У межах співпраці Вищої школи адвокатури НААУ та Комітету з аграрного та земельного права НААУ підготовлено щотижневий аналіз судової практики. Відтак, сьогодні розглянемо 5 правових позицій Верховного Суду. Матеріал підготував Дмитро Навроцький, адвокат, керуючий партнер Адвокатського об’єднання “Sensum”, член Комітету з аграрного та земельного права НААУ.

✅ 1. Правовий висновок у постанові Верховного Суду від 21.10.2020 року по справі №360/329/19-ц про визнання рішення селищної ради і державних актів на право власності на земельні ділянки незаконними та їх скасування

За загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 120 ЗК України, особа, яка набула права власності на будівлю чи споруду, стає власником земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику, якщо інше не передбачено у договорі відчуження нерухомості.
Детальніше ознайомитися з постановою можна за посиланням: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/92415245

✅ 2. Правовий висновок у постанові Верховного Суду від 21.10.2020 року по справі №291/1509/18 про розірвання договору оренди землі та витребування земельної ділянки

Належне орендарю на підставі договору оренди право користування земельною ділянкою не може бути ним відчужено, у тому числі передане при виділі на підставі розподільчого балансу особі, яка виділяється.
Суди, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, вірно застосувавши норми матеріального права, дійшли обґрунтованого висновку про те, що положеннями законодавства у сфері відносин найму (оренди) землі не передбачено право юридичної особи-орендаря на власний розсуд здійснювати розпорядження правом оренди земельної ділянки, крім передачі земельної ділянки у суборенду у випадках, передбачених договором оренди землі, а також переходу такого права до правонаступника юридичної особи-орендаря, у разі його наявності, та за умови, що відбувається припинення юридичної особи, з якою було укладено договір оренди землі, тобто за універсального правонаступництва.

Ураховуючи викладене, суди на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, дійшли вірного висновку про те, що припинення ДП господарської діяльності з безпосереднього цільового використання орендованих у позивачки земельних ділянок та передача права оренди на них за розподільчим балансом іншій юридичній особі без згоди позивачки, як орендодавця, свідчить про невиконання орендарем обов`язків, передбачених статтею 25 Закону України «Про оренду землі» та умов договору оренди землі, що є підставою для його дострокового розірвання.
Доводи касаційної скарги про те, що виділ передбачає перехід до новоутвореної юридичної особи згідно з розподільчим балансом частини майна, прав та обов`язків юридичної особи, з якої був здійснений виділ, що свідчить про реорганізацію такої юридичної особи без її припинення, є безпідставними, так як виділ не є різновидом припинення або реорганізації юридичної особи, це один із способів створення юридичної особи.

Детальніше ознайомитися з постановою можна за посиланням: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/92415326

✅ 3. Правовий висновок у постанові Верховного Суду від 21.10.2020 року по справі №233/2210/19 про переукладення договору оренди земельної ділянки

Задоволення позову орендодавця про розірвання договору або визнання договору автоматично припиненим внаслідок дій орендодавця щодо виділення земельної ділянки в натурі суперечить принципу pacta sunt servanda, допускаючи ухилення від виконання зобов`язань за договором за нічим не обмеженим розсудом однієї зі сторін договору.
Особливістю договору оренди земельного паю є й те, що йдеться не про володіння, користування та розпорядження конкретною земельною ділянкою, яку виділено на місцевості, а про право на земельну ділянку, адже сама ділянка перебувала в загальному масиві ділянок, що виділялися учасникам колективного сільськогосподарського підприємства.

І хоча власник сертифікату, тобто орендодавець, за договором оренди земельного паю, не має повноважень власника щодо конкретної земельної ділянки, стосовно якої укладається договір, за договором оренди паю до орендодавця фактично переходить право користування частиною земної поверхні, яка відповідає орендованому паю, у межах загального масиву невизначених земельних ділянок, який становить собою землі відповідного колективного сільськогосподарського підприємства, що підлягають розпаюванню на місцевості як земельної ділянки.

Не можна стверджувати, що після розпаювання загального масиву невизначених земельних ділянок на місцевості і виділення в натурі земельної ділянки, що відповідає орендованому паю, відповідна частина земної поверхні, якою користується орендар, зникає, відбувається лише зміна її правового статусу. Зміна правового статусу частини земної поверхні, що використовується орендарем на підставі відповідного договору оренди паю, шляхом її визначення на місцевості як земельної ділянки, не свідчить про знищення предмета оренди як можливої підстави для вимоги про розірвання договору оренди.
При вирішенні спірних правовідносин щодо переукладення або розірвання договору оренди земельної частки (паю) судам слід враховувати, що зміна статусу земельної ділянки чи її власника не має наслідком автоматичного припинення договору, крім випадків, коли це передбачено самим договором.

Детальніше ознайомитися з постановою можна за посиланням: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/92458143

✅ 4. Правовий висновок у постанові Верховного Суду від 21.10.2020 року по справі №383/993/18 про визнання недійсним державного акту на право приватної власності на земельну ділянку; визнання недійсним договору оренди; визнання права власності на земельну ділянку

Право особи на земельну частку (пай) виникає з моменту отримання сільськогосподарським підприємством державного акта про право колективної власності, в якому ця особа вказана як така, що має право на земельну частку (пай). Це право є непорушним та підлягає захисту без обмеження строком позовної давності.
Доводи касаційної скарги щодо застосування наслідків спливу позовної давності є безпідставними, оскільки порушення прав позивача є триваючим. При цьому державним реєстратором прав на нерухоме майно йому відмовлено у державній реєстрації, оскільки подані ним документи не дають змоги встановити набуття, зміну та припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження, а власником вказаних земельних ділянок згідно відомостей реєстру прав власності на нерухоме майно є ОСОБА_2 , що унеможливлює реєстрацію речового права за ним.

Таким чином, позивач може реалізувати своє право на відведення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) відповідно до законодавства без обмеження строком позовної давності, а тому колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що строк звернення до суду ним не пропущено.
Разом з тим, колегія суддів суду касаційної інстанції не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що належним способом захисту прав позивача є визнання за ним права власності на вказані земельні ділянки.
Детальніше ознайомитися з постановою можна за посиланням: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/92458156

✅ 5. Правовий висновок у постанові Верховного Суду від 26.10.2020 року по справі №1525/745/2012 про усунення перешкод в користуванні присадибною ділянкою та визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку

Стадія погодження меж земельної ділянки при виготовленні землевпорядної документації є допоміжною. При цьому стаття 198 ЗК України лише вказує, що складовою кадастрових зйомок є погодження меж земельної ділянки із суміжними власниками та землекористувачами. Погодження меж полягає у тому, щоб суміжнику було запропоновано підписати відповідний акт. Якщо він відмовляється це робити, орган, уповноважений вирішувати питання про приватизацію ділянки по суті, повинен виходити не із самого факту відмови від підписання акту, а з мотивів відмови. Підписання акту погодження меж самостійного значення не має, воно не призводить до виникнення, зміни або припинення прав на земельну ділянку, як і будь-яких інших прав у процедурі приватизації.

Суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що непогодження позивачем меж земельної ділянки не є само по собі підставою для прийняття компетентним органом рішення про відмову у затвердженні технічної документації та передачі земельної ділянки у власність, а також не є підставою для визнання недійсним державного акту про право власності на землю, виданого відповідачу.

Детальніше ознайомитися з постановою можна за посиланням: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/92458184