Ганна Гаро, сімейний адвокат,

кандидат юридичних наук,

Голова Комітету з сімейного права НААУ,

керівниця Центру сімейного права ВША НААУ

Марія Бабішена,

помічник адвоката

Найчастіше спадкові спори виникають між особами, пов’язаними між собою родинними відносинами. Відповідно до положень ст. 1222 ЦК України спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.

Сімейні відносини між родичами зазвичай є значно забарвленими емоційно, а у випадках, коли вони додатково ускладнені стресом усіх їх учасників від втрати спадкодавця, суперечки виникають навіть без дійсних правових підстав.

Не у всіх випадках варто одразу звертатись до суду, адже для певних спорів законодавець передбачив можливість їх мирного врегулювання, без необхідності роками чекати на отримання судового рішення та його виконання.

Коли мирне врегулювання спорів буде ефективнішим та доцільнішим?

Наприклад, після смерті чоловіка, жінка, яка проживала з ним без реєстрації шлюбу протягом багатьох років, приходить до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини і дізнається, що чоловік офіційно розлучився з першою дружиною лише декілька років тому. А відтак, декілька автомобілів і квартира, яку вони з чоловіком придбали за спільні кошти під час сумісного проживання, увійшли до спадкової маси і будуть розподілені між дітьми чоловіка від першого шлюбу (як спадкоємцями 1 черги). А вона може лише спробувати в судовому порядку довести своє право увійти до 4 черги спадкоємців і, скоріш за все, не отримати нічого зі спадкової маси, оскільки наявна 1 черга спадкоємців, що бажають прийняти спадщину.

І ось, через 2-3 роки судової тяганини, витрат на допомогу адвоката та нервових суперечок з іншими спадкоємцями, через неоднозначність й мінливість судової практики, відсутність достатньої кількості доказів спільного придбання авто і нерухомості, жінка фактично лишається без нічого.

Або, наприклад, через декілька місяців після смерті батька його дорослий син дізнається від нотаріуса, що ще 5 років тому батько склав заповіт, у якому все своє майно залишив своїй дружині (матері сина). Образа на батьків та відчуття несправедливості, посилені стресом від втрати близької людини, мають результатом подання позову про визнання заповіту недійсним. Правових підстав і доказів – жодних, але є значна образа на батьків, які начебто позбавили спадку. Чи є перспектива перемогти у такій справі? Скоріш за все ні. А от витрати часу, нервів та коштів гарантовані.

Таких та інших прикладів у практиці юристів, що займаються спадковими спорами, безліч. І якщо ти бачиш безперспективність судового шляху, але хочеш максимально допомогти клієнту захистити його права та інтереси, варіантом є запропонувати мирне вирішення існуючого спору.

Можливі варіанти мирного вирішення спорів у сфері спадкових правовідносин:

1. Договір про зміну черговості одержання права на спадкування.

У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування отримують спадкоємці за законом, перелік яких викладений у ст. 1261-1265 ЦК України.

Відповідно до ст. 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, коли відбувається зміна черговості одержання права на спадкування.

Як зазначає Верховний Суд у багатьох своїх постановах, в основі спадкування за законом знаходиться принцип черговості, який полягає у встановленні пріоритету прав одних спадкоємців за законом перед іншими. Кожна черга – це визначене коло осіб, з урахуванням ступеня їх близькості спадкодавцеві, яке встановлене законом на підставі припущення про те, що спадкодавець залишив би своє майно найближчим родичам, членам сім`ї, утриманцям і (або) іншим родичам до шостого ступеня споріднення.

Водночас, черговість одержання спадкоємцями за законом права на спадкування може бути змінена нотаріально посвідченим договором заінтересованих спадкоємців, укладеним після відкриття спадщини.

З метою захисту прав інших спадкоємців, що не мають бажання укладати такий договір, положення ст. 1259 ЦК України передбачають, що такий договір не може порушити прав спадкоємця, який не бере у ньому участі, а також спадкоємця, який має право на обов'язкову частку у спадщині.

Отже, таким договором можливо врегулювати питання зміни черговості одержання спадкоємцями за законом права на спадкування як з одним зі спадкоємців (в межах його частки у спадщині), так і з усіма спадкоємцями щодо всієї спадкової маси мирним шляхом, без необхідності звернення до суду.

