Питання: на Вашу думку, чи зміниться ближнім часом практика ВС щодо позбавлення батьківських прав, яка останні декілька років ґрунтується на тому, що позбавлення — це крайній захід і не позбавляють батьків, які відсутні роками у житті своїх дітей? Чи є у Вас бачення, як можливо змінити таку практику ВС?
Відповідь: Позбавлення батьківських прав можна назвати однією з найскладніших категорій сімейних спорів. І питання тут не лише у непростій судовій практиці, що переважно склалась протягом останніх років.
У спорах про позбавлення батьківських прав важливо також враховувати, чи дійсно той з батьків, кого хочуть позбавити батьківських прав, не бере та не хоче брати участь у вихованні дитини. Бувають випадки, коли позбавлення – це просто спосіб другого з батьків помститись за свої власні образи, бажання викреслити з життя дитини того чи ту, з ким не склалось подружнє життя. У такому разі тим з батьків, з ким проживає дитина, реально створюються всі можливі перешкоди у спілкуванні іншого з батьків з дитиною – дитину переховують, змінюють адресу проживання, навчальні заклади, номери телефонів. І в такому випадку, перш за все, варто визначати і враховувати реальні інтереси дитини, чи дійсно позбавлення батьківських прав спрямоване на захист цієї дитини, а не на захист особистих інтересів та бажання помсти другого з батьків.
Водночас, непоодинокими є справи, де дійсно батько чи мати ніяк не беруть участі у вихованні і забезпеченні своєї дитини, усіляко уникають виконання своїх обов’язків, протягом багатьох не проявляють бажання спілкуватись із дитиною чи навіть свідомо завдають шкоди життю і здоров’ю дитини. Звичайно, у таких випадках позбавлення відповідних осіб батьківських прав матиме сенс і буде відповідати інтересам дитини.
Що ж говорить закон:
Положення ст. 164 Сімейного кодексу України визначають підстави ,за яких мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав. Такими підставами є випадки, коли мати, батько:
1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування;
2) ухиляються від виконання своїх обов’язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти;
3) жорстоко поводяться з дитиною;
4) є хронічними алкоголіками або наркоманами;
5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва;
6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.
І якщо у випадку жорстокого поводження із дитиною чи хронічної наркоманії батьків позбавити їх батьківських прав ще було можливо, то факт ухилення батьків від виконання своїх обов’язків щодо виховання дитини попередні роки суди трактували достатньо неоднозначно, зазначаючи, що навіть багаторічна відсутність сплати аліментів на утримання дитини і ухилення від спілкування із дитиною протягом декількох років не є підставою для позбавлення такого батьки/матері батьківських прав.
Найчастіше суди посилались на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу і відмовляли у задоволенні позовів про позбавлення батьківських прав, вказуючи, що є надія на те, що мати/батько ще виправиться, особливо, якщо він чи вона приходили у судове засідання та повідомляли, що хочуть реалізовувати свої батьківські права і обов’язки.
Як наслідок, справи про позбавлення батьківських прав багато адвокатів, що представляли того, хто позбавляє батьківських прав, вважали завідомо програшними.
Однак, відповідаючи на питання, варто зазначити, що протягом останнього року судова практика у цій категорії справ зрушила з усталеної «мертвої точки» і все частіше можна зустріти рішення, у яких суд, ретельно вивчивши обставини справи і докази та вислухавши думку самої дитини, ухвалював рішення про позбавлення батьківських прав на підставі встановленого факту ухилення особи від виконання своїх обов’язків щодо виховання дитини.
Основними аргументами, на які посилаються суди при прийнятті відповідних рішень, є те, що сам факт заперечення відповідачем проти позову про позбавлення його батьківських прав з урахуванням його поведінки (відсутність жодних спроб реально налагодити контакт з дитиною, брати участь у її вихованні і забезпеченні або ж свідомий вибір таких життєвих умов, за яких участь у вихованні дитини є мінімальною та недостатньою) не свідчить про його інтерес до дитини та реальне бажання змінити поведінку.
