Для медіації вкрай важливими є питання відповідальності третьої нейтральної сторони — медіатора.

Тема відповідальності медіатора є складною та суперечливою, яка активно обговорюється у кожній державі світу та у рамах кожної організації медіаторів.

Загалом відповідальність медіатора можна поділити на такі групи: зобов’язання, які медіатор несе як будь-який інший суб’єкт господарювання; відповідальність, що стосується безпосередньо практики медіації.

У країнах ЄC та в асоційованих членів Європейського Союзу медіатори несуть дисциплінарну, цивільну та кримінальну відповідальність за дії або бездіяльність під час медіації. Медіатори можуть притягуватися до відповідальності за неправдиву рекламу, порушення договору, комерційної таємниці, шахрайство, втручання в ділові відносини та приватне життя, наклеп, нецензурну поведінку, порушення обов’язків у процесі медіації, порушення етики.

Законом України «Про медіацію» передбачено цивільно-правову, адміністративну, кримінальну та дисциплінарну відповідальність медіатора. Однак Законом не встановлено порядку притягнення медіаторів до відповідальності. Також в Україні відсутній спеціальний орган, який би розглядав скарги стосовно діяльності медіаторів. Ймовірно, питання дисциплінарної відповідальності чи порушення затвердженого такими організаціями кодексу етики вирішуватимуть саморегулівні об’єднання медіаторів.

У нашій країні немає єдиного етичного кодексу, затвердженого на державному рівні. Українські медіатори керуються етичними кодексами, які розроблені громадськими організаціями. Адже медіатор як член громадської організації зобов’язаний дотримуватися такого кодексу. У разі ж якщо він «працює сам на себе» і не входить до жодної громадської організації, то у своїй практиці він має визначитися, якими етичними нормами буде керуватися у власній діяльності та обов’язково повідомити про це сторін медіації до початку процедури. Тут існують різні опції — він може добровільно приєднатися до будь-якого відкритого для приєднання етичного кодексу однієї з громадських організацій шляхом публічного сповіщення про це або орієнтуватися на Європейський кодекс медіаторів. Якщо український медіатор є членом певної міжнародної організації, наприклад Всесвітньої організації з інтелектуальної власності, то на нього поширюють свою дію Медіаційні правила цієї організації, у яких, зокрема, передбачено таке: якщо медіатор провів медіацію за правилами цієї організації, то він не може бути притягнутий до відповідальності. Разом з тим порушення цих же правил стає наслідком притягнення до дисциплінарної відповідальності.

Виникає цілком логічне питання, яку ж тоді відповідальність несе український медіатор?

Медіатор як особа, яка надає послуги на комерційній основі, несе цивільну відповідальність на підставі укладеного договору. У цьому разі — це договір про надання послуг. Тож якщо медіатором порушуються умови та строки виконання зобов’язань, порядок проведення процедури медіації, порушення умов конфіденційності, завдано сторонам матеріальної або моральної шкоди чи, можливо, інше, що передбачено договором, то сторони можуть звернутися до суду з відповідним позовом про захист порушеного права.

За окремі дії або бездіяльність, що містять ознаки складу кримінального правопорушення, медіатора може бути притягнуто до кримінальної відповідальності. Заявником є фізична або юридична особа, яка звертається з відповідною заявою або повідомленням до правоохоронного органу, уповноваженого розпочати досудове розслідування.

У разі якщо медіатор є членом будь-якої з громадських організацій, то за вчинення проступку може нести дисциплінарну відповідальність, види якої визначені відповідним локальним регламентом. Підставою для розгляду питання про дисциплінарну відповідальність медіатора слугуватиме відповідне звернення (заява, скарга) особи.

Джерело: Адвокат та медіація / Г. Гаро, А. Зернова, Г. Єременко, Р. Коваль, С. Погоріла, В. Поліщук, О. Помазановська, Л. Романадзе, М. Саєнко, В. Ситюк. 2022. 112 с.

Ознайомитися із посібником можна за посиланням: http://surl.li/jfycm