Приклад:

Після смерті чоловіка, жінка, яка проживала з ним без реєстрації шлюбу понад 5 років, в судовому порядку встановлює факт проживання однією сім’єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу (в порядку окремого провадження, розгляд справи відбувається значно швидше аніж при наявності спору в рамках позовного провадження) та входить до 4 черги спадкоємців за законом. Надалі, за погодженням з іншими спадкоємцями (наприклад, дітьми спадкодавця), відбувається укладення договору про зміну черговості одержання права на спадкування і встановити, в якій черговості буде відбуватись одержання ними права на спадкування.

2. Угода про зміну розміру частки спадкоємця у спадщині

За загальним правилом, відповідно до чинного законодавства України, частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними.

Положення ст. 1267 ЦК України визначають, що спадкоємці за усною угодою між собою, якщо це стосується рухомого майна, можуть змінити розмір частки у спадщині когось із них. Спадкоємці за письмовою угодою між собою, посвідченою нотаріусом, якщо це стосується нерухомого майна або транспортних засобів, можуть змінити розмір частки у спадщині когось із них (ч. 3 ст. 1267 ЦК України).

Оскільки законодавець використав термін «угода», а не «договір» (як це зроблено у статті 1259 ЦК України), вбачаємо, що відповідна угода може становити як окремий предмет договору (тобто буде укладено Договір про зміну розміру частки у спадщині), а може бути зафіксована й у іншому договорі (наприклад, як одне з положень Договору про зміну черговості одержання права на спадкування або договору про поділ спадщини).

Водночас, варто пам’ятати, що змінити розмір частки спадкоємці можуть лише у випадку спадкування за законом, адже у разі існування заповіту превалює волевиявлення заповідача, який сам визначив як він бажає розпорядитись своїм майном на випадок своєї смерті.

3. Відмова від прийняття спадщини на користь іншої особи

Стаття 1274 ЦК України передбачає право спадкоємця за заповітом відмовитися від прийняття спадщини на користь іншого спадкоємця за заповітом.

Частина 2 цієї ж статті ЦК України передбачає аналогічну можливість й у випадку спадкування за законом — спадкоємець за законом має право відмовитися від прийняття спадщини на користь будь-кого із спадкоємців за законом незалежно від черги.

Дещо конкретизовано відповідне положення у п. 3.27. Глави 10 Розділу 2 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України: спадкоємець за законом має право відмовитись від прийняття спадщини на користь будь-кого із спадкоємців за законом незалежно від черги, у тому числі внуків, правнуків, племінників та інших.

Таким чином, хоч назва ст. 1274 ЦК України і вказує на можливість відмови від прийняття спадщини на користь певної іншої особи, однак така відмова може вчинятись виключно на користь особи, що входить до числа спадкоємців, а не будь-якої іншої особи.

Законом також передбачено певні обмеження, що покликані захистити права та інтереси дітей, недієздатних осіб та осіб, цивільна дієздатність яких обмежена:

— Фізична особа, цивільна дієздатність якої обмежена, може відмовитися від прийняття спадщини за згодою піклувальника і органу опіки та піклування.

— Неповнолітня особа віком від чотирнадцяти до вісімнадцяти років може відмовитися від прийняття спадщини за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальника і органу опіки та піклування.

— Батьки (усиновлювачі), опікун можуть відмовитися від прийняття спадщини, належної малолітній, недієздатній особі, лише з дозволу органу опіки та піклування.

Відмова від прийняття спадщини є безумовною і беззастережною, однак, вона може бути відкликана протягом строку, встановленого для її прийняття (ч. 5, 6 ст. 1273 ЦК України).

Тобто для реалізації відмови від прийняття спадщини на користь іншої особи необхідно волевиявлення не лише від особи, яка має намір відмовитись, а й підтвердження прийняття такої відмови особою, на користь якої її здійснено.

Варто пам’ятати, що спадкоємець має право відмовитися від частки у спадщині спадкоємця, який відмовився від спадщини на його користь (ч.2 ст. 1274 ЦК України).

Також законом передбачено певні захисні механізми з метою забезпечення дотримання волі спадкодавця, висловленої у заповіті. Так, якщо заповідач підпризначив спадкоємця, особа, на ім'я якої складений заповіт, може відмовитися від спадщини лише на користь особи, яка є підпризначеним спадкоємцем (ч.4 ст. 1274 ЦК України).

