За 10 років адвокатської практики постійно стикаємося з тим, що деякі суди/судді не відкривають провадження у справах про розірвання шлюбу, оскільки до заяви не додано оригінал свідоцтва про шлюб. Можна апелювати, але надаємо, бо для клієнта важливі строки, але кожного разу питаємо суддю на засіданні «чому так?».
І чуємо у відповідь: «Щоб недобросовісна сторона не використала його під час судового процесу, який може тривати рік і більше».
Ну так, якщо сторона ще не розлучилась, то має право використовувати свідоцтво про шлюб.
«Але головне, — каже суддя, — щоб на руках у сторін не було одночасно два взаємосуперечливих документа — свідоцтво про шлюб та рішення суду про його розірвання, коли в одній ситуації вигідно бути розлученим/ою, а в іншому – одруженим/ою».
Так, згодні, можуть бути й такі ситуації, особливо при нотаріальному посвідченні правочинів, але ж нотаріус зобов’язаний перевіряти реєстрацію шлюбу чи його розірвання у Державному реєстрі актів цивільного стану, до якого нотаріуси мають доступ.
То чи потрібно додавати до заяви про розірвання шлюбу оригінал свідоцтва про шлюб? Давайте розберемося разом.
Справи про розірвання шлюбу у судовому порядку розглядаються в порядку цивільного судочинства. У разі наявності спору між подружжям щодо розірвання шлюбу – у позовному провадженні, а якщо розірвання шлюбу відбувається за спільною заявою подружжя, яке має дітей або за заявою будь-кого з подружжя, якщо один з нього засуджений до позбавлення волі — в окремому провадження.
Цивільний процесуальний кодекс не містить чіткого переліку доказів, які потрібно додати до заяви про розірвання шлюбу. Згідно ч. 5 ст. 177 ЦПК України позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги. Виходить, що для розірвання шлюбу до суду треба надати докази на підтвердження осіб сторін, наявності дитини та факту реєстрації шлюбу. Тобто в кожному окремому випадку може бути свій перелік доказів.
Як бачимо, прямої вказівки на необхідність подання саме оригіналу відповідного документа чинне законодавство не містить.
Що каже судова практика?
Як це часто буває, судова практика не дає однозначної відповіді на це питання. Однак, переважно питання необхідності подання оригіналу свідоцтва про шлюб виникає на рівні судів першої інстанції.
Так, в ухвалі від 30 вересня 2019 року у справі № 522/16329/19 суддя Приморського районного суду міста Одеси зазначив:
«Позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу.
Вирішуючи питання про можливість відкриття провадження у справі, суд приходить до наступного висновку. Зазначена позовна заява підлягає залишенню без руху, виходячи з наступного.
Згідно п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», до позовної заяви про розірвання шлюбу додаються: оригінал свідоцтва про реєстрацію шлюбу, копії свідоцтв про народження дітей, довідки щодо розміру заробітку та інших доходів, а також усі необхідні документи відповідно до заявлених вимог.
Таким чином, позивач, звертаючись до суду з заявою про розірвання шлюбу, повинен надати суду оригінал свідоцтва про реєстрацію шлюбу, однак у матеріалах, доданих до позову, оригінал даного свідоцтва відсутній і позивач не вказує в позовній заяві, де саме перебуває оригінал свідоцтва про шлюб і що він буде наданий у судовому засіданні, будь-які клопотання з цього приводу відсутні.
Частиною 5 статті 177 ЦПК України передбачено, що позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги.
Відповідно до ст. 95 ЦПК України письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який заходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.
Вищевикладене не дає підставу суду зробити висновок про належне оформлення позовної заяви у відповідності до ст.175,177 ЦПК України.
З урахуванням викладеного, суд вбачає, що позивачу необхідно усунути недоліки заяви (до позовної заяви не додано оригінал свідоцтва про шлюб)».
Недоліком заяви, в даному випадку, скоріше варто було б вказати те, що позивач не зазначив щодо наявності у нього оригіналу доказу (свідоцтва про шлюб), як того вимагає ст. 175 ЦПК України. Проте, суд акцентував саме на потребі надати оригінал такого документу.
