У межах співпраці Вищої школи адвокатури НААУ та Комітету з аграрного та земельного права НААУ підготовлено щотижневий аналіз судової практики. Відтак, сьогодні розглянемо 5 правових позицій Верховного Суду. Матеріал підготував Дмитро Навроцький, адвокат, керуючий партнер Адвокатського об’єднання “Sensum”, член Комітету з аграрного та земельного права НААУ.
1. Правовий висновок у постанові Верховного Суду від 29.10.2020 року по справі №312/262/17 про визнання договору оренди землі поновленим на умовах додаткової угоди
Доводи заявника про те, що з метою приведення змісту договору до вимог Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення умов ведення бізнесу (дерегуляція)», нормами якого передбачено, що строк дії договору оренди не може бути меншим як сім років, він звернувся до відповідача з пропозицією змінити строк дії договору на 7 років, але вказана пропозиція залишена відповідачем без задоволення, а отже, порушене його переважне право на укладення договору оренди землі, не заслуговують на увагу, оскільки реалізація переважного права на поновлення договору оренди землі, передбачена положеннями Закону України «Про оренду землі», відбувається за умови дотримання встановленої цією нормою процедури та наявності волевиявлення сторін.
Детальніше ознайомитися з постановою можна за посиланням: https://reyestr.court.gov.ua/Review/92551533
2. Правовий висновок у постанові Верховного Суду від 03.11.2020 року по справі №526/86/19 про визнання недійсним державного акту на право приватної власності на землю
Із аналізу цільового призначення земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, та норм статті 42 ЗК України випливає, що в разі приватизації громадянами квартир у такому будинку земельна ділянка як така, що входить до житлового комплексу, може передаватися безоплатно у власність або надаватись у користування лише об`єднанню співвласників будинку, створеному відповідно до Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» у порядку, передбаченому постановою Кабінету Міністрів України від 11 жовтня 2002 року № 1521 «Про реалізацію Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку».
У такому разі земельна ділянка належить співвласникам жилого будинку на праві спільної сумісної власності, яка разом із загальним майном і допоміжними приміщеннями є майном співвласників, які визначають порядок його використання.
Нормами земельного законодавства не передбачено можливості передачі у власність чи користування окремим співвласникам багатоквартирних будинків земельної ділянки, на якій розташований багатоквартирний жилий будинок, або її частини.
Детальніше ознайомитися з постановою можна за посиланням: https://reyestr.court.gov.ua/Review/92662201
3. Правовий висновок у постанові Верховного Суду від 03.11.2020 року по справі №910/16771/19 про визнання договору оренди земельної ділянки укладеним
Орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених ЗК України, ЦК України, цим та іншими законами України і договором оренди землі. Право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону (стаття 6 Закону України "Про оренду землі"). Наведене узгоджується з положеннями статей 125 та 126 ЗК України, якими унормовано, що право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права та оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"
З моменту укладення між землекористувачем та органом місцевого самоврядування договору оренди землі припиняються адміністративні відносини між цими суб`єктами, та в подальшому виникають договірні відносини, які характеризуються рівністю їх учасників та свободою договору. Такі ознаки не притаманні адміністративним правовідносинам, натомість — притаманні цивільним правовідносинам, які з урахуванням суб`єктного складу можуть бути предметом судового розгляду у відповідному суді загальної юрисдикції або господарському суді.
Таким чином, оскільки земельні відносини приватноправового характеру, які пов`язані з набуттям речового права (в тому числі права оренди) на земельну ділянку, виникають після укладення договору оренди землі та державної реєстрації відповідного речового права, Верховний Суд вважає, що переддоговірні відносини між сторонами з приводу розбіжностей щодо умов договору оренди землі можуть регулюватися положеннями статей 179, 181, 187 ГК України, оскільки, по-перше, це узгоджується з нормами статей 648, 649 ЦК України та статті 2 Закону України "Про оренду землі". По-друге, переддоговірні відносини, пов`язані з укладанням договорів оренди земельних ділянок не врегульовано спеціальними нормами ЗК України, Закону України "Про оренду землі".
Детальніше ознайомитися з постановою можна за посиланням: https://reyestr.court.gov.ua/Review/92675755
4. Правовий висновок у постанові Верховного Суду від 04.11.2020 року по справі №372/1884/17 про визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку та витребування ділянки із чужого незаконного володіння
Особа, яка вважає, що договором купівлі-продажу рухомого або нерухомого майна порушуються її права як власника або законного користувача цього майна, має право на витребування цього майна від останнього набувача, що і є належним способом захисту її порушеного права.
Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.
Правова мета віндикаційного позову полягає у поверненні певного майна законному власнику як фактично, тобто у його фактичне володіння, так і у власність цієї особи, тобто шляхом відновлення відповідних записів у державних реєстрах.
Детальніше ознайомитися з постановою можна за посиланням: https://reyestr.court.gov.ua/Review/92662333
5. Правовий висновок у постанові Верховного Суду від 05.11.2020 року по справі №810/4393/17про зобов`язання вчинити певні дії
Кожна особа має гарантоване право одержати свою земельну частку (пай), виділену в натурі (на місцевості) і у разі відсутності такої землі — із резервного фонду земель державної або комунальної власності. За умови відсутності вільних земель сільськогосподарського призначення колишнього колективного сільськогосподарського підприємства, право на пай в колективній власності якого має позивач, останній має право на отримання земельної ділянки за рахунок земель резерву (запасу).
Питання щодо розмежування компетенції районних державних адміністрацій та центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальних органів щодо розпорядження земельними ділянками державної власності, які знаходяться за межами населеного пункту, вирішується в залежності від форми власності такої земельної ділянки.
На етапі, коли землі колективної форми власності колишнього КСП ще не розподілені в повному обсязі, у разі якщо такі землі знаходяться за межами населеного пункту, то питання виділення особі належної їй земельної частки (паю) у натурі (на місцевості) вирішується відповідною районною державною адміністрацією. Лише у випадку відсутності необхідної землі колективної власності така земля виділяється із земель державної або комунальної власності органами, визначеними статтею 122 ЗК України.
У випадку визнання права на земельну частку (пай) за рішенням суду із земель державної власності, відповідні рішення уповноважений приймати територіальний орган центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин.
Детальніше ознайомитися з постановою можна за посиланням: https://reyestr.court.gov.ua/Review/92661076