Важливо знати, що медіація можлива на будь-якій стадії бізнес-суперечки: на досудовій стадії, на стадії судового розгляду (позасудова) або на етапі виконавчого провадження.
Відповідно до п. 2 ч. 1 статті 182 ГПК суд у підготовчому засіданні має з’ясувати, чи бажають сторони провести позасудове врегулювання спору шляхом медіації. Нормами чинного законодавства України прямо не передбачено обов’язку суду інформувати сторони про можливість урегулювати спір шляхом медіації та можливості зупинити провадження у справі для надання сторонам часу для примирення. Але при цьому частиною 5 статті 196 ГПК передбачено, що під час розгляду справи по суті суд має сприяти примиренню сторін. Водночас у ГПК відсутні положення, які б зобов’язували суд зупинити провадження у справі у зв’язку з проведенням медіації за згодою сторін. Таким чином, проведення процедури медіації може відбуватися фактично в інтервалах між судовими засіданнями чи в порядку, передбаченому для досягнення мирової угоди.
Якщо сторони домовилися провести позасудове врегулювання спору шляхом медіації, суд може оголосити перерву в підготовчому засіданні (п. 5 ч. 5 статті 183 ГПК).
Важливою є норма, яка передбачає обов’язок суду зупинити провадження у випадку звернення обох сторін із клопотанням про зупинення провадження у справі у зв’язку з проведенням медіації (п. 3-1 ч. 1 статті 127 ГПК).
Як уже було зазначено, результати домовленостей, досягнутих у медіації, можуть фіксуватися в угоді за результатами медіації. У випадках, коли медіація застосовується одночасно із судовим розглядом справи, сторони мають право відобразити рішення, прийняті в медіації, зокрема в мировій угоді, або припинити судовий процес та укласти окрему угоду з фіксацією результатів медіації.
Частиною 7 статті 46 ГПК передбачено, що сторони можуть укласти мирову угоду на будь-якій стадії судового процесу. Відповідно до статті 192 ГПК сторони можуть вийти за межі предмета спору, якщо домовленості не порушують прав та інтересів третіх осіб. Також сторони можуть домовитися про вчинення інших процесуальних дій — про відмову від позову або визнання позову відповідачем (стаття 191 ГПК). Укладення мирової угоди можливе на будь-якій стадії судового розгляду — у першій інстанції, на стадіях апеляційного і касаційного оскарження. Частиною 4 статті 192 ГПК передбачено, що укладена сторонами мирова угода затверджується ухвалою суду, у резолютивній частині якої зазначаються умови угоди. Затверджуючи мирову угоду, суд цією самою ухвалою одночасно закриває провадження у справі.
Однак у випадку необхідності збереження конфіденційності спору або досягнутих сторонами домовленостей інститут мирової угоди не забезпечить такої можливості, оскільки відповідно до вимог чинного законодавства України ухвала про затвердження мирової угоди буде опублікована в Єдиному державному реєстрі судових рішень (за винятком випадків розгляду справи в закритому засіданні).
Зберегти конфіденційність сторони матимуть можливість, застосовуючи процедуру медіації, за результатами якої буде укладено відповідні угоди. Чинне законодавство України не вимагає затвердження судом угоди, укладеної за результатами медіації.
Крім того, якщо медіація спору проводиться паралельно з його судовим розглядом, то залежно від того, на якій стадії судового процесу сторони досягнуть домовленостей у результаті медіації, вони зможуть припинити судовий розгляд цього спору у відповідний спосіб, передбачений законодавством: позивач може залишити позовну заяву без розгляду або відмовитися від позову, відповідач — визнати позов, а сторони — укласти мирову угоду.
Враховуючи вищенаведене, у кожному комерційному спорі слід обирати найбільш прийнятний алгоритм дій.
Необхідно зазначити, що держава стимулює застосування процедур мирного врегулювання спорів, установивши в статті 130 ГПК право на повернення 60 % суми сплаченого судового збору в разі, якщо домовленості про укладення мирової угоди, відмови позивача від позову або визнання позову відповідачем досягнуто сторонами за результатами проведення медіації.
При проведенні процедури медіації на стадії виконавчого провадження слід звернутися до статті 330 ГПК, де визначено, що мирова угода, укладена між сторонами, або заява про відмову стягувача від примусового виконання в процесі виконання рішення подається в письмовій формі державному або приватному виконавцеві, який не пізніше триденного строку передає її для затвердження до суду, що видав виконавчий документ.
Джерело: Адвокат та медіація / Г. Гаро, А. Зернова, Г. Єременко, Р. Коваль, С. Погоріла, В. Поліщук, О. Помазановська, Л. Романадзе, М. Саєнко, В. Ситюк. 2022. 112 с.
Ознайомитися із посібником можна за посиланням: http://surl.li/jfycm