Запитання в рамках вебінару: "Використання показань, отриманих за ч. 11 ст. 615 КПК України в умовах воєнного стану".
Як можна запобігти врахуванню судом на підставі ч.11 ст. 615 КПК показань обвинуваченого, які були надані на досудовому слідстві?
Найперше слід врахувати те, що ч. 1 ст. 615 КПК України надає можливість суду використати як докази в суді показання, отримані під час допиту підозрюваного, у тому числі одночасного допиту двох чи більше вже допитаних осіб, у кримінальному провадженні, що здійснюється в умовах воєнного стану, виключно у випадку, якщо у такому допиті брав участь захисник, а хід і результати проведення допиту фіксувалися за допомогою доступних технічних засобів відеофіксації. Схожа норма є у ст. 95 КПК України, а саме: Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них, крім порядку отримання показань, визначеного статтею 615 цього Кодексу (ч. 4). Тобто, якщо умова фіксування або участі не дотримана – фактичні дані, які містяться у показаннях, не можуть бути використані як докази. Отже, по-перше, якщо не дотримані умови (хоча б одна), з тих, які містяться у ч. 11 ст. 615 КПК України, суд не може врахувати показання у порядку ч. 11 ст. 615 КПК України, ч. 4 ст. 95 КПК України.
По-друге, можливо обґрунтовувати неможливість врахування показань таким чином, що ч. 11 ст. 615 КПК України передбачає дискреційне повноваження суду (тобто можливість, а не обов’язок). Для України, згідно ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», при розгляді справ судами обовязкоим є застосування практики ЄСПЛ як джерела права.
У практиці ЄСПЛ дуже детально розглядалися питання допустимості показань відсутніх свідків. Наприклад, стосовно України найбільш відомими рішеннями є «Сітневський та Чайковський проти України» (Заяви № 48016/06 та № 7817/07)» та «Черніка проти України» (Заява № 53791/11).
У рішенні «Сітневський та Чайковський проти України» (Заяви № 48016/06 та № 7817/07)» ЄСПЛ зазначив:
96. Суд нагадує, що підпункт «d» пункту 3 статті 6 Конвенції є втіленням принципу, згідно з яким до засудження обвинуваченого всі докази мають бути пред’явлені за його присутності у відкритому судовому засіданні для забезпечення змагальності процесу (див. рішення у справі «Шачашвілі проти Німеччини» (Schatschaschwili v. Germany) [GC], заява № 9154/10, п. 103, ECHR 2015).
97. Принципи, які мають застосовуватися у випадках, коли свідки обвинувачення не з’являються у судове засідання, і надані ними раніше показання визнаються допустимими як докази, були узагальнені та уточнені в рішенні у справі «Аль-Хавайя й Тахірі проти Сполученого Королівства» (Al-Khawaja and Tahery v. the United Kingdom) ([ВП], заяви №№ 26766/05 та 22228/06, ECHR 2011) та підтверджуються у вищенаведеному рішенні у справі Шачашвілі (Schatschaschwili). Відповідно до принципів, встановлених у цьому рішенні, необхідно провести триетапний аналіз відповідності положенням пункту 1 і підпункту «d» пункту 3 статті 6 Конвенції провадження, в якому показання свідка, який не був присутнім та допитаним у судовому засіданні, були визнані допустимими як докази (там само, п. 152). Суд повинен розглянути:
(i) чи були достатні підстави неявки свідка та, відповідно, допустимості неперевірених показань свідка, який не з’явився у судове засідання, як доказу (там само, пп. 119-125);
(ii) чи були докази, отримані від свідка, який не з’явився у судове засідання, єдиною та вирішальною підставою для засудження підсудного (там само, пп. 119 і 126-147); та
(iii) чи мали місце достатні урівноважуючі фактори, зокрема надійні процесуальні гарантії, здатні компенсувати недоліки, з якими зіткнулася сторона захисту у зв’язку з допустимістю неперевірених доказів, і забезпечити загальну справедливість судового розгляду (там само, п. 147).
98. Навіть за відсутності достатніх підстав неявки свідка у судове засідання Суд все одно має з’ясувати, чи були показання свідка єдиним або вирішальним доказом для засудження заявника, та чи були наявні достатні урівноважуючі фактори, здатні забезпечити справедливу належну та чітку оцінку достовірності такого доказу (див. вищенаведене рішення у справі Шачашвілі (Schatschaschwili), п. 113).
99. Оскільки завданням Суду є встановлення, чи було провадження справедливим в цілому, Суд має пересвідчитися в наявності достатніх урівноважуючих факторів не лише у справах, в яких докази, отримані від свідка, який не з’явився у судове засідання, були єдиною або вирішальною підставою для засудження заявника. Це також необхідно зробити і в тих випадках, коли, проаналізувавши оцінку національними судами щодо значущості доказів, Суд не може однозначно встановити, чи були відповідні докази єдиною або вирішальною підставою, однак Суд задоволений, що ці докази є достатньо вагомими, а визнання їх допустимості може стати перешкодою для сторони захисту (там само, п. 116).