Тобто, суди почали ретельніше перевіряти, а чи є хоч якісь докази того, що дійсно батько чи мати хочуть почати належно виконувати свої батьківські обов’язки – чи вчинялись ними реальні спроби спілкування з дитиною, чи сплачувались або почали сплачуватись аліменти, чи звертались такі батько/мати в орган опіки або суд щодо створення йому/їй перешкод у спілкуванні із дитиною…
До прикладу, рішення перших двох інстанцій про позбавлення батьківських прав особи через її ухилення від виконання своїх обов’язків щодо виховання дитини підтримав ВС у справі № 366/2047/18 (постанова від 13 липня 2022 року) посилаючись на наступне:
«Верховний Суд виходить з того, що ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.
Суди встановили, що ОСОБА_2 участі у вихованні сина не брав і його життям не цікавився.
Зі змісту оскаржуваних судових рішень випливає, що позбавивши ОСОБА_2 батьківських прав, суди взяли до уваги аргументи, надані бабусею дитини, врахували те, що контакту з батьком у дитини немає і відповідач не вживає заходів щодо налагодження стосунків з дитиною, не цікавиться її станом здоров`я, не виявляє будь-якої турботи про дитину, не надає матеріальної підтримки.
У суді апеляційної інстанції відповідач вказував, що він дійсно за період після розірвання шлюбу з ОСОБА_7 не надавав матеріальної допомоги на утримання сина, оскільки йому не дозволяли з ним бачитись, у вказаний період з сином бачився в школі до восьми разів, до органів опіки та піклування з письмовою заявою про усунення перешкод у спілкуванні з сином до звернення позивача із цим позовом до суду не звертався. Після смерті ОСОБА_7 коштів на утримання сина або іншої матеріальної допомоги не надавав, оскільки не знав на що позивач витратить ці кошти. Вказував, що йому буде легше налагодити відносини з сином, якщо він буде поміщений у спеціальний дитячий заклад. Також, зауважив, що він любить ОСОБА_4 як рідного сина.
Суд апеляційної інстанції критично поставився до таких пояснень відповідача, оскільки він ставить власні інтереси вище, ніж інтереси дитини.
Позивачка у суді апеляційної інстанції вказувала, що відповідач познайомився із сином лише не похоронах мами хлопчика, ОСОБА_5 не знає батька та боїться його. Вказувала, що ОСОБА_5 став боятися відповідача після того, як останній з`явився до школи та зірвав шкільний урок, після чого директор школи викликав поліцію. Також позивачка звертала увагу суду на те, що відповідач здав до державного закладу свого батька та може помістити до інтернату сина.
У суді апеляційної інстанції представник третьої особи вказувала, що ОСОБА_5 проживає разом із бабусею, перебуває на її утриманні. Відповідач добровільно ухиляється від виконання батьківського обов`язку, а саме не проводив часу та не проявляв інтерес до дитини, матеріально не забезпечує. Також, вказувала, що 16 січня 2020 року відповідач разом зі своєю дружиною відвідали орган опіки та піклування та запитували на якій підставі дитина проживає разом із бабусею, та повідомили, що на підставі постанови № 766 дитина має знаходитись в закладі, тобто просили не додому до батька, а в заклад.
ОСОБА_2 , заперечуючи щодо позбавлення його батьківських прав, з моменту подання ним апеляційної скарги не надав доказів, що він вживає заходів щодо налагодження стосунків з дитиною, цікавиться її станом здоров`я, виявляє будь-яку турботу про дитину, надає матеріальну підтримку, бере участь у вихованні дитини. Відповідач не спростував висновків судів щодо позбавлення його батьківських прав стосовно сина. За таких обставин лише зазначення ОСОБА_2 в апеляційній скарзі про його бажання піклуватися про дитину, не спростовує його ухилення від виконання своїх обов`язків з виховання дитини.
Верховний Суд зазначає, що висновок органу опіки та піклування є одним із доказів, який відповідно до частини другої статті 89 ЦПК України суд оцінює у взаємному зв`язку з іншими доказами у справі.
Суди надали оцінку висновку висновку органу опіки і піклування — Служби у справах дітей та сім`ї Іванківської районної державної адміністрації Київської області, у якому зазначено, що необхідно позбавити батьківських прав відповідача з метою соціального захисту малолітнього, забезпечення державних гарантій на виховання та розвиток, відповідно до європейських стандартів, ратифікованих Україною.
