особи перебувають на території України і не можуть бути видані (передані) іноземній державі чи міжнародній судовій установі для притягнення до кримінальної відповідальності або якщо в їх видачі (передачі) відмовлено.

Зміни до КПК України:

а) у частині шостій статті 176 цифри “437–442” замінити цифрами “437–442-1 – під час дії воєнного стану до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 437-442-1 Кримінального кодексу України, за наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, застосовується запобіжний захід – тримання під вартою.

б) в абзаці восьмому частини четвертої статті 183 цифри “437–442” замінити цифрами “437–442-1” – Під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні.

в) у першому реченні частини восьмої статті 214 цифри “437, 438, 442” замінити цифрами “437–439, 442, 442-1” внесення відомостей про юридичну особу, щодо якої можуть застосовуватися заходи кримінально-правового характеру, до ЄРД.

г) абзац перший частини другої статті 216 після цифр “442” доповнити цифрами «442-1» – підслідність, слідчі органів безпеки.

ґ) абзац перший частини другої статті 297-1 після цифр “442” доповнити цифрами “442-1” спеціальне досудове розслідування.

д) примітку до розділу IХ-2 виключити: Дія цього розділу поширюється виключно на співробітництво з Міжнародним кримінальним судом, з метою поширення його юрисдикції на осіб (громадян України, іноземних громадян та осіб без громадянства), які на момент вчинення злочину, що підпадає під юрисдикцію Міжнародного кримінального суду, були підпорядковані та/або діяли, з метою здійснення збройної агресії проти України, та/або на підставі рішень (наказів, розпоряджень тощо) посадових осіб, військового командування, або органів державної влади Російської Федерації або іншої країни, що здійснювала агресію, або сприяла її здійсненню проти України.

Першоджерело - https://tinyurl.com/45aasrtm