У рішенні «Черніка проти України» (Заява № 53791/11) ЄСПЛ систематизував правові позиції:
41. Резюмуючи, застосування принципів справ «Аль-Хаваджа та Тахері проти Сполученого Королівства» (AlKhawaja and Tahery v. the United Kingdom) та «Шачашвілі проти Німеччини» (Schatschaschwili v. Germany) у цілому передбачає розгляд трьох питань:
(i) чи були достатні підстави для неявки свідка та визнання допустимим доказом показань відсутнього свідка (див. згадане рішення у справі «Шачашвілі проти Німеччини» (Schatschaschwili v. Germany), пункти 119-125);
(ii) чи були показання відсутнього свідка єдиною або вирішальною підставою для засудження чи достатньо вагомою, щоб їх визнання допустимим доказом могло створити перешкоди для сторони захисту (там само, пункти 116, 119 і 126-147); та
(iii) чи існували достатні врівноважуючі фактори, у тому числі надійні процесуальні гарантії, здатні компенсувати недоліки, з якими зіткнулася сторона захисту у зв’язку з визнанням допустимим доказом неперевірених показань, а також забезпечити загальну справедливість судового розгляду (там само, пункт 147).
42. Такі врівноважуючі фактори мають забезпечувати справедливу та належну оцінку достовірності таких доказів (там само, пункт 125). Можливість допитати на стадії слідства свідка сторони обвинувачення, який згодом не з’явився у судові засідання, є важливою процесуальною гарантією (там само, пункт 130). У низці справ, в яких заявники допитували свідків сторони обвинувачення на стадії досудового слідства, Суд не встановлював порушення пункту 1 та підпункту «d» пункту 3 статті 6 Конвенції (див. рішення у справах «Чмура проти Польщі» (Chmura v. Poland), заява № 18475/05, пункти 56 і 57, від 03 квітня 2012 року, «Айгнер проти Австрії» (Aigner v. Austria), заява № 28328/03, пункти 41-46, від 10 травня 2012 року, «Гані проти Іспанії» (Gani v. Spain), заява № 61800/08, пункти 48-50, від 19 лютого 2013 року, та «Пальчик проти України» (Palchik v. Ukraine), заява № 16980/06, пункти 50-52, від 02 березня 2017 року).
43. Проте у трьох із цих чотирьох справ Суд встановив, що були достатні підстави визнати допустимими доказами показань свідків через їхнє зникнення або неможливість надання ними показань (див. згадані рішення у справах «Чмура проти Польщі» (Chmura v. Poland), пункт 50, «Айгнер проти Австрії» (Aigner v. Austria), пункт 39, та «Гані проти Іспанії» (Gani v. Spain), пункт 45). Лише в рішенні у справі «Пальчик проти України» (Palchik v. Ukraine) Суд не встановив порушення пункту 1 та підпункту «d» пункту 3 статті 6 Конвенції, незважаючи на відсутність достатніх підстав для неявки свідків у судові засідання. Проте в рішенні у справі «Пальчик проти України» (Palchik v. Ukraine), на відміну від цієї справи, заявник не стверджував, що сторона захисту опинилася у несприятливому становищі під час проведення очних ставок на стадії досудового слідства (див. згадане рішення у справі «Пальчик проти України» (Palchik v. Ukraine), пункти 40-42 та 50).
44. Крім того, в згаданому рішенні у справі «Чмура проти Польщі» (Chmura v. Poland) додаткова гарантія (яка разом з іншими факторами призвела до встановлення відсутності порушення) полягала у наявності у суду першої інстанції відеозапису показань відсутнього свідка, наданих під час досудового слідства (пункти 19 і 50).
45. Суд постановив, що очні ставки під час досудового слідства, проведені у присутності слідчого, який не відповідав вимогам незалежності та неупередженості і мав широкі дискреційні повноваження блокувати питання, та протягом яких інтереси заявників не представляли захисники, не є заміною допиту свідків у відкритому судовому засіданні.
У доктрині указано, що ці стандарти мають бути застосовними в контексті процедури, передбаченої ч. 11 ст. 615 КПК України за здійснення оцінки загальної справедливості судового розгляду кримінальних проваджень в умовах воєнного стану. Так само, якщо, наприклад, у процесі судового розгляду виникнуть сумніви у достовірності таких показань, і перевірити їх за допомогою безпосереднього допиту свідків або потерпілих не буде можливості, такі сумніви мають тлумачитися на користь обвинуваченого (Hloviuk I., Zavtur V. Кримінальне провадження в Україні в режимі воєнного стану. The Challenges and Opportunities in Law: Ukrainian Case under the Conditions of War : monograph / edited by: Tomas Davulis, Ligita Gasparėnienė. Kraków : Księgarnia Akademicka Publishin, 2023. Chapter 6. P. 635-650.DOI: https://doi.org/10.12797/9788381388887.06 С. 541).
Тобто необхідно посилатися на оцінку причин відсутності та наявність урівноважуючих факторів.
По-третє, ситуації будуть різними, залежно від того, чи бере участь обвинувачений у судовому засіданні. Якщо обвинувачений бере участь, то пріоритет мають показання, надані суду. Це обумовлено тим, що з’ясовувати причини розбіжності в показаннях обвинуваченого неприпустимо через його імунітут від самовикриття. Якщо змоделювати ситуацію, за якої обвинувачений відмовляється давати показання в суді, то врахування його показань, наданих раніше в статусі підозрюваного може бути розцінено як санкція за відмову від надання показань, що знову ж таки, порушує принцип свободи від самовикриття. ЄСПЛ робив подібні висновки у справі «Хіні і МакГіннесс проти Ірландії» (Hloviuk I., Zavtur V. Кримінальне провадження в Україні в режимі воєнного стану. The Challenges and Opportunities in Law: Ukrainian Case under the Conditions of War : monograph / edited by: Tomas Davulis, Ligita Gasparėnienė. Kraków : Księgarnia Akademicka Publishin, 2023. Chapter 6. P. 635-650. DOI: https://doi.org/10.12797/9788381388887.06 С. 542).
Якщо ж ні, то заперечувати можливо посиланнями на наявність відомостей отримання показань з застосуванням примусу і надалі оспорювати достовірність показань.