Аргументи апеляційної та касаційної скарг не містять спростування висновку органу опіки і піклування — Служби у справах дітей та сім`ї Іванківської районної державної адміністрації Київської області. Крім того, матеріали справи не містять належного обґрунтування ОСОБА_2 того, що інтереси дитини превалюють над його приватними інтересами.
ОСОБА_2 не довів зміну своєї поведінки щодо дитини, прагнення здійснювати належне піклування за нею, не спростував, що свідомо нехтував обов`язками батька щодо сина.
Верховний Суд зазначає, що суд на перше місце ставить «якнайкращі інтереси дитини», оцінка яких включає знаходження балансу між усіма елементами, необхідними для прийняття рішення.
Факт заперечення відповідачем проти позову про позбавлення його батьківських прав з урахуванням його поведінки не свідчить про його інтерес до дитини та реальне бажання змінити поведінку.
Верховний Суд зазначає, що позбавлення відповідача батьківських прав здійснене згідно із законом (пункт 2 частини першої статті 164 СК України), спрямоване на захист прав та інтересів дитини, отже, має законну мету і втручання в права відповідача є пропорційним меті позбавлення його батьківських прав.
Аналізуючи докази у справі, пояснення учасників справи, суди дійшли обґрунтованого висновку, що відповідач самоусунувся від виконання батьківських обов`язків та не бажає піклуватися про дитину, брати участі у його вихованні, не вчинив жодних дій аби налагодити відносини із сином, матеріально не забезпечує.
Відповідач не надав суду будь-яких переконливих доказів, які б свідчили про те, що йому чинились або чиняться перешкоди у спілкуванні з сином.
З огляду на встановлені фактичні обставини справи, Верховний Суд дійшов висновку, що суди належним чином дослідили й оцінили надані сторонами докази, правильно застосували норми матеріального і процесуального права, дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для застосування до відповідача крайнього заходу впливу у вигляді позбавлення його батьківських прав щодо дитини».
Або, до прикладу, у постанові від 26 квітня 2022 року, справа № 520/8264/19 ВС, погодившись із доцільністю позбавлення батьківських прав зазначив:
«Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 09 лютого 2021 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 27 жовтня 2021 року, позов ОСОБА_1 задоволено. Позбавлено ОСОБА_13, ІНФОРМАЦІЯ_4 , громадянина держави Ізраїль батьківських прав відносно дочки — ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та сина — ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Судові рішення мотивовано тим, що прояв інтересу до життя власних дітей, лише за допомогою телекомунікаційних засобів не є належною реалізацією батьківського піклування. Крім того, відповідач не був позбавлений ані права, ані можливості відвідати місце проживання дітей за власною ініціативною, без попереднього узгодження такого візиту з матір`ю — ОСОБА_5 .
ОСОБА_6 свідомо обрано такі життєві умови, за якими його участь у вихованні дітей є мінімальною та недостатньою, що в свою чергу свідчить про його ухилення від виконання батьківських обов`язків.
Такі життєві умови були обрані відповідачем саме після народження дітей, а тому, оскільки перебуваючи на значній відстані, на території іншої держави, відповідач мав усвідомлювати, що не зможе піклуватись про фізичний і духовний розвиток дітей, їх навчання, підготовку до самостійного життя. Крім того, він мав усвідомлювати, що не зможе надавати допомогу у забезпеченні необхідного харчування, медичного догляду, лікування дітей, що згодом негативно вплине на їх фізичний розвиток як складову виховання; не зможе спілкуватися з дітьми в обсязі, необхідному для їх нормального самоусвідомлення; не зможе надавати дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не зможе сприяти засвоєнню ними загальновизнаних норм моралі; не зможе виявляти інтересу до внутрішнього світу своїх дітей та створювати умови для отримання ними освіти.
…
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Судами встановлено, що після розлучення батьків із 2011 року діти постійно проживали з матір`ю у м. Одесі, а відповідач виїхав на постійне місце проживання до Держави Ізраїль та є громадянином вказаної держави.
Вирішуючи спір, суди виходили з того, що відповідач в останній раз приїжджав до дітей у 2017 році, проте постійно спілкувався з ними за допомогою месенджерів Viber та Skype.