У разі відмови від прийняття спадщини усіма спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування отримують спадкоємці за законом почергово.

Вчиняється відмова від прийняття спадщини на користь іншої особи шляхом подання відповідної заяви нотаріусу.

Важливо: хоч це прямо і не передбачено у положеннях ЦК України, що регулюють відповідні правовідносини, але п. 3.6. Глави 10 Розділу 2 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України вказує, що приймати заяви про прийняття спадщини, про відмову від неї або заяви про їх відкликання, складені від імені спадкоємців їх представниками, що діють на підставі довіреностей не допускається.

Відтак, подачу такої заяви повинен здійснити особисто спадкоємець.

Приклад:

Помер чоловік, заповіт відсутній. Від першого шлюбу має дорослого сина, який давно проживає окремо і іншій країні. Після розлучення з першою дружиною проживав більше 10 років без реєстрації шлюбу з іншою жінкою, з якою мають малолітнього спільного сина. Чоловік повністю забезпечував нову родину, у період спільного проживання набув у власність, окрім іншого, дорогий заміський будинок. В судовому порядку жінка встановлює факт проживання однією сім’єю без реєстрації шлюбу та підтверджує своє право на ½ частку у набутому під час спільного проживання майні, зокрема. Щоб забезпечити себе та малолітнього сина, вона має намір продати цей будинок, однак, ½ частка увійшла до спадкової маси і підлягає спадкуванню обома синами померлого. З урахуванням постійного проживання старшого сина поза межами України та складністю продажу будинку з багатьма співвласниками, задля усунення зайвих витрат часу і коштів старший син ще на етапі відкриття спадщини здійснює відмову від прийняття спадщини на користь молодшого брата, що спрощує процедуру подальшого продажу будинку.

4. Надання спадкоємцю, який пропустив строк для прийняття спадщини, додаткового строку на її прийняття

Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Якщо виникнення у особи права на спадкування залежить від неприйняття спадщини або відмови від її прийняття іншими спадкоємцями, строк для прийняття нею спадщини встановлюється у три місяці з моменту неприйняття іншими спадкоємцями спадщини або відмови від її прийняття.

Якщо строк, що залишився, менший як три місяці, він продовжується до трьох місяців (ст. 1270 ЦК України).

У зв’язку з цим, якщо спадкоємець протягом встановленого законом строку не подав заяву про прийняття спадщини, він зазнає негативних наслідків від невчинення таких дій — вважається таким, що не прийняв спадщину.

Однак, законом передбачена можливість «врятувати» такого спадкоємця від несприятливих наслідків.

Відповідно до ч. 2 ст. 1272 ЦК України за письмовою згодою спадкоємців, які прийняли спадщину, спадкоємець, може подати заяву про прийняття спадщини нотаріусу або в сільських населених пунктах — уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.

У разі, якщо усі спадкоємці, які прийняли спадщину, подадуть письмову заяву про згоду на прийняття спадщини спадкоємцем, який пропустив строк для прийняття спадщини, то звернення до суду для визначення додаткового строку, достатнього для прийняття спадщини, вже не вимагається.

Однак, подання відповідних заяв від спадкоємців обмежено строком — такі заяви спадкоємців мають бути подані нотаріусу до видачі свідоцтва про право на спадщину. (п. 3.18 Глави 10 Розділу 2 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України).

Отже, можна зробити висновок, що багато спорів та проблемних питань можуть бути вирішені спадкоємцями/потенційними спадкоємцями в мирному порядку, зокрема, шляхом укладення угод, договорів чи подання відповідних заяв.

Мирне врегулювання за своєю суттю є ефективнішим та швидшим, а також дозволяє зберегти час, фінанси та хороші стосунки між усіма учасниками таких правовідносин.

Як вже зазначалось, найчастіше у спадкові спори потрапляють саме родичі, які часто готові йти «війною» на інших спадкоємців, не усвідомлюючи, що на час усіх судів та подальшого виконання рішення вони витратять набагато більше, аніж отримають в результаті. Звичайно, який шлях вирішення спорів обирати – відповідь за клієнтом, але задача адвоката донести усі переваги та недоліки кожного з варіантів, і, якщо вдасться, застерегти від втрати ще однієї близької людини у той час, коли як ніколи потрібна підтримка.