Іншої позиції притримуються значна частина судів апеляційної інстанції. Так, до прикладу, Полтавський апеляційний суд у справі №526/1108/20, вказав, що:
«Висновок суду першої інстанції про те, що позивачем не додано оригінал свідоцтва про шлюб, надання якого є обов`язковою умовою при подачі позову про розірвання шлюбу є необґрунтованим, виходячи з наступного.
У п.4 постанови Пленуму Верховного суду України від 21.02.2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» зазначено, що до заяви про розірвання шлюбу додаються: свідоцтво про реєстрацію шлюбу, копії свідоцтв про народження дітей, довідки щодо розміру заробітку та інших доходів, а також усі необхідні документи відповідно до заявлених вимог.
Згідно ст.175 ЦПК України свідоцтво про шлюб є одним із доказів, який підтверджує факт укладення шлюбу.
Так, при подачі позовної заяви до суду позивачем на підтвердження укладення шлюбу з відповідачем були надані копії паспортів як позивача так і відповідача, в яких міститься інформація (штамп) про укладення шлюбу.
Крім того, суд не позбавлений можливості витребувати оригінал свідоцтва про шлюб в подальшому при розгляді справи.
Відповідно до п. 7 постанови Пленуму Верховного суду України від 12.06.2009 року «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» подання доказів можливе на наступних стадіях цивільного процесу, тому суд не вправі через неподання доказів при пред`явленні позову залишати заяву без руху та повертати заявнику.
За змістом ст.ст.13, 175 ЦПК України позивач (заявник) на власний розсуд обґрунтовує свої вимоги з викладом відповідних обставин та зазначенням доказів, що підтверджують такі обставини, а тому суд не вправі через неподання доказів при пред`явленні заяви залишати її без руху та повертати заявнику.
Крім того, на стадії пред`явлення позовної заяви, вирішення питання про наявність/відсутність підстав для відкриття провадження у справі, суд першої інстанції перевіряє відповідність позовної заяви вимогам статті 175 ЦПК України, тобто перевіряє передумови права на пред`явлення позову особи та дотримання порядку її подання, та не вправі уточнювати, пропонувати позивачу надати (зазначити) докази, які на думку суду повинні відповідати за позовом.
З урахуванням вищевикладеного колегія суддів вважає, що місцевим судом питання про повернення позовної заяви ОСОБА_1 вирішено з порушення встановленого порядку».
Іноді суди першої інстанції також проявляють надмірний формалізм, вимагаючи від позивача надати оригінал свідоцтва про шлюб навіть якщо у останнього відсутній такий документ, про що він повідомив суд.
Так, у справі №454/3934/20, що перебувала у провадженні Сокальського районного суду Львівської області та Львівського апеляційного суду, суд апеляційної інстанції вказав:
«З матеріалів справи убачається, що ухвалою судді Сокальського районного суду Львівської області від 27 листопада 2020 року залишено без руху позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та надано позивачу строк до п`яти днів з дня отримання копії ухвали для усунення недоліку, а саме надання оригіналу свідоцтва про шлюб.
Ухвалою судді Сокальського районного суду Львівської області від 22 грудня 2020 року позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу визнано неподаною та повернуто ОСОБА_1.
…
Аналіз змісту позовної заяви дає підстави стверджувати, що у ній міститься клопотання позивача про витребування від відповідача оригіналу свідоцтва про шлюб, оскільки таке знаходиться у неї і вона відмовляється надати його позивачу (а.с. 4).
Визнаючи позовну заяву неподаною та повертаючи її заявнику, без вирішення заявленого позивачем клопотання про витребування оригіналу доказу, суд першої інстанції проявив надмірний формалізм, який у розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод порушує права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею 6 цієї Конвенції.
Відтак, ухвала суду першої інстанції постановлена з порушенням норм процесуального права, обмежує права позивача та перешкоджає йому у доступі до правосуддя».
Отже, суди, вказуючи на необхідність додавати до позову/заяви про розірвання шлюбу оригінал свідоцтва про шлюб, зазвичай посилаються на положення п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21.12.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», який визначає:
«Оскільки розгляд справи провадиться в межах заявлених вимог і на підставі поданих доказів, суди згідно зі ст. 119 ЦПК повинні вимагати від осіб, що подали заяву, повного викладення обставин, якими обґрунтовуються дані вимоги, й посилання на засоби їх доказування. Наприклад, у заяві про розірвання шлюбу має бути зазначено дату й місце реєстрації шлюбу, мотиви його розірвання, чи є від шлюбу неповнолітні діти, при кому з батьків вони перебувають, пропозиції щодо участі подружжя в утриманні та вихованні дітей після розірвання шлюбу, чи заявляються інші вимоги, які може бути вирішено одночасно з позовом про розірвання шлюбу. До заяви додаються: свідоцтво про реєстрацію шлюбу, копії свідоцтв про народження дітей, довідки щодо розміру заробітку та інших доходів, а також усі необхідні документи відповідно до заявлених вимог. Якщо заява не відповідає вимогам закону, слід застосовувати правила ст. 121 ЦПК».
