Як бути з необґрунтованими постановами слідчого про зупинення досудового розслідування у зв’язку із розшуком підозрюваного, після того як сторона захисту ознайомилася з такою постановою лише при виконанні вимог ст. 290 КПК України, а обвинувальний акт вже переданий до суду?

Така практична ситуація, без сумніву, є проблемною для сторони захисту, адже, якщо б відповідна постанова була оскаржена у стадії досудового розслідування та скасована слідчим суддею, то строк із дня винесення постанови про зупинення кримінального провадження до дня її скасування слідчим суддею включався би у строки досудового розслідування (за виключення провадження в умовах воєнного стану, тобто винесення такої постанови у порядку, встановленому ст. 615 КПК України).

Разом з тим, у такій ситуації доречно вжити заходів до оскарження таких постанов, хоча така можливість прямо і не передбачена ст. 303 або 31 КПК України. Адже ч. 2 ст. 303 КПК України передбачає, що «Скарги на інші рішення, дії чи бездіяльність слідчого, дізнавача або прокурора не розглядаються під час досудового розслідування і можуть бути предметом розгляду під час підготовчого провадження у суді згідно з правилами статей 314-316 цього Кодексу». Складність полягає у тому, що рішення слідчого, дізнавача, прокурора про зупинення досудового розслідування може бути оскаржене у порядку ч. 1 ст. 303 КПК України.

Разом з тим, в умовах, коли про цю постанову сторона захисту не знала (і у цьому можна за допомогою доказів переконати суд), вона була позбавлена свого процесуального права на судовий контроль цієї постанови. У цьому випадку з урахуванням специфіки ситуації доречно аргументувати незастосовність обмеження ч. 2 ст. 303 КПК України, адже право на оскарження не було реалізовано з підстави, яка не залежала від сторони захисту, а отже, судова перевірка постанови не здійснена.

При цьому доречно послатися на те, що Конституційний Суд України сформулював концепцію ефективності судового захисту, у тому числі шляхом тлумачення реалізації права на судовий захист у кримінальному провадженні: «право на судовий захист як гарантія захисту та поновлення системи прав і свобод особливо проявляється у разі, коли доступ до суду для особи унеможливлюється бездіяльністю органів державної влади.

Звертаючись до уповноважених державних органів із заявою, повідомленням про вчинення кримінального правопорушення, особа очікувано перебуває в межах належної правової процедури, забезпечення якої є одним із завдань кримінального провадження (стаття 2 Кодексу). Недостатність судових гарантій від свавілля у питанні початку кримінального провадження перешкоджає захисту порушених прав людини, зокрема внаслідок унеможливлення судового захисту, передбаченого частинами першою, другою статті 55 Конституції України.

Отже, це означає, що встановлений законодавцем обсяг судового захисту стосовно оцінки бездіяльності уповноважених державних органів має забезпечити ефективність судового контролю, який має бути забезпечено під час розгляду відповідних питань хоча б у двох судових інстанціях: законодавець має запровадити такий обсяг судового контролю за бездіяльністю слідчого чи прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Реєстру після отримання заяви, повідомлення про кримінальне правопорушення, що дозволяв би здійснити ефективний судовий контроль щодо відповідних питань та за наявності підстав надати особі можливість ініціювати початок кримінального провадження, а отже, надати їй реальний доступ до судового захисту» (рішення у справі за конституційною скаргою Плескача В’ячеслава Юрійовича щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень частини третьої статті 307, частини третьої статті 309 Кримінального процесуального кодексу України від 17 червня 2020 року № 4-р(II)/2020). Тобто, судовий захист має бути ефективним, а якщо він не міг бути ініційований у строк, прямо передбачений у КПК України, то зацікавлений учасник повинен мати можливість ініціювати перевірку у підготовчому судовому провадженні.

Крім того, ст. 24 КПК України, закріпляючи норму-засаду, передбачає, що кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому КПК України.

У разі, якщо таке оскарження буде успішним і постанови будуть скасовані, то будуть підстави заявити клопотання про закриття кримінального провадження за п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК України (крім провадження в умовах воєнного стану).

Відповідь на питання підготувала Ірина Гловюк, заслужений юрист України, адвокат, доктор юридичних наук, професор, член НКР при Верховному Суді, науковий радник Адвокатського об’єднання «Barristers».

Зареєструватися на вебінар Ірини Гловюк «Отримання доказової інформації від дитини у кримінальному провадженні: судова практика». https://cutt.ly/I4XVHrS