Також приїздив у вересні 2019 року та у січні 2020 року на засідання комісії з питань захисту прав дітей Київської районної адміністрації Одеської міської ради, як органу опіки та піклування, заперечував проти позбавлення його батьківських прав, однак з дітьми не зустрічався, мотивуючи це тим, що позивач не дозволив їм зустрічатись і всіляко перешкоджав їх зустрічам.
Колегія суддів погоджується з висновками судів про те, що відповідачем свідомо обрано такі життєві умови, за якими його участь у вихованні дітей є мінімальною та недостатньою, що в свою чергу свідчить про його ухилення від виконання батьківських обов`язків в розумінні статті 164 СК України.
При цьому судами правильно враховано, що такі життєві умови були обрані відповідачем після народження дітей, перебуваючи на значній відстані, на території іншої держави, відповідач мав усвідомлювати, що не зможе піклуватись про фізичний і духовний розвиток дітей, їх навчання, підготовку до самостійного життя.
Також судами прийнято до уваги, що з моменту розірвання шлюбу з ОСОБА_5 у 2011 році відповідач не проживав із малолітніми дітьми однією сім`єю, а з 2014 року і по сьогодні проживає за межами України, та, відповідно, з вказаного часу не брав та не бере участі у вихованні дітей, не піклується про них, їх фізичний, духовний та моральний розвиток, не забезпечує матеріально, не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду і лікування дітей, як складову частину виховання.
Зазначені обставини підтверджуються висновком Київської районної адміністрації Одеської міської ради від 25 лютого 2020 року № 1430/01-11, яка взяла до уваги інформацію з дошкільних навчальних закладів, повідомлення зі шкіл, довідок з лікувальних закладів.
Крім того, суди врахували, що відповідач був достовірно обізнаний про тяжку життєву ситуацію дітей, викликаною хворобою та смертю їх матері, однак не вжив заходів на забезпечення догляду за дітьми, які після смерті матері були позбавлені будь-якого батьківського піклування, що викликало необхідність встановлення опіки над дітьми та призначення опікуном діда.
Встановлені обставини свідчили про наявність підстав для позбавлення відповідача батьківських прав, що не є порушенням статті 8 Конвенції, яка передбачає право особи на повагу до свого сімейного життя.
Таким чином, врахувавши конкретні обставини справи, якнайкращі інтереси дітей, а також те, що відповідач фактично не виконував свої батьківські обов`язки з моменту народження дітей, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про застосування до відповідача крайнього заходу впливу у вигляді позбавлення його батьківських прав.
Позбавлення батьківських прав відповідача в судовому порядку скасувало лише правовий зв`язок між ним та його дітьми, підтвердило відсутність фактичного духовного зв`язку між батьком та дітьми.
За змістом статті 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї.
Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном.
Судом апеляційної інстанції в судовому засіданні були допитані неповнолітні діти: ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2, та ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_3,в якості свідків і кожен із них дав суду пояснення, що вони проживають з дідусем ( ОСОБА_1 ), батька фактично не знають і не бажають, щоб він піклувався про них, надавав їм матеріальну допомогу і займався їх вихованням, у тому числі не бажають переїздити до іншої країни. Із врахуванням думки дітей, апеляційний суд дійшов висновку, що у якнайкращих інтересах дітей буде забезпечення їх розвитку у сім`ї позивача, оскільки розрив з позивачем болісно впливає на розвиток та самопочуття дітей.
Отже, вирішуючи спір, суди з дотриманням вимог статей 263-265, 382 ЦПК України повно, всебічно та об`єктивно з`ясували обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, вірно встановили правовідносини, що склалися між сторонами, й дійшли обґрунтованого висновку про те, що батько не виконував повноцінно свої батьківські обов`язки, періодичне спілкування за допомогою телекомунікаційних систем також не є таким виконанням обов`язків, а відтак особа, яка свідомо змінює країну проживання, не приймає участі у вихованні дітей, несе відповідні ризики порушення нормальних життєвих зв`язків та передбачених законом наслідків невиконання батьківських обов`язків, що в даному випадку і відбулось — малолітні діти фактично залишились без батьківського піклування».
Отже, можна зробити висновок, що нова судова практика у спорах щодо позбавлення батьківських прав наразі формується і не може не змушувати радіти, що суди все частіше оцінюють усі рішення щодо прав і обов'язків батьків саме через призму інтересів дитини, як найбільш незахищеного учасника сімейних правовідносин.