Однак, відповідні положення Постанови Пленуму Верховного суду України відповідали нормам цивільного процесуального законодавства того часу. Так, ч. 2 ст. 64 ЦПК України (в редакції від 16.06.2007 року) визначала, що «письмові докази, як правило, подаються в оригіналі. Якщо подано копію письмового доказу, суд за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, має право вимагати подання оригіналу».
Відтак, на момент її прийняття, Постанова Пленуму Верховного Суду України № 11 відображала обґрунтовану позицію судів щодо необхідності подання саме оригіналів письмових доказів, зокрема, й оригіналу свідоцтва про шлюб.
Проте, чинна редакція ЦПК України встановлює вже інші положення щодо письмових доказів. Так, відповідно до ст. 95 ЦПК України:
«Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.
Учасники справи мають право подавати письмові докази в електронних копіях, посвідчених електронним підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до закону. Електронна копія письмового доказу не вважається електронним доказом.
Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу.
Якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги».
Як бачимо, чинні норми ЦПК України не надають перевагу оригіналам доказів, а залишають це питання на розсуд особи, яка їх подає (якщо інше прямо не визначено законом).
Що ж до повернення оригіналів письмових доказів, то відповідно до положень ст. 96 чинного ЦПК України оригінали письмових доказів до набрання судовим рішенням законної сили повертаються судом за клопотанням осіб, які їх подали, якщо це можливо без шкоди для розгляду справи. У справі залишається засвідчена суддею копія письмового доказу.
Однак, наразі судова практика переважно стоїть на позиції відмови у поверненні поданого до суду оригінал свідоцтва про шлюб. Так, у справі №415/8277/19, що перебувала у провадженні Лисичанського міського суду Луганської області, було винесено наступну ухвалу:
«Згідно роз`яснень Міністерства юстиції України від 04.08.2011 «Порядок видачі документів про державну реєстрацію актів цивільного стану», після припинення шлюбу внаслідок його розірвання свідоцтва про шлюб повторно не видаються. У таких випадках на письмове прохання заявників відділ державної реєстрації актів цивільного стану видає витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про шлюб щодо підтвердження дошлюбного прізвища.
Суд, розглянувши клопотання позивача про повернення оригіналу свідоцтва про шлюб вважає, що дане клопотання не підлягає задоволенню, оскільки повернення оригіналу письмового доказу допускається лише у разі, якщо це не шкодить розгляду справи. Оригінал свідоцтва про шлюб після його розірвання на підставі рішення суду зберігається у матеріалах цивільної справи та не підлягає поверненню».
Аналогічна позиція викладена судами у справах № 433/1020/20, № 735/1496/20 та №415/9217/19.
Ухвали про повернення собі оригіналу свідоцтва про шлюб постановляються судами у випадках, коли позов про розірвання шлюбу було залишено без розгляду.
Отже, залишення судами без руху позовів про розірвання шлюбу з причини неподання позивачем оригіналу свідоцтва про шлюб з посиланням на положення постанови Пленуму Верховного суду України є необґрунтованими.
Узагальнення, викладені в Постановах Пленуму, містять рекомендаційний характер (наразі це підтверджується положеннями п. 10-2 ч. 2 ст. 46 Закону України «Про судоустрій і статус суддів) та не є нормами закону, а тому їх недотримання не містить ознак порушення вимог до позовної заяви та доданих до неї документів, передбачених положеннями ст. 175,177 ЦПК України. Відтак, відповідні дії суду щодо залишення позовної заяви без руху є проявом надмірного формалізму та порушують право на доступ до за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Вміння аналізувати та робити правильні висновки – найцінніше в професії сімейного адвоката. І якщо вам кажуть, що це визначено законом, варто детально розібратися яким. Можливо є інший закон, яким ці норми вже змінені.